Рішення

від 24.12.2020 по справі 420/5739/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. Одеса справа № 420/5739/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.,

за участі секретаря Ягенської К.О., представника відповідача Пояркова К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом Виробничо-комерційного підприємства «Івік-Юг» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Виробничо-комерційного підприємства Івік-Юг у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0090385105 від 02.06.2020 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте протиправно та підлягає скасуванню, оскільки його прийнято на підставі висновків акта перевірки №004213/15-32-51-05 від 15.05.2020 року, які є безпідставними, адже як зазначає позивач вказані висновки у акті перевірки не відповідають фактичним обставинам, а також при проведенні такої перевірки відповідачем допущено порушення прав позивача як платника податків.

Представник Головного управління ДПС в Одеській області проти задоволення позовних вимог Виробничо-комерційного підприємства Івік-Юг у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю заперечував з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, та наполягав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним, обґрунтованим, та винесеним у відповідності до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 07.07.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 07.09.2020 року розгляд справи вирішено продовжити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 05.10.2020 року провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 02.11.2020 року без виходу до нарадчої кімнати провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 25.11.2020 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Виробничо-комерційне підприємство Івік-Юг у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 31327248) зареєстроване юридичною особою з 01.02.2001 року за №1 556 120 90000 000116 та з 16.02.2001 року взято на облік до податкового органу, як платника податків (23-24).

Як вбачається з матеріалів справи 15.05.2020 року головним державним інспектором відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Північного управління у м. Одесі Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, Клименко В.Б., на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, у порядку статті 76, 86 ПКУ та вимог статті 176 ПКУ проведено перевірку своєчасності надання Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за II квартал 2019 року за результатом якої складено акт №004213/15-32-51-05 (а.с.13).

У висновках вищезазначеного акту вказано про те, що за результатами камеральної перевірки податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку (за формою 1-ДФ) за період II квартал 2019 року, Виробничо-комерційного підприємства Івік-Юг у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, встановлено порушення п.49.18 ст.49 ПКУ, зокрема в частині подання звітності з порушенням строків, відповідальність за що передбачена п.2 ст.119 ПКУ. Водночас як вбачається зі змісту акта перевірки №004213/15-32-51-05 від 15.05.2020 року позивачем подано податковий розрахунок №9332469953 за період II квартал 2019 року, граничний строк подання якого 09.08.2019, в той час як дата фактичного подання припадає на 22.01.2020 року.

На підставі висновків акту камеральної перевірки №004213/15-32-51-05 від 15.05.2020 року Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення від 02.06.2020 року №0090385105, яким на підставі підпункту 54.3 статті 54 ПКУ застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510,00 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачені податковим агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п 11010100 (а.с.25).

Судом також встановлено, що 05.08.2019 року (що підтверджується квитанцією №2) підприємством позивача було подано до податкового органу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за період II квартал 2019 року (реєстраційний номер 9169896072) (а.с.21-22).

Між іншим 22.01.2020 року позивачем подано ще один податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за період II квартал 2019 року (реєстраційний номер 9332469953), яка містила відповідну звітність та заповнена відповідно до вимог Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (а.с.69-75).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Позивач посилається на допущення контролюючим органом процесуальних порушень при складанні акту перевірки та прийнятті податкового повідомлення-рішення, зокрема, титульний аркуш акту не роздрукований на номерному бланку контролюючого органу для складання актів та те що акт та ППР не містять відбитку печатки.

Такі посилання представника позивача відхиляються судом, оскільки відповідач не заперечує з приводу того, що ним приймались такі акт та ППР та вказані обставини не заважають зрозуміти предмет камеральної перевірки, висновки такої перевірки та відповідні наслідки у вигляді прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення.

Допущені помилки не впливають й не змінюють зміст встановлених контролюючим органом порушень під час проведення перевірки, відповідно, не можуть бути підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Пунктом 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України передбачено самостійне визначення контролюючим органом суми грошових зобов`язань та проведення перевірки платника податків у випадках, визначених цим Кодексом не пізніше закінчення 1095 днів.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п.51.1 ст.51 ПК України, платники податків, в тому числі податкові агенти, зобов`язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.

Згідно з пунктом 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Порядок заповнення і подання до органу Державної фіскальної служби України Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку відповідно до вимог статті 51 глави 2, підпункту 70.16.1 пункту 70.16 статті 70 глави 6 розділу II, підпункту 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 та підпункту б пункту 176.2 статті 176 розділу IV, підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначає Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 30.01.2015 року за №111/26556).

За приписами п.1.2 вказаного Порядку, Податковий розрахунок - документ, який свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. На підставі відомостей щодо сум утриманого та/або сплаченого податку, які зазначаються у податковому розрахунку, нарахування податкового зобов`язання не проводиться

Відповідно до п. 3.1 Порядку, реквізити податкового розрахунку, що заповнюються, зокрема, відображення відомостей у розділі І Суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і суми утриманого з них податку (далі - розділ І):

у графі 1 № з/п відображається порядковий номер кожного рядка, що заповнюється;

у графі 2 Податковий номер або серія та номер паспорта відображається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта фізичної особи (для фізичної особи, яка має відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), про яку надається інформація в податковому розрахунку.

У графі 3а Сума нарахованого доходу відображається (за звітний квартал) дохід, який нарахований фізичній особі відповідно до ознаки доходу згідно з довідником ознак доходів, наведеним у додатку до цього Порядку

За змістом п. 4.1 Порядку №4 коригування поданого і прийнятого податкових розрахунків проводяться на підставі самостійно виявлених податковим агентом помилок, а також на підставі повідомлень про помилки, виявлені контролюючим органом.

За приписами до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України , згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Положеннями ст. 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 119.2 статті 119 ПК України встановлено, що неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.

Передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються у випадках, коли недостовірні відомості або помилки у податковій звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги) виникли у зв`язку з виконанням податковим агентом вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу та були виправлені відповідно до вимог статті 50 цього Кодексу .

Пунктом 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Згідно до пункту 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя)

Як встановлено судом та не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні, Виробничо-комерційне підприємство Івік-Юг у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю 05.08.2019 року (що підтверджується квитанцією №2) подано до податкового органу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за період II квартал 2019 року (реєстраційний номер 9169896072), згідно якої звітність не містить інформації про виплачені чи не виплачені доходи платникам податків позивачем протягом звітного періоду.

При цьому, з підстав виявлених помилок позивачем 22.01.2020 року подано ще один (за той самий період) податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за період II квартал 2019 року (реєстраційний номер 9332469953), яка містила відповідну звітність та заповнена відповідно до вимог Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, на якому помилково не була зроблена позначка уточнюючий .

Разом з тим, як вбачається з висновку акту перевірки №004213/15-32-51-05 на думку відповідача позивачем допущено порушення, зокрема в частині подання звітності з порушенням встановлених строків, а саме подання податкового розрахунку №9332469953 за II квартал 2019 року, граничний строку подання якого 09.08.2019 року, а дата подання 22.01.2020 року.

При цьому відповідно до встановлених обставин судом, вбачається та підтверджується матеріалами справи те, що позивачем подано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за період II квартал 2019 року, вперше саме 05.08.2019 року, тобто в межах граничного строку за реєстраційним номером 9169896072.

Крім того суд враховує й те, що предметом камеральної перевірки згідно висновку є саме порушення подання звітності позивачем, а саме з порушенням встановлених строків, тобто в даному випадку суд надає оцінку в межах позовних вимог безпосередньо строку подання звітності, а не даним та/або виправленням відповідних помилок у такій звітності в наступному.

Враховуючи вищенаведене, суд вказує на те, що відповідач дійшов хибних висновків в акті перевірки, щодо порушення позивачем встановлених строків подання звітності.

Щодо тверджень позивача на те, що відповідно до п.76.3 ст.76 ПКУ камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Тобто як стверджує позивач останнім днем проведення перевірки є дата 09.09.2019 року, суд зазначає наступне.

За положеннями пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, яка регулює строки давності та їх застосування, контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначає, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Системний аналіз наведених норм, свідчить про те, що предметом камеральної перевірки окрім питань правильності оформлення податкових декларацій можуть бути й інші питання, зокрема своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд зазначає, що проведення камеральних перевірок платників податків щодо своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, та з урахуванням положень статті 102 Податкового кодексу України, такою перевіркою може бути охоплено період в 1095 днів, що настали за останнім днем граничного строку реєстрації податкових накладних.

Відтак, суд зазначає, що строки, зазначені пунктом 76.3 статті 76 Податкового кодексу України стосуються перевірки даних, зазначених у податкових деклараціях, а в даному випадку перевірка проводилась з приводу дотримання граничних строків подання звітності.

Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові №819/1569/16 від 19.02.2019 року.

З вищенаведених обставин суд критично ставиться до посилань відповідача на те, що податкова звітність за реєстраційним номером 9169896072 (подана 05.08.2019 року) не містить інформації про виплачені чи не виплачені доходи платникам податків позивачем протягом звітного періоду, в свою чергу податкова звітність за реєстраційним номером 9332469953 (подана 22.01.2020 року) заповнена та містить відповідні відомості, які позивачем складено відповідно до вимог порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, оскільки в даному випадку 30-ти денний строк для перевірки даних зазначених у поданій звітності минув та вказані обставини (дані вказані у звіті) не були предметом камеральної перевірки.

Крім того, суд враховує також те, що Виробничо-комерційним підприємством Івік-Юг у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю підтверджено відповідними доказами, а саме платіжними дорученнями своєчасну сплату податків та зборів (а.с.106-120).

З огляду вищенаведене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0090385105 від 02.06.2020 року є безпідставним та таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Так, як вбачається зі змісту позову, представником позивача зазначено про те, що Виробничо-комерційного підприємства Івік-Юг у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю понесено витрати на правничу допомогу, які останній очікує отримати шляхом відшкодування за результатами розгляду даної справи.

Оцінивши рівень витрат на правничу допомогу, з урахуванням того, що такі витрати понесені фактично, а також співмірність послуг категорії складності справи, об`єму наданих послуг, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат у розмірі 2000 грн. з огляду на таке.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1 ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що 12.06.2020 року між Виробничо-комерційним підприємством Івік-Юг у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням Мандрик і Партнери (далі - Адокатське об`єднання) укладено договір про надання правової допомоги №20/06/12-1 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором Адвокатське об`єднання зобов`язується скласти позовну заяву (адміністративний позов), заяви, процесуальні, інші документи правового характеру та здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги Клієнту в судах всіх інстанцій у справі за позовом Клієнта до ГУ ДПС в Одеській області (про визнання протиправним та скасування ППР №0090385105 від 02.06.2020 року) на умовах і в порядку, визначених Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно п.3.1 за надання правової допомоги, визначеної п.1.1 цього Договору, Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 6700,00 грн. на підставі виставленого рахунку і додатково відшкодовує витрати адвокатського об`єднання, пов`язані з виконанням цього Договору.

Як вбачається з рахунку на оплату №9 від 01.07.2020 року виписано по Договору про надання правової допомоги №20/06/12-1 від 12.06.2020 року та в графі товари (роботи послуги зазначено - за складання адміністративного позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0090385105 від 02.06.2020 року згідно вказаного договору; кількість - 1; ціна - 6700,00 грн.

Так, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи (ордер) в даній справі представником позивача виступала адвокат Мандрик Ганна Миколаївна (а.с.123, 136) (далі - Адвокат).

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Суд зазначає, що представником позивача до суду було надано виключно Договір про надання правової допомоги №20/06/12-1 від 12.06.2020 року, який має загальний характер та не передбачає представництво інтересів позивача по конкретній справі в суді.

При цьому позивачем до суду не було надано ані акту прийому-передачі послуг з надання правової (правничої) допомоги, ані звіту про виконання робіт, або детального почасового опису робіт (наданих послуг), виконаних представником позивача, які б могли засвідчити обсяг правової (правничої) допомоги, наданої позивачу.

Крім того, предмет спору у даній справі містить лише один епізод спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Разом з тим, суд враховує те, що заявлена позивачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6700,00грн. є неспівмірною, зокрема, ціною позову, оскільки предметом спору у справі є податкове повідомлення-рішення на суму 510,00грн., що свідчить про необґрунтованість заявленої до відшкодування суми та не відповідає принципу співмірності, доказів на підтвердження взаємозв`язку між сплаченими позивачем адвокату коштами у розмірі 6700,00грн. та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору позивачем суду надано не було.

З приводу співмірності висловлювався також Верховний Суд у постанові від 06.08.2020 року по справі №810/3213/16.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу представника позивача у цьому випадку має бути зменшений до 2000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної додано платіжне доручення №ПП-0017361 від 30.06.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 2102,00 грн. (а.с.12).

З огляду на зазначене, та враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог Виробничо-комерційного підприємства Івік-Юг у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2102,00 грн. з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Виробничо-комерційного підприємства «Івік-Юг» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (м.Одеса вул.Комітетська 8/10 код ЄДРПОУ 31327248) до Головного управління ДПС в Одеській області (м.Одеса вул..Семінарська 5 код ЄДРПОУ 43142370) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0090385105 від 02.06.2020 року.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Виробничо-комерційного підприємства «Івік-Юг» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102 грн. сплачені за платіжним дорученням №ПП-0017361 від 30.06.2020 року та витрати на правничу допомогу у сумі 2000грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст..ст.293, 295 та п. 15-5 розділу Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 04.01.2021 року.

Суддя Іванов Е.А.

.