Рішення

від 13.01.2021 по справі 910/13062/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2021Справа № 910/13062/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедро"

(Україна, 49033, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, буд. 122, літ. Д-2; ідентифікаційний код: 41162327)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо"

(Україна, 01042, м. Київ, провул. Новопечерський, буд. 19/3, корп. 2, каб. 33; ідентифікаційний код: 32650231)

про стягнення 431 687,07 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Щедро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (далі - відповідач) про стягнення 431 687,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 281218-14/1г від 28.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 01042, м. Київ, провул. Новопечерський, буд. 19/3, корп. 2, каб. 33.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 07.09.2020 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

18.09.2020 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 14.09.2020 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 07.09.2020).

Відтак, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

28.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Щедро" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 281218-14/1г (далі - Договір у редакції Протоколу розбіжностей), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах цього Договору.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору поставка товару здійснюється на підставі накладної (их) згідно із замовленнями покупця, яка (і) є невід`ємною частиною Договору. Загальна вартість Договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії Договору.

За умовами пункту 3.1 Договору асортимент та кількість товару погоджується сторонами в замовленні і зазначаються в накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення.

Згідно з п. 4.3 Договору передача товару постачальником і його приймання покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням покупця.

Відповідно до п. 4.10 Договору обов`язок постачальника по поставці товару покупцю вважається своєчасно та належним чином виконаним з моменту передачі товару в повному обсязі покупцю і надання повного пакету документів покупцю на товар.

У пункті 5.4.1 Договору сторони погодили, що датою поставки товару вважається дата, зазначена представником покупця у видатковій накладній на поставку вказаного товару в момент його отримання.

За твердженнями позивача, на виконання умов Договору, ним було поставлено відповідачу товар, проте відповідачем було оплачено поставлений товар частково, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість, розмір якої, станом на 27.08.2020, складає 431 687,07 грн.

Як зазначає позивач, вказаний розмір заборгованості виник у зв`язку з неоплатою відповідачем вартості товару за видатковими накладними, виписаними за період з 21.05.2020 по 16.07.2020, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Товар за вказаними видатковими накладними було прийнято відповідачем, про що свідчать підписи його представників та відтиски печатки відповідача у видаткових накладних.

Згідно з п. 5.4 Договору оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника через 30 (тридцять) календарних днів з дня отримання товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії Договору (пункт 9.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу вимогу вих. № 1398 від 11.08.2020 про погашення заборгованості за Договором у розмірі 388 715,27 грн, яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором у розмірі 431 687,07 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором вартістю 431 687,07 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, виписаними за період з 21.05.2020 по 16.07.2020, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи уповноважених представників відповідача та відтиски печатки відповідача у вказаних видаткових накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 5.4 Договору, зобов`язання відповідача щодо оплати вартості товару мало бути виконане в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача через 30 (тридцять) календарних днів з дня отримання товару.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доказів погашення відповідачем вищезазначеної заборгованості матеріали справи не містять.

Наявність заборгованості у відповідача за Договором в розмірі 431 687,07 грн також підтверджується наявним у матеріалах справи підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатками Актом звірки взаєморозрахунків за січень 2020 - липень 2020.

Відповідно до вимог чинного законодавства України акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

З огляду на вищенаведене, оскільки інформація, відображена в Акті звірки взаєморозрахунків, підтверджена первинними документами і вказаний Акт містить підписи уповноважених осіб, а також відтиски печаток сторін, суд приймає вказаний Акт звірки взаєморозрахунків як належний доказ на підтвердження визнання відповідачем заборгованості за Договором в розмірі 431 687,07 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за Договором у розмірі 431 687,07 грн.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 475,31 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (Україна, 01042, м. Київ, провул. Новопечерський, буд. 19/3, корп. 2, каб. 33; ідентифікаційний код: 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедро" (Україна, 49033, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, буд. 122, літ. Д-2; ідентифікаційний код: 41162327) заборгованість в розмірі 431 687 (чотириста тридцять одна тисяча шістсот вісімдесят сім) грн 07 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 475 (шість тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн 31 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13.01.2021

Суддя О.В. Нечай