Рішення

від 31.12.2020 по справі 755/10579/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 755/10579/19

Провадження № 2/369/745/20

РІШЕННЯ

Іменем України

31.12.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

при секретарі Мазурик Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 27 жовтня 2018 року ним та відповідачем було укладено договір позики, за яким позивач передав у позику грошові кошти в сумі 7 000 (сім тисяч) доларів США, з умовою повернення суми позики і комісії у розмірі 3% від суми позики, у строк до 30 листопада 2018 року.

У присутності свідка ОСОБА_4 було складено відповідну розписку.

Коли настав строк оплати, у грудні 2018 року, відповідач говорив, що не взмозі повернути усю суму позики, водночас спочатку обіцяв повернути частину боргу. Після очікувань і неодноразових звернень до відповідача по телефону, позивач зрозумів, що відповідач не збирається повертати суму позики та відсотки.

08 квітня 2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою у семиденний строк від дня отримання листа повернути мені готівкою або безготівковим шляхом суму позики у розмірі 7 000 (сім тисяч) доларів США, а також комісію за користування грошима у розмірі 210 (двісті десять) доларів США загалом - 7 210 (сім тисяч двісті десять) доларів США. За вказаними адресами вимогу відповідач не отримав, на сьогодні на дзвінки по телефону не відповідає, через що позивач змушений звертатися до суду.

Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 198 736,52 гривень, 3% річних у розмірі 3 462,92 гривень (три тисячі чотириста шістдесят дві грн. 92 коп.), інфляційні витрати у розмірі 11 129,26 гривень (одинадцять тисяч сто двадцять дев`ять грн. 26 коп.), судовий збір в сумі 2 133,29 гривень.

В подальшому позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог згідно якої просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , суму основного боргу у розмірі -7 000,00 (сім тисяч) доларів США. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 3% річних за незаконне використання коштів у розмірі - 216 доларів США та 3% комісії за кожен місяць користування позикою у розмірі 2 310 доларів США.

Представник позивача просила розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримала, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечувала.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду невідомі. Відзиву до суду не направив.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 жовтня 2018 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 7 000 дол. США та зобов`язався повернути дану суму в строк до 30 листопада 2018 року та комісію в розмірі 3 % від суми позики за кожен місяць, що підтверджується письмовою розпискою.

В строк визначений договором позики відповідач суму позики не повернув.

Згідно ст. 1046 ЦПК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України визначає що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У відповідності статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Стаття 1049 ЦК України визначає що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 625 ЦК України визначає що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦК України).

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Стаття 78 ЦПК України визначає суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII Про зовнішньоекономічну діяльність , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Враховуючи що відповідачем ОСОБА_2 не було вчасно виконано умови договору позики, в зв`язку з чим було порушено права позивача ОСОБА_5 , останній має право на стягнення з відповідача суми боргу за договором, з врахуванням процентів річних та комісії.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

В силу ст. 141 ЦПК України судові витрати що складаються із судового збору, суд покладає на відповідача.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 526, 625, 1046, 1047, 1048 1049, 1050 ЦК України, та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-82, 137, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі - 7 000,00 доларів США., 3% річних за незаконне використання коштів у розмірі - 216 доларів США та 3% комісії за кожен місяць користування позикою у розмірі 2 310 доларів США, а всього 9526 дол. США (дев`ять тисяч п`ятсот двадцять шість доларів США).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2133,29 грн. (дві тисячі сто тридцять три гривні та двадцять дев`ять копійок).

Інформація про позивача: ОСОБА_1 (адреса реєстрації АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_2 ).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Суддя: Дубас Т.В.