Рішення
від 28.12.2020 по справі 300/2578/20
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2020 р. справа № 300/2578/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання протиправними дій та зобов`язання до їх вчинення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (надалі, також - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , а також зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій відповідно до частини 5 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як учасник бойових дій він має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, розмір якої на момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020, має визначатись у відповідності до статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту . Однак, відповідач протиправно нарахував та виплатив йому вказану допомогу у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України у постанові від 19.02.2020 за №112.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. У відзиві від 19.10.2020 за №2163/02-19/05 представник відповідача заперечила проти позовних вимог та вказав, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 визначено розмір допомоги, в даному випадку для позивача як учаснику бойових дій у розмірі 1390,00 грн., яку виплачено позивачу. За таких обставин, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с.19-20).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, про що позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.10).

У зв`язку з наведеним, на виконання вимог Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань , у 2020 році відповідачем виплачено позивачу разову грошову допомогу до 5 травня в сумі 1390,00 грн.

Разом з тим, 27.02.2020 Конституційним Судом України ухвалено рішення №3-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У зв`язку з наведеним, пунктом 2 вказаного рішення установлено, що неконституційні положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Враховуючи наведене, вважаючи, що Управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області протиправно виплатив щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , позивач звернувся 04.09.2020 із заявою до відповідача про здійснення перерахунку державної допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій.

Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області листом від 17.09.2020 за №2116/5 повідомлено позивача, що у 2020 році виплата грошової допомоги до 5 травня проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112, а тому нарахування і виплата такої допомоги здійснена позивачу у розмірі 1390,00 грн. (а.с.11).

Вважаючи такий лист протиправною відмовою відповідача у виплаті належної ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII, в редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 за №367-XIV).

До 2006 року діяла норма частини 5 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у такій редакції: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України від 28.12.2007 за №107-VI Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України частину 5 статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України .

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28.12.2007 за №107-VI.

Статтею 17-1 Закону №3551-ХІІ передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Законом України від 28.12.2014 за №79-VІІІ Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин , який набув чинності 01.01.2015, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань , підпунктом 1 пункту 1 якої визначено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань (далі -грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).

Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій - 1390,00 грн.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 за №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як слідує із змісту вказаного рішення, Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, яке регулює спірні відносини, дійшов висновку, що Бюджетних кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Також у рішенні зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з 27.02.2020 ані приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , ані приписи статті 12 вказаного Закону у редакції пункту 20 Розділу ІІ Закону України Про державний бюджет України на 2008 рік об`єктивно не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня для учасників бойових дій.

Таким чином, з 27.02.2020 у позивача виникло право на соціальне забезпечення у редакції Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 за №367-ХІV, яка передбачала розмір разової грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій як п`ять мінімальних пенсій за віком.

При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 7 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 за №1058-IV, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Разом з тим, Законом України від 14.11.2019 за №294-ІХ Про Державний бюджет України на 2020 рік визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність: з 01.01.2020 - 1638,00 грн. (стаття 7).

Таким чином, враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що ОСОБА_1 відповідачем мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 8190,00 грн. (1638,00 грн. х 5).

Разом з тим, згідно матеріалів справи, позивачу було виплачено кошти в сумі 1390,00 грн., що суперечить положенню статті 12 Закону №3551-ХІІ. Сума недоотриманих позивачем коштів складає 6800,00 грн.

У свою чергу, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 09.101979 в справі Ейрі (пункт 24). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції майном визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі Суханов та Ільченко проти України (заяви №68385/10 та №71378/10), рішення набуло статусу остаточного 26.09.2014.

Законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі Копецький проти Словаччини (заява №44912/98, пункт 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (вищенаведене рішення у справі Копецький проти Словаччини (пункт 50); Anheuser-BuschInc. проти Португалії , заява №73049/01, пункт 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі Формер Кінг з Греції та інші проти Греції , заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82, ЄСПЛ 2000-XII).

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).

За наведених обставин, суд вважає, що ОСОБА_1 у контексті спірних правовідносин мав законне сподівання на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яка є його власністю у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у розмірі, визначеному статтею 12 Закону №3551-ХІІ. Разом з тим, відповідач вказаного обов`язку не виконав, у зв`язку із чим суд вважає, що з метою захисту прав та інтересів позивача, сума недоотриманих позивачем коштів має бути стягнута з відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України,в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано приписів частини 2 статті 2 КАС України, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.

У відповідності до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір . А тому, підстави для стягнення судових витрат у вигляді судового збору відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дій Управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (вул. Шевченка, 4, м. Снятин, Івано-Франківська область, 78300, код ЄДРПОУ 03193365) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (вул. Шевченка, 4, м. Снятин, Івано-Франківська область, 78300, код ЄДРПОУ 03193365) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій відповідно до частини 5 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту - у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Шумей М.В.

СудІвано-Франківський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення28.12.2020
Оприлюднено04.01.2021
Номер документу93963723
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —300/2578/20

Рішення від 28.12.2020

Адміністративне

Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Шумей М.В.

Ухвала від 07.10.2020

Адміністративне

Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Шумей М.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні