Рішення

від 31.12.2020 по справі 903/220/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.12.2020Справа № 903/220/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харпрод" 61124, м. Харків, вул. Каштанова 10

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" 01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33

про стягнення 375 185, 06 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31.03.2020 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Харпрод" до Товариства з обмеженою відповідальність "Гіппо" про стягнення 375 185 грн. 06 коп., а саме 283 223 грн. 30 коп. основного боргу, 83 977 грн. 86 коп. пені, 7 983 грн. 90 коп. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 201218-18/1г від 20.12.2018 в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 01.04.2020 у справі № 903/220/20 на підставі статті 27, пункту 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020 справу № 903/220/20 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 21.09.2020 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 28.08.2020 надійшла заява б/н від 15.09.2020 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 903/220/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь -якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 903/220/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 29.09.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача а саме: 01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33 та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, доказів отримання відповідачем ухвали суду від 29.09.2020 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0105473838105, в якому зазначено, що станом на 16.10.2020 поштове відправлення вручено.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 29.09.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальність "Гіппо" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь -яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 20 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харпрод" (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (покупець за договором) було укладено Договір поставки № 201218-18/1г із Протоколом розбіжностей (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.

Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили порядок погодження замовлення на товар, асортимент, якість та кількість товару, строки та порядок поставки і передачі товару, ціну товару та порядок розрахунків, тару, маркування та етикетування, зобов`язання та відповідальність сторін, термін дії договору, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 9.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь - якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія Договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії Договору.

Вказаний договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється на підставі накладної ( -их) згідно замовлення покупця, яка (і) є невід`ємною частиною договору.

Згідно пункту 2.1 Договору зобов`язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця. Покупець передає постачальнику замовлення, в якому зазначає асортимент товару та його кількість, а також строк поставки.

Замовлення передається постачальнику по EDI. Погоджене сторонами замовлення в односторонньому порядку зміні не підлягає. Зміни в замовлення вносяться за згодою сторін і підтверджуються ними письмово. Замовленням покупця вважається документ ORDERS, що направляється постачальнику по EDI. Замовлення має містити: GLN-номер постачальника, GLN-номер покупця, GLN-номер місця призначення поставки товару, номер замовлення, дату його подачі, дату поставки товару, асортимент, кількість, ціну товару, що поставляється, та іншу необхідну інформацію. У документі "Замовлення" електронний цифровий підпис (далі - ЕЦП) не використовується (пункт 2.2 Договору).

У відповідності до пункту 3.1. Договору асортимент та кількість товару погоджуються сторонами в замовленні і зазначаються в накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення. Постачальник зобов`язується дотримуватися відповідності позицій товару у накладній позиціям у замовленні. Кожне замовлення повинно бути оформлено окремою накладною.

Постачальник зобов`язаний після отримання замовлення надати відповідь, щодо можливості поставки товару у асортименті, кількості та в строки згідно отриманого замовлення, сформувавши "Підтвердження замовлення" у вигляді документа ORDRSP. Сторони погодили, що у випадку ненадання постачальником відповіді, вважається, що постачальник погодив замовлення та зобов`язується поставити товар в асортименті та у повній кількості згідно наданого покупцем замовлення, а також в зазначені в замовлені строки (пункт 2.3 Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачені умови поставки товару, згідно з якими постачальник зобов`язується здійснити доставку на умовах визначених нижче і передати товар покупцю протягом 3(трьох) календарних днів з моменту погодження замовлення та/або у відповідності підписаного сторонами графіку, домовленостей та замовлення, якщо інший строк не вказаний в погодженому замовленні покупця. Сторони погодили, що місце доставки товару - рампа Логістичного центру або торгівельного закладу покупця.

Поставка за цим договором можлива на умовах:

4.1.1. DDP (Інкотермс 2010) Логістичний центр покупця м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А або м. Луцьк вул. Вахтангова, 10.

4.1.2. DDP (Інкотермс 2010) Торгівельний заклад покупця (адреса конкретного торгівельного закладу визначається в замовленні на постачання).

Відповідно до пункту 4.3 Договору передача товару постачальником і його приймання покупцем за назвою, асортиментом, кількістю і ціною здійснюється на підставі відповідної накладної й тільки за замовленням покупця.

Відповідно до умов пункту 4.10. Договору обов`язок постачальника по поставці товару покупцю вважається своєчасно та належним чином виконаним з моменту передачі товару в повному обсязі покупцю і надання повного та відповідного пакету документів покупцю на товар.

Як встановлено судом та зазначено позивачем в поданій суду позовній заяві, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 2 535 392,48 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 839 від 11.02.2019 на суму 224 523,98 грн., № 1122 від 18.02.2019 на суму 193459,44 грн., № 1520 від 28.02.2019 на суму 77 887,64 грн., № 1915 від 14.03.2019 на суму 132 648,54 грн., № 1979 від 18.03.2019 на суму 203 456,50 грн., № 2145 від 25.03.2019 на суму 149 227,58 грн., № 2306 від 01.04.2019 на суму 113 043,98 грн., № 2532 від 10.04.2019 на суму 149 181,60 грн., № 2589 від 15.04.2019 на суму 91 687,74 грн., № 2688 від 22.04.2019 на суму 152 726,52 грн., № 2928 від 06.05.2019 на суму 89 695,34 грн., № 3176 від 21.05.2019 на суму 160 747,92 грн., № 3367 від 30.05.2019 на суму 90 358,92 грн., № 3445 від 04.06.2019 на суму 87 428,44 грн., № 3562 від 10.06.2019 на суму 153 949,66 грн., № 3926 від 10.07.2019 на суму 37 584,00 грн., № 4541 від 27.08.2019 на суму 75 065,40 грн., № 5138 від 14.10.2019 на суму 66 816,00 грн., № 5407 від 31.10.2019 на суму 32 200,00 грн., № 5409 від 31.10.2019 на суму 62 784,48 грн., № 5410 від 31.10.2019 на суму 6 900,00 грн., № 5411 від 31.10.2019 на суму 25 056,00 грн., № 5675 від 22.11.2019 на суму 83 520,00 грн., № 175 від 21.01.2020 на суму 57 432,00 грн., № 176 від 21.01.2020 на суму 18 150,00 грн., а також товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін підписами на видаткових накладних представників постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Харпрод" та покупця - Товариства з обмеженою відповідальність "Гіппо" .

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Якість товару, що поставляється згідно даного договору, повинна бути підтверджена сертифікатами якості, відповідності та іншими документами, необхідними для даного виду товару (якісні посвідчення, ветеринарні свідоцтва, карантинний дозвіл тощо)…. Якісні показники товару повинні відповідати вимогам ГОСТів, ДСТУ, а також всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам і правилам, які встановлені в Україні для даної групи товару, а також не мати дефектів товарного вигляду (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими відповідачем суду не надано. Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Харпрод" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Гіппо", а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень, засвідчена печатками обох сторін, або засвідчена шляхом накладення електронного цифрового підпису.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 5.1 Договору постачальник зобов`язується поставляти (передавати у власність покупця) товари за цінами зазначеними у Специфікації, затвердженій сторонами (додаток № 1). Ціна товару в Специфікації повинна вказуватися як з ПДВ, так і без ПДВ, а також у гривнах, та включати не більше 2-ох знаків після коми. В накладних ціна товару повинна вказуватися з округленням копійок, та при кожній наступній поставці не може перевищувати цін, узгоджених у Специфікації. Підвищення цін на продовольчі товари може здійснюватися не частіше одного разу в місяць, а на товари не продовольчої групи - не частіше одного разу в квартал.

Відповідно до пункту 10.7 Договору у випадку не підписання сторонами специфікації до даного Договору у формі окремого документу, специфікацією у розумінні статті 266 Господарського кодексу України, будуть вважатися накладні, підписані сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Пунктом 7.2.2. Договору на покупця покладено обов`язок оплатити товар в розмірах і терміни, встановлені даним Договором.

Як визначено сторонами в пункті 5.4 Договору оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом 45 (сорок п`ять) календарних днів з дати поставки товару.

Крім того, 13.08.2019 між сторонами підписано Договір про внесення змін до Договору поставки № 201218-18/1г від 20.01.2018, відповідно до умов якого сторони погодили змінити пункт 5.4 Договору поставки та викласти його в наступній редакції: "оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом 30 (тридцять) календарних днів з дати поставки товару".

За умовами пункту 5.4.1. Договору датою поставки товару вважається дата, зазначена представником покупця у видатковий накладній на поставку вказаного товару в момент його отримання.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Позивачем зазначено в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого за Договором товару в сумі 2 071 946,26 грн., на підтвердження факту здійснення якої надано копії відповідних платіжних доручень та виписки банку.

Також, відповідно до наявних в матеріалах справи накладних на повернення № 1350491 від 20.03.2019, № 1411726 від 05.09.2019 та № 1475355 від 24.01.2020 покупцем було повернуто постачальнику товару на загальну суму 1 692,91 грн.

Заперечень щодо здійсненого повернення товару від позивача до суду не надходило.

Таким чином підписання покупцем (відповідачем) вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Окрім того, як свідчать матеріали справи, зобов`язання відповідача щодо оплати поставленого позивачем за Договором товару на суму 178 530,01 грн. були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що статтею 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов`язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).

Зокрема, в матеріалах справи наявна копія укладеного між Товариством з обмеженою відповідальність "Гіппо" як виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харпрод" як замовником Договору про надання послуг № 201218-17/2г від 20.12.2018 року, за умовами якого сторони зазначили, що діяльність виконавця не обмежується тільки придбанням продукції у замовника, але й, зокрема, полягає у наданні послуг на користь продавця.

Згідно п.1.2 Договору під терміном послуги сторони домовились розуміти створення виконавцем умов, спрямованих на збільшення обсягів закупівлі та подальшої реалізації продукції кінцевим споживачам в торгівельних закладах.

Відповідно до умов п.6.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання законником і виконавцем та є чинним до закінчення строку чинності Договору поставки.

Вказаний договір підписаний представниками замовника та виконавця та засвідчений печатками сторін.

При цьому як зазначено позивачем та встановлено за матеріалами справи, кредиторська заборгованість позивача на суму 178 530,01 грн. виникла внаслідок надання відповідачем позивачу послуг за Договором про надання послуг № 201218-17/2г від 20.12.2018 року, факт надання яких підтверджується наданими позивачем підписаними обома сторонами актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) (логістичних послуг, послуг передпродажної підготовки та мерчайданзингу) за Договором про надання послуг № 201218-17/2г від 20.12.2018 року.

Згідно наявних в матеріалах заяв Товариства з обмеженою відповідальність "Гіппо" № ГП000000207 від 13.03.2019, № ГП000000468 від 10.04.2019, № ГП00000772 від 15.05.2019, № ГП000001260 від 18.06.2019, № ГП000001538 від 11.07.2019, № ГП00001927 від 12.08.2019, № ГП000002390 від 11.09.2019, № ГП000003203 від 20.11.2019, № ГП000003483 від 13.12.2019 та № ГП000000567 від 18.02.2020, погоджених позивачем, останній мав заборгованість перед відповідачем у вказаній сумі 178 530,01 грн. за надані послуги згідно Договору про надання послуг № 201218-17/2г від 20.12.2018.

Таким чином, кошти у розмірі 178 530,01 грн. є розміром плати, яку позивач, відповідно до розділу 3 Договору про надання послуг № 201218-17/2г від 20.12.2018 мав сплатити на користь відповідача за надані послуги з просування продукції. Оскільки вказані вимоги є грошовими, суд дійшов висновку про однорідність вимог, що виникли на їх підставі, яка випливає із їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов`язань.

При цьому доказів заперечень порядку зарахування сплачених коштів, а також проведеного зустрічного зарахування однорідних вимог з боку відповідача матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно зі статтею 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Наразі, випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні.

Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

Таким чином, з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 2 квітня 2019 року у справі № 918/539/18, господарський суд дійшов висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 178 530,01 грн. за наявності умов, встановлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Як зазначає позивач в позовній заяві та свідчать матеріали справи, всупереч досягнутим домовленостям відповідач не здійснив оплату поставленого за спірним Договором товару в повному обсязі, в зв`язку з чим, з урахуванням здійсненої часткової оплати, повернення товару та зарахування зустрічних вимог, залишок вартості неоплаченого товару становить 283 223,30 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Харпрод" грошових коштів в сумі 283 223,30 грн. за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 201218-18/1г від 20.01.2018 та/або окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за договорами на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 283 223,30 грн. з оплати поставленого позивачем товару підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами пункту 8.2.1 договору за порушення термінів розрахунків, передбачених пунктом 5.4 даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано за загальний період прострочення з 29.03.2019 по 20.03.2020 та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 8.2.1 договору пеню в сумі 83 977,86 грн. та на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 7 983,90 грн. процентів річних, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно -правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до пені та процентів річних судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства, в тому числі приписів статті 254 Цивільного кодексу України, та положень Договору, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 83 127,86 грн. пені та 7 793,45 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 83 127,86 грн. пені та 7 793,45 грн. процентів річних.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33, код ЄДРПОУ 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харпрод" (61035, Харківська область, місто Харків, вулиця Каштанова, будинок 10, код ЄДРПОУ 39611822) 283 223 (двісті вісімдесят три тисячі двісті двадцять три) грн. 30 грн. основного боргу, 83 127 (вісімдесят три тисячі сто двадцять сім) грн 86 коп. пені, 7 793 (сім тисяч сімсот дев`яносто три) грн. 45 коп. процентів річних та 5 612 (п`ять тисяч шістсот дванадцять) грн. 17 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 31 грудня 2020 року.

Суддя А.М. Селівон