Рішення

від 10.12.2020 по справі 916/2539/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" грудня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2539/20

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.

За участю представників сторін:

від позивача - Хрипко М.Ю., довіреність № 1015843, дата видачі : 20.10.20;

від відповідача - Медведєв О.В., Протокол № 2, дата видачі : 24.10.03;

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "РІКОМ" про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

31.08.2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 2629/20) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "РІКОМ" про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.09.2020р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на " 01" жовтня 2020 р. о 10:40 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.10.2020р. відкладено підготовче засідання на " 22" жовтня 2020 р. о 11:00 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.10.2020р. було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на " 12" листопада 2020 р. о 10:15 год.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 12.11.2020р. закрито підготовче провадження у справі №916/2539/20 із призначенням справи до судового розгляду по суті на " 01" грудня 2020 р. о 11:00 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.12.2020р. відкладено судове засідання по розгляду справи по суті на " 08" грудня 2020 р. о 12:15 год.

У судовому засіданні 08.12.2020р. було оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 10.12.2020р. о 14:00 год.

У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "РІКОМ" правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався.

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

10.12.2020р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю РІКОМ є господарським товариством, у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та створене для здійснення комерційної, виробничої, консультаційної, наукової, соціально-побутової, рекламної діяльності і надання послуг з метою отримання прибутку

Позивач є учасником Товариства з часткою у статутному капіталі Товариства в розмірі 50 %, що в сумі складає 9250,00 грн. та відповідає 50 % голосів при голосуванні.

Відповідно до п. 5.1. Статуту Товариства (затвердженого загальними зборами учасників (засновників), протокол № 3 від 01.04.2011 року) Учасники наділені правом: отримувати інформацію про діяльність Товариства, у тому числі знайомитися з даними бухгалтерського обліку і звітності та іншою документацією Товариства.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, 16.10.2017р. позивачем було надіслано Товариству звернення з проханням надати накази за 2017 рік; для наказів, які стосуються нарахування заробітної плати за додаткові роботи на ліфтах по зборці станцій керування ліфтами: кошториси, акти виконаних робіт, зазначити прибуток, отриманий внаслідок виконання робіт; документи, які підтверджують право Відповідача на документацію, необхідну для виробництва станцій керування ліфтами, а також інші документи та відомості.

Також, 21.10.2017р. позивачем надіслано відповідачу повідомлення в якому просив надати накази за 2016-2017 роки, бізнес плани, з кошторисами, відповідальними особами, та необхідними коштами для їх виконання (з розрахунками заробітної плати) за 2003-2017 роки, документи на підтвердження факту оплати матеріалів та послуг сторонніх фізичних та юридичних осіб за 2016-2017 роки, посадові інструкції, протоколи загальних зборів та оригінал Статуту.

Позивач вказує, що 07.12.2017р. він звернувся на адресу Відповідача з наказом про надання: наказів за 2016-2017 роки, бізнес-плани по кожному напрямку діяльності Товариства з кошторисами (калькуляціями), відповідальними особами та необхідними коштами для їх виконання (з розрахунками заробітної плати) за 2003-2017 роки, документи, які підтверджують факт оплати витрат по кожному напрямку, матеріалів та послуг сторонніх фізичних та юридичних осіб за 2016-2017 роки, посадові інструкції, протоколи Загальних Зборів ТОВ Ріком .

09.06.2020 року позивач повторно звернувся до відповідача з проханням про надання інформації про діяльність відповідача та його посадових осіб, зазначивши на необхідності у наданні йому належним чином завірених копій наступних документів за 2017-2018 роки: протоколи загальних зборів учасників; документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; річну фінансову звітність; документи звітності, що подаються відповідним державним органам; інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; документи, що підтверджують права товариства на майно; документи бухгалтерського обліку.

Позивач, як учасник Товариства, неодноразово (16.10.2017р., 21.10.2017р., 07.12.2017р., 09.06.2020р.) звертався до Товариства з вимогами щодо надання як для ознайомлення, так і копій документів щодо діяльності Товариства. Відповідач вимоги запитів не виконав.

З наведених підстав, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІКОМ" про зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно з частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 ст. 16 ЦК України вказує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а серед способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 цієї ж статті, можна виокремити примусове виконання обов`язку в натурі. Більш того, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Статтею 200 ЦК України передбачено, що Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; що суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями; що порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ч. 1 ст. 302 ЦК України).

Відповідно до пункту г ч. 1 статті 10 Закону України Про господарські товариства передбачено, що учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів. (Діяло до 17.06.2018).

Статтею 88 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що учасники господарського товариства мають право одержувати інформацію про товариство. На вимогу учасника товариство зобов`язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо. (Діяло до 17.06.2018).

Згідно частини 1 статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтею 1 Закону України Про інформацію передбачено, що: документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією (ст. 2 Закону України Про інформацію ).

Відповідно до ст. 5 Закону України Про інформацію визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, а реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 2 ст.7 Закону України Про інформацію встановлено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, а суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю № 2275-УІІІ від 06.02.2018 року визначено правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення та припинення, права та обов`язки їх учасників.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю встановлено, право учасника товариства отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариство зобов`язано зберігати такі документи: 1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника); 2) статут товариства та зміни до статуту; 3) протоколи загальних зборів учасників; 4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; 5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); 6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; 7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг; 8) річну фінансову звітність; 9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 10) документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; 11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; 12) документи, що підтверджують права товариства на майно; 13) документи бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 5 статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства виконавчий орган товариства зобов`язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, визначених частиною першою цієї статті. За підготовку копій документів товариство може встановлювати плату, розмір якої не може перевищувати розмір витрат на виготовлення копій документів та витрат, пов`язаних з пересиланням документів поштою.

Одержання учасником господарського товариства інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, є необхідним для реалізації таким учасником своїх корпоративних прав, зокрема, правомочностей на участь в управлінні господарською організацію.

Внаслідок невиконання господарським товариством свого обов`язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.

Судом було встановлено, що позивач, як учасник Товариства, неодноразово (16.10.2017, 21.10.2017, 07.12.2017, 09.06.2020) звертався до Товариства з вимогами щодо надання як для ознайомлення, так і копій документів щодо діяльності Товариства, однак відповідачем вимоги запитів виконано не було.

Відповідно до положень статті 200 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України Про інформацію , інформацією є відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях (у вигляді документів) або відображені в електронному вигляді. Положення чинного законодавства та Статуту Товариства не регламентують процедуру, а також форму отримання учасником Товариства інформації щодо діяльності Товариства. Відсутність визначеного способу надання інформації, не може бути достатньою підставою для відмови Товариства надати його учаснику інформацію про свою діяльність у спосіб, в який просить учасник, адже така відмова є за своєю суттю безпідставним обмеженням права особи у виборі форми одержання інформації всупереч вимогам статті 34 Конституції України, статті 7 Закону України Про інформацію .

Отже, з урахуванням того, що надання визначених позивачем, як учасником товариства, документів є обов`язком товариства згідно із приписами ст. ст. 5,43 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та положень статуту товариства, та відповідно, ненадання відповідачем запитуваної учасником товариства інформації (ненадання копій відповідних документів) дійсно порушує права та інтереси учасника товариства.

Отримання учасником зазначеної інформації від товариства є необхідним для реалізації ним своїх корпоративних прав, зокрема правомочностей на участь в управлінні господарською організацію. Відтак внаслідок невиконання товариством свого обов`язку з надання учаснику товариства на його вимогу для ознайомлення документів, передбачених положеннями закону та статуту, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.

Щодо зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ надати ОСОБА_1 шляхом надсилання засобами поштового зв`язку належним чином завірених копій річних звітів товариства за 2015, 2016, 2017 роки, в цій частині господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволені зазначеної вимоги, у зв`язку із тим, що вказані річні звіти товариства за 2015, 2016, 2017 роки не проводились, що не заперечується позивачем та відповідачем.

З урахуванням вище викладеного, зробивши аналіз норм чинного законодавства, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме задовольнити наступні вимоги: Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю РІКОМ (Ідентифікаційний код: 31095019; місцезнаходження: 65104, Одеська область, місто Одеса, вулиця Ільфа і Петрова, будинок 20) надати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) шляхом надіслання засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_1 , належним чином завірені копії звітів про фінансово-господарську діяльність товариства за 2015, 2016, 2017 роки, належним чином завірені копії протоколів загальних зборів учасників товариства за 2015, 2016, 2017 роки, а також надати завірені підписом уповноваженої особи Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ (Ідентифікаційний код: 31095019; місцезнаходження: 65104, Одеська область, місто Одеса, вулиця Ільфа і Петрова, будинок 20) копії документів: статуту Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ ; річну фінансову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ за період 2018 року та 2019 року; документи звітності Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ , що подаються відповідним державним органам за 2018 рік та 2019 рік; документи, що підтверджують права Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ на майно (нерухоме та рухоме) станом на 23.07.2020; документи бухгалтерського обліку Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ за період з 17.06.2018 року по 23.07.2020 року, а в решті позову відмовити.

Оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Шодо стягнення витрат на правничу допомогу господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається матеріалів справи 25.08.2020р. між позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання правової допомоги №25/08/2020.

За умовами розділу 4 Договору, сторонами було погоджено, що гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в Додатку №1 до цього Договору. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату, якого бажає Клієнт. Сума гонорару подвоюється у разі надання Адвокатом послуг Клієнту у неробочий час, вихідні та святкові дні. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Факт наданих послуг підтверджується Актом наданих послуг. Підставою для сплати гонорару є рахунок-фактура.

В якості доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано наступні документи, а саме: Договір про надання правової допомоги №25/08/2020, Акт наданих послуг №26/08/2020 від 26.08.2020р., Акт наданих послуг №27/08/2020 від 27.08.2020р., рахунок-фактура №26/08/2020 від 26.08.2020р., рахунок-фактура 27/08/2020 від 27.08.2020р., Довідка №26/08/2020 від 26.08.2020р., Довідка №27/08/2020 від 27.08.2020р., Квитанція №26/08/2020 від 26.08.2020р. на суму 8 265,25грнт. та Квитанція №27/08/2020 від 27.08.2020р. на суму 14 169,00грн.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи;

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд звертає увагу, що у судовому засіданні 10.12.2020р. представник відповідача під час судових дебатів усно заперечував проти стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Відповідач просив відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22 434,25 грн. Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не заявляв.

Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", господарський суд дійшов до висновку, про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У цій справі, господарський суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись в тому числі такими критеріями, як пов`язаність цих витрати з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову (пункти 1-2 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), дійшов висновку не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.

Враховуючи конкретні обставини справи, детально проаналізувавши всі докази, господарський суд зазначає про наявність підстав для часткового задоволення і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 959,30 грн. Іншу частину витрат нестиме позивач. Такий висновок прямо відповідає висновку, викладеному у пункті 6.1. постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2020р. по справі №922/2869/19.

Керуючись положеннями ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 20, 73, 74, 76, 86, 126, 129, 130, 165, 231, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "РІКОМ" про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2.Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю РІКОМ (Ідентифікаційний код: 31095019; місцезнаходження: 65104, Одеська область, місто Одеса, вулиця Ільфа і Петрова, будинок 20) надати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) шляхом надіслання засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_1 , належним чином завірені копії звітів про фінансово-господарську діяльність товариства за 2015, 2016, 2017 роки, належним чином завірені копії протоколів загальних зборів учасників товариства за 2015, 2016, 2017 роки, а також надати завірені підписом уповноваженої особи Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ (Ідентифікаційний код: 31095019; місцезнаходження: 65104, Одеська область, місто Одеса, вулиця Ільфа і Петрова, будинок 20) копії документів: статуту Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ ; річну фінансову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ за період 2018 року та 2019 року; документи звітності Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ , що подаються відповідним державним органам за 2018 рік та 2019 рік; документи, що підтверджують права Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ на майно (нерухоме та рухоме) станом на 23.07.2020; документи бухгалтерського обліку Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ за період з 17.06.2018 року по 23.07.2020 року.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РІКОМ (Ідентифікаційний код: 31095019; місцезнаходження: 65104, Одеська область, місто Одеса, вулиця Ільфа і Петрова, будинок 20) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 / дві тисячі сто дві/ грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 9 959 /дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять/ грн. 30 коп.

4. В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст складено 04 січня 2021 р., у зв`язку із перебуванням судді Гута С.Ф. на лікарняному (домашня ізоляція COVID-19-11 з 14.12.2020р. по 24.12.2020р. включно.

Суддя С.Ф. Гут