Постанова

від 16.12.2020 по справі 916/96/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/96/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Жукова С.В., Огородніка К.М.

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

за участю представників: ТОВ "Вінтер Ленд"- адвоката Ярошенка Д.В., Міністерства оборони України - Спорого І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер Ленд"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2020

та ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.05.2020

у справі №916/96/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер Ленд"

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ТОВ "Вінтер Ленд" звернулося до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

В обґрунтування даної заяви ТОВ "Вінтер Ленд" зазначило, що має кредиторську заборгованість перед ДП Одеський завод будівельних матеріалів у розмірі 9 000 000 грн за договором поставки товару від 12.11.2019, проте товариство фінансово-господарську діяльність не здійснює, на балансі підприємства відсутнє рухоме та нерухоме майно, грошові кошти на поточному рахунку відсутні.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.01.2020 відкрито провадження у справі №916/96/20 про банкрутство ТОВ "Вінтер Ленд", введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Вінтер Ленд", розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Колмикову Т.О.

10.03.2020 до Господарського суду Одеської області звернулося Міністерство оборони України із позовом до ДП МОУ Одеський завод будівельних матеріалів та ТОВ "Вінтер Ленд" в якому просило визнати недійсним договір поставки від 12.11.2019, укладений між ДП МОУ Одеський завод будівельних матеріалів та ТОВ "Вінтер Ленд" на загальну суму 11 000 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.05.2020 у справі №916/96/20 (суддя Лепеха Г.А.) заяву Міністерства оборони України про визнання недійсним договору поставки № 012 від 12.11.2019 - задоволено. Визнано недійсним договір поставки № 012 від 12.11.2019, укладений між ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" та ТОВ "Вінтер Ленд".

Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що колишній голова ліквідаційної комісії ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" уклав оспорюваний договір поставки з перевищенням своїх повноважень, без згоди уповноваженого органу управління державним майном, всупереч інтересів державного підприємства і з порушенням норм діючого законодавства з питань державних закупівель.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 (колегія суддів: Аленін О.Ю. - головуючий, Лавриненко Л.В., Мишкіна М.А.) ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.05.2020 у справі №916/96/20 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями, ТОВ "Вінтер Ленд" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.05.2020 по справі №916/96/20; направити справу №916/96/20 на новий розгляд.

Підставами для касаційного оскарження ТОВ "Вінтер Ленд" зазначає пункти 1 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування ст. 232 ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", викладених у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 905/1793/17, від 18.07.2018 у справі № 357/6663/16-ц, від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18.

При цьому, вказуючи на невірне застосування судами попередніх інстанцій норм ст.232 ЦК України, заявник касаційної скарги доводить, що ні позовна заява, ні рішення судів першої та апеляційної інстанцій не містять обґрунтувань, фактів та доказів, які б вказували на наявність зловмисної домовленості колишнього голови ліквідаційної комісії ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" та директора ТОВ "Вінтер Ленд".

Також, ТОВ "Вінтер Ленд" наголошує, що договір № 012 від 12.11.2019 було укладено у відповідності до норм законодавства, особами, уповноваженими на це, і обмеження повноважень представника іншої сторони не застосовується у відносинах з третьою особою, якою у спірних правовідносинах є саме ТОВ "Вінтер Ленд".

На думку скаржника, обов`язок щодо погодження укладання правочинів, визначений Статутом ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів", не розповсюджується на діяльність ліквідаційної комісії, а відтак, ТОВ "Вінтер Ленд" зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що під час укладання оспорюваного правочину ліквідатор мав отримати погодження органу уповноваженого управляти державним майном, зроблений з порушенням ст. 65 ГК України та ч. 4 ст. 105 ЦК України.

Разом з тим, за твердженням заявника касаційної скарги, з положень п.п. 2.1 п. 2, п.п. 3.6 п. 3, п.п. 7.10 п. 7, п. 9 Статуту, а також ч. ч. 1,2 ст. 74 ГК України, вбачається, що ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" є державним комерційним підприємством, а тому в розумінні положень п.9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" не є замовником та на нього не розповсюджуються положення вказаного Закону.

При цьому, ТОВ "Вінтер Ленд" наголосило, що судами попередніх інстанцій не було враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.05.2018 у справі № 905/1793/17, про те, що під час визначення приналежності юридичних осіб (підприємств, установ, організацій) та їх об`єднань до замовників в розумінні п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" слід досліджувати обставини, які вказують на те, якими способами забезпечуються потреби держави та територіальної громади.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ТОВ "Вінтер Ленд" у справі № 916/96/20 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Банаська О.О., що підтверджується витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 21.10.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №916/96/20 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер Ленд" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.05.2020; призначено розгляд справи за касаційною скаргою ТОВ "Вінтер Ленд" у відкритому судовому засіданні на 03.12.2020 на 10:15.

У зв`язку з перебуванням судді Банаська О.О. на лікарняному, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ТОВ "Вінтер Ленд" у справі № 916/96/20 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Огороднік К.М., що підтверджується витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 01.12.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 розгляд справи №916/96/20 за касаційною скаргою ТОВ "Вінтер Ленд" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.05.2020 відкладено на 16.12.2020 на 12:45.

Відзиви на касаційну скаргу ТОВ "Вінтер Ленд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходили.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників ТОВ "Вінтер Ленд" та Міністерства оборони України, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.11.2019 між ТОВ "Вінтер Ленд" (постачальник) та ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" в особі голови ліквідаційної комісії Ракул В. М. (покупець) укладено договір поставки товару №012 (далі - Договір поставки), відповідно до п.п.1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця пісок та цемент (товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар в асортименті (номенклатурі), в кількості та по ціні у відповідності з підписаною сторонами специфікацією; загальна сума договору складає 11 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору поставки покупець здійснює попередню оплату товару у розмірі 9 000 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору поставки, 12.11.2019 сторонами складено та підписано специфікацію, у відповідності до якої товаром є цемент у кількості 1985 т та у кількості 2110 т, загальною вартістю 11 000 000 грн.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що згідно з актом звірки до Договору поставки ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" здійснив часткову передоплату вартості товару у розмірі 9 000 000,00 грн; заборгованість ТОВ "Вінтер Ленд" перед ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів становить 9 000 000,00 грн.

Відповідно до пояснень Міністерства оборони України для вчинення вказаного правочину керівництвом ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" отримано кредитні кошти/позика від третіх осіб у сумі 20 000 000 грн., про що надано копію повідомлення голови ліквідаційної комісії ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" Погребнюк О.І.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі №916/96/20 про банкрутство ТОВ "Вінтер Ленд" було відкрито ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.01.2020 в порядку норм Кодексу України з процедур банкрутства.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Предметом даного судового розгляду в межах справи про банкрутство є вимоги Міністерства оборони України про визнання недійсним договору поставки товару №012 від 12.11.2019, укладеного між ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" та ТОВ "Вінтер Ленд".

Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що головою ліквідаційної комісії ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" ОСОБА_1 зазначений договір поставки було укладено всупереч діючого законодавства, зокрема Закону України "Про публічні закупівлі", а також без отримання згоди або погодження на його укладання від Міністерства оборони України як органу управління державною власністю.

При цьому, Міністерство оборони України у поданій ним заяві про визнання договору недійсним послалося на ст. ст. 203, 215, 232, 241 ЦК України.

На думку заявника, оскільки при укладенні оспорюваного договору поставки колишній голова ліквідкомісії ОСОБА_1 діяв з перевищенням своїх повноважень і всупереч інтересів ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" , штучно створив борги, які в подальшому можуть призвести до банкрутства підприємства і задоволення вимог кредиторів за рахунок державного майна, то вказані дії і укладений на неконкурентних підставах договір поставки товару негативно вплинуть на права Міністерства оборони України, як органу управління цим державним майном.

Відповідно до ст. 202 ЦК України , правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України ).

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.1 ст.203 ЦК України).

Частина 3 ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення.

Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у ст. ст. 229 - 233 ЦК України.

У відповідності до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Договір може бути визнаний недійсним у тому разі, якщо буде встановлено, що орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Пери цьому, Закон не встановлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій органу або особи, яка виступає від імені юридичної особи, тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 ЦК України), висновок про добросовісність поведінки органу або особи, яка виступає від імені юридичної особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді.

У контексті зазначеного, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення.

Так, як було зазначено вище, та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Міністерства оборони України № 432 від 12.08.2019 припинено юридичну особу ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" шляхом його ліквідації, призначено голову ліквідаційної комісії ОСОБА_1 .

За результатами дослідження матеріалів справи місцевим та апеляційним судами було з`ясовано, що у відповідності до довідки ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" усі банківські рахунки підприємства арештовані протягом 2019 року на підставі виконавчих проваджень.

Також, згідно довідки ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" станом на 27.01.2020 заборгованість підприємства по заробітній платі перед працівниками складає 293 331,66 грн.

Отже, як встановлено судами, станом на час укладення Договору поставки, ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" знаходилося у ліквідаційній процедурі, мало заборгованість з заробітної плати та арештовані рахунки. При цьому, укладаючи спірний договір, сторони домовилися щодо поставки цементу, проте, ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" жодним чином не було обґрунтовано необхідність придбання такого товару з огляду на становище на підприємстві.

Дослідивши та надавши оцінку наведеним вище обставинам, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що укладаючи спірний договір поставки, голова ліквідаційної комісії ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" ОСОБА_1 діяв всупереч інтересів підприємства, що призвело до безпідставного перерахування грошових коштів на користь ТОВ "Вінтер Ленд" та створило штучні передумови банкрутства підприємства.

Статтею 89 ГК України визначено, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Частиною 4 ст. 105 ЦК України встановлено, що до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Згідно з п.п. 7.1., 7.5. Статуту ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" управління підприємством здійснює його керівник відповідно до статуту Підприємства та законодавства України. Керівник підприємства діє без довіреності від імені Підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, інших організаціях, а також у відносинах з юридичними та фізичними особами.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України).

При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини 1 та 3 ст. 92 ЦК України).

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (ч. 4 ст. 92 ЦК України).

У відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Отже, за змістом частин 1, 3 та 4 ст. 92 ЦК України, частин 1 та 2 ст. 89 ГК України, пункту 13 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у ст. 237 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства та положення Статуту ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" до голови ліквідаційної комісії ОСОБА_1 на час підписання оспорюваного договору перейшли повноваження щодо управління справами державного підприємства і представництва останнього у відносинах з третіми особами.

При цьому, слід зазначити, що орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах або всупереч інтересам особи довірителя.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, пунктом 1.1 Статуту ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" визначено, що це підприємство засноване на державній власності, діє як державне унітарне, спеціалізоване підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Підприємство згідно з вимогами цього Статуту та чинного законодавства зобов`язане, зокрема, погоджувати у встановленому законодавством порядку з Уповноваженим органом управління вчинення значних господарських зобов`язань (пункт 6.2.3. Статуту ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів").

Згідно з пунктом 8 Статуту ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" Уповноважений орган управління, зокрема, розглядає та погоджує, у встановленому законодавством порядку, вчинення підприємством значного господарського зобов`язання.

Водночас, попередніми судовими інстанціями було досліджено та встановлено, що в матеріалах справи відсутні, а учасниками справи не надані, докази на підтвердження звернення колишнього голови ліквідаційної комісії підприємства ОСОБА_1 до органу управління державним майном - Міністерства оборони України, з приводу отримання згоди/погодження на укладення спірного Договору поставки.

Крім того, нормами ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" заборонено укладення договорів про закупівлю, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону , зокрема належать, юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" цей Закон застосовується, зокрема, до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень, до замовників, визначених пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, наявні матеріли справи свідчать про те, що всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" та положенням Статуту ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів", Договір поставки було укладено без дотримання відповідних тендерних процедур.

Надавши оцінку наведеним вище обставинам та встановивши, що договір поставки товару №012 від 12.11.2019 укладений з порушенням вимог діючого законодавства з питань державних закупівель, з перевищенням повноважень та всупереч інтересів державного підприємства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, визнав обґрунтованими доводи Міністерства оборони України у поданій ним заяві щодо наявності підстав для визнання Договору поставки недійсним.

Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 300 ГПК України).

Виходячи з аналізу наведених вище норм, встановлених судами обставин справи та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного судів про наявність підстав для задоволення заяви Міністерства оборони України та визнання недійсним договору поставки № 012 від 12.11.2019, укладеного між ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" та ТОВ "Вінтер Ленд".

Матеріали справи свідчать про те, що дотримуючись приписів ст. 86 ГПК України, місцевий та апеляційний суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, встановили наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, і правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Аргументи заявника касаційної скарги про відсутність підстав для визнання недійсним спірного Договору не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення заяви Міністерства оборони України.

Так, посилання заявника касаційної скарги на відсутність необхідності отримання погодження органу, уповноваженого управляти державним майном, на укладення спірного Договору, оскільки в наказі Міністра оборони України №432 від 12.08.2019 відсутні будь-які обмеження щодо укладання ліквідаційною комісією будь-яких правочинів та не зазначено порядку погодження таких правочинів, відхиляються колегією суддів як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на наведених вище вимогах закону щодо правового статусу голови ліквідаційної комісії підприємства та спростовуються положеннями Статуту ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів".

При цьому, доводи ТОВ "Вінтер Ленд" стосовно того, що ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" є державним комерційним підприємством, не є замовником в розумінні Закону України "Про публічні закупівлі" та на нього не розповсюджуються положення вказаного Закону, колегія суддів відхиляє як такі, що зводяться до помилкового тлумачення скаржником як норм чинного законодавства, так і положень Статуту ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів", якими чітко визначено, що підприємство засноване саме на державній власності, діє як державне унітарне, спеціалізоване підприємство, належить до сфери управління Міністерства оборони України та створене з метою ефективного використання державного майна.

При цьому, як правильно встановив апеляційний господарський суд, доводи ТОВ "Вінтер Ленд" щодо укладення спірного Договору поставки на комерційній основі, не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Водночас, колегія суддів частково погоджується з заявником касаційної скарги щодо невірного застосування судами ст. 232 ЦК України та вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на укладення спірного правочину у порушення приписів ст. 232 ЦК України , оскільки судом не було встановлено умислу в діях представника ДП Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів", однак, це не призвело до прийняття неправильного рішення про визнання недійсним договору поставки № 012 від 12.11.2019 за наявності інших підстав для визнання цього договору недійсним.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи №916/96/20 встановлено обставини, які у сукупності дають підстави для висновку про недодержання стороною в момент вчинення спірного правочину вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, а також ст. 241 ЦК України, тобто заявником у межах даної справи про банкрутство доведено належними та допустимими доказами наявність підстав, з якими законодавство у наведеному випадку пов`язує визнання Договору поставки недійсним.

У зв`язку з викладеним, колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги в частині заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, оскільки незгода з наданою судами оцінкою наявних у матеріалах справи доказів, намагання здійснити їх переоцінку в силу вимог ст.300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Разом з тим, колегією суддів не приймаються до уваги посилання ТОВ "Вінтер Ленд" на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 905/1793/17, від 18.07.2018 у справі № 357/6663/16-ц, від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18, оскільки у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відтак, наведені ТОВ "Вінтер Ленд" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді вимог про визнання недійсним договору поставки № 012 від 12.11.2019.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 та ухвала Господарського суду Одеської області від 07.05.2020 у справі № 916/96/20 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги .

Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтер Ленд" залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.05.2020 у справі № 916/96/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Жуков С.В.

Огороднік К.М.