Рішення

від 20.12.2020 по справі 944/1444/20

ЯВОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 944/1444/20

Провадження №2/944/1157/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2020 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Карпин І.М.

за участі секретаря судових засідань Мельник Є.Є.

розглянувши у спрощеному провадженні у судовому засіданні в місті Яворів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

13.03.2020 позивач звернувся в суд з позовною заявою до Відділу освіти Яворівської РДА про стягнення середнього заробітку, компенсацію за порушення строків виплати заробітку та моральної шкоди.

17.12.2020 ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив поновити пропущений строк на звернення до суду, скасувати наказ відділу освіти Яворівської РДА №03-03/347-к від 28.03.2016 , поновити його на посаді водія групи централізованого господарського обслуговування відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації з 29.03.2016, стягнути з відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації середній заробіток.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що працював у відділі освіти Яворівської РДА на посаді водія групи централізованого господарського обслуговування. У зв`язку із прийняттям його на військову службу за контрактом, 28.03.2016 було видано наказ про його звільнення за п.3 ст. 36 КЗпП України. Вважає, що дії відповідача щодо його звільнення з роботи є незаконними, просить поновити його на раніше займаній посаді та стягнути середній заробіток з дня звільнення. Частиною другою статті 39Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту»

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, але і особам, які були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

З диспозиції статті 119КЗпП вбачається, що за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Отже, працівники, які були звільнені з роботи на підставі п. 3 ч. 1ст. 36 КЗпП Україниу зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв`язку із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275-VII.

Одночасно просить поновити строк звернення до суду, оскільки такий пропущено ним з поважних причин. Дійсно подавав роботодавцю заяву про звільнення у зв`язку із вступом на військову службу, однак така була подана у зв`язку із юридичною необізнаністю. В подальшому не отримавши кваліфіковану юридичну допомогу не звернувся у встановлені строки з позовом про поновлення на роботі. Необізнаність працівника про положення чинного трудового законодавства не може використовуватись роботодавцем проти нього. Гарантії щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку встановлені законодавцем у ст. 119 КЗпП України. Наведене узгоджується із висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначеними Верховним Судом у постановах від 02.10.2019 у справі №495/6498/16-ц, від 13.11.2019 у справі №495/6499/16-ц, від 12.03.2020 у справі №761/26470/17.

Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 16.03.2020 у справі відкрито спрощене провадження.

03.06.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у позові ОСОБА_1 . Лист Міноборони про особливий період був опублікований лише в жовтні 2016 року. На момент звільнення позивача не йшла мова про настання в Україні особливого періоду. Про що свідчить і сам контракт про проходження військової служби ОСОБА_1 . Відділ освіти діяв в межах законодавства, яке було чинним на момент звільнення позивача.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак подав заяву, в якій просить розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву, в якій просить проводити розгляд справи у його відсутності за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Трудові спори розглядаються районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (пункт 2 частини першої статті 221 КЗпП України)

Статтею 233КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 234КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Дослідивши докази, суд встановив, що позивач пропустив визначений законом (статтею 233 КЗпП України) строк звернення до суду з поважних причин, оскільки проходив військову службу, у зв`язку з юриридичною не обізнаністю не знав про строки звернення до суду. Водночас необізнаність працівника про положення чинного трудового законодавства не може використовуватись роботодавцем проти нього. Гарантії щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку встановлені законодавцем у ст. 119 КЗпП України.

За наведеного, суд знаходить підстави для поновлення строку ОСОБА_1 звернення до суду із зазначеним позовом.

Відповідно до ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 263, 264ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, як розподілити між сторонами судові витрати, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів"(далі Постанова № 9 від 06.11.1992 року) роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 15.06.2011 перебував на посаді водія обслуговуючої групи відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, з 02.01.2013 перебував на посаді водія групи централізованого господарського обслуговування в управлінні освіти, молоді та спорту Яворівської районної державної адміністрації Львівської області ( з 02.12.2013 управління освіти, молоді та спорту Яворівської районної державної адміністрації Львівської області перейменовано на відділ освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області) , що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом керівника відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації № 03-03/347-к від 28.03.2016 ОСОБА_1 звільнено за п. 3 ст.36, ст.44 КЗпП України з 28.03.2016 у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом.

Відповідно п. 3 ч.1 ст.36КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову службу), крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до ч.3, 4 ст. 119 цього Кодексу.

Міністерством Оборони України з ОСОБА_1 29.03.2016, в подальшому 29.03.2019 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України відповідно до яких він взяв на себе зобов`язання проходити військову службу в Збройних силах України протягом строку контракту, а разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби. Після закінчення особливого періоду, у разі досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за віком та бере на себе зобов`язання виконувати службові (бойові) завдання в операції об`єднаних сил.

Частиною другою статті 39Закону України"Провійськовий обов`язокі військовуслужбу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту»

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, але і особам, які були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

З диспозиції статті 119КЗпП вбачається, що за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Таким чином, суд вважає, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, а тому він не підлягає звільненню, а увільняється від роботи (звільняються від виконання посадових обов`язків) відповідно до статті 119 КЗпП України. При цьому за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток.

Водночас, суд враховує, що пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни щодоудосконалення оборонно-мобілізаційнихпитань підчас проведеннямобілізації» від20травня 2014року №1275-VII поширено дію частин другої і третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частини третьої статті 2Закону України«Про пенсійнезабезпечення осіб,звільнених звійськової служби,та деякихінших осіб» та частини третьої статті 119КЗпП України в редакції цього Закону на громадян України, які були призвані на військову службу .

Отже, працівники, які були звільнені з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст.36КЗпП України у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв`язку із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275-VII.

Відповідно до статті 17Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 40Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному V Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»(ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації»(вступив в дію з 01.04.2014) внесені зміни до Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 2Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» окремим видом служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обов`язку і особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України"Прооборону України" статтею 1 визначено поняття особливого періоду - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Скасування особливого періоду здійснюється окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації обстановки.

Згідно листа Начальника Головного управління персоналу заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 22.03.2018 особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової).

Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014р. №303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період.

Водночас зазначеним Законом передбачено такий захід як демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно - рятувальної служби цивільного захисту на організацію та штати мирного часу.

Згідно з ст.11зазначеного Закону рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою приймає Президент України.

На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалось.

Водночас питання щодо наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації було предметом судового розгляду.

Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.02.2015(справа №800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Враховуючи викладене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17.03.2014.

Позивач звернувся до керівника відділу освіти Яворівської РДА із заявою від 21.02.2020 про виплату середнього заробітку за період з 2016 року, оскільки гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку передбачені ст. 119 КЗпП України.

На його звернення від 21.02.2020 керівник відділу освіти Яворівської РДА листом від 03.30.2020 відмовив позивачу у виплаті середнього заробітку, у зв`язку з тим, що він не був призваний на військову службу під час особливого періоду.

Той факт, що позивач подав відповідачу заяву від 28 березня 2016 року про звільнення із роботи у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом, не може бути підставою для відмови позивачу у поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки гарантії позивача щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку встановлені законодавцем у статті 119 КЗпП України, а необізнаність позивача як працівника про положення чинного трудового законодавства не може використовуватись роботодавцем проти нього.

Наведене узгоджується із висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначеними Верховним Судом у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/6498/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 495/6499/ 16-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 761/26470/17.

При вирішенні питання щодо стягнення середнього заробітку, суд вважає за можливе зобов`язати відділ освіти Яворівської РДА провести нарахування та провести виплату середнього заробітку за період з 29.03.2016 по 21.12.2020.

З огляду на вищезазначене, гарантії, які передбачені ст. 119 КЗпП України, дію особливого періоду в Україні, суд вважає, що вимоги позивача ґрунтуються на законі і підлягають до задоволення.

З огляду на вимоги ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача в користь держави 840 грн. 80 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст.10, 12, 89, 141, 258-259, 265, 354, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Поновити ОСОБА_1 на посаді водія групи централізованого господарського обслуговування відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області з 29.03.2016.

Зобов`язати Відділ освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області провести розрахунок та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 29.03.2016 р. по 21.12.2020.

Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середньої заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп в дохід держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду чи через Яворівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 28.12.2020.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: Відділ освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області,

місцезнаходження: м.Яворів Львівської області вул.Львівська,23, ЄДРПОУ 02144654

Суддя І.М.Карпин