Рішення

від 29.12.2020 по справі 910/15676/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.12.2020Справа № 910/15676/20

Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/15676/20

За позовом Фізичної особи - підприємця Кушніра Святослава Любомировича ( АДРЕСА_1 )

До Дочірнього підприємства "Їдальня "Індустрія" Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (вул. В. Гетьмана, буд. 10/37, м. Київ 57, 03057)

Про стягнення 95 745, 68 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Кушнір Святослав Любомирович (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Їдальня "Індустрія" Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 95 745, 68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за договором про надання юридичних послуг N 6 від 31.09.2017, в частині оплати наданих послуг в за квітень - червень 2020 року. У зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 95 745, 68 грн заборгованості за вказаним договором, з яких 90 000, 00 грн основна заборгованість, 4 476, 50 грн пеня, 1 049, 18 грн 3 % річних та 220, 00 грн інфляційних втрат.

21.10.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №910/15676/20, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - 15 днів з дня вручення ухвали.

При цьому, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.10.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача, а саме: 03057, м. Київ, вул. В. Гетьмана, буд. 10/37 (поштовий конверт (відправлення №0105474922819) вручено представнику відповідача за довіреністю 27.10.2020.

05.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про зобов`язання позивача направити копію позовної заяви, надати підтвердження направлення позовної заяви на адресу відповідача та поновити строк на подачу відзиву з моменту отримання позовної заяви.

16.11.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою відмовив у поновлені процесуального строку на подання відзиву, оскільки на момент подання заяви відповідача, що надійшла до суду 05.11.2020 строк для подання відзиву не сплив, однак, відповідач не звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи, а отже причинами пропуску строку стали обставини, які повністю залежали від волевиявлення відповідача, відтак відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву, а вказані причини пропуску строку не є поважними.

02.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача, в якій останній просив суд при розгляді справи врахувати часткову сплату заборгованості відповідачем на користь позивача у розмірі 10 000, 00 грн, на підтвердження чого долучено платіжне доручення від 24.11.2020 №820 на відповідну суму.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено матеріалами справи, 31.09.2017 між ФОП Кушніром Святославом Любомировичем (надалі - позивач, виконавець) та Дочірнім підприємством Їдальня Індустрія Публічного акціонерного товариства Науково-виробниче підприємство Більшовик (надалі - відповідач, замовник) укладено Договір про надання юридичних послуг №6 (надалі - Договір), згідно п. 2.1. якого виконавець зобов`язується надавати замовнику за переліком, закріпленим у п. 2.2. цього Договору, юридичні послуги відповідно до завдань замовника, а замовник зобов`язується приймати надані юридичні послуги та оплачувати їх вартість відповідно до умов цього Договору.

Як стверджує позивач, ним, впродовж березня по червень 2020 року були надані відповідачу юридичні послуги на загальну суму 120 000, 00 грн., в підтвердження чого долучаються Акти прийому-передачі виконаних робіт за вказані періоди. Зазначені Акти підписані сторонами без зауважень.

У відповідності до п. 5.3. Договору оплата послуг за цим Договором здійснюється замовником у національній валюті України на зазначений у п. 11 цього Договору розрахунковий рахунок виконавця у банку, протягом 5-ти робочих днів з дати підписання акту прийому-передачі виконаних робіт.

Позивач стверджує, що відповідачем надані юридичні послуги за березень були оплачені несвоєчасно, а за квітень, травень та червень 2020 оплачені взагалі не були.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач також подає до суду Акт звіряння взаємних розрахунків за період 30.09.2017-26.06.2020, Договір від 26.06.2020 про дострокове розірвання договору про надання юридичних послуг №6 від 31.09.2017, якими, на думку позивача, підтверджена основна заборгованість відповідача за невиконання умов Договору в розмірі 100 000 грн.

Разом з тим, позивач зазначає, що 17.08.2020, тобто після підписання зазначених документів сторонами, відповідачем була частково сплачена заборгованість у розмірі 10 000, 00 грн., в підтвердження чого подано належно завірену копію платіжного доручення від 17.08.2020 №711.

У зв`язку з вище зазначеним, позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку 95 745, 68 грн заборгованості за Договором, з яких: 90 000, 00 грн - сума основного боргу; 4 476, 50 грн. - пені; 1 049, 18 грн - 3 % річних; 220, 00 грн - інфляційні втрати.

В свою чергу, відповідач 02.12.2020 подав до суду заяву до якої долучив підтвердження часткової сплати заборгованості 24.11.2020 у розмірі 10 000, 00 грн. (платіжне доручення №820 від 24.11.2020).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування, суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що провадження у справі в частині стягнення 10 000, 00 грн підлягає закриттю, а решта позовних вимог щодо стягнення 85 745, 68 грн частковому задоволенню на суму 81 209, 62 грн, виходячи з наступного:

Згідно ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір.

Проаналізувавши умови Договору про надання юридичних послуг від 31.09.2017 №6, суд приходить до висновку, що за своєю правовою природою даний договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 5.1. Договору вартість послуг виконавця за цим договором визначається на основі фактично виконаної роботи виконавцем.

Пунктом 5.2. Договору встановлено - сторони встановлюють тарифну ставку щомісячної оплати згідно акту виконаних робіт.

Згідно п. 1. Додаткової угоди №2 від 31.01.2020 до Договору, сторони дійшли згоди викласти п. 5.1. Договору в наступній редакції: Вартість послуг виконавця за цим Договором встановлюється у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок, щомісячно .

Згідно п. 2. Додаткової угоди №2 від 31.01.2020 до Договору, сторони дійшли згоди викласти п. 5.2. Договору в наступній редакції: Сторони встановлюють щомісячну оплату у сумі визначеній у п. 5.1. даного Договору .

У відповідності до п. 5.3. Договору оплата послуг за цим Договором здійснюється замовником у національній валюті України на зазначений у п. 11 цього Договору розрахунковий рахунок виконавця у банку, протягом 5-ти робочих днів з дати підписання акту прийому-передачі виконаних робіт.

Окрім того, суд встановив, що у відповідності до Договору від 26.06.2020 про дострокове розірвання договору про надання юридичних послуг №6 від 31.09.2017, сторони дійшли згоди про дострокове розірвання Договору з 26.06.2020.

У відповідності до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно абзацу другого п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань від 17.12.2013 №14 - відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов`язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов`язань.

Згідно частини 1 та 2 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи Актів прийому-передачі виконаних робіт від 31.03.2020, 30.04.2020, 29.05.2020 та 26.06.2020, позивач в період з березня по червень надав, а відповідач прийняв послуги без зауважень щодо їх обсягу та якості, загальною вартістю 120 000, 00 грн (30 000, 00 щомісячно).

За таких обставин обов`язок сплати наданих позивачем послуг повинен був бути виконаний відповідачем у строк встановлений п. 5.3. Договору (в редакції Додаткової угоди №2 від 31.01.2020 до Договору).

Як зазначає сам позивач та не спростовує відповідач, юридичні послуги, що були надані позивачем в березні 2020 були сплачені 09.04.2020, 19.05.2020 та 17.08.2020, послуги за квітень, травень та червень 2020 сплачені не були, у зв`язку з чим, основна заборгованість відповідача станом на дату звернення з позовом до суду (08.10.2020, отримано судом 13.10.2020) складає 90 000, 00 грн.

Докази повної сплати за надані послуги згідно Договору в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані, твердження позивача не спростовані.

Окрім того, згідно наявного в матеріалах справи Акту звіряння взаємних розрахунків за період 30.09.2017 по 26.06.2020, що підписаний позивачем та відповідачем, та скріплений печаткою останнього - заборгованість відповідача перед позивачем станом на 26.06.2020 становить 100 000, 00 грн.

Суд зазначає, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб, суд вважає, що поданий позивачем Акт є належним та допустимим доказом в підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Оскільки, інформація відображена в Акті звіряння взаємних розрахунків за період 30.09.2017 по 26.06.2020 підтверджується актами наданих послуг за березень-червень 2020, суд вважає належним доказом на підтвердження заборгованості відповідача у справі та визнання такої останнім.

Разом з тим, згідно п. 2, 3 Договору від 26.06.2020 про дострокове розірвання договору про надання юридичних послуг №6 від 31.09.2017, сторони зазначили, що замовник не має жодних претензій до якості наданих юридичних послуг згідно Договору; заборгованість замовника перед виконавцем станом на дату підписання Договору становить 100 000, 00 грн.

Матеріалами справи встановлено, що після підписання Акту звіряння взаємних розрахунків за період 30.09.2017 по 26.06.2020 та Договору від 26.06.2020 про дострокове розірвання договору про надання юридичних послуг №6 від 31.09.2017, відповідачем було частково сплачена сума заборгованості у розмірі 10 000, 00 грн, що підтверджується завіреною у встановленому ГПК України порядку копією платіжного доручення №711 від 17.08.2020., у зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 90 000, 00 грн.

Зі змісту заяви відповідача, що отримана судом 02.12.2020, вбачається, що відповідач після відкриття провадження у справі №910/15676/20 частково сплатив суму заборгованості у розмірі 10 000, 00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №820 від 24.11.2020.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, в тому числі, якщо відсутній предмет спору.

Разом з тим, суд зазначає, що припинення існування предмета спору у відповідній частині між сторонами відбулося в процесі розгляду справи, а на момент виникнення спору між сторонами відповідний предмет спору існував.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (п. 3, 4 ст. 231 ГПК України).

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

З огляду на зазначене, провадження у справі №910/15676/20 в частині стягнення 10 000, 00 грн. основної заборгованості з відповідача підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю предмету спору у відповідній частині через часткове погашення заборгованості відповідачем в процесі розгляду справи.

Одночасно, суд вважає, що факт наявності основного боргу відповідача перед позивачем у розмірі 80 000, 00 грн. за надані послуги згідно Договору є документально підтвердженим та відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 80 000, 00 грн.

Разом з тим, зі змісту доданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно умов п. 6.1. Договору нараховано пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, з урахуванням суми заборгованості по кожній видатковій накладній у сумі 4 476, 50 грн.

У відповідності до п. 6.1. Договору - за невиконання чи неналежне виконання будь-якою стороною цього договору на таку сторону покладається відповідальність відповідно до положень чинного законодавства України і цього Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання .

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, зокрема щодо стягнення пені, вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , на який, зокрема, посилається позивач, а саме ст. 1 встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Таким чином, ч. 1 ст. 231 ГК України вказує на імперативний характер штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено - у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, ч. 6 ст. 231 ГК України не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.

Так само не встановлює розміру пені ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , згідно якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Однак, розмір та умови стягнення штрафних санкцій за невиконання зобов`язань, що виникли з Договору укладеного між сторонами не передбачено спеціальним законом, у зв`язку з чим, сторони могли визначити розмір пені лише в самому договорі, однак зі змісту п. 6.1. Договору, а також інших пунктів розділу 6 відповідальність сторін не вбачається, що сторони встановили розмір пені, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач безпідставно застосовує таку міру відповідальності як договірна санкція у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, оскільки сторони не визначили її розмір в договорі та такий розмір не встановлений законом, а отже позовні вимоги в частині стягнення 4 476, 50 грн пені задоволенню не підлягають.

Згідно приписів ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту наданих позивачем розрахунків вбачається, що позивач нарахував 3 % річних за користування коштами та інфляційні втрати.

3 % річних за користування коштами нараховані за такі боргові періоди:

- За березень 2020 з 09.04.2020 по 17.08.2020 у сукупному розмірі 141, 80 грн (з урахуванням часткових проплат 09.04.2020, 19.05.2020 та 17.08.2020);

- За квітень 2020 з 09.05.2020 по 07.10.2020 у розмірі 373, 77 грн;

- За травень 2020 з 06.06.2020 по 07.10.2020 у розмірі 305, 92 грн;

- За червень 2020 з 07.07.2020 по 07.10.2020 у розмірі 228, 69 грн.

Суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначений борговий період за березень 2020, оскільки з урахуванням п. 5.3. Договору, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з 08.04.2020 та повністю його виконав 17.08.2020, а отже борговий період за березень 2020 рахується з 08.04.2020 по 16.08.2020 (а не з 09.04.2020 по 17.08.2020 як визначено позивачем).

Однак, пунктом 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність про порушення грошових зобов`язань господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За таких обставин суд позбавлений можливості змінити період часу протягом якого, не думку позивача, мало місце порушення зобов`язання, а отже суд враховує боргові періоди в межах часу визначеного позивчаем.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним, боргові періоди визначені вірно, розрахунок відповідачем не спростований, з огляду на що суд вважає його обґрунтованим, та таким, що підлягає стягненню у розмірі 1 049, 18 грн визначеному позивачем.

При цьому, інфляційні втрати нараховані позивачем за прострочення зобов`язання лише за березень 2020 у розмірі 220, 00 грн та за висновками суду є помилковим.

Суд здійснивши власний розрахунок в межах боргового періоду визначеного позивачем за допомогою ІПС Ліга:Закон, встановив, що загальна сума інфляційних втрат становить 160, 44 грн, з огляду на що, з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі 160, 44 грн., визначеному судом.

Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 80 000 грн, 1 049, 18 грн - 3 % річних та 160, 44 грн - інфляційних втрат як такі, що є доведеними та обґрунтованими, відповідачем у встановленому порядку не спростовані, провадження у справі в частині стягнення 10 000 грн. підлягає закриттю, в іншій частині у задоволені позовних вимог про стягнення: 4 476, 50 грн пені та 59, 56 грн інфляційних втрат - відмовити.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору у встановленому законом порядку, судовий збір у відповідності до ч. 2 ст. 129 ГПК України стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №910/15676/20 в частині стягнення 10 000, 00 грн. закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору у відповідній частині.

2. В іншій частині позовні вимоги фізичної особи - підприємця Кушніра Святослава Любомировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) до Дочірнього підприємства "Їдальня "Індустрія" Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (вул. В. Гетьмана, буд. 10/37, м. Київ 57, 03057, ідентифікаційний код: 24727362) задовольнити частково.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Їдальня "Індустрія" Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (вул. В. Гетьмана, буд. 10/37, м. Київ 57, 03057, ідентифікаційний код: 24727362) на користь фізичної особи - підприємця Кушніра Святослава Любомировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 80 000 (вісімдесят тисяч) грн 00 коп. - основного боргу, 1 049 (одна тисяча сорок дев`ять) грн 18 коп - 3 % річних, 160 (сто шістдесят) грн 44 коп. - інфляційних втрат.

4. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 4 476, 50 грн пені та 59, 56 грн інфляційних втрат - відмовити.

5. Стягнути з Дочірнього підприємства "Їдальня "Індустрія" Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (вул. В. Гетьмана, буд. 10/37, м. Київ 57, 03057, ідентифікаційний код: 24727362) в дохід Державного бюджету України 2 002 (дві тисячі дві) грн 37 коп. - судового збору.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких