Рішення

від 24.12.2020 по справі 910/10958/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.12.2020Справа № 910/10958/20

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В. , розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ФАВОРИТ СТРОЙ"

про стягнення 530 639,65 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ФАВОРИТ СТРОЙ" про стягнення 530 639,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов`язків за договором поставки № 38/18-П від 05.03.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 відкрито провадження у справі № 910/10958/20 за вищезазначеною позовною заявою та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), сторонам визначено строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі, про що свідчить, наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105474321459 та № 0105474321467 з відміткою про вручення ухвали від 30.07.2020 про відкриття провадження у справі № 910/10958/20 10.08.2020 та 11.08.2020 відповідно.

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2020, відзив на позовну заяву до суду відповідачем не подано, тому останній не скористався наданими йому процесуальними правами, у зв`язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю БЕТОН КОМПЛЕКС - в якості постачальника та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю БУД ФАВОРИТ СТРОЙ - в якості покупця було укладено Договір поставки № 38/18-П від 05.03.2018 (далі - Договір) за умовами якого позивач зобов`язався у встановлений строк передати у власність покупця Товар для його використання у підприємницькій діяльності, а відповідач зобов`язався прийняти та сплатити Постачальнику за нього грошові кошти (п. 1.1. Договору).

У пунктах 1.4 та 3.4 Договору загальна кількість товару, що поставляється, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за видами, марками, типами, розмірами визначається у видатковій накладній.

У розділі 3 Договору сторони погодили, що товар поставляється на умовах попередньої оплати здійсненої в гривні у безготівковій формі на підставі рахунку-фактури Постачальника

Пунктом 3.12 Договору визначено право постачальника здійснити на прохання покупця поставку товару з відстроченням платежу.

За приписами пункту 3.13 Договору під час поставки товару з відстроченням платежу Покупець зобов`язався розрахуватися з Постачальником за отриманий товар у термін протягом 5 робочих днів, першим з яких є день, наступний за днем отримання товару. Зарахування коштів у такому випадку здійснюється в порядку, що визначений у статті 534 ЦК України.

Товар, згідно пункту 4.6 Договору вважається наданим у розпорядження Покупця, якщо він готовий до передання на складі Постачальника (04074, м. Київ, вул. Резервна, 8) і Покупець поінформований про це.

У пункті 4.23 Договору сторони передбачили, що Покупець прийняв Товар у власність в момент, коли він підписав і належним завірив прийом Товару у видатковій накладеній Постачальника.

Відповідальність за неналежне виконання умов Договору сторони визначили у розділі 7. Зокрема, відповідно до приписів пункту 7.15, якщо поставка товару відбулася на умовах відстрочення платежу, Покупець, який отримав товар, але не розрахувався за нього з Постачальником у визначені Договором строки зобов`язується сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого зобов`язання за кожен день прострочки, інфляційні та штраф у вигляді 15% від простроченої суми.

Згідно пунктів 7.19. та 7.20. Договору сторони дійшли згоди про зміну тривалості позовної давності щодо стягнення пені і встановили її в межах строку загальної позовної давності - три роки; а також визначили, що термін нарахування штрафних санкцій за прострочку зобов`язання припиняється через три роки коли зобов`язання мало бути виконано.

Договір вступає в силу з моменту підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2018. Якщо жодна зі сторін відповідно до умов пункту 7.8 не сповістить другу сторону про намір розірвати Договір - дія Договору продовжується (пролонгується) на наступний календарний рік, а всі його положення є чинними (пункт 8.1 Договору).

На виконання умов Договору у період з жовтня 2018 по серпень 2019 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 525 118,81 грн, що підтверджено долученими до позовної заяви належним чином завіреними копіями підписаних уповноваженими представниками сторін накладних, зокрема:

- № 1/60267 від 19.07.2019 на суму 68 412,18 грн

- № 5/55916 від 24.07.2019 на суму 9 870,96 грн,

- № 5/55918 від 24.07.2019 на суму 5 822,88 грн,

- № 5/61926 від 09.08.2019 на суму 9 824,88 грн,

- № 1/66904 від 09.08.2019 на суму 12 187,25 грн,

- № 1/68755 від 15.08.2019 на суму 39 384,24 грн,

- № 1/68758 від 16.08.2019 на суму 39 384,24 грн,

- № 1/68762 від 17.08.2019 на суму 30 243,82 грн,

- № 1/70223 від 17.08.2019 на суму 8 287,68 грн

- № 5/69529 від 28.08.2019 на суму 32 098,80 грн,

- № 1/73723 від 28.08.2019 на суму 73 572,86 грн,

- № 1/73724 від 28.08.2019 на суму 80 404,13 грн,

- № 1/73725 від 28.08.2019 на суму 3 559,96 грн.

Відповідач, в свою чергу, за твердженням позивача, яке не спростовано матеріалами справи та сторонами, здійснив оплату за отриманий товар частково, в сумі 145 893,84 грн згідно платіжного доручення № 256 від 16.08.2019 внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 379 224,97 грн.

Пунктом 7.6 Договору сторони погодили, що претензія не є обов`язковою формою досудового врегулювання - звернення до суду за вирішенням спору може відбутися без її надсилання.

Зважаючи на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 379 224,97 грн заборгованості, а також 73 580,03 грн пені, 56 883,75 грн штрафу, 11 755,99 грн інфляційних втрат та 9 194,91 грн 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частини 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, 5 кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом вище, позивачем на виконання умов договору було здійснено поставку товару на загальну суму 525 118,81 грн.

Товар за зазначеними вище накладними був отриманий керівником відповідача без зауважень щодо якості, комплектності та кількості, про що свідчить скріплений печаткою підпис на накладних.

Визначений пунктом 3.13 Договору строк оплати за отриманий товар є таким що настав, а саме:

- за накладною № 1/60267 від 19.07.2019 - 26.07.2019

- за накладною № 5/55916 від 24.07.2019 - 31.07.2019

- за накладною № 5/55918 від 24.07.2019 - 31.07.2019

- за накладною № 5/61926 від 09.08.2019 - 16.08.2019

- за накладною № 1/66904 від 09.08.2019 - 16.08.2019

- за накладною № 1/68755 від 15.08.2019 - 22.08.2019

- за накладною № 1/68758 від 16.08.2019 - 23.08.2019

- за накладною № 1/68762 від 17.08.2019 - 23.08.2019

- за накладною № 1/70223 від 17.08.2019 - 23.08.2019

- за накладною № 5/69529 від 28.08.2019 - 04.09.2019

- за накладною № 1/73723 від 28.08.2019 - 04.09.2019

- за накладною № 1/73724 від 28.08.2019 - 04.09.2019

- за накладною № 1/73725 від 28.08.2019 - 04.09.2019

Матеріали справи не містять доказів оплати за зазначеними накладними.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 379 224,97 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідачем наявність заборгованості не оспорюється і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пені в сумі 73 580,03 грн за період з 11.09.2020 по 01.07.2020 та 56 883,75 грн штрафу нарахованих на підставі пункту 7.15 та з урахуванням положень пунктів 7.19 та 7.20 Договору.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Як вже встановлено вище судом, відповідальність Покупця за порушення строків оплати за Договором у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого зобов`язання за кожен день прострочки та штрафу у вигляді 15% від простроченої суми оплати закріплена у пункті 7.15 Договору.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За приписами пункту 7.20. Договору термін нарахування штрафних санкцій за прострочку зобов`язання припиняється через три роки коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов`язку та розміру пені в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.

Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

З пункту 7.15 Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ), порядок нарахування пені (на суму заборгованості за кожен день прострочення) та визначено трирічний строк такого нарахування.

Перевіривши розрахунок пені з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування та враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку, суд, керуючись імперативними приписами частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених позовних вимог, дійшов висновку про правильність здійсненого позивачем обрахунку пені у розмірі 73 580,03 грн та штрафу в сумі 56 883,75 грн.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача 11 755,99 грн інфляційних втрат за період з 11.09.2019 по 31.05.2020 та 9 194,91 грн 3% річних за період з 11.09.2019 по 01.07.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, а також зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що правомірним є стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9 194,91 грн.

Щодо розрахунку суми інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Зважаючи на викладене вище, суд не погоджується з визначеним позивачем періодом нарахування інфляційних втрат в частині здійснення нарахування за вересень 2019 року оскільки прострочення грошового зобов`язання відповідачем у вересні 2019 року тривало менше місяця.

З огляду на зазначене, за здійсненим перерахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 9 935,67 грн інфляційних втрат.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю БЕТОН КОМПЛЕКС підлягають задоволенню частково , а з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ФАВОРИТ СТРОЙ" підлягає стягненню основна заборгованість у розмірі 379 224,97 грн, 73 580,03 грн пені, 56 883,75 грн штрафу, 9 935,67 грн інфляційних втрат та 9 194,91 грн 3% річних.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно до суми задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ФАВОРИТ СТРОЙ" про стягнення заборгованості в розмірі 530 639,65 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ФАВОРИТ СТРОЙ" (04201, м.Київ, Оболонський район, ВУЛИЦЯ СІМ`Ї КУЛЬЖЕНКІВ, будинок 35, приміщення 3; ідентифікаційний код 41768471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" (04074, м.Київ, Оболонський район, ВУЛИЦЯ РЕЗЕРВНА, будинок 8; ідентифікаційний код 04012164) 379 224,97 грн (триста сімдесят дев`ять тисяч двісті двадцять чотири гривні 97 копійок) основної заборгованості, 73 580,03 грн (сімдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят гривень 03 копійки) пені, 56 883,75 грн (п`ятдесят шість тисяч вісімсот вісімдесят три гривні 75 копійок) штрафу, 9 935,67 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять п`ять гривень 67 копійок) інфляційних втрат, 9 194,91 грн (дев`ять тисяч сто дев`яносто чотири гривні 91 копійку) 3% річних та 7 932,30 грн (сім тисяч дев`ятсот тридцять дві гривні 30 копійок) судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ