Рішення

від 13.01.2021 по справі 910/15124/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2021Справа № 910/15124/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Топ Сервіс Україна

до Комунального підприємства Київпастранс

про стягнення 249 643,83 грн

без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Топ Сервіс Україна (далі - ТОВ Топ Сервіс Україна , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства Київпастранс (далі - КП Київпастранс , відповідач) про стягнення 249 643,83 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем його обов`язку своєчасно та в повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання умов договору № 52.17-351 від 04.12.2017.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 249 643,83 грн, з яких: 213 760,00 грн - основний борг, 26 690,72 грн - пеня, 3 726,78 грн - інфляційна складова боргу, 5 466,33 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2020, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі № 910/15124/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Так, ухвала суду від 03.11.2020 була направлена позивачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, проте вказана ухвала суду була повернута підприємством поштового зв`язку у зв`язку із тим, що адресат відсутній за вказаною адресою, а також за закінченням встановленого стоку зберігання.

Ухвала суду від 03.11.2020 також була направлена відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, про що свідчить відповідний штамп Господарського суду міста Києва про реєстрацію вихідної кореспонденції, проставлений на звороті процесуального документа. Проте, ані рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ані поштове відправлення (конверт) не були повернуті підприємством поштового зв`язку до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

23.11.2020 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що він частково заперечує проти заявлених позивачем вимог, з огляду на те, що 07.10.2020 та 15.10.2020 ним були сплачені на користь позивача грошові кошти в загальному розмірі 4 000,00 грн, у зв`язку з чим сума основного богу становить 209 760,00 грн, а не 213 760,00 грн, як вказує позивач.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

04.12.2017 між ТОВ Топ Сервіс Україна (постачальник) та КП Київпастранс (покупець) був укладений договір № 52.17-351 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю Конструкційні матеріали код 44110000-4 за ДК 021:2015 (плити залізобетонні) (Лот № 2 - плити залізобетонні для покриття трамвайних колій типу 2П), (далі - товар), а покупець - сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток № 1), що додається до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 1.2 договору асортимент товару, який поставляється за цим договором, повинен відповідати Технічній специфікації товару згідно з додатком № 2, що є невід`ємною частиною цього договору, та вибирається покупцем, виходячи із виробничих потреб в межах наданої специфікації.

Пунктом 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 29.12.2018) передбачено, що сума цього договору (ціна договору) визначається згідно з специфікацією (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору, і становить 2 208 000,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 441 600,00 грн, разом ціна договору становить 2 649 600,00 грн з ПДВ.

Матеріали справи свідчать, що сторони погодили Специфікацію товару (додаток № 1 до договору № 52.17-351 від 04.12.2017), а також Технічну специфікацію (додаток № 2 до договору № 52.17-351 від 04.12.2017).

У п. 4.1 договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару. Відстрочка платежу становить 30 (тридцять) календарних днів (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє по 31 грудня 2018 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, які виникли під час дії цього договору.

На виконання укладеного сторонами договору позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 254 760,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 33 від 06.09.2019 та № 34 від 14.11.2019, підписаними представниками обох сторін та засвідченими їх печатками.

Відповідач, у порушення умов укладеного сторонами договору товар, поставлений позивачем за видатковими накладними № 33 від 06.09.2019 та № 34 від 14.11.2019, оплатив частково, а саме в розмірі 41 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № СК000169/1 від 28.01.2020, № СК000366/1 від 26.05.2020, № СК000432/1 від 15.06.2020, № СК000911/1 від 21.09.2020, № СК000910/1 від 22.09.2020, № СК000912/1 від 28.09.2020.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за товар, поставлений останнім на виконання умов договору № 52.17-351 від 04.12.2017, становить 213 760,00 грн.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Положеннями ч. 1 ст. 262 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти в розмірі 4 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № СК000913/1 від 07.10.2020 та № СК000921/1 від 15.10.2020.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що провадження у даній справі щодо стягнення частини основного боргу в розмірі 4 000,00 грн підлягає закриттю, з огляду на те, що вказані грошові кошти були сплачені відповідачем після звернення позивача за захистом його порушеного права до суду (яке відбулось 02.10.2020 шляхом направлення позовної заяви до суду засобами поштового зв`язку).

В іншій частині суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 209 760,00 грн з огляду на відсутність доказів, на підтвердження виконання відповідачем його зобов`язань перед позивачем у цій частині.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 26 690,72 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням положень п.п. 4.1, 4.2 договору, згідно з якими відстрочка платежу становить 30 (тридцять) календарних днів з дати підписання відповідачем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару, судом встановлено, що товар поставлений позивачем за:

- видатковою накладною № 33 від 06.09.2019 повинен був бути оплачений відповідачем не пізніше 06.10.2019, а порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 07.10.2019;

- видатковою накладною № 34 від 14.11.2019 повинен був бути оплачений відповідачем не пізніше 14.12.2010, а порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 15.12.2019.

Поряд з наведеним, суд вказує, що внаслідок неправильного тлумачення умов п.п. 4.1, 4.2 договору, позивач дійшов висновку про те, що відстрочення здійснення оплати товару становить 60 календарних днів, а не 30 календарних днів, як передбачено укладеним сторонами договором, у зв`язку з чим позивачем невірно визначений останній день строку виконання грошового зобов`язання з оплати товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково та з порушення встановленого умовами договору строку, відтак допустив порушення зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013 роз`яснено, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, нарахування пені обмежується не лише шестимісячним строком, встановленим положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, але також чітко регламентованим початком відліку вказаного строку, перебіг якого починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій та матеріальних втрат суд встановив, що позивачем невірно визначений період їх нарахування, внаслідок неправильного тлумачення умов п.п. 4.1, 4.2 договору щодо кількості днів відстрочення здійснення оплати товару.

Здійснивши власний розрахунок пені за період з 07.11.2019 по 07.04.2020 для накладної № 33 від 06.09.2019 та за період з 15.01.2020 по 15.06.2020 для накладної № 34 від 14.11.2019, суд встановив, що її розмір становить 23 759,90 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню в розмірі визначеному судом, а саме в розмірі 23 759,90 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 5 466,33 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 3 726,78 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за визначені позивачем періоди, суд встановив, що їх розмір становить 5 659,69 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача 3% річних заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме в розмірі 5 466,33 грн.

Здійснивши власний розрахунок інфляційної складової боргу за визначені позивачем періоди, суд встановив, що її розмір становить 3 560,14 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню в розмірі визначеному судом, а саме в розмірі 3 560,14 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 209 760,00 грн, пені в розмірі 23 759,90 грн, інфляційної складової боргу в розмірі 3 560,14 грн, 3% річних в розмірі 5 466,33 грн. Провадження у справі щодо вимог про стягнення частини основного боргу в розмірі 4 000,00 грн підлягає закриттю.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому судом враховані положення ч. 9 вказаної статті, згідно з якими у тому випадку,якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору . Судом враховано, що позовна заява була зареєстрована в суді 05.10.2020, провадження у справі відкрито 03.11.2020, а часткова оплата відповідачем основного боргу була здійснена ним 07.10.2020 та 15.10.2020, тобто після звернення позивача до суду за захистом його порушених прав.

Таким чином, в частині позовних вимог, провадження щодо яких судом закрито, судовий збір покладається на відповідача, в іншій частині - розподіляється між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 4 000,00 грн (чотири тисячі грн 00 коп.).

3. Стягнути з Комунального підприємства Київпастранс (04070, м. Київ, вул. Набережне Шосе, буд. 2, ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Топ Сервіс Україна (03189, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, буд. 6-В, офіс 1, ідентифікаційний код 41137903) основний борг у розмірі 209 760,00 грн (двісті дев`ять тисяч сімсот шістдесят грн 00 коп.), пеню в розмірі 23 759,90 грн (двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят дев`ять грн 90 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 3 560,14 грн (три тисячі п`ятсот шістдесят грн 14 коп.), 3% річних в розмірі 5 466,33 грн (п`ять тисяч чотириста шістдесят шість грн 33 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 698,20 грн (три тисячі шістсот дев`яносто вісім грн 20 коп.).

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 13.01.2021.

Суддя О.Г. Удалова