Рішення

від 11.01.2021 по справі 640/16943/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2021 року м. Київ № 640/16943/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕК Інжиніринг

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПЕК Інжиніринг (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 серпня 2019 року №00010841402, №00010851402, №00010861402.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 26 липня 2019 року №488/26-15-14-02-06/38806129 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕК Інжиніринг є безпідставними та спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача вказує, що операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Берегобуд мають безтоварний характер, оскільки засновник названого товариства заперечує свою участь у діяльності такого товариства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року призначено судове засідання у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕК Інжиніринг до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень для вирішення клопотання про виклик та допит свідків.

В судовому засіданні 12 листопада 2019 року задоволено клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про допит свідка.

В судове засідання 03 грудня 2019 року свідок не прибув, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання. Судом без виходу до нарадчої кімнати відмолено у задоволенні клопотання представника Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про привід свідка.

У зв`язку з викладеним, судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕК Інжиніринг з метою дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Берегобуд за січень 2017 року, що міститься у податкових деклараціях з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємств, за результатом якої складено акт від 26 липня 2019 року №488/26-15-14-02-06/38806129(далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , П(С)БО 16 Витрати , в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 118 872 грн; пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на суму 78 721 грн та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту поточного (звітного) періоду за січень 2017 року у загальній сумі 53 359 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що відповідно до протоколу допиту свідка від 20 листопада 2018 року - директора Товариства з обмеженою відповідальністю Берегобуд ОСОБА_1 встановлено, що ніякого відношення до реєстрації підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності названого товариства вона не мала, ніколи не подавала та не підписувала податкову звітність і не уповноважувала на це інших осіб.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16 серпня 2019 року:

-№00010841402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 148 590,0 грн (за основним платежем 118 872,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 29 718,0 грн),

-№00010851402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 98 401,0 грн (за основним платежем 78 721,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 19680,0 грн),

-№00010861402, яким позивачу зменшено від`ємне значення за платежем податок на додану вартість на загальну суму 53 359,0 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно підпункту 200.1 і 200.2 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частини 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Так, судом встановлено, що між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Берегобуд укладено договір від 03 жовтня 2016 року №03/10 на виконання внутрішніх сантехнічних робіт на житловому будинку №2 готельно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-побутового призначення на пр. Академіка Глушкова, 92Б у Голосіївському районі м. Києві.

На підтвердження факту виконання робіт за вказаним вище договором позивачем надано суду копії: довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2017 року, акту приймання виконаних будівельних робіт за січень 2017 року, платіжного доручення від 20 січня 2017 року №206.

Також, між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Берегобуд укладено договір від 26 грудня 2016 року №26/12 на виконання внутрішніх сантехнічних робіт на житловому будинку в„–2 по вулиця Обухівській, 135А у Святошинському районі міста Києві .

На підтвердження факту виконання робіт за вказаним вище договором позивачем надано суду копії: довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2017 року, акту приймання виконаних будівельних робіт за січень 2017 року, платіжного доручення від 25 січня 2017 року №212.

Крім того, між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Берегобуд укладено договір від 17 грудня 2016 року №17/12 на виконання внутрішніх сантехнічних робіт на реконструкції гуртожитку під житловий будинок з забудовою, організацією вбудованих нежитлових приміщень по вулиці Освіти, 16А у Солом`янському районі міста Києва.

На підтвердження факту виконання робіт за вказаним вище договором позивачем надано суду копії: довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2017 року, акту приймання виконаних будівельних робіт за січень 2017 року, платіжного доручення від 25 січня 2017 року №211.

Також позивачем надано суду копії податкових накладених та квитанцій про реєстрацію таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач вказує, що роботи, проведені Товариством з обмеженою відповідальністю Берегобуд , були необхідні для виконання позивачем договорів від 03 серпня 2015 року №571/10, від 09 лютого 2016 року №566/20 та від 30 березня 2016 року №565/16, укладених ним (підрядник) з Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд Інвест (генпідрядник).

Щодо посилань відповідача на протоколи допиту свідків, суд зазначає, що за змістом статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до вимог частин 2, 3 статті 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Таким чином, саме по собі внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань не може бути підставою для висновків про фіктивність тих чи інших господарських операцій.

При цьому, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочинів, передбачених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з його контрагентами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю Берегобуд станом на час розгляду справи не припинено, з 29 березня 2017 року директором названого товариства є ОСОБА_2 .

Також Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві посилається на те, що у вказаних вище контрагентів позивача відсутні трудові ресурси та основні засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

В той же час, відсутність у контрагента позивача задекларованих матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30 січня 2018 року №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 16 серпня 2019 року №00010841402, №00010851402, №00010861402 протиправними та такими, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕК Інжиніринг задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 серпня 2019 року №00010841402, №00010851402, №00010861402 прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕК Інжиніринг (02081, місто Київ, вулиця Дніпровська Набережна, будинок 25Б, офіс 30, код ЄДРПОУ 38806129) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) судовий збір в сумі 4 505 (чотири тисячі п`ятсот п`ять) грн 25 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко