Рішення

від 12.01.2021 по справі 542/1436/20

НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2021 року справа № 542/1436/20

провадження № 2/542/120/21

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Стрельченко Т.Г.,

при секретарі - Нестеренко О.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Берлименко Тетяни Володимирівни до територіальної громади в особі Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в :

13.11.2020 року представник позивача адвокат Берлименко Т.В. звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (корівника) літ. А-1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, на якій розташований вищезгаданий об`єкт нерухомості, належить колективному сільськогосподарському підприємству Маяк на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ № 0026, зареєстрованого за № 1 від 25.12.1995 року.

Фактично ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 1,2134 га, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачем ОСОБА_1 розроблено кадастровий план земельної ділянки площею 1,2135 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за вищезазначеною адресою. На згаданому плані також зазначено кадастровий номер земельної ділянки 5323483200:00:007:1004.

Посилаючись на вимоги ст. 377 ЦК України, згідно якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), та ст. 120 ЗК України, згідно якої особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості, просила суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17.11.2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01.12.2020 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, позивач надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав письмову заяву № 19/02-14 від 06.01.2021 року про розгляд справи у його відсутність.

Давши оцінку матеріалам справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З технічного паспорта на нежитлову будівлю, виготовленого КП Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор станом на 06.02.2008 року, вбачається, що по АДРЕСА_1 знаходиться корівник літ. А-1 (а.с. 8, 9).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19248659 від 19.06.2008 року ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (корівника), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу серії ВКО № 318239 від 09.06.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Дашівською В.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 798 (а.с. 10, 11).

Земельна ділянка, на якій розташований вищезгаданий об`єкт нерухомості, належить колективному сільськогосподарському підприємству Маяк на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ № 0026, зареєстрованого за № 1 від 25.12.1995 року (а.с. 12, 13).

Фактично ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 1,2134 га, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачем ОСОБА_1 розроблено кадастровий план земельної ділянки площею 1,2135 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На згаданому плані також зазначено кадастровий номер земельної ділянки 5323483200:00:007:1004 (а.с. 14).

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 13.11.2020 року, уточнена площа земельної ділянки з кадастровим номером 5323483200:00:007:1004, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, становить 1,2134 га (а.с. 16).

Згідно ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 373 Цивільного кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Вищезгадана норма не містить поняття про те, що в Україні існує колективна власність на землю. Однак виданий колективному сільськогосподарському підприємству Маяк державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ № 0026, зареєстрований за № 1 від 25.12.1995 року, не скасовано.

Згідно п.п. г п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 року у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок комунальної власності.

Вказана норма Закону свідчить також про те, що державний акт на право колективної власності на землю є формальним та не породжує правових наслідків.

Таким чином, перебування земельної ділянки у колективній власності та відсутність правового механізму повернення земельної ділянки до державної форми власності, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

У зв`язку з тим, що державний акт на право колективної власності не скасовано, позивач ОСОБА_1 не має можливості реалізувати своє право на власність.

Згідно ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до постанови ВСУ по справі № 6-253цс16 щодо прав на земельну ділянку при відчуженні об`єкта нерухомості від 13.04.2016 року, зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ № 0026, зареєстрований за № 1 від 25.12.1995 року, виданий колективному сільськогосподарському підприємству Маяк на землю загальною площею 2868,4 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

- сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

- несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

- громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Таким чином, згідно вищезазначеної норми законодавства, ОСОБА_2 має право отримати у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться, у тому числі, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку про повне задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 256, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 328, 331, 373, 377 ЦК України, ст.ст. 78, 120 ЗК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Берлименко Тетяни Володимирівни до територіальної громади в особі Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5323483200:00:007:1004 площею 1,2134 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: с. Малий Кобелячок, Новосанжарський район, Полтавська область, 39333;

представник позивача: адвокат Берлименко Тетяна Володимирівна, місцезнаходження: вул. Центральна, 30, смт. Нові Санжари, Полтавська область, 39300;

відповідач: територіальна громада в особі Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, місцезнаходження: с. Малий Кобелячок, Новосанжарський район, Полтавська область, 39333.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Т.Г. Стрельченко