Рішення

від 28.12.2020 по справі 923/1033/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 року Справа № 923/1033/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д. , за участі секретаря Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛФА ОПТ", код ЄДРПОУ 42692168, вул. Рибальська, 13, офіс 3, м. Київ, 01011,

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА 2017", код ЄДРПОУ 03784574, вул. Степова, 1, с. Українське Іванівського району Херсонської області, 75430,

про стягнення 1 593 750,00 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Іванюта О.Д., ордер серія ХС № 136066 виданий 17.11.2020,

від відповідача: Захаров Д.С., ордер серія ВТ № 1006615 виданий 12.11.2020,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛФА ОПТ" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА 2017" штрафу за невиконання умов договору поставки № 362 від 13.07.2020 у сумі 1 593 750,00 грн, крім того понесені позивачем судові витрати: 23 906,25 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

Ухвалою господарського суду від 19.10.2020 року: прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено підготовче засідання по справі для усіх учасників процесу в режимі відеоконференцзв`язку поза межами суду на 17.11.2020 року.

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 06.11.2020, відповідач позов не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивачем 19.11.2020 надано до суду відповідь на відзив.

За результатами розгляду справи у підготовчому засіданні 17.12.2020, Господарський суд закрив підготовче засідання та призначив розгляд справи по суті на 28.12.2020.

В судовому засіданні 28.12.2020 після виходу суду до нарадчої кімнати проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

І. Позиція позивача:

Відповідно до укладеного договору поставки сільськогосподарської продукції № 362 від 13.07.2020 р. (далі - Договір) СТОВ ТЕРРА 2017 (далі - Відповідач) зобов`язалось продати (поставити) ТОВ ДЕЛФА ОПТ (далі - Позивач) товар - ріпак в кількості 250 т. за ціною 12750 грн. за 1 т. на загальну суму 3187500 грн.

Підтвердженням укладення договору є обмін документами, листами між сторонами засобами електронного зв`язку за електронними адресами, визначеними у тексті договору.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦКУ).

Судова практика також вказує на законність укладення договору в електронній формі, зокрема:

- постанова ВЕСУ від 15.01.2013 у справі №5008/419/2012, де сторони зафіксували у договорі умову: документи, які відправлені факсом чи електронною поштою, мають повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути подані в судові інстанції в якості належних доказів і не можуть заперечуватись стороною, від імені якої вони були відправлені ;

- постанова ВГСУ від 22.08.2012 у справі №5015/5742/11, постанова ВГСУ від 19.10.2016 у справі №914/1233/15, де сторони не просто уклали договір по електронній пошті, але й вели переговори/переписку по e-mail з метою узгодження всіх істотних умов, вчинили фактичні дії по виконанню досягнутих домовленостей;

- постанова ВЕСУ від 31.03.2016 у справі №922/5636/15, де сторони в листуванні дійшли згоди щодо складу, вартості, обсягу робіт/послуг/товару, строків виконання тощо і відсутні неузгодженість та/або невизначеність щодо вказаних умов ( ...договір укладено з дотриманням вимог діючого законодавства, у спрощений спосіб, шляхом обміну електронними листами, сторонами досягнуто згоди по всіх його істотних умовах... ;

- постанова ВЕСУ від 27.06.2012 у справі №2/5005/10055/2011), де сторони здійснили обмін сканованими копіями підписаних та скріплених печаткою сторін документами.

Отже, на думку позивача, обмін сторонами сканованими документами, посилання Відповідача на умови договору у електронній переписці та зазначення у рахунку-фактурі номеру та дати договору постачання, свідчить про укладення Договору між Позивачем та Відповідачем.

Згідно п. 2.1. Договору, Відповідач повинен передати Позивачу повний обсяг товару до 18.07.2020. Датою поставки товару вважається дата оформлення зерновим складом у місці постачання складського документа на ім`я покупця (п. 2.2. Договору).

15 липня 2020 року Позивач забезпечив транспорт для завантаження товару на складі Відповідача, транспорт був завантажений, але у подальшому Відповідач відмовився постачати товар та вимагав від Позивача оплати.

Відповідно до п. 3.1. Договору, сторони домовились про те, що 100 % оплати партії товару здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника (Відповідача у справі) протягом одного банківського дня з дати поставки товару на зерновий склад покупця (Позивача у справі).

В порушення умов Договору, Відповідач не оформив документи на товар, не передав товар Позивачу, а вимагав оплати без здійснення поставки товару на зерновий склад Позивача, що протирічить умовам укладеного між сторонами Договору.

Згідно п. 4.1. Договору, за прострочення передачі товару на строк більш ніж 3 дні постачальник (Відповідач у справі) сплачує покупцю (Позивач у справі) штраф у розмірі 50 % від вартості несвоєчасно переданого товару.

Відповідно до п. 1.3. Договору, загальна вартість товару складає 3187500 грн. Таким чином розмір штрафу за невиконання умови Договору становить 1593750 грн., виходячи із розрахунку:

3187500 грн. х 50 % = 1593750 грн.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Враховуючи, що Відповідач не виконав зобов`язання щодо постачання товару на загальну вартість 3187500 грн., Відповідач повинен сплатити штраф у розмірі 1593750 грн. 16 липня 2020 року Позивачем надіслано вимогу Відповідачу від 15.07.2020 р. про негайне усунення порушення, але Відповідач ніяким чином не відреагував на вимогу: товар за Договором не поставив, штраф не оплатив, відповідь на вимогу не надав.

Таким чином Відповідачем порушені права та законні інтереси Позивача.

Ознайомившись із відзивом Відповідача, вважаю викладені доводи у відзиві необґрунтованими з наступних підстав.

Підтвердженням укладення договору та достеменну обізнаність Відповідача є направлений Відповідачем рахунок-фактура № 9 від 15.07.2020 р. із зазначенням номеру та дати договору поставки.

Отже, договір поставки, укладено у спрощений спосіб, шляхом обміну відповідними зверненнями шляхом електронного листування.

Крім того, договір поставки № 362 від 13.07.2020 р. не є розірваним та не визнавався недійсним в судовому порядку.

Відповідач також не визнає твердження Позивача, що до Відповідача надходив автомобільний транспорт на виконання договору поставки.

Але відповідно до листування наданого суду вбачається, що Позивач направив автомобільний транспорт на запрошення Відповідача. Відповідач прийняв транспорт та

здійснив завантаження товаром, але у подальшому, з невідомих причин, Відповідач відмовився відпускати транспорт та здійснив вигрузку товару.

Окрім наданого Позивачем господарського суду листування, підтвердженням надання автомобільного транспорту Відповідачу є укладений договір транспортного експедирування № 29/05/20 та додаткова угода № 2 від 14.07.20.

Відповідач вказує на те, що документи, надані Позивачем, не відповідають поняттю електронний документ в розумінні Закону України Про електронні документи та електронний документообіг та не можуть бути належними доказами. З позиції Відповідача, електронні документи повинні мати електронний підпис.

Однак Закон України Про електронні документи та електронний документообіг , на якій посилається Відповідач, передбачає електронний підпис як можливий варіант для ідентифікації автора та не зобов`язує його використовувати, (стаття 6 Електронний підпис. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. )

Обов`язковість (а не право) використання удосконалених та кваліфікованих електронних підписів регулюються Законом України Про електронні довірчі послуги . Вказаний закон регулює відносини надання електронних довірчих послуг та інформації про послуги, що не стосується відносин, які виникли у Позивача та Відповідача щодо невиконання умов договору поставки.

Таким чином електронний підпис не є обов`язковим реквізитом.

ІІ. Позиція відповідача:

Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог Позивача, що викладені в позовній заяві, вважає їх необґрунтованими, а тому не визнає їх повністю.

Позивач вимагає від відповідача сплату штрафу у розмірі 1 593 750 грн. за прострочення передачі товару за договором поставки.

За твердженням позивача, між ним та відповідачем 13.07.2020 було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції (далі - договір або договір поставки) на загальну суму 3 187 500 грн, яку відповідач мав поставити позивачеві у строк до 18.07.2020 року.

Проте, як стверджує позивач, відповідач у визначений строк постачання продукції не здійснив, умови договору порушив і через це зобов`язаний сплатити позивачеві штраф у розмірі п`ятдесят відсотків від загальної вартості (суми) товару, що не був поставлений.

Позивач стверджує, що договір між ним та відповідачем було укладено засобами електронного зв`язку шляхом листування за електронними адресами.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що він не має зобов`язань перед позивачем з поставки товару; договір між позивачем та відповідачем не було укладено, а отже, як наслідок, відсутні підстави для стягнення з відповідача неустойки.

Позивач та відповідач не домовились з усіх істотних умов договору, зокрема щодо предмету поставки, строку та порядку поставки, позивач та відповідач не дійшли згоди щодо порядку оплати позивачем товару.

Також відповідач не визнає твердження позивача, що до відповідача надходив автомобільний транспорт на виконання договору поставки, що зазначений у позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено ч.2 ст. 11 ЦК України, 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини...

Згідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до приписів ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: ...з господарського договору та інших угод ...

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено у ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з наведеного, підставою застосування до боржника штрафу як забезпечення виконання боржником зобов`язання, є порушення боржником такого зобов`язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання має вчиняється у письмовій формі і у іншому випадку такий правочин є нікчемним.

У свою чергу підставою виникнення зобов`язання є, зокрема, договір який є укладений при досягнені сторонами в належній формі з усіх істотних умов, якими є: умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як зазначено вище, між позивачем та відповідачем не було укладено договір поставки.

Зокрема, між позивачем не було досягнуто згоди з предмету поставки (предмету договору) та порядку оплати за договором.

Між сторонами не було досягнуто згоди щодо дати поставки товару.

За відсутності домовленості між сторонами (позивачем та відповідачем) про усі істотні умови договору, договір не є укладеним та не є підставою для виникнення зобов`язань.

Відповідач заперечує проти твердження позивача про те, що про укладання договору поставки між позивачем та відповідачем свідчить "обмін сканованими документами, посилання відповідача на умови договору у електронній переписці та зазначення у рахунку-фактурі номеру та дати договору постачання".

Документи, на якій посилається позивач у позовній заяві: копія договору № 362; скриншот листування між сторонами; копії рахунку № 9 від 15.07.20, не відповідають поняттю "електронний документ" в розумінні Закону України "Про електронний документообіг" та не можуть бути належними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно до ч.2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як передбачено ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Як передбачено ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: правовими між юридичними особами.

Як визначено у ст. 1 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

В розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин першої, другої статті б Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідачем (уповноваженою особою відповідача, яким його керівник - директор СТОВ "ТЕРРА 2017" Дубенко Вадим Вікторович) письмові правочини (договори) з позивачем не вчинялись. Уповноваженою особою відповідача листування з позивачем також не здійснювалось.

Щодо наданих позивачем роздруківок електронних текстів, електронного листування, а саме: роздруківки тексту договору № 362; скриншота листування; копія рахунку № 9 від 15.07.2020, то вони не є електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , зокрема через те, що в них відсутній електронний підпис, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, а тому не можуть бути належними доказами.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними.

ІІІ. Мотивувальна частина рішення:

Судом встановлено, що 13.07.2020 між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛФА ОПТ" та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА 2017" проведено обмін пропозиціями про укладання договору поставки сільськогосподарської продукції № 362 (далі - Договір, Договір поставки).

Факт обміну пропозиціями, такими як надсилання по електронній пошті проекта договору позивачеві, повернення позивачем проекту договору з відповідними змінами на адресу відповідача, сторонами не оспорюється.

Представниками позивача та відповідача по різному оцінюються результати обміну документами в електронній пошті. Позивач вважає, що між сторонами досягнуто домовленості з усіх умов договору в належній формі, а тому вважає, що у відповідача виникли цивільні зобов`язання перед позивачем щодо поставки товару на умовах, що містяться в електронному договорі, що ним надіслано на адресу відповідача, зокрема, штраф за непоставлений товар.

В свою чергу відповідач вважає, що між сторонами Договір поставки не укладено, жодних зобов`язань між сторонами за неукладеним Договором не виникло, отже .

Отже, предметом спору у цій справі є питання виникнення між сторонами господарських зобов`язань на підставі електронних документів, зокрема Договору поставки, та відповідальності за порушення умов Договору поставки.

Судом встановлено, що 13.07.2020 відповідачем ТОВ "ТЕРРА 2017" попередньо надіслано в своїй редакції проект договору як пропозиція про укладання Договору поставки сільськогосподарської продукції № 362 на електронну адресу позивача. Цей текст договору позивачем до матеріалів позовної заяви не додано.

В свою чергу, Позивачем надіслано на адресу Відповідача текст Договору поставки із внесеними ним змінами. Як свідчить скріншот від 13.07.2020 (а.с. 7), позивач вказує, що внесено зміни щодо умов оплати, внесено додатково пункт 4.1.1.

Відповідно до наданого позивачем сканового тексту Договору поставки від 13.07.2020 за №362 (а.с. 6), як зазначає позивач, із запропонованими ним змінами, який підписано представником відповідача та просталено печатку підприємства.

Як встановлено судом та підтверджено представниками сторін, обставини переговорів щодо Договору поставки підтверджуються виключно скріншотами з екрану з зображенням надісланих файлів. Оригіналу договору, підписаного та скріпленого печатками уповноважених предстанивків обох сторін, у сторін немає.

Також, сторонами та їх представниками підтверджено, що примірника договору, що був би підписаний за допомогою електронних цифрофих підписів представників сторін також немає.

Досліджуючи питання досягнення сторонами домовленості з умов Договору поставки судом встановлено таке.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов`язується продати (поставити), а Покупець - прийняти та оплатити ріпак українського походження, врожаю 2020 року- Товар.

Згідно з п. 1.3. договору характеристика товару: ріпак ДСТУ 4966:2008, у кількості 250 т, ціна товару за 1 т з ПДВ 12750,00 грн - загальна вартість товару з ПДВ склала 3187500,00 грн.

Строк поставки товару визначений п. 2.1. договору - до 18.07.2020. Датою поставки товару вважається дата оформлення зерновим складом у місці постачання складського документа та ім`я Покупця. (п. 2.2. Договору).

Згідно п. 2.3. Договору умови поставки визначено відповідно до правил ІНКОТЕРМС-2010 - EXW - СТОВ "Терра-2017", с. Українське.

Відповідно до п. 3.1. договору оплата товару здійснюється в наступному порядку:

- 100% плата контрактної партії товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника протягом 1 банківського дня з дати поставки товару на зерновий склад Покупця.

За прострочення передачі товару на строк до 3 календарних днів Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 25% від вартості несвоєчасно переданого товару, а в разі прострочення передачи більш ніж на 3 дні - штраф в розмірі 50 % від вартості несвоєчасно переданого товару.(п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 4.1.1. Покупець поставляє транспорт до 15.07.2020 включно. За прострочення поставки транспорту пункт 4.1. анулюється.

Позивач зазначає, що 14.07.2020 він надіслав на електронну пошту відповідача електронний лист зі змісту якого вбачається, що позивач 15.07.2020 о 08:00 ставить на погрузку, відповідно до договору поставки № 362 від 13.07.2020 автотранспорт відповідно до переліку.

На протязі 14.07 - 15.07.2020 між сторонами велась переписка через електронну пошту щодо надання необхідних документів (номера машин, прізвища та ім`я водіїв).

Відповідачем 15.07.2020 на електронну пошту позивача надіслав лист із текстом "ЖДЕМ оплату и отпускаем машины. Спасибо" та вкладено файл під назвою РАХУНОК по Дог.362.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами. (ч. 1 ст. 208 ЦК України).

З огляду на те, що саме договір є підставою виникнення взаємних прав та обов`язків, приймаючи до уваги, що саме порушенням умов такого договору позивач обґрунтовує правомірність заявлених вимог, а також зважаючи на заперечення відповідача з приводу підписання цього договору, суд неодноразово витребовував від позивача оригінали договору та первинних документів, які б були підписані обома сторонами (для огляду у судовому засіданні).

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Позивач оригіналу договору № 362 від 13.07.2020 не надав, так само не було надано оригіналів первинних документів, підписаних та скріплених печатками обох сторін.

При цьому, факт того, що договір між сторонами є укладеним позивач підтверджує електронним листуванням та скріншотами з екрану власної електронної пошти з зображенням надісланих файлів.

Враховуючи вищенаведені доводи, суд вважає за необхідне зазначити, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд зазначає, що офіційна електронна адреса - це адреса електронної пошти юридичної особи та фізичної особи-підприємця, що використовується для офіційного листування в електронному вигляді та є незмінною до внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, припинення підприємницької діяльності фізичної особи.

Цивільним Кодексом України (ч. 1 ст. 207) передбачена можливість укладання правочину в електронній формі, зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Так, ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Суд, при оцінці обставин цієї справи та доданих матеріалів, керується нормами Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", яким встановлено вимоги до електронних документів та їх достовірності.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" адресат - фізична або юридична особа, якій адресується електронний документ; дані - інформація, яка подана у формі, придатній для її оброблення електронними засобами; посередник - фізична або юридична особа, яка в установленому законодавством порядку здійснює приймання, передавання (доставку), зберігання, перевірку цілісності електронних документів для задоволення власних потреб або надає відповідні послуги за дорученням інших суб`єктів електронного документообігу; обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили; автор електронного документа - фізична або юридична особа, яка створила електронний документ; суб`єкти електронного документообігу - автор, підписувач, адресат та посередник, які набувають передбачених законом або договором прав і обов`язків у процесі електронного документообігу.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно з приписами ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

З врахуванням вищевикладеного суд зауважує, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, повинен мати електронний цифровий підпис та бути відправленим з офіційної електронної адреси сторони уповноваженою на те особою.

З приводу наведеного суд зазначає, що надані позивачем копії договору скріншоти перписки не можуть вважатися електронним документом, оскільки не містять будь-яких електронних даних, які слід було б вважати електронним цифровим підписом (з можливістю ідентифікувати підписантів договору) в розумінні вищенаведених приписів законодавства.

При цьому, доводи позивача стосовно того, що сторони дійшли спільної домовленості обмінюватися документами в електронному вигляді, жодним чином не звільняють сторін від обов`язку мати паперові оригіналу вищезазначеного договору та усіх додаткових документів до нього, підписаних та скріплених печатками обох сторін, зважаючи на приписи законодавства та безпосередньо умови даного договору.

Така домовленість про можливість обмінюватися документами в електронному вигляді як достаньої форми, також мала би бути оформлена у виді письмової угоди, що належним чином підписана електронним цифровим підписом уповноваженими не те особами, повноваження яких підтверджено.

Так, зі змісту наданої позивачем копії договору № 362 (п. 6.1.) вбачається, строк дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами до 30.12.2020 року .

В той же час, цей договір не можна вважати підписаним сторонами, отже "строк дії договору", як це передбачено п. 6.1. Договору поставки, - не настав.

Так, враховуючи, що електронного цифрового підпису жодної із сторін вказаний договір не містить, суд доходить висновку, що цей правочин міг вступити в силу виключно після його фізичного підписання сторонами та скріплення печатками у паперовому вигляді - створення оригіналу Договору поставки. Його не створено.

Згідно з частинами 2, 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Суд зауважує, що надана до справи та завірена представником позивача копія Договору поставки (а.с. 6) є неналежним та недопустимим доказом в розумінні норм господарсько-процесуального права. Проставлення на примірнику Договору поставки №362 штампу "копія вірна" та підпису "директор Зимовець" насправді не мав оригіналу такого договору, з якого зроблено копію.

Відповідач, в свою чергу, заперечував факт укладання договору, оскільки сторони не домовились з усіх істотних умов договору, зокрема щодо предмету поставки, строку та порядку поставки та порядку оплати товару.

Суд погоджується з запереченнями відповідача, що при досліджених обставинах, а саме: відсутності оригіналу договору; зміненими умовами поставки порівняно з умовами ІНКОТЕРМС, які передбачають що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві, а покупець повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення. Всі ризики несе покупець.

Такі умови договору, зокрема передбачають, згідно ст. 334 ЦК України, момент набуття права власності за договором. Так, відповідно до цієї норми право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Згідно статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові.

У відповідності до приписів статті 909 ЦК України (договір перевезення вантажу) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Отже, суд вважає цілком розумною поведінку відповідача, який при відсутності інших письмових домовленостей і зобов`язань, здійснив завантаження автотранспорту, який ніби-то прибув від позивача, та вимагав здійснити оплату вартості завантаженого товару перед тим, як випустити його з підприємства.

Така вимога з боку відповідача є адекватною дослідженим судом обставинам, коли автомобільний траспорт, що був поданий під завантаження не мав відповідних супровідних документів, повноважень (довіреностей) на отримання отовару, відомостей для оформлення товарно-транспортних накладних, податкових накладних тощо. Таким чином, відповідачем здійснено необхадні дії для убезпечення свого майна від можливих неправовмірних дій по заволодінню ним особами, який не можна буде ідентифікувати, або безоплатно.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведені норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Позивачем, не доведено наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства та норм матеріального права.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими, а позов задоволенню не підлягає.

IV. Розподіл судових витрат:

Позивачем сплачено 23 906,25 грн судового збору.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

1. Відмовити у задоволенні позову повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення направити учасникам провадження.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду або через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 30.12.2020

Суддя П.Д. Пригуза