Ухвала

від 29.12.2020 по справі 640/32847/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

29 грудня 2020 року м. Київ № 640/32847/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову , що подана до пред`явлення позову,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:

- зупинити дію Наказу Міністерства соціальної політики України за №13кс від 15.12.2020 року про призначення ОСОБА_2 на посаду директора Державного підприємства Київський завод Імпульс до набрання законної сили рішення у справі;

- зупинити дію реєстраційного запису від 23.12.2020 року №10701050009059768 Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу , проведеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трач І.С. щодо державного підприємства Київський завод Імпульс (код ЄДРПОУ: 05388256);

- визначити спосіб і порядок виконання даного судового рішення шляхом відновлення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про керівника юридичної особи державного підприємства Київський завод Імпульс (код ЄДРПОУ: 05388256) у стані, що існував до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційного запису від 23.12.2020 року № 10701050009059768.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що фактичне виконання оскаржуваного Наказу спричинить припинення існуючих цивільних правовідносин Позивача з підприємством та виникнення таких правовідносин з підприємством у іншої особи, а тому зазначене може в майбутньому суттєво ускладнити чи унеможливити поновлення прав Позивача, за захистом яких він має намір звернутись до суду.

При цьому, як вбачається зі змісту поданої заяви, наказом Міністерства соціальної політики України №6 кс від 25.02.2020 року на Позивача, як начальника механо-складального цеху державного підприємства Київський завод Імпульс було покладено виконання обов`язків директора державного підприємства Київський завод Імпульс .

Відтак, суть порушеного права, яке потребує тимчасового обмежувального захисту, зводиться до того, що зупинення дії оскаржуваного Наказу Міністерства соціальної політики України за №13 кс від 15.12.2020 року на час розгляду справи не дасть змоги Міністерству соціальної політики ухилитись від дотримання вимог Статуту державного підприємства Київський завод Імпульс в частині обов`язку проведення конкурсу на посаду директора, зупинить триваюче порушення прав Позивача на участь у конкурсному відборі на посаду директора Підприємства та забезпечить їх ефективне відновлення за результатом розгляду адміністративної справи.

Розглядаючи заяву про забезпечення адміністративного позову, суд дійшов наступних висновків.

Згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Відповідно до норм статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Перелік видів забезпечення позову встановлено ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Відтак, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч. 2 ст. 151 КАС України).

Дослідивши матеріали заяви, суд встановив, що предметом позову, який має бути поданий заявником до суду, є правомірність Наказу Міністерства соціальної політики України за №13кс від 15.12.2020 року про призначення третьої особи - ОСОБА_2 на посаду директора Державного підприємства Київський завод Імпульс .

Водночас, у відповідності до пункту першого частини першої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності , встановленими цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.п.1, 7, 17 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За правилами п.п.1, 2 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу , її проходження, звільнення з публічної служби.

Частиною 1 ст.1 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-10, передбачено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

В той же час, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового, однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що діяльність керівників державних підприємств, навіть якщо вони призначаються суб`єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими повноваженнями, не є публічною службою у розумінні КАС України.

Згідно п.1 ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, до юрисдикції загальних судів відносяться, зокрема, справи, які розглядаються у порядку цивільного судочинства, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, нормативний підхід до розуміння наведених вище норм процесуального Закону в контексті обставин справи дає підстави вважати, що відносини, які склалися між заявником і Міністерством при виданні Наказу №13кс від 15.12.2020 року про призначення ОСОБА_2 на посаду директора Державного підприємства Київський завод Імпульс не пов`язані з питаннями прийняття на публічну службу ОСОБА_1 , її проходження та звільнення з неї.

Спір між вказаними особами за своєю суттю стосується трудових відносин, що не мають ознак публічної служби.

Враховуючи викладене, за суб`єктним складом сторін та сутністю спору, дана справа підлягає розгляду в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Посилання позивача на порушення порядку призначення нового керівника не змінює суті спірних правовідносин, оскільки позивачем не наведено намірів оскарження бездіяльності Міністерства щодо не проведення відповідного конкурсу, процедура якого визначена відповідними нормативно-правовими актами. Відтак, виключно в рамках спірного наказу, стосовно якого заявник просить вжити тимчасові обмежувальні заходи, Міністерство виступає у ролі роботодавця та не здійснює публічно-владних управлінських функцій в розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України, а спірне рішення відповідно не є реалізацією суб`єктом владних повноважень (його посадовою особою) владних управлінських функцій.

Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010, заява №45783/05). Поняття суд, встановлений законом у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/06 і №29465/04).

Таким чином, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом (належним судом) у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції.

Враховуючи все наведене в сукупності, оскільки описаний в заяві про забезпечення позову юридичний спір не має ознак публічно-правового спору, суд вважає подану заяву явно безпідставною і необґрунтованою, наслідок чого є відмова в її задоволенні.

При цьому, суд приймає до уваги те, що спеціальними нормами КАС України, які регулюють питання забезпечення позову не передбачено процесуальної можливості повернути заяву без розгляду в зв`язку з порушенням правил предметної підсудності, внаслідок чого єдино вірним процесуальним рішенням в такому випадку є відмова в задоволенні поданої заяви.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 150-158, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович