Рішення

від 08.12.2020 по справі 280/3366/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року (о 17 год. 45 хв.)Справа № 280/3366/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Прус Я.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Єренка Д.В.,

представника відповідача 1 Щепанського А.М.,

представника відповідача 2 Себала С.І.,

представника відповідача 3 Павлюка Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України

до Головного сервісного центру МВС

до Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області в особі ліквідаційної комісії

про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач 1), до Головного сервісного центру МВС (далі - ГСЦ МВС, відповідач 2), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 1 від 24.04.2020 №306 о/с про звільнення позивача з посади заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області;

поновити позивача на посаді заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області з 27 квітня 2020 року;

стягнути з відповідача 1 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 2 100,36 грн. за кожен день вимушеного прогулу, починаючи з 27 квітня 2020 року до дня ухвалення рішення у даній справі;

зобов`язати відповідача 1 вжити заходів щодо призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області (філії ГСЦ МВС).

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27 квітня 2020 року наказом МВС України № 306 о/с від 24.04.2020 позивача звільнено з посади заступника начальника регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області у зв`язку з ліквідацією державного органу. Вважає такий наказ протиправним, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 № 79 "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" спрямована не на ліквідацію Регіонального сервісного центру МВС у Запорізькій області, а на його реорганізацію, оскільки в ній не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Регіонального сервісного центру МВС у Запорізькій області, натомість ці завдання та функції покладено на Головний сервісний центр МВС у Запорізькій області. Таким чином, на думку позивача, Головний сервісний центр МВС у Запорізькій області продовжує виконувати повноваження (завдання) Регіонального сервісного центру МВС у Запорізькій області. Крім того, позивачу залишилось менше трьох років до досягнення пенсійного віку, а також те, що довгий час займав посаду начальника РСЦ без жодних нарікань. Відтак вважає, що в даному випадку відбулася ліквідація державного органу з подальшим правонаступництвом, а відтак зазначена ліквідація не звільняє державний орган від виконання обов`язку по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Під час звільнення позивачу не запропоновано жодної вакантної посади в Головному сервісному центрі МВС у Запорізькій області, не враховано стажу роботи, кваліфікації, продуктивності праці. Просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 27.05.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначене підготовче засідання на 23 червня 2020 року. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідачем 1 подано відзив на адміністративний позов (вх. №33181 від 21.07.2020), в якому позовні вимоги заперечує повністю. Зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" від 12.02.2020 № 79 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком, зокрема, регіональний сервісний центр МВС у Запорізькій області. Пояснює, що на виконання вищезазначеної постанови позивача попереджено про наступне припинення державної служби та звільнення з займаної посади, а 24 квітня 2020 року наказом МВС України №306 о/с позивача звільнено з посади заступника начальника регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області у зв`язку з ліквідацією державного органу. Вказує, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Так, статтею 83 Закону України Про державну службу визначено перелік підстав для припинення державної служби, зокрема, пунктом 4 частини 1 цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87 і цього Закону), зокрема пункт 1-1 частини 1 встановлює таку підставу припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, як ліквідація державного органу. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Відповідно, на думку відповідача 1, вказана частина статті не передбачає обов`язку відповідача щодо пропонування позивачу іншої роботи. Крім того зауважив, що належним позивачем по справі з приводу позовних вимог, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є не відповідач 1, а Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області, оскільки саме в цьому органі Позивач отримував заробітну плату.

Відповідач 2 позов не визнав, 18 червня 2020 року на адресу суду надав відзив (вх. №28563), у якому зазначив, що при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до пункт 1-1 частини 1 статті 83 Закону України Про державну службу , положення Кодексу законів про працю України не застосовується. Дана позиція зазначена і в роз`ясненні Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86р/з, а саме6 що процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону України Про державну службу . Також посилання позивача на правові висновки Верховного Суду України та інформаційний лист Вищого адміністративного суду України вважає є помилковим, чим саме вводить суд в оману, оскільки вищезазначені правові позиції базуються на нормативних актах, які діяли до звільнення позивача, одним з яких є Закону України Про державну службу від 16.12.1993 №3723-ХІІ, який втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 №889-VIII. Отже, стверджує, що МВС України звільнення позивача з посади заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області, у зв`язку з ліквідацією державного органу, здійснено відповідно до Закону України Про державну службу , та відсутні правові підстави щодо скасування наказу МВС від 24.04.2020 №306 о/с та поновлення позивача на посаді заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області з 27 квітня 2020 року. На підставі вищезазначеного, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

23 червня 2020 року підготовче засідання по справі відкладене на 21 липня 2020 року.

Ухвалою суду від 21.07.2020 вирішено продовжити строк підготовчого провадження у справі та відкласти підготовче засідання на 25 серпня 2020 року.

14 серпня 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №37227), у якій додатково наголошує, що Закон України Про державну службу як нормативно-правовий акт, що регулює окремі питання проходження державної служби, містить лише декларативні положення щодо звільнення державних службовців, натомість основні права та гарантії працівників при звільненні, в тому числі і державних службовців, регламентовані саме законодавством про працю, зокрема КЗпП України. Стверджує, що Закон України Про державну службу (зокрема, п. 3 ст. 87, на який міститься посилання у відзиві) передбачає можливі дії суб`єкта призначення лише в разі, коли продовжує існувати той самий державний орган - право запропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби в тому самому державному органі, однак Закон не містить положень щодо наявності/відсутності обов`язку суб`єкта призначення надати звільненому працівникові будь-яку вакантну посаду державної служби в новоствореному органі в разі ліквідації державного органу чи його реорганізації, що вкотре свідчить, що процедура звільнення державних службовців з підстав ліквідації державного органу чи його реорганізації, має здійснюватися з урахуванням та на підставі законодавства про працю, зокрема КЗПП України. Крім того, зауважує, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися МВС України, як суб`єктом, що ініціював прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача, в подальшому здійснював затвердження кошторису ліквідованих органів та який допустив незаконне звільнення позивача і як наслідок вимушений прогул. На підставі вищевикладеного, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 25.08.2020 залучено до участі в адміністративній справі Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач 3), підготовче засідання по справі відкладено на 22 вересня 2020 року.

07 вересня 2020 року від представник відповідача 3 надійшов відзив (вх. №40920), у якому вказує, що Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області не може виступати у цій справі в якості співвідповідача, оскільки його залучення судом відбулось в порушення норм КАС України. В даному випадку, ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання або погодитися на таку заміну чи долучення співвідповідача. Щодо суті спору обґрунтування заперечення є аналогічних викладеним раніше відповідачами. Просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представником позивача через канцелярію суду долучено до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. №44130 від 22.09.2020), у якому наголошує, що судом було правомірно здійснено залучення до справи в якості співвідповідача - Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області, оскільки саме вказана установа здійснювала нарахування заробітної плати позивачу, кошти на яку затверджувались МВС України.

22 вересня 2020 року було відкладено підготовче засідання на 05 жовтня 2020 року.

05 жовтня 2020 року позивачем надано уточнену позовну заявку (вх. №4656), у якій вважає за необхідне уточнити п. 4 позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача 1 вжити заходів щодо призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області (філії ГСЦ МВС) або яка б відповідала в межах категорії Б .

05 жовтня 2020 року підготовче засідання по справі відкладено на 16 жовтня 2020 року.

Ухвалою суду від 16.10.2020 підготовче засідання по справі відкладено на 10 листопада 2020 року.

10 листопада 2020 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначене судове засідання для розгляду справи по суті на 01 грудня 2020 року.

Представником відповідача 1 направлено до суду відзив (вх. №58365 від 01.12.2020) на заяву про збільшення позовних вимог, у якому заперечує про задоволення збільшених вимог у повному обсязі з огляду на їх необґрунтованість і безпідставність.

У зв`язку з участю судді Барак І.В. 01 грудня 2020 року в загальноукраїнському семінарі на тему: Контроль за виконанням судового рішення в адміністративному судочинстві , розгляд справи призначений на 02 грудня 2020 року.

02 грудня 2020 року розгляд справи на підставі п. 3 ч. 2 ст. 205 КАС України відкладений на 08 грудня 2020 року.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні викладеним у позові та відповідях на відзиви відповідачів. Просять адміністративний позов задовольнити повністю.

Представники відповідачів 1, 2 у судовому засіданні в режимі відеоконференції проти позову заперечили, із підстав викладених у відзивах, долучених до матеріалів справи. Просять у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача 3 в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

07 листопада 2015 року ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника директора Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області на підставі наказу № 1 о/с МВС України, про що у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 було зроблено відповідний запис №11.

23 червня 2017 року позивача було переведено на посаду заступника начальника регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області на підставі наказу № 614 о/с МВС України, звільнивши з посади директора цього центру.

12 лютого 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 79 Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ . Даною постановою було вирішено: Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком. Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області було включено до Переліку територіальних органів з надання сервісних послуг МВС України, що ліквідуються.

10 березня 2020 року ОСОБА_1 на підставі постанови КМУ від 12.02.2020 №79 було ознайомлено з попередженням про припинення державної служби на підставі ст. 49-1 КЗПП України, п. 1-1 ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 87 Закону України Про державну службу у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області та звільнення з посади не раніше 10 квітня 2020 року.

Наказом МВС України від 24.04.2020 № 306 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області, відповідно до п.1-1 ч.1, ч. 4 ст.87 Закону України Про державну службу з 27 квітня 2020 року з припиненням державної служби, у зв`язку ліквідацією державного органу.

Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування, поновленням на займаній посаді, стягненням з відповідача 1 на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання відповідача 1 вжити заходів щодо призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентовані приписами регулюються Законом України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо інше не передбачено законом (частина 2 статті 5 Закону №889-VIII).

Статтею 1 Закону №889-VIII встановлено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Відповідно до статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

За приписами частини 1 статті 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Частина 2 статті 41 Закону № 889-VIII передбачає, що переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Згідно із частиною 1 статті 87 Закону № 889-VIII у редакції на час виникнення спірних правовідносин підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Згідно частиною 3 статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Разом з тим, Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законами, а саме Законом України Про центральні органи виконавчої влади , де, крім іншого, у статті 5 визначені повноваження Уряду щодо реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, її територіальних підрозділів.

Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області був створений як юридична особа публічного права згідно з постановою Кабінету Міністрів "Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ" від 28.10.2015 №889.

За змістом пункту 1 Положення про регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 №1407 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 19.05.2017 №409) Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області (далі - РСЦ МВС в Запорізькій області) підпорядковувався Головному сервісному центру МВС як головному органу в системі територіальних органів з надання сервісних послуг МВС.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, а саме усі 26 територіальних органів з надання сервісних центрів МВС - регіональні сервісні центри МВС.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" установлено, що територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ.

Наказом МВС України №171 від 24.02.2020 "Про затвердження Структури Головного сервісного центру МВС" затверджено структуру Головного сервісного центру МВС та визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС, яким затверджено структуру регіональних сервісних центрів.

Також наказом МВС України №354 від 24.04.2020 внесено зміни до Положення про Головний сервісний центр МВС, затвердженого наказом МВС України №1393 від 07.11.2015 року, та викладено його у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення Головний сервісний центр МВС (ГСЦ МВС) утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України. Структуру ГСЦ МВС затверджує Міністр внутрішніх справ. ГСЦ МВС складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - регіональних сервісних центрів (далі - РСЦ). РСЦ складається зі структурних підрозділів, до яких в тому числі входять територіальні підрозділи - територіальні сервісні центри МВС (далі - ТСЦ МВС). РСЦ підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС. ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС.

Наказом Головного сервісного центру МВС №11 від 27.04.2020 затверджено Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС). Відповідно до пункту 1 розділу І цього Положення регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС) є відокремленим підрозділом Головного сервісного центру МВС, утвореним на правах філії без статусу юридичної особи.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області з 05 березня 2020 року перебуває у стані припинення юридичної особи.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований відокремлений підрозділ - регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС).

Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Статтею 95 Цивільного кодексу України визначений статус філій та представництв.

За правилами частин 1, 2, 3 цієї статті філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20.10.2011 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5,6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У постанові Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів з надання сервісних послуг МВС або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено що територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються, продовжують здійснювати покладені на них повноваження та функції до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ.

Тож в системі МВС фактично відбулося приєднання 26 територіальних органів (РСЦ МВС), що були утворені в АРК, областях та у місті Києві, до головного міжрегіонального територіального органу - ГСЦ МВС, юрисдикція (повноваження) якого поширюється на всю територію України. Воднораз у структурі ГСЦ МВС утворено відокремлені структурні підрозділи - регіональні сервісні центри в АРК, областях та у місті Києві (РСЦ ГСЦ МВС), які діють як філії та здійснюють частину функцій ГСЦ МВС та усі функції колишніх РСЦ МВС, що припиняються.

Порівняння змісту Положення про регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області, затвердженого наказом МВС України №1407 від 07.11.2015 року, та Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС), затвердженого наказом ГСЦ МВС №11 від 27.04.2020 року, свідчить про виконання цими державними органами одних і тих же завдань та функцій, спрямованих на реалізацію повноважень Міністерства внутрішніх справ України у сфері надання сервісних послуг.

Вказані обставини свідчать, що фактично відбулася реорганізація державного органу - Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області - як територіального органу з надання сервісних послуг МВС та юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в Запорізькій області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Якщо ж ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу. Аналогічна позиція викладена у постанову ВС від 17.07.2019 в справі №820/2932/16.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Аналогічна позиція викладена у постанову ВС від 04.07.2019 в справі №2а-108/12/2670.

Тобто, суб`єкт призначення як роботодавець не може обмежитися лише попередженням державного службовця про відповідні зміни в державному органі, а повинен також врахувати переважне право працівника на залишення на роботі, а в разі неможливості залишення працівника на роботі, повинен вживати заходів щодо його працевлаштування (пропонувати іншу роботу), звільнення ж може відбутися тільки при неможливості переведення працівника за відповідною професією чи спеціальністю або його відмови від цього.

В зв`язку з цим, суд вважає безпідставними і такими що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства доводи представників відповідачів щодо відсутності правонаступництва при ліквідації Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області та утворення регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Запорізькій області.

Як зазначено в частини 1 статті 4 Закону №889-VIII державна служба здійснюється з дотриманням принципу верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави та забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження.

При цьому, відповідно до частини 2 та 3 статті 5 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній на момент звільнення позивача), відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Отже, оскільки статтею 87 Закону № 889-VIII в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено виключно підстави для припинення державної служби, однак порядок і процедуру такого припинення не визначено, тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Суд зауважує, що Закон №889-VIII як нормативний акт, що регулює питання державної служби у своєму змісті містить лише загальні положення щодо звільнення державних службовців та окремі питання даного, натомість, основні гарантії, права працівників при звільненні, в тому числі і державних службовців тощо, регламентовані саме законодавством про працю, в т.ч. і Кодексом Законів про Працю України.

Існування в певній сфері суспільних відносин спеціальних нормативних актів не виключає можливості субсидіарного застосування загальних норм, у тому числі норм трудового законодавства. Зокрема, це стосується випадків, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано певні конкретні аспекти правовідносин або коли про це йдеться безпосередньо в спеціальному законі. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати ВС від 22.05.2018 у справі № П/9901/101/18, у постанові ВС від 28.03.2018 у справі № К/9901/13483/18.

Відповідно до пункту 1.1 інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 №753/11/13-10 Про розв`язання спорів, що виникають з відносин публічної служби : Питання припинення публічної служби внаслідок ліквідації публічного органу нормами спеціальних законів не врегульовані. Тому, при розгляді справ вказаної категорії застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України .

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Відповідно до положень частини 5 статті 22 Закону України Про державну службу , у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Зазначене свідчить, що процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, регулюється законодавством про працю, зокрема КЗпП України.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №816/979/17 (провадження №К/9901/3920/17) і в силу положень частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права для спірних правовідносин в даній справі.

Згідно з частиною 4 статті 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

З аналізу наведеної норми слідує, що при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівником.

При цьому, в частині 2 статті 40 КЗпП України прямо передбачено, що таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Виключними та вичерпними підставами звільнення з причин скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу є або неможливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, або відмова від такого переведення. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 18.10.2017 у справі № 6-1723цс17.

Так, згідно з частинами 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, законодавець визначив такі умови (гарантії) для правомірності вивільнення працівників при скороченні чисельності або штату, як:

- персональне попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці;

- та обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до пунктів 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він про наступне вивільнення.

Відповідно до правової позиції ВС, викладеної в постанові від 08.04.2020 у справі №804/16489/15: 61. Верховний Суд звертає увагу на те, що при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що працевлаштуванню позивача передує необхідність приведення правовідносин, що виникли між сторонами, у первісний стан, який існував до видання наказу про її звільнення, тобто скасування даного наказу як незаконного. 62. Також, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є саме покладання на відповідача-1 обов`язку вжити заходів щодо обов`язкового її працевлаштування. .

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач 10 березня 2020 року персонально попередив позивача про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII.

Проте, всупереч вимогам трудового законодавства, при звільненні позивачу не було запропоновано будь-яку вакантну посаду та не вжито жодних заходів до його працевлаштування. Також не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, не надано доказів вжиття заходів з встановлення наявності у позивача права на переважне залишення на роботі.

До того ж,, частиною 1 статті 42 КЗпП України перебачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, які звільняються з посад, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці для залишення їх на роботі в цьому органі або ж переведенні до іншого органу.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.

Так, звільняючи позивача по справі відповідач 1 не врахував, що позивач неодноразово преміювався та нагороджувався, що підтверджується наступними документами, а саме: Нагородний лист до нагородження відомчою заохочувальною відзнакою МВС України від 2016 року, з якого слідує, що: ОСОБА_1 зарекомендував себе дисциплінованим, ініціативним, принциповим та вимогливим керівником. Постійно впроваджує нові форми організації роботи в підрозділі, приділяє велику увагу добору кадрів, зміцненню дисципліни. Забезпечує ефективне виконання напрямів роботи щодо реалізації державної політики сервісними центрами та закріплених показників. Здійснює моніторинг впровадження технічних досягнень, новітніх технологій і спеціальних технічних засобів у сфері діяльності системи сервісних центрів МВС. .

Крім того, Нагородний лист до нагородження відомчою заохочувальною відзнакою МВС України від 2019 року, з якого слідує, що: ОСОБА_1 має достатній досвід організаторської та виховної роботи, у роботі енергійний. Постійно регулює та контролює ефективну взаємодію РСЦ з іншими зацікавленими підрозділами МВС, органами державної влади, громадськими об`єднаннями та науковими організаціями при розв`язанні питань, що стосуються діяльності РСЦ. Під його безпосереднім керівництвом з початку роботи центру зареєстровано 34740 транспортних засобів, видано ДОПНВ - 541, видано 354 свідоцтва про допуск транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів, прийнято 14762 теоретичних та 14704 практичних іспитів, видано 17206 посвідчень водія.

Висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії Б або В від 30.11.2018, з якого слідує, що ОСОБА_1 у 2018 році за результатами оцінювання отримав позитивну оцінку.

Натомість, судом враховані, наказ МВС від 02.12.2019 № 1006 Про затвердження висновків щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорії Б або В у 2019 році , відповідно до якого ОСОБА_1 отримав відмінну оцінку за результатами своєї діяльності, наказ РСЦ МВС в Запорізькій області від 13.12.2019 № 186 Про преміювання державних службовців, які отримали відмінні оцінки за результатами оцінювання у 2019 році , подання про присвоєння ОСОБА_1 5 рангу державного службовця, Довідка РСЦ МВС в Запорізькій області від 28.04.2020 № 31/8-1500, відповідно до якої ОСОБА_1 на посаді заступника начальника центру до дисциплінарної відповідальності не притягався. Має заохочення: Подяка, Почесна грамота Запорізької обласної ради, Грамота.

Відповідно до статті 42 КЗпП при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, наступним особам: з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Судом встановлено, що позивач має тривалий безперервний стаж: загальний стаж в органах внутрішніх справ - 21 рік. Вказане підтверджується трудовою книжкою, стаж в РСЦ МВС в Запорізькій області - 4 роки та 4 місяці. Вказане підтверджується трудовою книжкою.

Крім того, позивачу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) станом на момент звільнення залишалося менше трьох років до настання пенсійного віку.

Також, суд враховує той факт, що позивач багаторазово заміщував на посаді директора РСЦ МВС в Запорізькій області у зв`язку з тривалими лікарняними/відпустками останнього, та починаючи з 07 грудня 2019 року постійно виконував обов`язки директора вказаного РСЦ у межах наданих йому повноважень без жодних нарікань на його діяльність.

Вказані обставини, на думку суду, вказують на наявність у позивача переваг перед іншими особами на залишення на державній службі в процесі ліквідації (але фактично реорганізації) РСЦ МВС в Запорізькій області.

Таким чином, наведені докази свідчать, що відповідачем 1 при звільненні позивача не дотримано вимоги чинного трудового законодавства, у тому числі положення частини 2 статті 40, частин 1 і 3 статті49-2 КЗпП України та статті 87 Закону №889-VIII, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування наказу відповідача 1 №306 о/с від 24.04.2020 в частині звільнення позивача з посади з посади заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області та поновлення позивача на вказаній посаді.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.12.2018 у справі №824/113/17-а: …враховуючи вимоги частини першої статті 235 КЗпП України, суд повинен зобов`язати ДФС України поновити ОСОБА_2 на посаді, яку він займав до звільнення, а після поновлення відповідач зобов`язаний вжити заходів для призначення (переведення) позивача на відповідну посаду.

Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції України) є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/1999).

Європейський суд з прав людини у свої практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб`єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі Гурепка проти України від 06.09.2005) і такий спосіб захисту повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства від 15.11.1996). Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі Кудла проти Польщі від 26.10.2000).

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії ( Doran v. Ireland , заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів ( Salah Sheekh v The Netherlands ; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Ураховуючи вищевикладене, суд вказує на наявність всіх підстави для поновлення позивача на посаді, яку він займав до звільнення з подальшим вжиттям відповідачем 1 заходів щодо призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду до новоствореного органу, що фактично виконує функції ліквідованого, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області (філії ГСЦ МВС) або посаду, яка б відповідала в межах категорії Б .

При цьому суд зазначає, що обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав та законних інтересів позивача, суд не підміняє державний орган та не втручається у його дискреційні повноваження щодо здійснення активних дій стосовно працевлаштування позивача.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Період, за яким обчислюється середня заробітна плата, визначено розділом ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок обчислення).

Згідно з частиною 3 пункту 2 Порядку обчислення, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд повинен визначити зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Згідно з довідкою про доходи від 20.05.2020 № 31/8-59б середня заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи складає 86115,00 грн., а середньоденна заробітна плата - 2100,36 грн. Період вимушеного прогулу позивача з 27.04.2020 по 07.12.2020 триває 155 робочих днів. Отже, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу складає 325555,80 грн.

При цьому, суд зауважує, що оскільки позивач перебував на державній службі та був протиправно звільнений з Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області, то саме з вказаного органу підлягає стягненню на його користь розрахована судом сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Міністерство внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10, код ЄДРПОУ 00032684), Головного сервісного центру МВС (04071, м. Київ, вул. Лук`янівська, буд. 62, код ЄДРПОУ 40109173), Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області в особі ліквідаційної комісії (69035, м. Запоріжжя, вул.. Незалежної України, 57, код ЄДРПОУ 40112207) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 24.04.2020 №306 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області;

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області з 27 квітня 2020 року;

Стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 27.04.2020 по 07.12.2020 у розмірі 325 555,80 грн.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України вжити заходи щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області (філії ГСЦ МВС) або посаду, яка б відповідала в межах категорії Б .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 29.12.2020.

Суддя І.В. Батрак