Постанова

від 11.01.2021 по справі 924/1138/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року Справа № 924/1138/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фермерського господарства "Гарант Агро 5" на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 17.11.2020 р. у справі №924/1138/20 (суддя Заверуха С.В.)

за позовом фермерського господарства "Гарант Агро 5"

до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

про визнання незаконними та скасування наказів

за участю представників:

позивача - Лозюка С.Ф.,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 17.11.2020 р. закрито провадження у справі №924/1138/20 за позовом фермерського господарства "Гарант Агро 5" до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2,0 га із земельної ділянки кадастровий номер 680986200:05:030:0118, яка розташована за межами населених пунктів Поповецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області, фізичним особам.

Суд першої інстанції в обґрунтування винесеної ухвали вказав, що вимога про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, ухвалено на користь фізичних осіб, в яких з цих рішень виникли відповідні права, обов`язки та інтереси, безпосередньо стосуються прав, обов`язків та інтересів цих осіб, а тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України та провадження у справі №924/1138/20 підлягає закриттю.

При цьому господарський суд Хмельницької області вказав, що зазначення (незазначення) позивачем під час подання позову до суду фізичної особи як відповідача, не може бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав, обов`язків та інтересів таких фізичних осіб, а саме щодо розробки проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та надання у власність.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, фермерське господарство "Гарант Агро 5" звернулось з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржувану ухвалу господарського суду Хмельницької області від 17.11.2020 р. скасувати та направити справу №924/1138/20 до господарського суду Хмельницької області для продовження розгляду.

Апелянт, обґрунтовуючи свої вимоги вказує, зокрема, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо необхідності розгляду справи за правилами ЦПК України тому, що жодна із фізичних осіб ще не набула права власності на спірні земельні ділянки, оскільки технічна документація не виготовлена й відповідно не затверджена, а отже їх права чи законні інтереси не порушуються та відповідно останні не можуть бути сторонами чи учасниками у цій справі. При цьому скаржник посилається на правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі №911/4111/16.

Позивач зазначає, що відповідачем у справі виступає Головне управлення Держгеокадастру у Хмельницькій області, оскільки саме його незаконні дії порушують права та законні інтереси ФГ "Гарант Агро 5" та вчинені всупереч чинних норм законодавства, у зв`язку із чим останнє звернулось до господарського суду для захисту своїх порушених прав.

Фермерське господарство "Гарант Агро 5" звертає увагу суду на те, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №922/989/18, у разі смерті громадянина - засновника фермерського господарства право постійного користування земельною ділянкою, яка була надана засновнику для ведення фермерського господарства, зберігаються за цим фермерським господарством. Таке право зберігається за фермерським господарством до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористалось.

Згідно ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 11.01.2021 року, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не забезпечило явку свого уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомило.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та той факт, що їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що 16.10.2000 р. на підставі рішення Волочиської районної ради народних депутатів Хмельницької області від 25.08.2000 р. №111 ОСОБА_1 було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ХМ №83, площею 40,26 га, яка розташована на території Поповецької сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №83 від 16.10.2000 року (а.с.10).

13.10.2005 року Волочиською районною державною адміністрацією Хмельницької області було зареєстровано юридичну особу - фермерське господарство "Гарант Агро 5", код ЄДРПОУ 33758044, засновниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.7-9).

20.09.2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області було видано наказ №22-6999-СГ "Про надання згоди на відновлення меж", яким надано згоду гр. ОСОБА_1 на відновлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 40,2600 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею (серія ХМ №83), зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №б/н від 16 жовтня 2000 року, для ведення селянського (фермерського) господарства на території Поповецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області (6820986200:05:030). Зобов`язано начальника відділу у Волочиському районі головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області при надходженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі забезпечити в установленому законодавством порядку реєстрацію земельної ділянки та внесення відомостей до Державного земельного кадастру (а.с. 17).

Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 розроблено відповідну технічну документацію із землеустрою та 20.01.2020 р. було проведено реєстрацію земельної ділянки державної форми власності із кадастровим номером 6820986200:05:030:0118, площею 40,26 га із цільовим призначенням: 01.02. - для ведення фермерського господарства та внесено вказані відомості до Державного земельного кадастру (а.с.11-27).

21.05.2020 р., 22.05.2020 р., 25.05.2020 р., 26.05.2020 р. та 27.05.2020 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області було видано накази №22-8552-СГ, №22-8551-СГ, №22-8545-СГ, №22-8737-СГ, №22-8736-СГ, №22-8735-СГ, №22-8734-СГ, №22-8702-СГ, №22-8701-СГ, №22-8699-СГ, №22-8698-СГ, №22-8506-СГ, №22-8505-СГ, №22-8504-СГ, №22-8605-СГ, №22-8508-СГ, №22-8604-СГ, №22-8603-СГ, №22-8602-СГ, №22-8553-СГ "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 (а.с.37-47).

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності та територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом положень ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно ч.1, 5 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.6, 7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Частинами 8, 9 ст. 118 ЗК України унормовано, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч.1 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З аналізу наведених норм вбачається, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність фізичним особам та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання.

Спірними наказами Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області було надано дозволи громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення; місце розташування об`єкта землеустрою: із земельної ділянки (кадастровий номер 6820986200:05:030:0118), яка розташована за межами населених пунктів Поповецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області; орієнтовний розмір земельної ділянки - 2,0000 га (п.1 наказів). Пунктом 2 визначено, що цільове призначення земельної ділянки до його зміни - для ведення фермерського господарства (01.02); цільове призначення земельної ділянки після його зміни - для ведення особистого селянського господарства (01.03). Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства (п.3 наказів). Начальнику Відділу у Волочиському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області доручено при наданні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забезпечити в установленому законодавством порядку внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру (п.4 наказів). Контроль за виконанням наказів покладено на Управління землеустрою та охорони земель.

Таким чином колегією суддів встановлено, що за спірними наказами в жодної фізичної особи, щодо яких такі накази приймались, не виникло право власності чи користування земельною ділянкою, а в позивача право постійного користування припинено не було.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18 (провадження № 12-82гс19), від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц (провадження № 14-5зц18), від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 (провадження № 11-475апп18), від 19 червня 2018 року у справі № 922/864/17 (провадження № 12-61гс18) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту технічної документації щодо земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Згідно пункту 3 спірних наказів розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства, а отже розроблені проекти землеустрою підлягали додатковому погодженню та затвердженню в порядку визначеному ч. 8, 9 ст. 118 ЗК України.

Пунктом 4 спірних наказів начальнику відділу у Волочиському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області доручено при наданні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забезпечити в установленому законодавством порядку внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру.

Колегією суддів встановлено, що таке формулювання зобов`язувало начальника відділу у Волочиському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області внести відповідні зміни до Державного земельного кадастру виключно у встановленому законодавством порядку, тобто після погодження та затвердження розробленого проекту землеустрою, а також прийняття рішення про передачу у власність земельної ділянки фізичним особам.

Таким чином, спірні накази Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не слугували та не могли слугувати підставою для здійснення державної реєстрації спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі. Водночас проект технічної документації земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Апеляційний суд вважає слушними доводи апелянта про те, що оскарження ним рішень Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не порушує прав чи законних інтересів фізичних осіб, оскільки технічна документація не виготовлена й відповідно не затверджена, а тому жодна із фізичних осіб не набула права власності на спірні земельні ділянки, та вважає за необхідне вказати наступне.

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Ураховуючи, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, якими було надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в результаті реалізації яких ніхто не набув будь-якого речового права, в тому числі права власності на земельні ділянки, колегія суддів вважає, що такий спір не має ознак приватноправового. Тому висновок господарського суду Хмельницької області про те, що відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України є помилковим.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Визначаючи юрисдикційність спору, суди повинні з`ясувати, чи спір є приватноправовим або публічно-правовим; чи виник він з відносин, урегульованих нормами цивільного права; чи пов`язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У відповідності до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Як вбачається з позовної заяви, фермерське господарство "Гарант Агро 5" просить визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про надання дозволу фізичним особам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земельної ділянки кадастровий номер 680986200:05:030:0118 з огляду на те, що останні порушують його право постійного користування землею, наданого згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ХМ №83, виданого ОСОБА_1 від 16.10.2000 р. та яке відповідно перейшло до фермерського господарства "Гарант Агро 5" з моменту його державної реєстрації.

Однак, із відповіді Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 07.09.2020 р. №29-22-0.3-4441/2-20 на адвокатський запит ОСОБА_24 вбачається, що право постійного користування землею відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ХМ №83, виданого ОСОБА_1 від 16.10.2000 р. не припинялося (а.с.37).

Колегією суддів встановлено, що даний спір не стосується захисту права постійного користування земельною ділянкою, оскільки спірні накази не позбавляли позивача такого права та не наділяли фізичних осіб цивільними правами на земельні ділянки, сформовані з земельної ділянки кадастровий номер 680986200:05:030:0118.

При цьому апеляційний суд вважає, що можливі протиправні дії державного кадастрового реєстратора можуть бути оскаржені до суду в порядку встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, що визначено у ч.2 ст.39 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Таким чином, з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин колегією суддів встановлено, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Звідси доводи скаржника про господарсько-правовий характер спірних правовідносини є необґрунтованими.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

У відповідності до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд на підставі сукупності досліджених доказів, керуючись п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, однак помилково встановив, що спір має розглядатись за правилами ЦПК України.

Під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, зазначені в апеляційній скарзі доводи частково знайшли своє підтвердження, однак мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування винесеної у справі ухвали про закриття провадження.

Пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За змістом п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про закриття провадження у даній справі, однак з підстав викладених у мотивувальній частині даної постанови, з огляду на що ухвала суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Оскільки відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фермерського господарства "Гарант Агро 5" на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 17.11.2020 р. у справі №924/1138/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 17.11.2020 р. у справі №924/1138/20 змінити в мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. В іншій частині ухвалу господарського суду Хмельницької області від 17.11.2020 р. у справі №924/1138/20 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "15" січня 2021 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.