Постанова

від 13.01.2021 по справі 280/3186/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 січня 2021 року м. Дніпросправа № 280/3186/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 р. у справі № 280/3186/20 (м. Запоріжжя, суддя першої інстанції Семененко М.О. )

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю Блиск метал сервіс

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, -

в с т а н о в и в :

14 травня 2020 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Блиск метал сервіс , в якому просило:

- стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 51 431,02 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 р. у справі № 280/3186/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідач має обов`язок, а не право щодо забезпечення визначеної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Позивач зазначає, що звіти подані до центру зайнятості не можуть слугувати єдиним доказом забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю. Зауважує, що об`єктом даного правопорушення є зобов`язальні правовідносини відповідача, і полягають у необхідності виконання нормативу або сплаті адміністративного-господарських санкцій самостійно. Просить оскаржуване рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції, зазначає, що ТОВ Блиск метал сервіс ужило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, своєчасно та регулярно подавало звіти форми № 3-ПН, активно здійснювало пошук працівників - осіб з інвалідністю. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ Блиск метал сервіс на виконання вимог чинного законодавства подало позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

У рядку 03 Звіту відповідач самостійно визначив, що кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону №875-XII, становить 1 особа.

За змістом рядка 02 Звіту середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 особи.

Відповідач 17.01.2019 р., 28.02.2019р., 20.09.2019р. подав Звітність Інформацію про попит на робочу силу (вакансії), Форма № 3-ПН з характеристиками вакансій і вимогами до претендентів (а.с.24-30).

25.07.2019р. Запорізький міський центр зайнятості направив до ТОВ Блиск метал сервіс особу з інвалідністю ОСОБА_1 для працевлаштування на робоче місце (вакансію): слюсар-ремонтник (а.с.28).

Наказом відповідача від 09.08.2019р. ОСОБА_1 прийнято на роботу (а.с.37), однак на підставі заяви останнього про звільнення за власним бажанням наказом від 18.09.2019р. трудовий договір припинено (а.с.40-41).

Крім того відповідач інформував населення регіону, розміщуючи оголошення про запрошення на роботу осіб з обмеженими можливостями за професією слюсар-ремонтник в газетах: Работа и учеба , видання від 17.07.19р. № 24, 24.07.2019 р. №25 ; Рынок видання від 17.07.19р. № 24, 07.08.19р. 26, 25.09.19р. №32; Работа в кармане видання від 09.10.19р. № 41; Трудоустройство видання від 14.10.2019р. № 83 (а.с.42-51).

У зв`язку з невиконанням ТОВ Блиск метал сервіс нормативу кількості штатних працівників осіб з інвалідністю позивач здійснив розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік та листом від 23.04.2020р. №03-386/672 Щодо сплати адміністративно-господарських санкцій повідомив відповідача, що згідно показників, зазначених у Звіті, сума в рядку 06 (сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю) має дорівнювати 51 017,65 грн. Також повідомлено про банківські реквізити для сплати суми адміністративно-господарської санкції та попереджено про нарахування пені у разі порушення строків сплат (а.с. 2).

У зв`язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій, є предметом спору в цій справі.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач подавав до Запорізького міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій в тому числі для працевлаштування осіб з інвалідністю за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та характеристики вакансій і вимоги до претендентів.

Запорізький міський центр зайнятості направив до ТОВ Блиск метал сервіс особу з інвалідністю ОСОБА_1 для працевлаштування на робоче місце (вакансію): слюсар-ремонтник. Наказом відповідача від 09.08.2019р. ОСОБА_1 прийнято на роботу, однак на підставі заяви останнього про звільнення за власним бажанням наказом від 18.09.2019р. трудовий договір припинено. Крім того, з доданих до відзиву на позовну заяву матеріалів вбачається, що відповідач займався самостійним пошуком осіб з інвалідністю з метою їх працевлаштування шляхом розміщення оголошень в газетах: Работа и учеба , Рынок , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Трудоустройство .

Суд зазначає, що передбачена ч.1 ст.20 Закону №875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування таких осіб, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.1 3 ст. 17, ч.1 ст. 18, ч.2, 3, 5 ст. 19 Закону №875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, які звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

При вирішенні спору колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особою з інвалідністю і не зайняте такою особою. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно до статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року № 875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні вбачається, що обов`язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення , № 5067-VI, 05.07.2012р., роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання .

Вказаним Порядком встановлена єдина форма, призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. Зазначені вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН та копії оголошень в газетах: Работа и учеба , Рынок , Работа в кармане , Трудоустройство .

Виходячи з викладених норм законодавства, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено наявність обов`язку підприємства працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Відповідач вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Колегія суддів зазначає, що жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача.

Закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №812/1140/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що доводи викладені в апеляційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, а тому правового значення не мають та не спростовують висновків суду першої інстанції, яким при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, а висновки щодо встановлених обставин і правові наслідки є вірними, а тому немає підстав для його скасування.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 р. у справі № 280/3186/20- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.М. Панченко

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко