Рішення

від 29.12.2020 по справі 607/15984/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.12.2020 Справа №607/15984/19

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Романів В.В.

позивача ОСОБА_1

представників позивача Чудопалова Ю.Ю. , Пащука А.І.

представника відповідача Кукурудзи А.Є.

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації , Тернопільської міської ради про визнання недійсними договорів дарування, державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування розпоряджень заступника Тернопільського міського голови,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивач ОСОБА_1 адвокат Чудопалов Ю.Ю. звернувся із позовом до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації , Тернопільської міської ради про визнання недійсними договорів дарування, державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування розпоряджень заступника Тернопільського міського голови, відповідно до якого із урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог просить: визнати недійсним договір дарування 21/50 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 від 19.06.2002 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ; скасувати державну реєстрацію 21/50 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 ; визнати недійсним договір дарування 0,0228 га земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 від 19.06.2002 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий 23.10.2002 року на ім`я ОСОБА_5 ; скасувати в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю запис за №4019 про державну реєстрацію державного акта на право приватної власності на землю, виданий на ім`я ОСОБА_5 щодо земельної ділянки площею 228 кв.м., яка розташована на території Тернопільської міської ради по АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати розпорядження заступника Тернопільського міського голови №42 від 17.09.2002 року про надання дозволу ОСОБА_5 на будівництво гаражу та реконструкцію будинку за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , а також №41 від 23.04.2003 року про присвоєння будинковолодінню, що знаходиться у приватній власності ОСОБА_5 адресного номеру по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у жовтні 2017 року ОСОБА_1 стало відомо, що 19.06.2002 року ОСОБА_5 уклав з її померлим чоловіком ОСОБА_6 договір дарування нерухомості, відповідно до якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_5 21/50 частину з належного йому будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а саме будинок під літерою Б та вбиральню під літерою Г . Також в цей день між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_7 частину земельної ділянки у розмірі 0,0228 га належної ОСОБА_6 площею 0,0414 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташовану на території Тернопільської міської ради по АДРЕСА_1 . В березні 2018 року під час ознайомлення із матеріалами кримінального провадження за №120182100100000113 від 12.01.2018 року позивачу стало відомо, що під час допиту у якості свідка ОСОБА_7 будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів повідомив, що він придбав у ОСОБА_6 частину вищезгаданих будинковолодіння та земельної ділянки за 6000 доларів США, уклавши формально договори купівлі-продажу. Таким чином, вважає, що між сторонами існували взаємні обов`язки щодо приймання - передачі один одному майна та грошових коштів, тобто між сторонами фактично було укладено договори купівлі-продажу, а не дарування. Відтак вважає спірні правочини удаваними правочинами, які сторонами було вчинено для приховування іншого виду правочину, який вони насправді вчинили, а тому в силу вимог ст..235 ЦК України суд повинен визнати їх недійсними. Так, в нотаріально-посвідчених спірних договорах дарування, які були укладено між ОСОБА_6 та відповідачем відсутні умови про ціну (вартість) продажу, яка б була погоджена між сторонами. Вважає, що між сторонами по спірних правочинах не було в належний спосіб досягнуто домовленості та в належній нотаріально-посвідченій формі зафіксовано умови про ціну договору. Вартість, яка зазначена у спірних договорах не є реальною вартістю про яку домовились сторони, оскільки щодо частин земельної ділянки, вартість вказана відповідно до довідки про грошову оцінку земельної ділянки, виданої Тернопільським міським відділом земельних ресурсів від 07.05.2002 року за №927/14, а щодо частини будинковолодіння відповідно до довідки характеристики виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 22.05.2002 року №166 про інвентаризаційну вартість. Вважає, що у спірних договорах вказана формальна вартість майна, з метою розрахунку сум податків, обов`язкових платежів та гонорару нотаріуса, а не реальна договірна вартість. Тобто, сам відповідач підтверджує, що сторони попередньо домовлялись про суму 6 000 доларів США за придбання частини земельної ділянки і частини будинковолодіння, що в еквіваленті складає 31920 грн., однак у спірних договорах зазначену суму не зафіксували. Крім того, вважає, що відсутні будь-які докази на підтвердження виконання обов`язку ОСОБА_5 щодо сплати коштів ОСОБА_6 . Зазначив, що в спірних договорах обов`язок покупця щодо сплати коштів продавцеві, як і договірна ціна, які є обов`язковими умовами для договору купівлі-продажу жодним чином сторонами не зафіксовані. Вважає, що відсутність в спірних договорах обумовленої сторонами ціни відчуження та відсутність оплати за договорами є свідченням того, що між сторонами не було досягнуто остаточної домовленості про ціну, а тому такі відомості в договорах не зафіксовані. Зазначив, що державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно та видача державного акту на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_5 проведено на думку позивача незаконно, оскільки дане майно належало ОСОБА_6 , адже за умови недійсності спірних договорів право власності на майно ОСОБА_5 фактично не набув і зареєстрував його безпідставно. Крім цього позивач вважає, що ОСОБА_5 здійснив реєстрацію права власності на землю шляхом оформлення державного акту про право власності на землю, використавши недійсний договір, а тому такий державний акт на право приватної власності на землю також слід визнати недійсним, а його державну реєстрацію, скасувати. Вважає,що укладенням спірних правочинів, ОСОБА_5 порушив права ОСОБА_1 , як спадкоємниці, а тому у випадку визнання їх недійсними позивач зможе реалізувати право на спадщину за покійним чоловіком, як спадкоємець першої черги. Також позивач зазначив, що із спірних договорів дарування вбачається, що ОСОБА_5 могло бути відчужено не окреме індивідуально визначене майно, а частка у майні. Так, з аналізу спірних договорів дарування та вимог чинного законодавства на дату їх укладення, вбачається, що ОСОБА_5 міг набути у власність виключно частину земельної ділянки та будинковолодіння, а не окреме індивідуально визначене майно. ОСОБА_6 не надавав згоди, як інший співвласник на виділ частки ОСОБА_5 в окремі індивідуально визначені об`єкти нерухомого майна. Будь-які документи, у встановленому законом порядку щодо розподілу об`єкту нерухомості на два окремих об`єкти по землі та будинковолодінню не оформлялись та не реєструвались. Позивач вважає, що якщо фактичного розподілу не відбувалось, а станом на дату розгляду даної справи власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 є позивач, тому порушується її право власності. Незважаючи на відсутність розподілу та згоди іншого співвласника, 17.09.2002 року заступником Тернопільського міського голови було видано розпорядження №42 про надання дозволу ОСОБА_5 на будівництво гаражу та реконструкцію будинку за поштовою адресою: АДРЕСА_1 . 23.04.2003 року заступником Тернопільського міського голови було видано розпорядження №41, яким присвоєно будинковолодінню, що знаходиться у приватній власності ОСОБА_5 адресний номер АДРЕСА_1 . Зазначив, що під час видачі спірних розпоряджень ОСОБА_5 вважають власником будинку, однак в міську раду не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що земельна ділянка та будинковолодіння щодо яких ОСОБА_5 вважає себе власником, були б у встановлений законодавством спосіб виділені в окремі об`єкти нерухомості. Із спірних договорів, які надано ОСОБА_5 вбачається, що йому могло бути подароване не окреме індивідуально визначене майно, а частки в майні, а документів щодо виділу чи розподілу такого майна на окремі об`єкти нерухомості сторонами не оформлялось. Відтак, позивач вважає, що видачею зазначених спірних розпоряджень фактично призвело до формального незаконного розподілу існуючої власності.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Берегуляк В.Ф. подав відзив на позовну заяву, згідно якого зазначив, що відповідач ОСОБА_5 не визнає позовних вимог та вважає, що твердження позивача не підтверджено відповідними доказами. Крім цього вважає, що позивачем ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності щодо заявлених нею вимог, оскільки спірні правочину було укладено сторонами у 2002 році. Також вказав, що спірні правочини, які просить визнати недійсним позивач за життя не оспорювались ОСОБА_6 , який був стороною у них. Крім цього зазначив, що позивач не був учасником спірних правовідносин, а тому права ОСОБА_1 внаслідок їх укладення, не порушено. Також вказав, що протокол допиту ОСОБА_8 у якості свідка під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні не може розцінюватись як самостійний і преюдиціальний доказ, що вимагає оцінки в сукупності з іншими матеріалами справи та не може свідчити про існування договорів купівлі-продажу спірного майна чи факту передачі грошових коштів. Тому, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Також представником ОСОБА_5 - адвокатом Кукурудзою А.Є. подано додатково клопотання про застосування строків позовної давності у якому останній зазначив, що спірні договори дарування було укладено 19.06.2002 року, відтак сторона у них, а саме ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 не звертався із відповідними вимоги про визнання їх недійсними. Також зазначив, що спірні договори не порушують права позивача, оскільки ОСОБА_1 на момент їх укладення не мала будь-якого відношення до них. Крім цього вказав, що позивачу у 2011 році було відомо про те, що власником частини будинковолодіння по АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 , а тому вона, як власник будинковолодіння по АДРЕСА_2 могла дізнатись про укладені договори дарування між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , як такі, що порушують її права.

Позивач ОСОБА_1 та її представники відповіді на поданий відзив ОСОБА_5 не подавали.

Інші відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації , Тернопільської міська рада відзиву на позов не подавали.

22 липня 2019 року суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Герчаківською О.Я. у даній справі винесено ухвалу про відкриття провадження.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2019 року, у зв`язку із перебуванням судді Герчаківської О.Я. у відпустці зазначену справу передано для розгляду судді Ромазану В.В.

20 грудня 2019 року ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Ромазана В.В. дану справу прийнято до провадження.

25 травня 2020 року у даній справі завершено проведення підготовчого судового засіданні за наслідками якого закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та її представники - адвокати Чудопалов Ю.Ю., Пащук А.І в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просять суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Кукурудза А.Є. в судовому засіданні вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Представники відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації , Тернопільської міської ради в судове засідання не з`явились, хоча про день та час розгляду справи були повідомлені неодноразово, належним чином.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив.

Як вбачається із нотаріально-посвідченого договору дарування земельної ділянки від 19 червня 2002 року, укладеного між ОСОБА_9 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдарований), ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_5 прийняв в дар 0,0228 га з належної ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0414 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташовану на території Тернопільської міської ради по АДРЕСА_1 . Зазначена земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ТР №017671, виданого Тернопільською міською радою 17 травня 1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1836. Дар сторони оцінюють в сумі 30915 грн. Пунктом 2 зазначеного договору передбачено, що вказана земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ТР №017671, виданого Тернопільською міською радою 17 травня 1999 року. У пункті 4 вказаного договору зазначено, що відповідно до відомостей, викладених у довідці про грошову оцінку земельної ділянки, виданої Тернопільським міським відділом земельних ресурсів 07 травня 2002 року за №927/14, вартість земельної ділянки площею 0,0228 га, що відчужується становить 30914,52 грн., а згідно висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданої ТзОВ Експертно-консалтингова компанія Роміс 14.06.2002 року, оцінена вартість земельної ділянки площею 0,0228 га, що відчужується становить 14744 грн.

Відповідно до п.1 нотаріально-посвідченого договору дарування 21/50 частин будинковолодіння від 19 червня 2002 року, укладеного між ОСОБА_6 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдарований), ОСОБА_6 , діючи добровільно, подарував, а ОСОБА_5 прийняв в дар 21/50 частину з належного ОСОБА_6 будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 . У власність ОСОБА_5 переходить житловий будинок під літ. Б і вбиральня під літ. Г . Дар сторони оцінили в сумі 13586 грн. Пунктом 2 зазначеного правочину передбачено, що це будинковолодіння, 21/50 частина з якого відчужується, належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 04 лютого 1999 року по реєстру №341. У пункті 4 зазначеного договору вказано, що відповідно до відомостей, викладених у довідці-характеристиці, виданій Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 22 травня 2002 року за №166, інвентаризаційна оцінка 21/50 частини житлового будинку з надвірними будівлями становить 13586 грн.

Як вбачається із реєстраційного посвідчення, виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, 21/50 частина будинковолодіння АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5 на праві приватної власності.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №665812, виданого Тернопільською міською радою 23.10.2002 року, ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 19 червня 2002 року №2870 передано у приватну власність земельну ділянку площею 228 кв.м. в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Тернопільської міської ради, АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

Як вбачається із копії протоколу допиту свідка ОСОБА_5 від 23.02.2018 року у кримінальному провадженні №120182100100000113, наданого позивачем у якості письмового доказу, останній зазначив, що …вирішив придбати частину земельної ділянки на якій знаходиться старий будинок по АДРЕСА_1 , після чого в 2002 році, він оплатив ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 6000 доларів США, і він в свою чергу договором дарування від 19.06.2002 року, засвідченим приватним нотаріусом Мартюк Л. подарував йому земельну ділянку площею 0,0228 га по АДРЕСА_1 , на даній ділянці знаходився старий будинок, зі слів ОСОБА_6 , це будинок його покійних батьків, а також цього дня ОСОБА_6 , будучи в приватного нотаріуса Мартюк Л., своєю заявою передав йому у користування 145 кв.м. для обслуговування житлового будинку із земельної ділянки загальною площею 227 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 , яка перебувала у його постійному користуванні... .

Розпорядженням заступника міського голови-начальника управління містобудування та архітектури Тернопільської міської ради від 23.04.2003 року №41 Про розгляд звернень громадян міста з питань будівництва , керуючись рішенням сесії Тернопільської міської ради від 06.06.2002 року Про передачу повноважень управлінню містобудування та архітектури , присвоєно будинковолодінню, що належить на праві приватної власності ОСОБА_5 адресний номер АДРЕСА_1 .

Розпорядженням заступника міського голови - начальника управління містобудування та архітектури від 17.09.2002 року №42, ОСОБА_5 дозволено будівництво гаража, перепланування житлового будинку з добудовою веранди та санвузла на приватизованій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням третьої сесії четвертого скликання Тернопільської міської ради від 06.06.2002 року №4/3/60 Про передачу повноважень управлінню містобудування та архітектури вирішено делегувати повноваження управлінню містобудування та архітектури міської ради розгляду та вирішення звернень громадян міста з наступних питань, у тому числі: 1.1.Надання дозволу на добудову, перебудову, узаконення раніше збудованих споруд на території приватних будинковолодінь; 1.4 Присвоєння адрес новозбудованим житловим будинкам.

Як вбачається із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції 26.09.2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 26.03.2009 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно, видане ТзОВ Міське бюро технічної інвентаризації 19.11.2009 року, ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 87/200 частки домоволодіння, житлові будинки літ. А та літ. Б з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, виданого ТзОВ Міське бюро технічної інвентаризації від 13.04.2011 року ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 29/200 частки домоволодіння, житлові будинки літ. А та літ. Б з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2019 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування розпоряджень у позові, відмовлено.

Як вбачається з означеного судового рішення, судом встановлено, що …враховуючи, що у власності ОСОБА_5 перебувала вищевказана земельна ділянка та будинковолодіння по АДРЕСА_2 , суд приходить до висновку, що в управлінні містобудування та архітектури Тернопільської міської ради у 2002 році були повноваження та підстави щодо надання дозволу ОСОБА_5 на будівництво гаражу, перепланування житлового будинку з добудовою веранди та санвузла на приватизованій земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 …При цьому суд зазначає, що…позивач не довів, що спірні розпорядження, які видані у 2002 та 2003 році порушують його права та інтереси, з врахуванням того, що власником земельної ділянки та будинковолодіння по АДРЕСА_2 , у 2002 та 2003 році був ОСОБА_6 . Також позивач не довів, що спірні розпорядження, не відповідають вимогам законодавства, яке діяло на час їх прийняття або видані заступником міського голови начальника управління містобудування та архітектури Тернопільської міської ради за відсутності повноважень… .

Будучи допитаним в якості свідка ОСОБА_10 суду пояснила, що вона в 2009 році була у гостях в ОСОБА_6 , який був у хворобливому стані та повідомив їй, що його обманули, з приводу чого змушений був звертатись у правоохоронні органи. У своїх показах зазначила, що їй нічого не відомо з приводу укладення спірних правочинів, попередньої домовленості між їх сторонами.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст.628, ст.629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Відповідно до вимог ст..243, 244 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинний на момент укладення спірних правочинів, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

В силу вимог ч.1, 3, 4, 5 ст.203 ЦПК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У пункті 25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, … якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 93, сс. 2425, п. 57) .

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі Бочаров проти України від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм поза розумним сумнівом (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого королівства ). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі Салман проти Туреччини ).

Суд оцінивши та дослідивши докази надані сторонами, а також у їх сукупності, вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації , Тернопільської міської ради про визнання недійсними договорів дарування, державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування розпоряджень заступника Тернопільського міського голови, не підлягає до задоволення. При цьому, суд вважає, що позивачем не доведено, що сторін у спірних правочинах була спрямованість волі на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненими правочинами, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин, а також настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені спірними правочинами. При цьому, суд вважає, що не може бути таким доказом пояснення ОСОБА_5 дане ним під час допиту його як свідка у кримінальному провадженні, оскільки у них останній не зазначав про намір сторін на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж укладення договорів дарування, спрямованість у сторін волі на укладення саме договорів купівлі-продажу, як твердить позивач та намір сторін приховати його. Суд зазначає, що не підтвердив обставин, зазначених позивачем у позові, ОСОБА_6 , який був стороною у спірних правочинах, як Дарувальник . При цьому, суд наголошує, що ОСОБА_6 упродовж 2003-2010 років із позовом про визнання спірних правочинів удаваними не звертався та будь-яких пояснень з цього приводу, не висловлював. Крім цього, суд вважає, що укладеними спірними правочинами, які просить позивач визнати недійсними не порушені права позивача, оскільки ОСОБА_11 на момент їх укладення, тобто станом на 19.06.2002 року не володіла спірним нерухомим майном. Із цих підстав, не підлягають до задоволення інші вимоги позивача у частині визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданого 23.10.2002 року на ім`я ОСОБА_5 , скасування запису за №4019 про державну реєстрацію державного акта на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_5 щодо земельної ділянки площею 228 кв.м., яка розташована на території Тернопільської міської ради по АДРЕСА_1 .

Також, суд вважає, що не підлягають до задоволення вимоги позивача у частині визнання незаконними та скасування розпоряджень заступника Тернопільського міського голови №42 від 17.09.2002 року про надання дозволу ОСОБА_5 на будівництво гаражу та реконструкцію будинку за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , а також №41 від 23.04.2003 року про присвоєння будинковолодінню, що знаходиться у приватній власності ОСОБА_5 адресного номеру по АДРЕСА_1 , оскільки вважає, що такі розпорядження приймались службовою особою органу місцевого самоврядування на підставі закону та у межах наданих їй повноважень, що уже було предметом судового розгляду, за яким рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2019 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі №607/20886/18 у позові ОСОБА_1 , відмовлено. При цьому, суд відкидає твердження позивача про те, що зазначені розпорядження є незаконними внаслідок неподання ОСОБА_5 до Тернопільської міської ради доказів, які б свідчили про те, що земельна ділянка та будинковолодіння у встановлений законодавством спосіб виділені в окремі об`єкти, оскільки, як вбачається із реєстраційного посвідчення, виданого ТзОВ Міське бюро технічної інвентаризації 09.08.2002 року, 21/50 частин будинковолодіння АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі договору дарування 21/50 частин будинковолодіння, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу.

Вирішуючи позов,суд відкидає твердження представників відповідача ОСОБА_5 про те, що позивачем пропущено строк давності звернення із позовом в суд, оскільки вони не надали суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували те, що позивачу було достеменно відомо про існування спірних договорів дарування, яких вона просить визнати недійсними.

В силу вимог статті 141 ЦПК України, із позивача у користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн., оскільки зазначену суму судового збору їй було відстрочено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 22.07.2019 року.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 4, 11,13, 15,16, 82, 202, 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації , Тернопільської міської ради про визнання недійсними договорів дарування, державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування розпоряджень заступника Тернопільського міського голови, відмовити у повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_1 у користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повне судове рішення у повному обсязі виготовлене 06 січня 2021 року

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації , місце знаходження: м.Тернопіль, вул..За Рудкою,35, ЄДРПОУ 21130534.

Відповідач: Тернопільська міська рада, місце знаходження: м.Тернопіль, вул..Листопадова, 4, ЄДРПОУ 34334305.

Головуючий суддяВ. В. Ромазан