Рішення

від 06.01.2021 по справі 320/5432/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2021 року справа № 320/5432/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБ Груп" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

Суть спору: Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБ Груп" (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути на користь позивача грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 59845,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" у 2019 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Позивач зазначає, що обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю покладається на роботодавців шляхом створення власних робочих місць та працевлаштування особи з інвалідністю. Подання звітів до центрів зайнятості, на думку позивача, не звільняє роботодавців від обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю або сплати адміністративно-господарських санкцій. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 59346,67 грн. та пені у розмірі 498,40 грн. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі №320/5432/20 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

21 липня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнає, у його задоволенні просить відмовити. Зазначає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у встановленні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Стверджує, що відповідачем у 2019 році було дотримано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо забезпечення необхідної кількості робочих місць, передбачених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та організацію їх заповнення (у межах наданих прав та покладених обов`язків), та вважає, що в його діях відсутні ознаки правопорушення. Просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000,00 грн.

22.12.2020 до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву та заперечення на клопотання про доручення до матеріалів справи документів (доказів), що підтверджують витрати відповідача на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання сторін щодо розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходили.

Враховуючи зазначене вище, з огляду на предмет і підстави позову, склад учасників справи та обсяг поданих матеріалів, судом здійснено розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АБ Груп" (ідентифікаційний код: 37284619, місцезнаходження: 07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Кірова, будинок 90) з 01.10.2010 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.36-41).

Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є інші спеціалізовані будівельні роботи.

13.02.20209 відповідачем надано позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 р. форми №10-ПІ (а.с.75).

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 15; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - рядок не заповнений; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - рядок не заповнений; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - рядок не заповнений.

Наявні в матеріалах справи штатні розписи ТОВ "АБ Груп", затверджені керівником відповідача та введені в дію з 01.01.2019, з 01.03.2019, 01.07.2019 передбачають 1 (одну) посаду для особи з інвалідністю, зокрема підсобний робітник з окладом 4173,00 грн. (а.с.48-53).

В матеріалах справи міститься також звітність відповідача "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою №3-ПН, яка подавалася відповідачем 30.01.2019 року до центру зайнятості (а.с.56).

З поданої позивачем до центру зайнятості звітності вбачається, що в період з січня 2019 року на ТОВ "АБ Груп" наявна вакансія для особи з інвалідністю, а саме підсобний робітник з розміром заробітної плати 4173,00 грн.

Крім того, відповідачем до центру зайнятості 13.01.2020 подано Інформацію про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню за 2019 рік, в якій відображено показник чисельності громадян, яких планується працевлаштувати в поточному році у рахунок квоти - одну особу (а.с.70).

Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 59845,07 грн., з яких 56346,67 грн. - сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеня в розмірі 498,40 грн., нарахована позивачем станом на 13.05.2020.

З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ (далі Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами частини 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Як убачається з ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

З огляду на норми ст. 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст. 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов`язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.

Суд звертає увагу, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 15; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - рядок не заповнений; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - рядок не заповнений; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - рядок не заповнений (а.с.75).

Судом встановлено, що відповідачем було створено на підприємстві 1 (одне) робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю на 2019 рік на посади підсобного робітника. Посада підсобного робітника на момент виникнення спірних правовідносин була вакантною.

Дані обставини підтверджуються наданими до суду штатними розписами ТОВ "АБ Груп", який затверджені керівником відповідача та введені в дію 01.01.2019, 01.03.2019, 01.07.2019 (а.с.48-53).

Також відповідно до наказу ТОВ АБ Груп від 11.09.2018 №318 введено посаду підсобного робітника для особи з інвалідністю з окладом згідно штатного розпису, створено робоче місце для особи з інвалідністю за посадою підсобний робітник (а.с.45).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 затверджено порядок подання підприємствам, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок).

Відповідно до цього Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", та порядок її подання.

Згідно з наданими відповідачем до суду документами упродовж 2019 року у нього не було працевлаштовано осіб з інвалідністю, проте одне робоче місце для особи з інвалідністю було створено і така посада була вакантною.

Як встановлено судом, з огляду на виникнення вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю у 2019 році відповідач надав до центру зайнятості (за місцезнаходженням вакансії) інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН з відміткою "вакансії для осіб з інвалідністю".

Так, в матеріалах справи міститься також звітність відповідача "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою №3-ПН, яка подавалася відповідачем 30.01.2019 року до центру зайнятості (а.с.56).

З поданої позивачем до центру зайнятості звітності вбачається, що в період з січня 2019 року на ТОВ "АБ Груп" наявна вакансія для особи з інвалідністю, а саме підсобний робітник з розміром заробітної плати 4173,00 грн.

Крім того, відповідачем до центру зайнятості 13.01.2020 подано Інформацію про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню за 2019 рік, в якій відображено показник чисельності громадян, яких планується працевлаштувати в поточному році у рахунок квоти - одну особу (а.с.70).

Вказані обставини не заперечуються позивачем.

Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ).

Отже, на думку суду, обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов`язком роботодавця підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Суд звертає увагу позивача, що такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд приходить до висновку, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №№806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 24.06.2020 у справі №440/2008/19.

Доводи відповідача відхиляються судом як необґрунтовані.

Так, суд наголошує, що Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку підприємств самостійного пошуку інвалідів для подальшого працевлаштування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач вчинив всі можливі дії для створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та подав відповідну інформацію до центру зайнятості про наявні вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, отже, відповідачем було виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Суд звертає увагу позивача, що відповідальність за не направлення відповідним органом до нього осіб з інвалідністю на працевлаштування, відмовою таких осіб на працевлаштування або невідповідність таких осіб вимогам на ту чи іншу посаду, не може бути покладена на відповідача.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", отже, не порушено права позивача та дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними. Відтак, позовні вимоги є не обґрунтованими, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то підстави для вирішення питання про повернення судового збору у цій справі відсутні.

Вирішуючи питання щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю АБ Груп (далі - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням Декструм (далі - Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе обов`язок надавати юридичні послуги в об`ємі та на умовах, передбачених даним Договором (а.с.76-80).

Відповідно до пункту 4 вказаного договору вартість юридичних послуг Клієнт оплачує в гривнях в порядку та на умовах, передбачених додатковими угодами та/або додатками до Договору. За результатами надання юридичних послуг складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін.

29 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АБ Груп та Адвокатським об`єднанням Декструм було укладено додаткову угоду №4 до Договору про надання юридичних послуг №4 від 26.01.2018, згідно з якою Адвокатське об`єднання зобов`язується надати Клієнтові правову допомогу (юридичні послуги) по адміністративній справі за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБ Груп" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 59845,07 грн. (а.с.81-83).

Відповідно до п.4 додаткової угоди №4 від 29.05.2020 Клієнт здійснює оплату Адвокатському об`єднанню у розмірі 6000,00 грн., не пізніше 30 днів з моменту відкриття провадження по адміністративній справі. Вказана сума передоплати включає 3 години роботи партнера/адвоката Адвокатського об`єднання. Вказана сума передоплати включає в себе: ознайомлення з матеріалами справи, аналіз обставин, викладених у позові, аналіз законодавства, аналіз судової практики, вироблення правової позиції та підготовка роз`яснень і рекомендацій, консультації (усні або письмові); збір доказів: складання та направлення адвокатських запитів не більше 1; складання відзиву на позовну заяву.

На підтвердження сплати заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., відповідачем додано акт здачі-прийняття наданих послуг від 20.07.2020 та платіжне доручення від 29.07.2020 №29 (а.с. 84-85).

Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Доводи позивача в обґрунтування заперечень проти розміру заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу мотивовані не співмірністю фактичним витратам, необхідним для розгляду даної справи, виходячи із суми адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, позивач зазначає, що вартість 1 години витраченої адвокатом на надання послуг складає 2000,00 грн., що суперечить постанові Кабінету Міністрів України №465 від 17.09.2014, якою затверджено Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, розділом ІІ якого визначено розмір оплати адвоката за годину роботи з надання правової допомоги та становить 5% розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент надання адвокатом акта, що становить 113,50 грн. за одну годину роботи.

Так, відповідно до акту здачі-прийняття наданих послуг від 20.07.2020 Адвокатським об`єднанням надані Клієнту такі послуги: аналіз обставин, викладених Клієнтом по справі, аналіз законодавства та судової практики, вироблення правової позиції та підготовка роз`яснень і рекомендацій для Клієнта - 1 година роботи вартістю 2000,00 грн.; підготовка відзиву на позов - 2 години роботи вартістю 4000,00 грн., загалом 6000,00 грн.

Дослідивши вищевказані документи та доводи позивача щодо розміру заявлених до відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що такий розмір в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, докази, надані відповідачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, переконливо доводять, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані саме з розглядом справи в суді першої інстанції та є співмірними із складністю справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

При цьому суд враховує, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що позивачем не здійснено.

Суд відхиляє доводи позивача про невідповідність заявленої суми вартості наданих юридичних послуг розміру оплати адвоката за годину роботи з надання правової допомоги, оскільки Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №465 від 17.09.2014 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №1048) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже надані Адвокатським об`єднанням юридичні послуги засновані на договорі, тоді як згаданий позивачем Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, визначає механізм виплати винагороди, відшкодування витрат, пов`язаних з наданням безоплатної вторинної правової допомоги адвокатам, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

За таких обставин на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. за рахунок Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АБ Груп (ідентифікаційний код: 37284619, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Кірова, буд. 90) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок) за рахунок Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код: 19023989, місцезнаходження: 04050, м.Київ, вул.Глибочицька, 72).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення - 06.01.2020 р.

Суддя Кушнова А.О.