Рішення

від 15.01.2021 по справі 910/12809/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2021Справа № 910/12809/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Державного закладу "Спеціалізована медико-санітарна частина № 11 Міністерства охорони здоров`я України" (Україна, 03057, м. Київ, вул. В. Гетьмана, буд. 3; ідентифікаційний код: 14280983)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" (Україна, 04116, м. Київ, вул. Шулявська, буд. 7; ідентифікаційний код: 32259588)

про стягнення 15 361,42 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державний заклад "Спеціалізована медико-санітарна частина № 11 Міністерства охорони здоров`я України" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" (далі - відповідач) про стягнення 15 361,42 грн, з яких 11 302,60 грн заборгованості, 2 280,05 грн пені, 1 130,26 грн штрафу, 339,08 грн інфляційних втрат та 309,43 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № М-50 про проведення медичної сертифікації та медичних оглядів авіаційного персоналу від 15.05.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

14.09.2020 (у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 04116, м. Київ, вул. Шулявська, буд. 7.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 21.09.2020 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

29.09.2020 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 24.09.2020 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 21.09.2020).

Відтак, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

15.05.2015 між Державним закладом "Спеціалізована медико-санітарна частина № 11 Міністерства охорони здоров`я України" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" (далі - замовник, відповідач) було укладено Договір № М-50 про проведення медичної сертифікації та медичних оглядів авіаційного персоналу, який Додатковою угодою від 01.06.2019 викладено у новій редакції (далі - Договір у редакції Додаткової угоди від 01.06.2019), згідно з п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання на умовах і в порядку, передбачених цим Договором, надавати медичні послуги, а саме здійснювати медичне забезпечення професійної діяльності (надавати медичні послуги) авіаційному персоналу замовника; здійснювати медичне забезпечення професійної діяльності (надавати медичні послуги) авіаційного персоналу у міжсертифікаційний період; проводити обов`язкові профілактичні огляди працівників замовника.

За умовами пунктів 1.2, 1.3 Договору замовник зобов`язується прийняти надані авіаційному персоналу медичні послуги, зазначені в п. 1.1 Договору, та оплатити їх вартість у строк, визначений п. 4.5 цього Договору. Вартість медичних послуг визначається Тарифами на медичні послуги, які є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток 1).

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна Договору складається з ціни фактично наданих виконавцем медичних послуг, що підтверджується Актами наданих послуг, підписаних уповноваженими представниками виконавця і замовника.

У підп. 3.3.4 пункту 3.3. Договору замовник зобов`язався прийняти надані медичні послуги шляхом підписання 2 (двох) примірників Акта виконаних робіт, один з яких протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання повернути виконавцю, та в цей же строк оплатити надані медичні послуги.

Пунктами 4.2, 4.3 Договору визначено, що зобов`язання за цим Договором вважається виконаним після підписання сторонами Акта виконаних робіт. Датою виконання зобов`язань виконавця за цим Договором є дата підписання замовником Акта виконаних робіт.

Згідно з п. 4.4 Договору результатом медичних послуг, наданих за цим Договором, є видані виконавцем авіаційному персоналу замовника медичні сертифікати та Звіти про проведений огляд, "Особисті медичні книжки", (ф. 1-ОМК).

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору, сторонами було підписано та скріплено їхніми печатками Акт № 2 здачі-приймання виконаних робіт від 12.09.2019, відповідно до якого позивач надав, а відповідач прийняв медичні послуги у травні, червні, липні, серпні 2019 року загальною вартістю 15 302,60 грн.

Відповідно до п. 4.5 Договору замовник здійснює оплату наданих медичних послуг протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня підписання Акта виконаних робіт шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє безстроково (пункт 8.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 322-С від 12.09.2019 на суму 15 302,60 грн.

За твердженнями позивача, відповідач взяті на себе зобов`язання виконав частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в сумі 4 000,00 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за Договором у розмірі 11 302,60 грн.

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за надані послуги, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 11 302,60 грн заборгованості, 2 280,05 грн пені, 1 130,26 грн штрафу, 339,08 грн інфляційних втрат та 309,43 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Суд встановив факт надання позивачем передбачених Договором медичних послуг загальною вартістю 15 302,60 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією Акту № 2 здачі-приймання виконаних робіт від 12.09.2019, та прийняття медичних послуг відповідачем в повному обсязі та у відповідності до умов Договору, про що свідчить підпис генерального директора відповідача - І.В. Логвиненко та відтиск печатки відповідача у вказаному акті.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 4.5 Договору, зобов`язання відповідача з оплати вартості наданих позивачем медичних послуг мало бути виконане протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня підписання Акта виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг за Договором в сумі 4 000,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по рахунку позивача за 26.12.2019.

У матеріалах справи містяться лист відповідача № 01-14/01/205 від 14.01.2020, відповідно до якого відповідач гарантував позивачу оплату залишку по рахунку №322-С від 12.09.2019 в термін до 03.02.2020, а також лист відповідача № 01-16/06/205 від 16.06.2020, за змістом якого відповідач гарантував позивачу оплату залишку в розмірі 11 302,60 грн по рахунку №322-С від 12.09.2019 в термін до 01.07.2020.

Суд приймає вказані листи відповідача як належні докази на підтвердження визнання відповідачем заборгованості за Договором в розмірі 11 302,60 грн.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 11 302,60 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 280,05 грн пені, 1 130,26 грн штрафу, 339,08 грн інфляційних втрат та 309,43 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.2 Договору за несвоєчасну або не в повному обсязі оплату підписаного обома сторонами Акта виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % вартості наданих медичних послуг, з яких допущено прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені, за кожний день прострочення до дня фактичної оплати боргу, включаючи день оплати.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, при цьому, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Необхідно також враховувати, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання, в тому числі до дня фактичної оплати боргу, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18.

Відтак, суд дійшов висновку, що сторонами у Договорі не було встановлено іншого строку, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, за який нараховується пеня.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було здійснено нарахування пені за період з 20.09.2019 по 17.08.2020 (загальний період прострочення платежу склав 334 дні), тобто позивачем було нараховано пеню за більший період, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок пені у межах встановленого законом періоду її нарахування.

За розрахунком суду, за період з 20.09.2019 по 19.03.2020 на суму заборгованості - 11 302,60 грн обґрунтованою є пеня в розмірі 1 566,29 грн, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 5.3 Договору у разі прострочення оплати послуг понад 30 (тридцять) календарних днів замовник додатково сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Судом встановлено, що відповідачем прострочено оплату вартості наданих позивачем медичних послуг на понад 30 (тридцять) календарних днів, що зумовлює для відповідача настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 10 % від суми заборгованості, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1 130,26 грн (11 302,60 х 10%) є обґрунтованою.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період, суд встановив, що він не відповідає положенням статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем було неправомірно включено в період нарахування інфляційних втрат індекс інфляції за вересень 2019 року, натомість, як встановлено судом і про що зазначає позивач, прострочення оплати медичних послуг за Договором виникло у відповідача з 20.09.2019, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат у межах заявленого позивачем періоду (жовтень 2019 - червень 2020), відтак обґрунтованими, за розрахунком суду, є інфляційні втрати в розмірі 296,52 грн.

Судом також перевірено розрахунок 3 % річних та встановлено, що він є завищеним, оскільки позивачем було невірно визначено кількість днів прострочення за заявлений ним період нарахування 3 % річних (з 20.09.2019 по 17.08.2020), а саме - 334 дні, замість 333 днів, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок 3 % річних за вказаний період, відтак обґрунтованими, за розрахунком суду, є 3 % річних в розмірі 308,77 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 11 302,60 грн заборгованості, 1 566,29 грн пені, 1 130,26 грн штрафу, 296,52 грн інфляційних втрат та 308,77 грн 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 1 998,42 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" (Україна, 04116, м. Київ, вул. Шулявська, буд. 7; ідентифікаційний код: 32259588) на користь Державного закладу "Спеціалізована медико-санітарна частина № 11 Міністерства охорони здоров`я України" (Україна, 03057, м. Київ, вул. В. Гетьмана, буд. 3; ідентифікаційний код: 14280983) 11 302 (одинадцять тисяч триста дві) грн 60 коп. заборгованості, 1 566 (одну тисячу п`ятсот шістдесят шість) грн 29 коп. пені, 1 130 (одну тисячу сто тридцять) грн 26 коп. штрафу, 296 (двісті дев`яносто шість) грн 52 коп. інфляційних втрат, 308 (триста вісім) грн 77 коп. 3 % річних та 1 998 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто вісім) грн 42 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 103,58 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15.01.2021

Суддя О.В. Нечай