Постанова

від 11.01.2021 по справі 916/1992/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1992/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі :

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: Л.О. Будішевська, С.В. Таран,

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Українська залізниця» в особі регіональної філії ,,Одеська залізниця» Акціонерного товариства ,,Українська залізниця»

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2020 (суддя Лічман Л.В., м. Одеса, повний текст складено 21.09.2020)

у справі № 916/1992/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства ,,НІБУЛОН»

до відповідача Акціонерного товариства ,,Українська залізниця» в особі регіональної філії ,,Одеська залізниця» Акціонерного товариства ,,Українська залізниця»

про стягнення 10382,16 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" (далі - ТОВ СП "НІБУЛОН", Підприємство) звернулося до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії ,,Одеська залізниця» Акціонерного товариства ,,Українська залізниця» (далі - АТ "Українська залізниця", Товариство, Залізниця) з позовом про стягнення 10382,16 грн. збитків, завданих нестачею вантажу.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору перевезення вантажу, оформленого залізничною накладною від 06.03.2020 № 43374438 щодо забезпечення схоронності вантажу. Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.09.2020 позов задоволено, стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ СП "НІБУЛОН" 10382,16 грн. у якості відшкодування збитків, завданих нестачею вантажу, а також судовий збір в розмірі 2102 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем у належний спосіб доведено прибуття на станцію призначення вагону з вантажем у технічно несправному стані, внаслідок чого могла виникнути нестача, в т.ч. у процесі перевезення, натомість АТ „Українська залізниця» не надало доказів виникнення нестачі з причин, які від неї не залежали, в зв`язку з чим суд поклав цивільно-правову відповідальність за втрату вантажу в процесі перевезення на відповідача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішення, обставинам справи, просило скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. Так, зокрема, скаржник зазначив, що в порушення ст. 129 Статуту залізниць України судом першої інстанції не взято до уваги комерційний акт № 415207/31, а взято до уваги висновок акта експертизи від 12.03.2020 № 120-0272. Також апелянт вказав, що наявний в матеріалах справи акт експертизи, яким встановлено нестачу вантажу, не містить підпису представника Залізниці, що є порушенням вимог Статуту залізниць України та Правил складання актів. АТ "Українська залізниця" зауважило також про відсутність у справі доказів, що підтверджують неможливість втрати вантажу під час перебування вагонів на залізничній під`їзній колії (місце проведення розвантаження) у період з 12.03.2020 з 03:20 год. по 8:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 даного Кодексу при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2020 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши наявні у справі матеріали, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.03.2020 ТОВ СП „НІБУЛОН» (відправник) зі станції відправлення Скороходове Південної залізниці відправило на станцію призначення Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці для ТОВ СП „НІБУЛОН» (одержувач) вантаж (насипом кукурудзу 3 класу у кількості 65600 кг) у вагоні № 95375556 із запірно-пломбувальними пристроями (ЗПП) за №№ И169808, И169809, И169810, И169811, И169812, И169813, И169814, що підтверджується залізничною накладною № 43374438.

Вказаний вагон прибув на станцію призначення 10.03.2020 та фактично був переданий одержувачу 12.03.2020 о 03:20, про що свідчить пам`ятка № 364 про подавання вагонів.

Як вбачається із акта (перевантажування) ТОВ СП "НІБУЛОН" від 12.03.2020, перевіркою встановлено, що фактична маса при зважуванні вагону № 95375556 виявилась менше на 2500 кг.

12.03.2020 Підприємство звернулось до начальника станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці з телефонограмами №12/35 (прийнята о 08:00) та 12-1/35 (прийнята о 10:15), в яких повідомило про виявлення у вагоні № 95375556 невідповідності маси брутто вантажу на 2500 кг даним, зазначеним в перевізному документі, у зв`язку з чим вимагало прийняти участь 12.03.2020 за адресою: 54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1, у комісійному переважуванні вагону, а також скласти комерційний акт.

У той же день проведено комісійне зважування вказаного вище вагону з вантажем (зерно кукурудзи) за участю представників сторін та слідчого поліції, за результатом якого складено комерційний акт від 12.03.2020 № 415207/31, у якому зазначено, що вагон прибув у комерційно справному стані, усі ЗПП відправника справні, в наявності, відповідають документу, вага брутто 84400 кг, тара перевірена 21300 кг, нетто 63100 кг, що на 2500 кг менше документа. Вагон прибув технічно справний згідно тех. акта № 24 від 12.03.2020.

Комерційний акт підписано представником вантажоодержувача Волошиною Т.В. із зауваженнями.

Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області оформлено акт експертизи № 120-0272 від 12.03.2020, в описовій частині якого вказано, що при зовнішньому огляді розвантажувальних бункерів встановлено: ,,на середньому розвантажувальному бункері з протилежної сторони від штурвалів вагона, в місці прилягання кришки до корпусу бункера, виявлений зазор довжиною 15 сантиметрів, в якому затиснуті зерна кукурудзи. Поруч з місцем зазору, на корпусі бункера виявлений здир металевого шару від механічної взаємодії. При розкритті (у присутності експерта) верхніх завантажувальних люків та огляді поверхні і місткості вантажу виявлено: між третім та четвертим (від сходів) завантажувальними люками є конусоподібне поглиблення вантажу у вигляді воронки (порожнини) довжиною близько 3,0 м, по ширині до 1,2 м та завглибшки візуально до 0,6 м від поверхні вантажу, з чітко позначеною смугою характерній для стікаючого вантажу вниз, у бік середнього розвантажувального бункеру з наявністю здиру металевого шару на корпусі та затиснутих зерен кукурудзи. Візуально вільний простір у вагоні дозволяє поміститися нестачі вантажу» .

У вказаному акті експертизи наявний також висновок про те, що при зважуванні та огляді залізничного вагону № 95375556, завантаженого зерном кукурудзи, з непорушеними пломбами відправника з відтиском ,,Універсал М Варта, УЗ» , маса нетто складає 63100 кг, що на 2500 кг менше, ніж зазначено в накладній від 06.03.2020 № 43374438. Щільність закриття розвантажувальних бункерів не забезпечує збереження вантажу при транспортуванні .

Зазначений акт містить примітку про те, що зважування та огляд вагону здійснювалось комісійно, зокрема, за участю комерційного агенту станції Миколаїв-Вантажний Гарбуз О.А.

Не погодившись із зазначеним комерційним актом, ТОВ СП „НІБУЛОН» надіслало на адресу начальника виробничого підрозділу ,,Дирекція залізничних перевезень з організації взаємодії портів та припортових станцій» Регіональної філії ,,Одеська залізниця» скаргу від 16.03.2020 № 3888/3-20/35.

Також Підприємство направило начальнику станції Миколаїв-Вантажний лист від 16.03.2020 № 16/35 з повідомленням, що комерційний акт від 12.03.2020 № 415207/31 складено з порушенням п.9 Правил складання актів та зауваженням щодо технічної несправності вагону з посиланням на акт РТПП Миколаївської області від 12.03.2020 № 120-0272.

Товариство залишило скаргу позивача без задоволення, про що повідомило у своєму листі від 18.03.2020 № ДН-5-07/266, пославшись на те, що при приймально-передавальних операціях несправностей виявлено не було; під час складання комерційного акта були відсутні відомості, які вказані у акті експертизи, що свідчить про виникнення цих обставин після тривалого простою вагону на території позивача, перед проведенням експертизи; акт експертизи не надавався для ознайомлення та підписання представнику станції.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно із ч. 6 ст. 306 ГК України відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

За положеннями статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України (Статут залізниць України), який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту залізниць України).

Пунктом 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Отже, залізнична накладна від 06.03.2020 № 43374438 відповідно до вищевикладених положень свідчить про укладення між ТОВ СП „НІБУЛОН» (відправник) та АТ „Українська залізниця» (перевізник) договору перевезення вантажу на користь вантажоодержувача, яким також є ТОВ СП „НІБУЛОН» .

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Частиною 1 ст. 314 ГК України встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини .

Аналогічне положення містить стаття 924 ЦК України, відповідно до якої перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Пунктом 127 вказаного вище Статуту також встановлено, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.

Згідно із ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність, зокрема за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу.

Підпунктом „а» п.111 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (п.113 Статуту залізниць України).

У силу п.52 Статуту залізниць України на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу у разі: прибуття вантажу у пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій; прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами; прибуття швидкопсувного вантажу з порушенням граничного терміну його перевезення або з порушенням температурного режиму перевезення в рефрижераторних вагонах (контейнерах); прибуття вантажу, який був завантажений залізницею; видачі з місць загального користування вантажів, вивантажених залізницею; прибуття вантажів у вагонах навалом і насипом за вимогою одержувача у розмірах, передбачених Правилами.

Згідно з п.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу. Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Пунктом 16 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, передбачено, що у разі відмови начальника станції від складання комерційного акта (акта загальної форми) або оформлення акта з порушенням цих Правил одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місцях незагального користування - протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагона (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику Дирекції залізничних перевезень (далі - Дирекція) безпосередньо або через начальника станції. При поданні скарги через начальника станції або безпосередньо начальнику Дирекції одержувачу видається розписка про прийняття скарги.

У п. 114 Статуту залізниць України визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі ; недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (п. 115 цього Статуту).

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 ГПК України).

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Частиною 1 статті 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Матеріалами справи, у т.ч. актом експертизи Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області від 12.03.2020 № 120-0272, актом (переважування) ТОВ СП "НІБУЛОН" від 12.03.2020, підтверджується факт прибуття на станцію призначення вагону № 95375556 з вантажем у технічно несправному стані, внаслідок чого виникла нестача (на 2500 кг вантажу менше, ніж зазначено в накладній від 06.03.2020 № 43374438), враховуючи при цьому надання позивачем доказів оскарження (письмова скарга від 16.03.2020 № 3888/3-20/35) комерційного акта від 12.03.2020 № 415207/31.

Натомість відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів наявність будь-яких підстав для звільнення його від відповідальності за нестачу вантажу у даному випадку.

Вирішуючи питання про розмір збитків, слід виходити з того, що вартість за 1 тонну вантажу (зерно кукурудзи) становить 4780,00 грн з ПДВ, яка вказана в довідці від 07.07.2020 № 8751/3-20/27, а маса відповідальної нестачі із вирахуванням норми нестачі (природної втрати) 0,5% нетто вантажу зерна кукурудзи (інші вантажі) - 2172 кг по вагону № 95375556.

Відтак, з Товариства підлягає стягненню сума завданих неправомірними діями перевізника вантажу збитків в розмірі дійсної вартості - 10382,16 грн.

Виходячи з вищевикладеного, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов Підприємства.

Щодо посилань АТ "Українська залізниця" на відсутність у справі доказів, що підтверджують неможливість втрати вантажу під час перебування вагонів на залізничній під`їзній колії (місце проведення розвантаження) у період з 12.03.2020 з 03:20 год. по 8:00 год., то положеннями ст. 314 ГК України, ст. 924 ЦК України та п.п.113, 127 Статуту залізниць України встановлено презумпцію вини перевізника у нестачі вантажу, тому саме на Залізницю покладено обов`язок доводити, що незбереження (втрата, нестача, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу сталося не з її вини, з не залежних від Залізниці причин, однак відповідач відповідних доказів не надав.

Стосовно тверджень скаржника про те, що акт експертизи від 12.03.2020 № 120-0272, яким встановлено нестачу вантажу, не містить підпису представника Залізниці, що є порушенням вимог Статуту залізниць України та Правил складання актів, колегія суддів зазначає, що дана обставина не нівелює значення цього акта як доказу, оскільки проведення дослідження, у тому числі огляд вагону, відбулось в присутності комерційного агента станції, який не надав своїх заперечень стосовно наявності щілин у вагоні.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують вищенаведених висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Українська залізниця» в особі регіональної філії ,,Одеська залізниця» Акціонерного товариства ,,Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2020 у справі № 916/1992/20 залишити без змін.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, у строк, встановлений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран