Рішення

від 30.12.2020 по справі 826/19075/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2020 року м. Київ № 826/19075/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування податкової консультації, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач), адреса: 04655, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 26 листопада 2014 року №3526/к/99-99-17-02-02-14;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України надати позивачу нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він у листопаді 2014 року звернувся до Державної фіскальної служби України зі зверненням про надання йому податкової консультації з приводу необхідності нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно та є найманими працівниками.

У відповідь на своє звернення позивач отримав податкову консультацію від 26 листопада 2014 року №3526/к/99-99-17-02-02-14, зі змістом якої позивач не погодився, що стало підставою для його звернення до суду з цим позовом.

Відповідач у письмових запереченнях проти позову послався на безпідставність та необгрунтованість доводів позивача, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2015 року постанова Окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року та ухвала київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року скасовані, адміністративна справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року касаційна скарга Державної фіскальної служби України задоволена частково, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року скасовані, а справа направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2020 року головуючим у справі визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Гарника К.Ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2020 року адміністративна справа №826/19075/14 прийнята до провадження суддею Гарником К.Ю., вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, замінено первісного відповідача його правонаступником - Державною податковою інспекцією України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У листопаді 2014 року позивач звертався до Державної фіскальної служби України з проханням надати консультацію щодо необхідності постановлення на облік та сплати єдиного соціального внеску ним, як особою, яка одночасно займається незалежною професійною діяльності (адвокатською) та працює найманим працівником на підприємстві.

Листом від 26 листопада 2014 року №3526/к/99-99-17-02-02-14 позивачу було надано відповідь, з якої слідує, що аналізуючи приписи п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, Державна фіскальна служби України дійшла висновку, що особа, яка є найманим працівником (виключно в межах іншої, відмінної від адвокатської діяльності) і, при цьому, дохід отримує від незалежної адвокатської діяльності, повинна стати на облік як платник єдиного внеску - фізична особа, яка забезпечує себе роботою самостійно - займається незалежною професійною діяльністю, та сплачувати єдиний внесок з доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності.

Не згода позивача з вказаною податковою консультацією стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Як встановлено пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Приписами ст. 52 ПК України визначено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі.

Консультації надаються контролюючими органами.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

З системного аналізу викладених норм вбачається, що податкова консультація (допомога контролюючого органу) надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надана така консультація. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення конкретному платнику податків по конкретній нормі закону.

Нормою п. 52.6 ст. 52 ПК України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов`язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню, у тому числі за допомогою Інтернет - ресурсів.

Під узагальнюючою письмовою податковою консультацією розуміється оприлюднення позиції контролюючого органу, що склалася за результатами узагальнення податкових консультацій, наданих платникам податків (пп. 14.1.173 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

При цьому, слід зазначити, що пунктом 53.1 ст. 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Наведене свідчить, що наслідком застосування податкової консультації згідно пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України є те, що платника податку не може бути притягнуто до відповідальності, якщо він діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.

Так, з системного аналізу наведених вище норм податкового законодавства слідує, що Податковий кодекс України в якості підстав для визнання недійсною податкової консультації чітко визначає суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Матеріли справи свідчать, що позивач звернувся до відповідача щодо надання податкової консультації, у якій просив, роз`яснити, зокрема:

- чи має він обов`язок нараховувати (й відповідно сплачувати) Єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від своєї індивідуальної незалежної професійної адвокатської діяльності (яка не пов`язана з трудовою діяльністю позивача на Товаристві з обмеженою відповідальністю АСКАНІЯ ПЛЮС ), працюючи при цьому юрисконсультом на Товаристві з обмеженою відповідальністю АСКАНІЯ ПЛЮС (код за ЄДРПОУ: 37744685)?

- чи зобов`язаний позивач, здійснюючи незалежну професійну адвокатську діяльності та одночасно працюючи юрисконсультом на Товаристві з обмеженою відповідальністю АСКАНІЯ ПЛЮС (код за ЄДРПОУ: 37744685) стати у відповідному компетентному органі на облік платником Єдиного внеску відповідно до вимог положень ст. 5 Закону про ЄСВ та пункту 4.2. глави 4 затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-6 Порядку взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування?

Як вже було встановлено судами, за наслідком розгляду вказаного звернення, відповідачем надано позивачеві податкову консультацію, згідно якої зазначено про наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), визначення кола платників, умови та порядок його нарахування і сплати регулюються Законом України від 08 липня 2010 року № 2464 Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту також - Закон № 2464).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є працівники - громадяни України, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб.

Як встановлено абзацом 3 підпункту 1 пункту 1 статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ) платниками єдиного внеску є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Підпунктом 5 пункту 1 статті 4 того ж Закону №2464 - VІ встановлено, що платниками єдиного внеску також є особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Поряд з цим, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Отже, особа, яка є найманим працівником (виключно в межах іншої, змінної від адвокатської діяльності) і при цьому дохід отримує від незалежної адвокатської діяльності, повинна стати на облік як платник єдиного внеску - фізична особа, яка забезпечує себе роботою самостійно - займається незалежною професійною діяльністю, та сплачувати єдиний внесок з доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності.

Також, відповідачем у наданій податковій консультації зазначено про порядок обліку платників єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства доходів та зборів України від 09 вересня 2013року №1646/24178.

Надаючи правову оцінку відповідності наданої податкової консультації приписам чинного законодавства, суд звертає увагу на наступне.

Так, під визначенням податкова консультація, наведеним у п.п. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, слід розуміти, допомогу контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

З врахуванням викладеного, суд зазначає, що індивідуальна податкова консультація не може складатись лише з послідовного цитування нормативних актів і не містити остаточних та чітких висновків. Тобто, індивідуальна податкова консультація не повинна сама по собі давати привід для подвійного тлумачення зазначеного в тексті консультації.

Так, зокрема, Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 01 червня 2010 року №781/11/13-10 (п.1.1.) стосовно індивідуальних правових актів зазначив, "Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами".

Отже, рекомендація стосовно конкретної ситуації, що виникла у певному податковому періоді у платника податків має чітко зазначатись в тексті індивідуальної податкової консультації.

Однак, за наслідком розгляду справи, суд дійшов до висновку, що у наданій відповідачем консультації від 26 листопада 2014 року №3526/к/99-99-17-02-02-14, відсутні прямі відповіді на запитання, відображені у зверненні позивача від 07 листопада 2014 року вих. №07/11/14-2, та по суті за своїм змістом оспорювана податкова консультація містить лише посилання на приписи законодавства, що у свою чергу не відповідає Податковому кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку проте, що податкова консультація Державної фіскальної служби України від 26 року 2014 року №3526/к/99-99-17-02-02-14 є не узгоджується з імперативними приписами чинного законодавства, відтак підлягає скасуванню.

Однак, зі змісту прохальної частини позовної заяви, вбачається, що позивач просив, зокрема: визнати протиправною податкову консультацію від 26 листопада 2014 року №3526/к/99-99-17-02-02-14 , з огляду про що суд вважає за доцільне зазначити таке.

За правилами статті 53 ПК України у разі невідповідності приписам закону, податкова консультація може бути визнана судом недійсною.

За таких обставин, враховуючи невідповідність оспорюваної консультації вимогам закону, суд вважає, що належним способом відновлення порушених прав позивача, є зокрема, визнання податкової консультації від 26.11.2014р. №3526/к/99-99-17-02-02-14 недійсною.

Поряд з цим, суд зазначає про передчасність позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачеві нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду, оскільки відповідно до абз. 2 п. 53.3. ст. 53 Податкового кодексу України визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

За таких обставин, оскільки на час звернення позивача до суду з даною вимогою не існувало підстав для надання нової податкової консультації, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача надати позивачеві нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду, визнаються судом необґрунтованими, оскільки право позивача на отримання нової консультації не порушено, а отже позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитанцій, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір на загальну суму 160,78 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 80,39 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати недійсною та скасувати податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 26 листопада 2014 року №3526/к/99-99-17-02-02-14.

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, код ЄДРПОУ 43005393) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 80,39 грн (вісімдесят гривень 39 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник