Рішення

від 12.01.2021 по справі 365/400/20

ЗГУРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 365/400/20

Номер провадження: 2/365/32/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.01.2021 року смт. Згурівка

Згурівський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді ХИЖНОГО Р.В.

за участю секретаря судового засідання НОСОВОЇ О.О.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі № 1 в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Згурівського районного суду Київської області із вищезазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що починаючи з кінця 1996 року по 2005 рік проживав однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 . Офіційний шлюб вони не укладали. Разом вони проживали у будинку, який розташований по АДРЕСА_1 та належав ОСОБА_4 . Житловий будинок розташований на земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221986401:01:012:0025. Також вони використовували земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0600 га, кадастровий номер 3221986401:01:012:0024, яка розташована по АДРЕСА_1 . Земельні ділянки теж були власністю ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті, тобто з 2005 року і по даний час, позивач продовжує проживати в будинку та користуватись земельними ділянками. Позивач здійснює утримання житлового будинку за рахунок власних коштів, проводить ремонти, оплачує комунальні послуги. Спадкоємцем померлої є її син ОСОБА_3 , який спадщину прийняв. Відповідач на житловий будинок та земельні ділянки не претендує. Отже, позивач більше п`ятнадцяти років відкрито та добросовісно володіє та користується спірними житловим будинком та земельними ділянками. Позивач позбавлений можливості вільно розпоряджатись вказаним майном, оскільки не є його власником. Враховуючи вищевикладене, позивач ОСОБА_2 просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0600 га, які розташована по АДРЕСА_1 , а також не стягувати з відповідача судові витрати.

В підготовчому судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити. Додатково уточнив, що в позовній заяві було допущено технічні помилки та площа земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства зазначена 0,6000 га замість правильної 0,0600 га, також замість правильного кадастрового номера для вказаної земельної ділянки 3221986401:01:012:0024, помилково вказано кадастровий номер 3221986401:01:012:0025. Просив вважати правильним для земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площу 0,0600 га та кадастровий номер 3221986401:01:012:0024.

В підготовче судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, про дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання був повідомлений у встановленому законом порядку, направив до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнав повністю.

Суд визнав можливим розглядати справу без участі відповідача, оскільки у справі є достатньо матеріалів про права та правовідносини сторін та неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи.

На підставі ч. 3 ст. 200, ч. 4 ст. 206 ЦПК України суд вважає за можливе за результатами підготовчого провадження ухвалити рішення про задоволення позову.

Обставини, викладені у позовній заяві підтверджуються показами свідків та письмовими доказами по справі.

В підготовчому судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що багато років знайома з позивачем ОСОБА_2 , оскільки вони мешкають в одному селі та є сусідами. В будинку по АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_4 , та була власником вказаного будинку. У власності ОСОБА_4 також були земельна ділянка під городом та присадибна земельна ділянка. З 1996 року ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_2 почали проживати цивільним шлюбом. Проживали вони в будинку, який належав ОСОБА_4 , вели спільне господарство, обробляли город. У 2005 році ОСОБА_4 померла. Після чого. Позивач продовжив проживати в будинку, ставився до будинку як до власного майна, ремонтував, провів водопостачання. Також позивач доглядав присадибну ділянку та обробляв город. Після смерті ОСОБА_4 спадщину у вигляді земельних паїв прийняв відповідач ОСОБА_3 , який був сином померлої. Відповідач ніколи не претендував на житловий будинок та земельні ділянки, якими користується позивач. Позивач більше п`ятнадцяти років володіє та користується житловим будинком та земельними ділянками, що належали ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні надав покази, аналогічні показам свідка ОСОБА_6 .

Дослідженими в ході судового розгляду письмовими доказами встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 (копія технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами - а.с.12-18, довідка виконкому Турівської сільської ради про належність житлового будинку ОСОБА_4 згідно погосподарських книг - а.с.27, копії погосподарських книг - а.с.30-36).

ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221986401:01:012:0025, яка розташована по АДРЕСА_1 (копія Державного акту серії КВ на право приватної власності на землю - а.с.19, копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку - а.с.20-21).

Також ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,0600 га, кадастровий номер 3221986401:01:012:0024, яка розташована по АДРЕСА_1 (копія Державного акту серії КВ на право приватної власності на землю - а.с.19, копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку - а.с.22-26).

На підставі постанови Верховної Ради України Про утворення та ліквідацію районів № 807-IX від 17.07.2020 року, яка набрала чинності 19.07.2020 року, Згурівський район у Київській області ліквідовано та утворено Броварський район у складі Згурівської селищної територіальної громади. Відтак правильною адресою розташування спірних житлового будинку та земельних ділянок є АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про смерть - а.с.10).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина за законом, яку у встановленому законом порядку прийняв її син - відповідач ОСОБА_3 . Строк для прийняття спадщини закінчився, інші спадкоємці спадщину не приймали. Відповідач свої спадкові права на спірний житловий будинок та земельні ділянки не оформив, свідоцтва про право на спадщину на них не отримав (копія свідоцтва про народження - а.с.38, копія спадкової справи № 14/2014 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 - а.с.50-86).

Позивачу ОСОБА_2 було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельні ділянки, оскільки позивач спадщину у встановленому законом порядку не прийняв, на відміну від спадкоємця першої черги - відповідача ОСОБА_3 (нотаріальна відмова - а.с.37).

Позивач з часу смерті ОСОБА_4 , тобто 02 листопада 2005 року по даний час, тобто більше п`ятнадцяти років проживає в житловому будинку по АДРЕСА_1 , утримує будинок, проводить поточні ремонти, сплачує комунальні та інші обов`язкові платежі. Також відповідач обробляє городню ділянку (довідка виконкому Турівської сільської ради - а.с.27).

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається.

За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України, позивач має довести, окрім відкритості, безперервності і давності володіння нерухомим майном, щодо якого у нього відсутні підстави для володіння і набуття права власності, ще і інші обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, добросовісність володіння.

Ознака добросовісності присутня у тому випадку, коли володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном (постанова Верховного Суду від 27.09.2018 року по справі № 571/1099/16-ц).

Отже, для застосування набувальної давності добросовісний набувач має довести, що майно, яким він заволодів, є чужим, тобто належить іншій особі, а у самого добросовісного набувача на момент заволодіння майном були відсутні передбачені законом підстави для набуття власності на нього і він не знав і не міг знати про це. До того ж, таке заволодіння має бути правомірним. Застосування до набувальної давності презумпції добросовісності не відповідає буквальному змісту ст. 344 ЦК, оскільки в силу ч. 5 ст. 12 ЦК презумпція добросовісності діє тоді, коли законом встановлені правові наслідки недобросовісного здійснення особою свого права (частини 1, 3 ст. 388 ЦК), тоді як ст. 344 ЦК вказує на правомірні дії щодо добросовісного заволодіння чужим майном.

Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном.

Пунктом 11 Постанови Пленуму ВССУ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 року № 5 передбачено, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння). Отже, встановлення власника майна є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. В даній справі позивачем вірно було визначено відповідачем у справі спадкоємця померлої ОСОБА_4 - відповідача ОСОБА_3 .

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Тобто відсутність реєстрації права власності на спірний житловий будинок не перешкоджає визнанню за позивачем права власності на нього за набувальною давністю.

Оцінюючи добуті в судовому засіданні докази, приймаючи визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю. В ході судового розгляду встановлено, що позивач ОСОБА_2 більше п`ятнадцяти років володіє та фактично користується житловим будинком та земельними ділянками, що розташовані по АДРЕСА_1 . Володіння та користування позивача спірними будівлею та земельними ділянками є відкритим та безперервним, а тому суд вважає за необхідне, визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0600 га, які розташована по АДРЕСА_1 . Суд вважає за можливе не застосовувати до відповідача ОСОБА_3 ст. 141 ЦПК України щодо розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 15,16,316,328,344 ЦК України,

ст.ст. 19,141,142,197,198,200,206,263,265,273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221986401:01:012:0025, яка розташована по АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0600 га, кадастровий номер 3221986401:01:012:0024, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Не застосовувати до ОСОБА_3 ст. 141 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Згурівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

На підставі п. 3 Розділу ХІІ Прикінцеві положення Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Позивач: ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , житель АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду складено 13.01.2021 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ Р.В. ХИЖНИЙ