Рішення

від 30.12.2020 по справі 640/6181/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2020 року м. Київ № 640/6181/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши за правилами спрощеного

позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та

проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві провизнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

13.03.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1955-10 від 15.01.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.04.1999 він був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування; протягом 2003-2006 років позивачем було здійснено кілька спроб подання заяви про припинення підприємницької діяльності; в 2006 році контролюючими органами позивачу було повідомлено, що його підприємницька діяльність припинена; з 01.03.2009 позивач працює як найманий працівник у ТОВ Ей-Бі-Сі Груп на посаді директора; 25.04.2018 позивач повторно зареєструвався як фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування; однак в період з 25.04.2018 по 01.07.2018 господарська діяльність позивачем не здійснювалась; відносин щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не врегульовані, проте відповідно до правових позицій Верховного Суду якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець; згідно із п.п. 3, 4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки із сплати єдиного внеску, фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки; втім відповідач нараховував позивачу єдиний внесок з порушенням процедури винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

25.03.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/6181/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

31.08.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб; сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць; згідно із даними інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві ФОП ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку з 01.04.1999 по теперішній час; при цьому в період з 01.01.2017 по 30.06.2018 платником було обрано загальну систему оподаткування, а починаючи із 01.07.2018 - спрощену систему оподаткування; таким чином в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 відбулись автоматичні нарахування єдиного внеску, при цьому за 2017 рік та І-ІІ квартали 2018 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно із обраною системою оподаткування, а саме: за 2017 рік - в сумі 8 448,00 грн., за І-ІІ квартали 2018 року - в сумі 4 914,36 грн., та як ФОП на спрощеній системі оподаткування щоквартальні за ІІІ-ІV квартали 2018 року в сумі 4 914,36 грн. та за І-ІV квартали 2019 року - в сумі 11 016,72 грн.; загальна сума нарахування в картці платника складає 29 293,44 грн.; сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , є недоїмкою та стягується із нарахуванням пені та застосуванням штрафів; вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом; за приписами ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів і нарахованої пені не застосовується; засобами інформаційної системи ДПС в автоматичному режимі було сформовано та направлено позивачу податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.10.2020 № Ф-1955-10; 24.01.2020 позивачем було отримано вимогу, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого листа; фізичні особи-підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску за себе.

09.09.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що станом на момент виникнення спірних відносин питання сплати єдиного внеску за особу, що одночасно зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте фактично не здійснює та не веде господарську діяльність та доходи не отримує, та одночасно є найманим працівником, не було врегульовано; у зв`язку із наявністю прогалини в законодавстві Верховним Судом в постанові по справі № 440/2149/19 від 04.12.2019 було сформовано правову позицію, відповідно до якої: особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником; в іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець ; таким чином суму недоїмки позивачу було нараховано неправомірно без відповідної правової підстави для її нарахування.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець 01.04.1999.

Основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем (код КВЕД 62.09).

Головним управління ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.01.2020 № Ф-1955-10, якою на підставі ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 8 151,00 грн.

Позивач звернувся до Державної податкової служби України із скаргою від 30.01.2020, в якій просив спірну вимогу скасувати, посилаючись на той факт, що 01.04.1999 він був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування; протягом 2003-2006 років позивачем було здійснено кілька спроб подання заяви про припинення підприємницької діяльності; в 2006 році контролюючими органами позивачу було повідомлено, що його підприємницька діяльність припинена; з 01.03.2009 позивач працює як найманий працівник у ТОВ Ей-Бі-Сі Груп на посаді директора; 25.04.2018 позивач повторно зареєструвався як фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування; однак в період з 25.04.2018 по 01.07.2018 господарська діяльність позивачем не здійснювалась.

За результатами розгляду скарги позивача Державною податковою службою України було прийнято рішення (вих. № 8189/6/99-00-08-06-01-06 від 03.03.2020), яким скаргу позивача залишено без задоволення, а сформовану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.01.2020 № Ф-1955-10 - без змін.

Позивач, не погоджуючись з прийнятою вимогою та вважаючи її неправомірною, звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Відповідно до ст. 12 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , частиною 1 якої встановлено, що облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Пунктом 5 Розділу 1 Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, встановлено, що облік платників єдиного внеску в контролюючих органах ведеться за:

- кодами з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - для платників, які включаються до такого реєстру (юридичні особи та відокремлені підрозділи);

- реєстраційними номерами облікових карток платників податків або серією (за наявності) та номером паспорта - для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснення платежів за серією (за наявності) та номером паспорта;

- реєстраційними (обліковими) номерами платників податків, які присвоюються інвесторам (операторам) за угодою про розподіл продукції, дипломатичним представництвам і консульським установам іноземних держав.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець 01.04.1999, із внесенням запису номер: 20690170000042874 25.04.2018.

01.04.1999 позивач був взятий на облік в ДПІ в Оболонському районі м. Києва як платник податків, а 25.05.1999 - як платник єдиного внеску.

З 01.07.2018 позивач перейшов на спрощену систему оподаткування та став платником єдиного податку 2 групи.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац перший-другий п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ).

Законом України № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесено зміни до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які набули чинності з 01.01.2017, зокрема, у першому реченні абзацу другого п. 2 частини першої ст. 7 слова має право самостійно замінено словом зобов`язаний .

Тобто, починаючи з 01.01.2017, якщо платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування . При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Але, як зазначалось вище, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ).

Отже, з наведеного вбачається, що фізичні особи-підприємці повинні перебувати на обліку в органах доходів і зборів як платники єдиного внеску. При цьому, починаючи з 01.01.2017, якщо така особа не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від підприємницької діяльності, вона зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачено, що мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Враховуючи, що Законом України Про Державний бюджет України на 2017 рік розмір мінімальної заробітної плати на весь 2017 рік становить 3 200,00 грн., розмір мінімального страхового внеску в 2017 році дорівнює 704,00 грн. В свою чергу, Законом України Про Державний бюджет України на 2018 рік встановлено розмір мінімальної заробітної плати на рівні 3723,00 грн., а отже розмір мінімального страхового внеску в 2018 році дорівнює 819,06 грн. Законом України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено розмір мінімальної заробітної плати на рівні 4173,00 грн., а отже розмір мінімального страхового внеску в 2019 році дорівнює 918,06 грн.

Таким чином з наведеного вбачається, що фізична особа-підприємець має нараховувати єдиний внесок за себе у розмірі, не меншому ніж 704,00 грн. на місяць, в 2017 році; у розмірі, не меншому ніж 806,19 грн. на місяць, в 2018 році; та у розмірі, не меншому ніж 918,06 грн. на місяць, в 2019 році, навіть якщо доходу від підприємницької діяльності протягом всього року (або окремих його місяців) фізичною особою-підприємцем отримано не було.

Частиною 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлено, що платники єдиного внеску - фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Із вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1955-10 від 15.01.2020 не можливо встановити, за який період відповідачем нараховано позивачу єдиний внесок. Як зазначає позивач в позовній заяві, за даними Електронного кабінету платника таке нарахування було здійснено контролюючим органом за період з 01.01.2017 по 30.06.2018.

Разом з тим, позивач стверджує, що починаючи з 01.03.2009 (в тому числі і в період з 01.01.2017 по 30.06.2018) він працює у ТОВ Ей-Бі-Сі Груп (код ЄДРПОУ 32593493) як найманий працівник на посаді директора. На підтвердження чого позивач надає:

- копію наказу № 209 від 01.03.2009 про прийняття ОСОБА_1 , на посаду директора ТОВ Ей-Бі-Сі Груп з 01.03.2009 з посадовим окладом згідно із шатним розписом;

- довідку (вих. № 29/20 від 29.01.2020), з якої слідує, що ОСОБА_1 в період з 01.12.2017 по 30.06.2018 включно працював директором ТОВ Ей-Бі-Сі Груп на умовах повного робочого часу;

- довідку (вих. № 29/20/1 від 29.01.2020) про отриманий ОСОБА_1 дохід в період з 01.01.2017 по 30.06.2018.

За вказаних обставин позивач вважає, що обов`язок по сплаті єдиного внеску у нього, як у фізичної особи-підприємця, у вказаний період не виникає, адже господарської діяльності він не здійснював, та був найманим працівником.

Надаючи оцінку вказаним твердженням позивача, суд виходить з наступного.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що п. 4 ч.1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого п. 1 та п. 2 ч.1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та викладені вище висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Наведений висновок узгоджується із практикою Верховного Суду, що, як приклад, відображено в постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, адміністративне провадження № К/9901/28514/19.

Разом з тим, суд акцентує увагу, що матеріалах справи відсутня виписка з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, з якої б вбачалась сплата страхових внесків ТОВ Ей-Бі-Сі Груп (код ЄДРПОУ 32593493) як роботодавцем позивача в період з 01.01.2017 по 30.06.2018.

Втім, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Натомість, в порушення обов`язку, встановленого ст. 77 КАС України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування твердження позивача, що в період з 01.01.2017 по 30.06.2018 сплата страхових внесків здійснювалась ТОВ Ей-Бі-Сі Груп (код ЄДРПОУ 32593493) як роботодавцем позивача.

За вказаних обставин суд доходить висновку, що нарахування позивачу єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 30.06.2018 не є обґрунтованим.

При цьому твердження позивача про те, що в 2006 році він припинив діяльність як фізична особа-підприємець, не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи.

Принагідно суд акцентує на такому.

Відповідно до ч. 2-4 ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).

Згідно із п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

При цьому, як зазначає позивач, за даними Електронного кабінету платника йому нараховано суму єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 30.06.2018.

За вказаних обставин суд вважає, що має місце порушення відповідачем строку формування та надсилання (вручення) позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Суд звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), поза межами законодавчо визначених строків, воно не може вважатись правомірним.

Недотримання відповідачем строків прийняття відповідного рішення позбавило позивача можливості передбачати наслідки та в результаті призвело до покладення на позивача надмірного тягаря із сплати єдиного внеску.

Суд акцентує увагу, що згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного суд вважає, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована та надіслана відповідачем з порушенням встановленого Інструкцією № 449 строку, а відтак підлягає скасуванню.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1955-10 від 15.01.2020.

3. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ: 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати із сплати судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко