Постанова

від 12.01.2021 по справі 640/22576/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22576/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Пащенко К.С.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТСФ до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТСФ (далі по тексту - позивач, ТОВ ТСФ ) звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідачі, ДПС України, ГУ ДПС у місті Києві) в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ГУ ДПС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, про відмову в реєстрації податкових накладних №1172661/425542288 від 27.05.2019 року;

- зобов`язати ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №1 від 14.05.2019 року, датою її фактичного подання.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ГУ ДПС у місті Києві подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ГУ ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ ТСФ , відповідно до приписів пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України складено податкову накладну від 14.05.2019 року № 1 та направлено її засобами телекомунікаційного зв`язку до контролюючого органу з метою реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН).

Податкову накладну прийнято ДФС, реєстрацію податкової накладної зупинено, оскільки податкова накладна відповідає вимогам п.п. 2.1 п. 2 Критеріїв ризиковості платника податку, а саме: обсяг постачання товару/послуги 43.12.11-00.00 перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання. Позивачу запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.22).

На виконання положень підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, 23.05.2019 року позивач звернувся до контролюючого органу із поясненнями щодо господарської операції, та надав первинні документи, що підтверджують факт проведення господарської операції, по якій було оформлено податкову накладну № 1 від 14.05.2019 року (а.с.31-32).

За результатами розгляду поданих ТОВ ТСФ документів Комісією ГУ ДФС прийнято рішення № 1172661/42554288 про відмову в реєстрації податкової накладної №1 від 14.05.2019 року (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Підставою прийняття оскаржуваного рішення стало ненаданням платником податку первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.

Вважаючи оскаржуване рішення відповідача необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом безпідставно зупинено реєстрацію податкової накладної позивача та, як наслідок, протиправно прийнято оскаржуване рішення про відмову в їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України) та Порядком зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 117 (далі по тексту - Порядок № 117).

Відповідно до підпунктів 16.1.2,16.1.3, п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Правовими положеннями п. 201.1 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно п. 187.1 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.10 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня (абз.5 п. 201.10 ПК України).

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Згідно з п. 201.16 ст. 201 ПК України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Положеннями Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 117, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) передбачено, що у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.

Відповідно до п.п. 12, 13 Порядку у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються: номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування; порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД / послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена; критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями пп. 3 п. 13 Порядку передбачено зазначення критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій .

Критерії ризиковості платника податку визначені у п. 1 листа ДФС України від 21 березня 2018 року № 959/99-99-07-18, а критерії ризиковості здійснення операцій - у п. 2 зазначеного листа.

Згідно з п. 2 листа ДФС України від 21 березня 2018 року № 959/99-99-07-18 податкові накладні/розрахунки коригування, складені платниками податку, перевіряються на відповідність ознакам ризиковості здійснення операцій.

Отже, податкові накладні/розрахунки коригування підлягають перевіряються саме на відповідність ознакам ризиковості здійснення операцій, перелічені у п. 2 листа ДФС України від 21 березня 2018 року № 959/99-99-07-18.

Натомість на відповідність критеріям, передбаченим у п. 1 вказаного листа, перевіряються саме платники податку.

Також п. 1 листа ДФС України від 21 березня 2018 року № 959/99-99-07-18 передбачено, що у разі виявлення, що платник податків має ознаки ризиковості згідно з пунктом 1.6 цих Критеріїв, то такий платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання Комісії, на якому прийнято відповідне рішення.

У свою чергу п. 1.6 листа ДФС України від 21 березня 2018 року № 959/99-99-07-18 містить 7 критеріїв, за якими комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків.

Зазначені норми вказують на те, що підставами для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є встановлення невідповідності: платника податку - критеріям ризиковості платника податку, а податкової накладної/розрахунку коригування - критеріям ризиковості здійснення операції. У разі встановлення невідповідності платника податку критеріям, що перелічені у п. 1.6 листа ДФС України від 21 березня 2018 року № 959/99-99-07-18, у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної необхідно зазначити, який саме із них було виявлено.

Таким чином, приймаючи рішення про зупинення реєстрації податкової накладної позивача, контролюючий орган не виконав вимоги пп. 3 п. 13 Порядку, оскільки зазначені у квитанціях відомості не дають можливості однозначно встановити їх невідповідність нормам чинного законодавства.

У відповідності до п. 14 Порядку перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Як встановлено судом, що ТОВ ТСФ надіслало контролюючому органу 23.05.2019 року пояснення до повідомлення щодо подачі документів про підтвердження здійснення господарських операцій по зупиненій податковій накладній № 1 від 14.05.2019 року.

Відповідач не заперечує факту отримання таких документів, проте в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем не надано первинні документи по відносинам з контрагентом.

Разом з тим, зазначені твердження не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи належними доказами та доданими позивачем копіями первинних документів, які не є обов`язковими, відповідно до норм податкового законодавства, для реєстрації податкової накладної.

Відповідно до п. 21 Порядку підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є : ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

У оскаржуваному рішенні від 27.05.2019 року № 1172661/425542288 про відмову в реєстрації податкової накладної позивача зазначено, що підставою для відмову в реєстрації податкової накладної ТОВ ТСФ стало ненадання платником податку первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.

Разом з тим, як вже вище зазначалося судом, ТОВ ТСФ надіслано контролюючому органу пояснення до повідомлення 23.05.2019 року щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій.

Вказане спростовує зазначені підстави податкового органу для винесення оскаржуваного рішення.

При вирішенні справи колегія суддів виходить із того, що ненадання документів, передбачених п. 14 Порядку, може бути підставою для відмови у реєстрації податкової накладної виключно за умови, що такі документи повинні були складатися згідно умов договору або вимог закону та перебували або повинні були перебувати у розпорядженні платника податків.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у рішеннях Комісії не зазначено (не підкреслено) яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладених, який міститься у п. 14 Порядку, є загальним.

При визначенні переліку документів, які є об`єктивно необхідними для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, Комісія зобов`язана враховувати особливості господарської операції, у зв`язку з вчиненням якої складено податкову накладну та у кожному випадку застосувати індивідуальний підхід до вирішення питання про те, чи є надані платником податків документи достатніми для прийняття рішення.

Згідно з постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 822/1817/18 загальними вимогами, які висуваються до індивідуальних актів, як актів правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Крім того, посилання контролюючого органу на листи, які містять певні роз`яснення не заслуговує на увагу суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні ст. 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2019 у справі № 822/1878/18.

Отже, посилаючись на відсутність окремих документів, як на підставу для відмови у реєстрації податкових накладних, Комісія зобов`язана була чітко вказати перелік таких документів із зазначенням обґрунтування необхідності їх надання. Саме по собі загальне посилання на ненадання певних документів, можливість подання яких передбачена п. 14 Порядку, не є виконанням вимог закону щодо форми і змісту індивідуального акту.

Наведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що оскаржуване рішення Комісії про відмову в реєстрації податкових накладних є необґрунтованим та незаконним, а отже, були правомірно скасоване судом першої інстанції.

Щодо аналізу господарських операцій між позивачем та його контрагентом, то в даній справі суд не надає оцінку реальності їх здійснення, оскільки це питання повинно досліджуватись під час здійснення податкового контролю, що відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України включає в себе систему заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зокрема, шляхом здійснення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Крім того, в разі, якщо контролюючий орган і вважав, що є обставини, які унеможливлювали реєстрацію податкових накладних позивача в Єдиному реєстрі податкових накладних (зокрема, якщо подані документи складені з порушенням законодавства або є недостатніми для прийняття Комісією рішення), це не давало йому права приймати рішення про відмову в реєстрації податкових накладних до закінчення строку, встановленого пунктом 15 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 117, - до закінчення 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного у податковій накладній / розрахунку коригування, протягом яких платник податку має право подати до контролюючого органу письмові пояснення та копії документів, зазначені у пункті 14 цього Порядку.

Адже, встановлений пунктом 23 Порядку строк для прийняття контролюючим органом рішення про відмову в реєстрації податкових накладних підлягає застосуванню з урахуванням строку, який пунктом 15 Порядку наданий платнику податків для реалізації його права.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідачем неправомірно зупинено реєстрацію податкової накладної позивача і протиправно винесено оскаржуване рішення про відмову у реєстрації вказаної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, адже контролюючий орган обмежився лише загальною оцінкою наданих позивачем документів, при цьому, сукупність наданих первинних документів до матеріалів справи, не дають підстав для сумніву щодо дійсного укладання договорів та господарської діяльності між позивачем та його контрагентом, на виконання вимог яких складено спірну податкову накладну.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 року в справі № 300/148/19.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо позовних вимог про реєстрацію податкової накладної № 1 від 14.05.2019 року, датою її фактичного подання до реєстрації, подану ТОВ ТСФ , колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, сам факт зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН не спростовує ані факту здійснення платником податків господарської операції, ані факту наявності дати виникнення саме першої події (придбання товарів/послуг або отримання коштів), що підтверджується тільки первинними документами, на підставі яких складається податкова накладна/розрахунок коригування.

Наведені обставини свідчать, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, адже відповідач не був позбавлений можливості після отримання наданих позивачем документів дослідити правочини, які укладалися між позивачем та його контрагентом, і винести законне та обґрунтоване рішення. Проте, зазначене контролюючим органом здійснено не було.

Суд вважає, що ефективним захистом прав позивача у відповідності до ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є зобов`язання відповідача-суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У даному випадку, задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати податкову накладну № 1 від 14.05.2019 року, датою її фактичного подання до реєстрації, подану ТОВ ТСФ , в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, датою її фактичного надходження є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

У зв`язку з викладеним, наявні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання зареєструвати відповідні податкові накладні, що, водночас, з урахуванням наведеного вище, не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, а є способом відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін . Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 12.01.2021 року