Рішення

від 10.12.2020 по справі 760/5166/17

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/5166/17

Провадження № 2/760/3893/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді- Букіної О.М.,

при секретарі- Кривулько С.В., Чеботаренка А.П., Ступак М.С.,Цигановій Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Укрфінстандарт до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року позивач Публічне акціонерне товариство „Креді Агріколь Банк?, яке змінило назву на Акціонерне товариство „Креді Агріколь Банк? (далі - АТ „Креді Агріколь Банк") вернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 09.01.2015 року.

Позовні вимоги мотивує наступним.

У жовтні 2014 року ПАТ „Креді Агріколь Банк" подало до Солом`янського районного суду м. Києва позовну заяву про солідарне стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року було відкрито провадження у справі і справу призначено до розгляду на 12 січня 2015 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року Банку було відмовлено у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_3 та ОСОБА_1

30 червня 2015 року Солом`янським районним судом м. Києва на користь позивача ПАТ „Креді Агріколь Банк" стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 200999,97 доларів США заборгованості по кредиту, 9973,06 доларів США відсотків та 8156,96 гривень пені (провадження № 2-288/15, справа № 760/23976/14-ц).

24 березня 2016 року у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 50609041 для примусового виконання вказаного рішення у відношенні ОСОБА_1 .

У виконавчому провадженні державним виконавцем було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру прав на нерухоме майно про те, що у власності ОСОБА_1 перебуває нерухоме майно - нежилі приміщення АДРЕСА_1 .

04 жовтня 2016 року державним виконавцем було проведено опис вказаного майна.

Після опису вказаного майна до виконавчої служби поступило звернення ОСОБА_1 щодо того, що він вже не є власником вказаного нерухомого майна, оскільки відповідно до договору дарування від 09.01.2015 року власником цього нерухомого майна є ОСОБА_2 .

На думку позивача, вказаний договір дарування від 09.01.2015 року є фіктивним в обґрунтування чого посилається на те, що відчужуючи належне майно своєму батьку, ОСОБА_1 був обізнаний про перебування у провадженні Солом`янського районного суду міста Києва справи про стягнення з нього заборгованості як з поручителя за кредитним зобов`язанням, отже передбачував негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належне йому нерухоме майно.

Також, Відповідачу ОСОБА_1 було відомо, що банк подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне йому майно, тобто претендував на виконання рішення суду за рахунок належного ОСОБА_1 майна.

У момент опису нерухомого майна в АДРЕСА_2 по виконавчому провадженню у відношенні ОСОБА_1 на вимогу державного виконавця орендарем вказаного приміщення було надано договір оренди від 15 грудня 2015 року нежилого приміщення, у відповідності до якого орендодавцем вказаний саме ОСОБА_1 , хоча на момент укладення договору оренди власником вже був його батько ОСОБА_2 на підставі договору дарування. ОСОБА_1 підписав договір оренди, отримував орендні платежі, вів переговори щодо передачі приміщення в оренду, тобто ОСОБА_1 залишився фактичним власником майна і продовжував після укладення договору здійснювати права та обов`язки власника майна.

Таким чином позивач вважає, що внутрішня воля сторін договору дарування не відповідає зовнішньому її прояву, що є ознакою фіктивного правочину.

Позивач посилається, що Відповідач ОСОБА_1 мав свідомий намір невиконання своїх зобов`язань за кредитним договором і договором поруки. Ні в період судового розгляду справи про стягнення заборгованості, ні після цього не здійснив жодних заходів на погашення заборгованості. На початку 2015 року він подав до Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву до Банку про визнання договору поруки недійсним. В його позові судом першої інстанції було відмовлено, і він подав апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року. Звертав увагу, що вказані дії ОСОБА_1 були спрямовані на ухилення будь-яким чином від настання реальної відповідальності по своїх зобов`язаннях перед Банком.

Письмове звернення, подане ОСОБА_1 до відділу виконавчої служби 19 жовтня 2016 року, також підтверджує як відсутність наміру щодо погашення заборгованості, так і його свідомий намір ухилитися від настання відповідальності.

Таким чином, договір дарування нерухомого майна умисно вчинявся відповідачами з метою введення в оману третьої сторони - Банку, виконавчої служби, тощо з метою ухилення від настання цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов`язання.

З огляду на викладене, Позивач просить суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір дарування нежитлових приміщень, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого 09.01.2015 року приватним нотаріусом КМНО Єременко Л.О. за реєстровим номером 10;

- стягнути з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства „Креді Агріколь Банк" (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, код ЄДРПОУ 14361575, рах. № НОМЕР_1 в ПАТ „Креді Агріколь Банк" м. Київ, МФО 300614) судові витрати в сумі 1378 грн.

17 березня 2017 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва у справі було відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

18 вересня 2017 року на адресу Солом`янського районного суду м. Києва від представника ОСОБА_2 - адвоката Кілічави Т.М. надійшли заперечення на позовну заяву, відповідно до яких зазначено, що дійсно, 18 червня 2008 року між АТ „Індустріально-Експортний банк?, правонаступником якого є ПАТ „Креді Агріколь Банк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №86/08-ю, за умовами якого останньому був наданий кредит у розмірі 335 000,00 доларів США під 12% річних строком до 16 червня 2023 року.

У жовтні 2014 року, у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань за вищевказаним Договором, ПАТ „Креді Агріколь Банк? подало до Солом`янського районного суду м. Києва позовну заяву про солідарне стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_1

09 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування нежилих приміщень АДРЕСА_1 .

30.06.2015 року рішенням Солом`янського районного суду м. Києва задоволено позовні вимоги Банку та стягнуто солідарно на користь ПАТ „Креді Агріколь Банк? з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 кредитну заборгованість в загальному розмірі 200 999,97 доларів США.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, до моменту винесення Солом`янським районним судом м. Києва рішення у справі № 760/23976/14 та набрання його законної сили, ОСОБА_1 , розпоряджаючись своїм законним правом власності, уклав з ОСОБА_2 договір дарування від 09 січня 2015 року, предметом якого були нежилі приміщення АДРЕСА_1 .

Таким чином, в даному випадку Відповідач-1, даруючи ОСОБА_2 належне йому на праві власності нерухоме майно, яке не було обтяжене жодним чином, не міг передбачити, що в майбутньому буде існувати судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь Банку.

При цьому звертає увагу, що з цієї підстави, що акт дарування був здійсненний до винесення рішення суду про стягнення заборгованості, висновок Верховного Суду України, що наведений Позивачем, як аналогія у розглядуваній справі, не може бути застосований до спірних правовідносин, адже у висновку відчуження нерухомого майна відбулось після проголошення рішення суду.

Вважає, що Відповідач-1 не міг передбачити всі негативні наслідки для себе, адже вважав, що є низка факторів, які обумовлюють недійсність взятих зобов`язань за договором поруки.

Приводом для здійснення дарування Відповідачем-1 нежитлових приміщень стали сімейні обставини, а не „введення в оману третьої сторони - Банку, виконавчої служби тощо, з метою ухилення від настання цивільно - правової відповідальності…?, як припускає Позивач.

Крім того, укладаючи спірний договір дарування від 09 січня 2015 року, сторони не мали умислу, направленого на настання негативних наслідків, оскільки з моменту переходу права власності, ОСОБА_1 перестав користуватися предметом Договору - нежитловими приміщеннями.

Що стосується надання Позивачем договору оренди від 14 грудня 2015 року, як доказу протилежного, вважає, що не може прийматися судом до уваги, адже вказана ксерокопія договору не дає підстави вважати, що Відповідач-1 продовжував користуватися приміщенням та бути вигодонабувачем за таким договором.

З приводу вказаного підкреслив, що позивач по - перше: не надав жодних доказів будь-якого виконання сторонами договору оренди від 14 грудня 2015 року, по - друге предметом зазначеного договору оренди виступає квартира АДРЕСА_3 , що не відповідає предмету Договору дарування від 09 січня 2015 року.

Таким чином вважає, що доводи позивача в обґрунтування позову базуються на припущеннях.

З огляду на викладене вище вважає, що спірний договір дарування від 09 січня 2015 року нерухомого майна не може вважатися фіктивним в силу приписів ЦК України, та не може бути визнаний недійсним, з підстав зазначених Банком у позовній заяві.

Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

08 жовтня 2018 року на адресу Солом`янського районного суду м. Києва від представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Кілічави Т.М. надійшли пояснення по суті спору відповідно до яких зазначено, що позивач 04 червня 2018 року надав в судовому засіданні завірені копії документів на 27 аркушах, в яких зазначено, що договір іпотеки від 18 червня 2008 року де ОСОБА_3 як позичальник, Іпотекодержатель виступив Позивач як кредитор, уклали кредитний договір № 86/08-ю від 18 червня 2008 року, за яким кредитор погодився надати кредит у розмірах 335 000 доларів США з процентною ставкою 12 %, а Іпотекодавцем виступило ТОВ „Л 7 КОМП 'ЮТЕРС" та передало в предмет іпотеки нерухоме майно, а саме нежиле приміщення АДРЕСА_5 , яке належить на праві власності останньому.

В списку долучених документів, також є рішення Господарського суду м. Києва від 28 березня 2016 року про задоволення позовних вимог ПАТ „Креді Агріколь Банк" та стягнуто в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 86/08-ю від 18 червня 2008 року між Позивачем та ОСОБА_3 на предмет іпотеки, а саме нежиле приміщення АДРЕСА_5 .

Відповідно до Постанови про закінчення виконавчого провадження від 03 листопада 2016 року, яке також було долучено позивачем, предмет іпотеки, а саме нежиле приміщення АДРЕСА_5 було реалізовано на електронних торгах та продано за 2 601 760,00 грн. Кошти від реалізації зазначеного майна розподілено та перераховано позивачу у розмірі 2 223 611 грн. 68 коп.

Згідно відомості про розрахунок заборгованості, яку надав Позивач на 03 березня 2018 року сума у розмірі 2 223 611,68 грн. надійшла на погашення боргу, а залишок склав 124 204,01 доларів США.

Тобто, з вищевикладеного вбачається, що було частково погашено суму боргу за Кредитним договором, що підтверджується вище вказаними доказами у справі.

Вважає, що Позивачем не надано доказів в обґрунтування позову про те, що учасники спірного правочину не мали наміру створити правових наслідків на момент вчинення договору дарування.

В підтвердження того, що відповідачами вчинялись дії, направлені на виконання спірного правочину є, зокрема, те, що:договір дарування був зареєстрований;Відповідач-2 заключив договір про надання послуг по утриманню та прибудинкових територій від 01 червня 2017 року; квитанції про сплату витрат; укладений Договір оренди № 2012161 нежитлового приміщення від 20 грудня 2016 року та квитанції про сплату орендних платежів на рахунок ОСОБА_2 ; нарахування податку на нерухомість за даною адресою на ім`я ОСОБА_2 та інше.

Також, зазначив, що договір дарування був засвідчений нотаріально 09 січня 2015 року, ще до того як було винесено рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 червня 2015 року про стягнення солідарно на користь ПАТ „Креді Агріколь Банк? з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за кредитним договором в загальному розмірі 200 999,97 доларів США., а тим більше задовго до рішення Господарського суду м. Києва від 28 березня 2016 року про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Креді Агріколь Банк? та стягнуто в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 86/08-ю від 18 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 предмет іпотеки, а саме нежиле приміщення АДРЕСА_5 , і жодних заборон для укладання даного договору не було.

Відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 12 грудня 2014 року, яка зазначена в рішенні Господарського суду м. Києва від 28 березня 2016 року було порушено провадження в даній справі про стягнення предмета іпотеки. Відповідач-1 вважав, що даного предмету іпотеки буде достатньо, щоб покрити заборгованість по кредиту, тому що 12 листопада 2014 року була подана заява ОСОБА_3 до ПАТ „Креді Агріколь Банк" про виконання кредитного договору через реалізацію предмета іпотеки, яка прийнята Банком 13 листопада 2014 року, ще до того як 04 грудня 2014 року ухвалою Солом`янського районного суд м. Києва було відмовлено у накладанні арешту на майно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

22 січня 2019 року на адресу Солом`янського районного суду м. Києва від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення по справі відповідно до яких зазначено, що визнання договору недійсним у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Натомість Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності оскаржуваного договору дарування.

На час укладення спірного договору дарування подароване майно під арештом не знаходилось, а наявність невиконаного зобов`язання Відповідача-1 перед Позивачем, не є безумовною підставою для обмеження розпорядження належним йому нерухомим майном.

Договір дарування укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, воля обох сторін договору відповідала зовнішньому її прояву, що підтверджується наявними в матеріалах доказами (договір дарування був зареєстрований; Відповідач-2 заключив договір про надання послуг по утриманню та прибудинкових територій від 01 червня 2017 року; укладений Договір оренди № 2012161 нежитлового приміщення від 20 грудня 2016 року та квитанціями про сплату орендних платежів на рахунок ОСОБА_2 ). Тобто, сторони, укладаючи договір знали про наслідки його укладення та бажали настання таких наслідків, а тому відсутні правові підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Просив суд, врахувати його пояснення під час ухвалення рішення у справі та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

22 квітня 2019 року на адресу суду надійшло клопотання про залучено до участі у справі замість Позивача Акціонерного товариства „Креді Агріколь Банк" його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Укрфінстандарт?.

Ухвалою суду від 22.04.2020 року клопотання про залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача Товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Укрфінстандарт? задоволено.

У судове засідання 10 грудня 2020 року представники сторін не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, у якій він просив відмовити в задоволенні позову ТОВ „ФК„Укрфінстандарт? до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору.

З огляду на неявку сторін та відсутності клопотань від учасників процесу про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали позовної заяви та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

18 червня 2008 року між АТ „Індустріально-Експортний банк?, правонаступником якого є АТ „Креді Агріколь Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Укрфінстандарт? та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №86/08-ю, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 335 000,00 доларів США зі сплатою 12% річних строком користування до 16 червня 2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 червня 2008 року між Акціонерним товариством „Індустріально-Експортний банк? та Товариством з обмеженою відповідальністю „Л 7 Комп`ютерс? (далі - Іпотекодавець), що є майновим поручителем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку позивачеві була передана належна Іпотекодавцю на праві власності нерухоме майно, яким є: нежитлове приміщення АДРЕСА_5 , згідно з довідкою-характеристикою виданою Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за № 1343762 від 09 червня 2008 року), загальною площею 101,10 (сто одна ціла десять десятих) кв.м., право власності на нежиле приміщення підтверджується договором купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О. 08 липня 2004 року за реєстровим номером 5327 та Угодою про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О. 21 липня 2004 року за реєстровим номером 5925, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 08 вересня 2004 року, записаного в реєстрову книгу № 12-П-133 за реєстровим № 1696-П.

У жовтні 2014 року, у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань за вищевказаним Договором, АТ „Креді Агріколь Банк? подало до Солом`янського районного суду м. Києва позовну заяву про солідарне стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_1

27 листопада 2014 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва було відкрито провадження у справі і справу призначено до розгляду на 12 січня 2015 року.

04 грудня 2014 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва Банку „Креді Агріколь Банк? було відмовлено у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_3 та ОСОБА_1

09 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування нежилих приміщень АДРЕСА_1 .

30 червня 2015 року Солом`янським районним судом м. Києва було ухвалено рішення, за яким було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь позивача АТ „Креді Агріколь Банк" 200999,97 доларів США заборгованості по кредиту, 9973,06 доларів США відсотків та 8156,96 гривень пені (провадження № 2-288/15, справа № 760/23976/14-ц).

13 жовтня 2015 року Солом`янський районний суд м. Києва видав виконавчий лист про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства „Креді Агріколь Банк" 200 999,97 США заборгованості по кредиту, 9 973,06 дол. США відсотків та 8 156,96 гр. пені, який був пред`явлений до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

24 березня 2016 року у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 50609041 для примусового виконання вказаного рішення у відношенні ОСОБА_1

07 червня 2017 року постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

28 березня 2016 року Господарським судом м. Києва було ухвалено рішення, за яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Креді Агріколь Банк" задоволено повністю; в рахунок погашення заборгованості Товариством з обмеженою відповідальністю „Л 7 Комп`ютерс? (03067, м. Київ, вул. Виборзька, 51/67: ідентифікаційний код 31410372) перед Публічним акціонерним товариством „Креді Агріколь Банк" (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4; ідентифікаційний код 14361575) заборгованість за кредитом 200 999,97 доларів США, заборгованість по процентам у сумі 9 973,06 доларів США, пеню у сумі 8 156,96 грн. за кредитним договором №86/08-ю від 18.06.2008 р. укладеним між Акціонерним товариством „Індустріально-експортний? та ОСОБА_3 , звернути стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, яким є нежиле приміщення АДРЕСА_5 , згідно з довідкою-характеристикою виданою Київським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за №1343762 від 09.06.2008 р.) загальною площею101,10 (сто одна ціла десять десятих) кв.м., право власності на нежиле приміщення підтверджується договором купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О. 08.07.2004 р. за реєстровим номером 5327 та Угодою про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О. 21.07.2004 р. за реєстровим номером 5925, зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 08.09.2004 року, записано в реєстрову книгу №12-П-133 за реєстровим №1696-П.

Даним рішенням також встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 2 601 760,00 грн.

03 листопада 2016 року заступник начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магда Світлана Григорівна винесла постанову про закінчення виконавчого провадження №51549804 у зв`язку із реалізацією нежитлового приміщення АДРЕСА_5 .

Аналізуючи встановлені по справі обставини в їх сукупності, суд вважає заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, до моменту винесення Солом`янським районним судом м. Києва рішення у справі № 760/23976/14 та набрання його законної сили, ОСОБА_1 , реалізуючи свої права, що виплавають зі змісту права власності, уклав з ОСОБА_2 . Договір дарування від 09 січня 2015 року, предметом якого були нежилі приміщення АДРЕСА_1 .

Таким чином вбачається, в даному випадку Відповідач-1, даруючи ОСОБА_2 належне йому на праві власності нерухоме майно, яке не було обтяжене жодним чином, не міг передбачити, що в майбутньому буде існувати судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь Банку.

На підтвердження реальності настання правових наслідків укладення Відповідачами договору дарування 09 січня 2015 року свідчить те, що договір дарування був зареєстрований;

ОСОБА_2 уклав з КП „Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва? договір про надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території

№ 214/902 від 01 червня 2017 року; квитанції про сплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_2 , укладення Відповідачем-2 з ОСОБА_4 договору оренди № 2012161 нежитлового приміщення від 20 грудня 2016 року та квитанції про сплату орендних платежів на рахунок ОСОБА_2 ; нарахування податку на нерухомість за даною адресою на ім`я ОСОБА_2 .

За вказаних обставин, суд вважає, що доводи позивача про те, що внутрішня воля сторін договору дарування не відповідає зовнішньому її прояву, що є ознакою фіктивного правочину не підтверджені належними та допустимими доказами по справі.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що нежилі приміщення АДРЕСА_1 під арештом чи забороною не перебували.

Крім того, суд звертає увагу, що при укладенні 18 червня 2008 року кредитного договору №86/08-ю від 18 червня 2008 року, Публічне акціонерне товариство „Креді Агріколь Банк? усвідомлюючи усі ризики неповернення ОСОБА_3 коштів не наполягало на додаткову забезпеченні.

Згідно з п. 24 ППВСУ „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до частини першої та другої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду України викладених у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 28 грудня 2018 року у справі № 761/38593/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 464/800/17 та висновкам Верховного Суду викладених у постанові від 11 вересня 2018 року по справі № 916/2918/19, від 14 лютого по справі № 667/9350/15-ц.

Оцінюючи матеріали справи , суд вважає, що Позивач не надав належних доказів в підтвердження того, що договір дарування від 09 січня 2015 року є фіктивним.

19 жовтня 2016 року Верховним Судом України у справі № 6-1873цс16 зроблено правовий висновок, відповідно до якого при розгляді таких справ суди повинні брати до уваги те, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених вимог позивача, а тому приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи те, що суд прийшов до висовку про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення з відповідачів понесених позивачем судових витрат, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 92, 129 Конституції України, ст.ст. 202, 203, 215, 234, 717 ЦК України, ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 76 - 81, 141, 178, 259, 263 - 265, 268, 273ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Укрфінстандарт? до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя О.М. Букіна