Рішення

від 22.12.2020 по справі 280/3948/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 грудня 2020 року (12 год. 40 хв.)Справа № 280/3948/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Купрієнко А.І.,

представника позивача - Борисенкова В.С., представника відповідача - Смикової А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Юфком Строй до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

15.06.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Юфком Строй (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2019 № № 0004780509, 0004770509, 0004790509.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час перевірки позивача відповідачем зроблені висновки про нереальність господарських операцій із TOB ВАТЕРБРІК та TOB МЕНОР ТРЕЙД , який контролюючий орган обґрунтував розбіжністю в номенклатурі товарів і послуг по ланцюгу постачання; відсутністю трудових ресурсів та основних засобів у контрагентів позивача та їх відсутність за податковою адресою; наявністю інформації про порушені кримінальні провадження за статтями 205, 212 Кримінального кодексу України при створенні та діяльності конвертаційних центрів до яких начебто входять ряд суб`єктів господарювання, в тому числі, контрагенти позивача. Позивач зазначає, що висновки відповідача за результатами перевірки не відповідають фактичним обставинам, оскільки придбання позивачем товару у TOB ВАТЕРБРІК та робіт у TOB МЕНОР ТРЕЙД підтверджується не тільки первинними документами, а й реальністю переміщення товару, робіт. Здійснення спірних господарських операцій підтверджується належними чином оформленими первинними документами, реальною зміною майнового стану позивача. До того ж позивач не може нести відповідальність за протиправні дії своїх контрагентів, якщо такі взагалі існували, а наявність кримінальних проваджень по ряду підприємств, в тому числі і по контрагентам позивача з правовою кваліфікацією за статтями 205, 212 КК України, за відсутності вироків у цих кримінальних провадженнях, які набрали законної сили, не спростовують факту реальності господарських операцій з ними.

Ухвалою суду від 22.06.2020 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 20.07.2020.

15.07.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №32272), в якому представник відповідача позовні вимоги не визнає. Зазначає, що проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме, ст. 44, 134, 135, 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення з податку на додану вартість та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету. Вказані порушення стали наслідком взаємовідносин позивача із TOB ВАТЕРБРІК та TOB МЕНОР ТРЕЙД . Відповідач зазначає, що кредиторська заборгованість по розрахункам з ТОВ ВАТЕРБРІК становить 443092,64 грн. Таким чином, фінансово-господарські операції між TOB ЮФКОМ СТРОЙ та ГОВ ВАТЕРБРІК не спричинили реальних змін майнового стану платника податків. Посилається на недоліки ТТН, на відсутність у контрагента майна та трудових ресурсів. Також зазначає, що TOB Ватербрік є фігурантом у кримінальному провадженні №32018040040000039 від 20.06.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 3 ст. 212 КК України. Також контролюючим органом встановлено обрив ланцюга постачання товарів. Щодо TOB МЕНОР ТРЕЙД відповідач зазначає також про наявність кредиторської заборгованості, а тому вважає що фінансово-господарські операції між TOB ЮФКОМ СТРОЙ та TOB МЕНОР ТРЕЙД не спричинили реальних змін майнового стану платника податків. Вказує, що поточний ремонт колії вагоноперекидача мав здійснюватися TOB МЕНОР ТРЕЙД для ПАТ Запоріжсталь , але в наданих актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані між TOB МЕІІОР ТРЕЙД та позивачем відсутній як підписант ПАТ Запоріжсталь . Посилається на відсутність у контрагента основних засобів та трудових ресурсів. Також зазначає, що TOB Менор Трейд виступає фігурантом у кримінальному провадженні № 12017000000001344 від 13.09.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України. Також відповідач у відзиві вказує про відсутність письмової згоди ПАТ Запоріжсталь щодо залучення субпідрядників. Оскільки ПАТ Запоріжсталь являє собою режимний об`єкт, то відповідно до п. 5.5 Договору питання щодо оформлення робітникам підрядника або залучених підрядником субпідрядників тимчасових перепусток на територію Замовника розглядаються на основі поданих субпідрядником у письмовій формі заявок, відповідних зразку, який долучається до Договору. Доказів надання таких заявок Замовнику, а також отримання письмової згоди та надання тимчасових перепусток не було надано. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

20.07.2020 розгляд справи відкладений до 03.09.2020.

Протокольною ухвалою суду від 03.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті на 03.09.2020. У судовому засіданні оголошувалась перерва до 22.09.2020.

За клопотанням представника позивача розгляд справи відкладався до 30.09.2020 та до 27.10.2020.

За клопотання представників сторін, ухвалою суду від 27.10.2020 провадження у справі зупинялось.

Ухвалою суду від 25.11.2020 провадження у справі поновлено та ухвалою суду від 25.11.2020 провадження у справі зупинено до 22.12.2020.

Ухвалою суду від 22.12.2020 провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 22.12.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, обставини якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

На підставі наказу №487 від 17.10.2019, у період з 21.10.2019 до 25.10.2019 посадовими особами ГУ ДПС у Запорізькій області, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю ЮФКОМ СТРОЙ з метою встановлення своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за 2018 рік та податку на додану вартість за грудень 2018 року при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з TOB ВАТЕРБРІК (ЄДРПОУ 42169810), TOB МЕНОР ТРЕЙД (ЄДРПОУ 41535442).

За результатами проведеної перевірки складено Акт за №83/08-01-05-09/40533308 від 01.11.2019.

Під час перевірки встановлено та у акті зазначено, що позивачем порушені вимоги Податкового кодексу України, а саме:

п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 189351,00 грн. за 2018 рік;

п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 38 022,00 грн. за грудень 2018 року та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 172 362 грн. за грудень 2018 року.

На підстави Акту перевірки №83/08-01-05-09/40533308 від 01.11.2019 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 19.12.2019:

№0004780509, яким збільшено суму податкового (грошового) зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 189 351,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 47 337,75 грн. внаслідок порушення п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України;

№0004770509, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 38022,00 грн. внаслідок порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України;

№0004790509, яким збільшено суму податкового (грошового) зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 172 362,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 43 090,50 грн. внаслідок порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із винесеними рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом про їх скасування.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Суд не погоджується із висновками податкового органу про порушення позивачем вимог ПК України та зазначає наступне.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування(збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування(прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

На підставі пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У статті 138 ПК України зазначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 -138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності, зокрема включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пункту 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

інших прямих витрат.

Зокрема, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України). До складу загальновиробничих витрат включається амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; (абзац б підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 ПК України).

У підпункті 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України вказано, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; з) інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно зі статтею 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду; при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , згідно зі статтею 1 якого первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За вимогами частини 2 статті 3 вказаного Закону, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за № 88, відповідно до підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 якого господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність поставки та господарський характер понесених за нею витрат та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом із матеріалів справи встановлено, що підставою висновків контролюючого органу про порушення податкового законодавства є виявлені порушення при здійсненні господарських операції із контрагентами: TOB ВАТЕРБРІК та TOB МЕНОР ТРЕЙД .

Так, між позивачем та ТОВ ВАТЕРБРІК 03.12.2018 укладений договір поставки №348.

На підтвердження реальності вчинення господарської операції позивачем до матеріалів справи надані документи, а саме (а.с.38-85): договір поставки №348 від 03.12.2018; видаткова накладна №РН-3110-35 від 21.12.2018; рахунок-фактура №2112-07 від 21.12.2018; товарно-транспортна накладна №РН-3110-35 від 21.12.2018; видаткова накладна №РН-3110-34 від 20.12.2018; рахунок-фактура №2012-06 від 20.12.2018; товарно-транспортна накладна №РН-3110-35 від 20.12.2018; видаткова накладна №РН-3110-31 від 17.12.2018; рахунок-фактура №1701-07 від 17.12.2018; товарно-транспортна накладна №РН-3110-31 від 17.12.2018; видаткова накладна №РН-3110-33 від 21.12.2018; рахунок-фактура №2112-05 від 21.12.2018; товарно-транспортна накладна №РН-3110-33 від 21.12.2018; видаткова накладна №РН-3110-32 від 19.12.2018; рахунок-фактура № 1912-03 від 19.12.2018; товарно-транспортна накладна №РН-3110-32 від 19.12.2018; податкова накладна №353 від 20.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від податкова накладна №354 від 21.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від податкова накладна №355 від 21.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від податкова накладна №385 від 17.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від податкова накладна №386 від 19.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від платіжне доручення №474 від 29.01.2019; платіжне доручення №475 від 29.01.2019; платіжне доручення №472 від 29.01.2019; платіжне доручення №473 від 29.01.2019; лист ПрАТ Запоріжвогнетрив від 05.12.2018 вих. №17мто-3099; договір на приобретение ресурсов від 07.12.2018 № 18/2079; специфікація від 07.12.2018 №001; специфікація від 27.12.2018 №002; видаткова накладна №РН-0001 від 15.01.2019; товарно-транспортна накладна №0001 від 15.01.2019; видаткова накладна №РН-0004 від 18.01.2019; товарно-транспортна накладна №0004 від 18.01.2019; видаткова накладна №РН-0073 від 24.12.2018; товарно-транспортна накладна №0073 від 24.12.2018; видаткова накладна №РН-0074 від 26.12.2018; товарно-транспортна накладна №0074 від 26.12.2018; видаткова накладна №РН-0075 від 26.12.2018; товарно-транспортна накладна №0075 від 26.12.2018; податкова накладна № 1 від 15.01.2019; квитанція про реєстрацію податкової накладної від 28.01.2019 податкова накладна №4 від 18.01.2019; квитанція про реєстрацію податкової накладної від 30.01.2019 податкова накладна №6 від 24.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від 14.01.2019 податкова накладна №7 від 26.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від 14.01.2019; податкова накладна №8 від 26.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від 14.01.2019; платіжне доручення №88299 від 28.01.2019; платіжне доручення №88297 від 28.01.2019; платіжне доручення №108952 від 25.03.2019; платіжне доручення № 110996 від 29.03.2019; платіжне доручення № 110995 від 29.03.2019; платіжне доручення №88300 від 28.01.2019; платіжне доручення №108954 від 25.03.2019 ; платіжне доручення №88298 від 28.01.2019; лист ПрАТ Запоріжвогнетрив від 04.02.2019 вих. №19/413.

Також, 30.11.2018 між позивачем (Замовник) та TOB МЕНОР ТРЕЙД (Виконавець) укладений Договір №126 на виконання робіт по поточному ремонту. Вказані роботи здійснювались на замовлення Публічного акціонерного товариства Запоріжсталь .

На підтвердження реальності господарської операції між позивачем та TOB МЕНОР ТРЕЙД позивач надав суду первинні документи (а.с.86-115): договір №126 від 30. 11.2018 на роботи по поточному ремонту; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-076 від 26.12.2018; рахунок-фактура №2671 від 26.12.2018; звіт про виконанні роботи від 26.12.2018; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-079 від 26.12.2018; рахунок-фактура №2672 від 26.12.2018; податкова накладна №18 від 26.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від 02.01.2019 №9294666292; податкова накладна №20 від 26.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від 02.01.2019 №9294670950; договір підряду від 16.03.2018 №20/2018/699;акт надання послуг №ОУ-ООМ від 27.12.2018; акт на фактично використані матеріали, конструкції, запасні частини та деталі під час проведеного поточного ремонту №122762 від 27.12.2018; акт на передачу матеріалів, конструкцій, запасних частин та деталей виконавцю для проведення робіт №6763 від 27.12.2018; акт на фактично використані матеріали, конструкції, запасні частини та деталі під час проведеного поточного ремонту №122750 від 27.12.2018; акт на передачу матеріалів, конструкцій, запасних частин деталей виконавцю для проведення робіт №6641 від 27.12.2018; акт на оприбуткування матеріалів, конструкцій, деталей, отриманих від демонтажу основних засобів під час проведених робіт №6769 від 27.12.2018 ; акт надання послуг №ОУ-0015 від 27.12.2018; податкова накладна №10 від 27.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від 14.01.2019 №9304249922; податкова накладна № 11 від 27.12.2018; квитанція про реєстрацію податкової накладної від 15.01.2019 №9305472296; платіжне доручення №99925 від 28.02.2019; платіжне доручення №88051 від 28.01.2019; платіжне доручення №97105 від 26.02.2019.

Суд зазначає, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак визнаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій. В ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.77 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Суд також зазначає, що платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків. Таку ж правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано.

Отже, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди, наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану позивача, а, отже, свідчить й про реальність операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Щодо посилань представника відповідача та той факт, що у контрагентів позивача відсутні основні фонди, технічний персонал; вони не знаходиться за юридичною адресою, що підтверджено відповідними актами зустрічних звірок, то суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

Так, суд наголошує, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Така позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 815/3526/17. Крім того, відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 814/937/15. Відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, так само як і сертифікатів якості на поставлений товар, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання, не свідчить про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17-а.

Тобто, позивач позбавлений можливості впливати на його контрагентів в частині здійснення ними господарської діяльності в рамках чинного законодавства України, зокрема і в частині своєчасної подачі до контролюючих органів податкової звітності.

З приводу податкової інформації щодо контрагентів позивача, суд зазначає, що така інформація містить лише загальну оцінку господарської діяльності, без оцінки спільної діяльності між позивачем та його контрагентами, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій. Суд зазначає, що у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Суд також зазначає, що принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України. Так, відповідно до статті 47 Податкового кодексу України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Обґрунтування податковим органом своїх висновків про нереальність господарської операції на підставі інформаційних баз даних є невмотивованими, оскільки у своїй діяльності відповідач повинен керуватися Конституцією України, Податковим кодексом України, законами України, іншими нормативними актами, відповідно до яких об`єктом документальної перевірки є первинні документи, які використовуються в бухгалтерському і податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, тоді коли інформаційні бази даних податкового органу не є об`єктом документальної перевірки та не є належними доказами.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 29.03.2019 №808/3412/16 (касаційне провадження №К/9901/41648/18) дійшов висновку, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (пункт 14 постанови ВС).

Крім того, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини мають в Україні значення джерела права.

Так, в акті перевірки не наведено, у чому саме надані позивачем первинні документи не відповідають вимогам Закону. Відповідач не надає жодних належних доказів, які б свідчили, що контрагентами позивача не здійснювалось придбання та поставка на адресу підприємства реалізованих товарів, виконання робіт. Також відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов`язань третіх осіб.

Всі вище зазначені контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій з ним були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість. У акті перевірки не спростовано факту наявності контрагентів позивача на час здійснення господарських операцій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Складений за результатами перевірки акт перевірки та наданий до справи відзив на позовну заяву також не містить документальних підтверджень порушень при відображенні в обліку взаємовідносин з контрагентами за період, що підлягав перевірці. Вказане свідчить про те, що всі висновки у акті стосовно порушень позивача при роботі з контрагентами зроблені виключно з припущень перевіряючих, які не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є порушенням ПК України.

В акті перевірки суб`єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за укладеними договорами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету укладеного договору з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих послуг та товарів, що зумовило необґрунтованість і невідповідність закону висновків суб`єкта владних повноважень про фіктивність правочинів та їх вчинення без мети реального настання правових наслідків.

Також судом не приймаються як належні докази посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Суд зазначає, що відповідачем висновок про відсутність поставок здійснено без проведення звірок взаємовідносин з його контрагентами.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців позивач та контрагенти позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб`єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.03.2018 по справі №816/809/17, від 26.06.2018 по справі №826/3006/14 та 06.02.2018 у справі №821/589/17, які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховуються судом при застосуванні таких норм права.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на наявність кримінальних справ в яких досліджуються дії контрагентів позивача, оскільки відповідачем не надає жодного належного доказу існування таких кримінальних справ, існування наданих копій пояснень та доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним. тощо.

Суд зазначає, що навіть сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Оскільки під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Податковий кодекс України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків - покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Тобто, у разі підтвердження факту отримання товарів/послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, Актом перевірки під час здійснення контрольного заходу таких обставин не встановлено.

Згідно зі ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов`язковим для правозастосування органами правосуддя.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладену у постановах від 19.03.2019 у справі №826/9534/17 та від 26.02.2019 у справі №826/1536/18, Верховний Суд відзначив те, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Факт отримання позивачем товарів чи послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача.

Оплата, використання та отримання доходу від реалізації та придбаних товарів не заперечується відповідачем.

Таким чином, твердження контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами у період, що перевірявся, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Суд також критично сприймає посилання відповідача на той факт, що відсутня згода ПАТ Запоріжсталь на залучення субпідрядника, а також, що відсутні перепустки для працівників ТОВ МЕНОР ТРЕЙД на територію комбінату для проведення робіт.

Відповідно до листа ПАТ Запоріжсталь від 07.10.2020 (а.с.183) ПАТ Запоріжсталь не володіє письмовими погодження на залучення субпідрядника ТОВ МЕНОР ТРЕЙД та не володіє документами щодо надання тимчасових перепусток. У листі зазначено, що такі документи не збереглись.

Відтак, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано належним чином обов`язок доказування та не надано суду доказів відсутності згоди ПАТ Запоріжсталь на залучення субпідрядника та відсутність тимчасових перепусток.

Щодо посилань відповідача на наявність у позивача кредиторської заборгованості по розрахункам із контрагентами, то суд зазначає, що вказаний факт жодним чином не доводить нереальності операції, а може свідчити про неналежне виконання позивачем умов договорів із контрагентами в частини здійснення розрахунків.

Ураховуючи зазначене вище суд зазначає, що оцінюючи всі надані документи в сукупності та кожен зокрема суд вважає, що такі первинні документи, надані позивачем не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення. Таким чином, висновок контролюючого органу про нереальність спірних операцій є хибним, оскільки цей висновок не відповідає фактам, покладеним в його основу, такий висновок є недоведеним припущенням. Так, законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене суд вважає, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на його підставі - протиправними та підлягають скасуванню.

У свою чергу, суд зазначає, що акт перевірки не є беззаперечним доказом вчиненого правопорушення в межах спірних правовідносин. Такий акт повинен оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом в постанові від 04.09.2018 по справі № 820/1335/17, яку судом враховано на виконання положень ч.5 ст. 242 КАС України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності оскаржуваних рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Юфком Строй (69037, м.Запоріжжя, вул.Рекордна, буд.18-В, кім 301; код ЄДРПОУ 40533308) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 19.12.2019 № № 0004780509, 0004770509, 0004790509.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юфком Строй за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7352,45 грн. (сім тисяч триста п`ятдесят дві грн. 45 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 04.01.2021.

Суддя Ю.В. Калашник