Рішення

від 12.01.2021 по справі 910/16158/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2021Справа № 910/16158/20 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "ІЗЯСЛАВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД" (30300, Хмельницька обл., Ізяславський район, м. Ізяслав, вул. Жовтнева (Миколи Микитюка), будинок 81, код ЄДРПОУ 00380497)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, корпус 2, кабінет 33, код ЄДРПОУ 32650231)

про стягнення 66 873,51 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "ІЗЯСЛАВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення заборгованості, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 071218-01/1г від 07.12.2018, у розмірі 66 873,51 грн, з яких: 65 820,90 грн основного боргу, 210,98 грн трьох відсотків річних та 841,63 грн пені.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.10.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

10.11.2020 до суду від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.11.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 28.12.2020 року до 11.01.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 12.01.2021 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.12.2018 між Приватним акціонерним товариством "ІЗЯСЛАВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (покупець) укладено договір поставки № 071218-01/1г, за умовами якого постачальник зобов`язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору (пункт 1.1. договору).

Поставка товару здійснюється на підставі накладних, які є невід`ємними частинами договору поставки (п.1.2. договору).

Відповідно до п.1.3. договору загальна вартість даного договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії даного договору.

Асортимент та кількість товару зазначаються у накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення. Постачальник зобов`язується дотримуватися відповідності позицій товару у накладній позиціям у замовленні. Кожне замовлення повинно бути оформлено окремою накладною. Не допускається об`єднання декількох замовлень в одну накладну та оформлення декількох накладних по одному замовленню (п.3.1. договору поставки).

Відповідно до п.5.1. договору постачальник зобов`язується поставляти товари за цінами, зазначеними у специфікації затвердженій сторонами (додаток №1). Ціна товару в специфікації повинна вказуватися як з ПДВ, так і без ПДВ, а також зазначатися у гривнях, та включати не більше 2-ох знаків після коми. В накладних ціна товару повинна вказуватися з округленням до цілих копійок, та при кожній наступній поставці не може перевищувати цін, узгоджених у специфікації. Підвищення цін на продовольчі товари може здійснюватися не частіше одного разу на місяць, а на товари не продовольчої групи - не частіше одного разу в квартал.

Згідно з п.10.7. договору у випадку не підписання сторонами специфікації до даного договору у формі окремого документу, специфікацією у розумінні ст. 266 ГКУ, будуть вважатися накладні, підписані сторонами.

Відповідно до п.5.4. договору поставки оплата за поставлений товар сум у розмірах понад ліміт, встановлений п.5.5. даного договору здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника кожні 21 календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

Згідно з п.5.5. договору заборгованість покупця за поставлений постачальником товар, яка зберігається за покупцем застосування до нього відповідальності за невиконання зобов`язань по договору та складає суму (ліміт заборгованості) в розмірі 1 000,00 грн у т.ч. ПДВ. Вказаний ліміт заборгованості повинен бути погашений у випадку розірвання або закінчення терміну дії договору після підписання сторонами акту звірки.

Умовами п.9.1. договору визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.

На виконання вищезазначених умов договору поставки постачальник, належним чином та у погоджені сторонами строки здійснював поставку покупцю товару.

Постачальник поставив покупцю продукції на загальну суму 65 820,90 грн, що підтверджується копіями наявних в матеріалах справи накладних, які містять підписи відповідальних осіб відповідача та відтиски печатки відповідача.

Позивач у позовній заяві зазначає, що станом на час складання позовної заяви оплати за поставлений товар, згідно товарно-транспортних накладних порушено, вартість товару в сумі 65 820,90 грн залишена відповідачем не сплаченою.

10 серпня 2020 позивач вихідним листом № 199 надіслав на адресу відповідача претензію (вимогу) щодо сплати останнім заборгованості в сумі 60 266,13 грн. Докази надіслання даної претензії відповідачу в матеріалах справи відсутні.

Відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв`язку з чим має сплатити 210,98 грн трьох відсотків річних та 841,63 грн пені, нарахованих за період прострочення боржника.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.4.10. договору поставки обов`язок постачальника по поставці товару покупцю вважається своєчасно та належним чином виконаним з моменту передачі товару в повному обсязі покупцю і надання повного та відповідного пакету документів покупцю на товар.

Судом встановлено, що постачальником було поставлено покупцю за договором поставки № 140119-03/1г від 14.01.2019 товар, що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних, зокрема, №0000-040950 від 01.06.2020, №0000-041343 від 02.06.2020, №0000-041992 від 03.06.2020, №0000-042858 від 04.06.2020, №0000-042871 від 04.06.2020, №0000-043544 від 05.06.2020, №0000-044178 від 06.06.2020, №0000-044206 від 06.06.2020, №0000-044825 від 07.06. 2020, №0000-045417 від 08.06.2020, №0000-045457 від 08.06.2020, №0000-046235 від 09.06.2020, №0000-046665 від 10.06.2020, №0000-047216 від 11.06.2020, №0000-047288 від 11.06.2020, №0000-047818 від 12.06.2020, №0000-048226 від 13.06.2020, №0000-048459 від 13.06.2020, №0000-049099 від 14.06.2020, №0000-049698 від 15.06.2020, №0000-050195 від 16.06.2020, №0000-050215 від 16.06.2020, №0000-050851 від 17.06.2020, №0000-051502 від 18.06.2020, №0000-051552 від 18.06.2020, №0000-051928 від 19.06.2020, №0000-052796 від 20.06.2020, №0000-053202 від 21.06.2020, №0000-054116 від 22.06.2020, №0000-054576 від 23.06.2020, №0000-055232 від 24.06.2020, №0000-055660 від 25.06.2020, №0000-055914 від 25.06.2020, №0000-056553 від 26.06.2020, №0000-057202 від 27.06.2020, №0000-057773 від 28.06.2020, №0000-058118 від 29.06.2020, №0000-058336 від 29.06.2020, №0000-059353 від 01.07.2020, №0000-060226 від 02.07.2020, №0000-060240 від 02.07.2020, №0000-060647 від 03.07.2020, №0000-061487 від 04.07.2020, №0000-061879 від 05.07.2020, №0000-062630 від 06.07.2020, №0000-062633 від 06.07.2020, №0000-063274 від 07.07.2020, №0000-063936 від 08.07.2020, №0000-064593 від 09.07.2020, №0000-064637 від 09.07.2020, №0000-065238 від 10.07.2020, №0000-065854 від 11.07.2020, №0000-065912 від 11.07.2020, №0000-067043 від 13.07.2020, №0000-067665 від 14.07.2020, №0000-067776 від 14.07.2020, №0000-068333 від 15.07.2020, №0000-068984 від 16.07.2020, №0000-068990 від 16.07.2020, №0000-069562 від 17.07.2020, №0000-070291 від 18.07.2020, №0000-070934 від 19.07.2020, №0000-071458 від 20.07.2020, №0000-072106 від 21.07.2020, №0000-072747 від 22.07.2020, №0000-073441 від 23.07.2020, №0000-073489 від 23.07.2020, №0000-074075 від 24.07.2020, №0000-074752 від 25.07.2020, №0000-075327 від 26.07.2020, №0000-075914 від 27.07.2020, №0000-076542 від 28.07.2020, №0000-076943 від 29.07.2020, №0000-077869 від 30.07.2020, №0000-078545 від 31.07.2020, №0000-078900 від 01.08.2020, №0000-079536 від 02.08.2020, №0000-080289 від 03.08.2020, №0000-080927 від 04.08.2020, №0000-081612 від 05.08.2020, №0000-082262 від 06.08.2020, №0000-082930 від 07.08.2020, №0000-083582 від 08.08.2020, №0000-084160 від 09.08.2020, №0000-084772 від 10.08.2020, №0000-085424 від 11.08.2020 на загальну суму 65 820,90 грн.

Таким чином позивач виконав свої договірні зобов`язання за даним договором у повному обсязі, поставив обумовлений у вказаному договорі товар.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач порушив строки своєчасної оплати за поставлений позивачем товар за вищевказаними товарно-транспортними накладними та оплату товару, поставленого за вищевказаними накладними, відповідачем не здійснено.

Судом встановлено, що вказана у товарно-транспортних накладних продукція була отримана уповноваженими особами відповідача, факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі продукцію прийняв у вищевказаних в товарно-транспортних накладних та скріплено відбитком печатки відповідача.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 65 820,90 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 65 820,90 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також 3% річних в сумі 210,98 грн та 841,63 грн пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.8.2.1. договору у разів порушення стороною договору строків виконання грошового зобов`язання, передбаченого п.5.4. даного договору, винна сторона зобов`язана сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов`язання, за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування пені у розмірі 841,63 грн суд визнає його арифметично вірним, а отже позовні вимоги щодо стягнення суми боргу з урахуванням пені підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок 3% річних та періоду їх нарахування, та встановлено, що розрахунок визначений позивачем не правильно.

Згідно з розрахунком суду, сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 210,41 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 65 820,90 грн основного боргу, пені в розмірі 841,63 грн та 3% річних в розмірі 210,41 грн.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, корпус 2, кабінет 33, код ЄДРПОУ 32650231) на користь Приватного акціонерного товариства "ІЗЯСЛАВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД" (30300, Хмельницька обл., Ізяславський район, м. Ізяслав, вул. Жовтнева (Миколи Микитюка), будинок 81, код ЄДРПОУ 00380497) суму основного боргу у розмірі 65 820 (шістдесят п`ять тисяч вісімсот двадцять) грн 90 коп., 841 (вісімсот сорок одна) грн 63 коп. пені, 3% річних у розмірі 210 (двісті десять) грн 41 коп. та 2102 (дві сто дві) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.01.2021

Суддя І.О. Андреїшина