Рішення

від 15.01.2021 по справі 910/14191/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2021Справа № 910/14191/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Плюс" (Україна, 03115, м. Київ, вул. М.Краснова, буд. 27; ідентифікаційний код: 36264680)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баррік" (Україна, 01135, м. Київ, вул. В`ячеслава Чорновола, буд. 27; ідентифікаційний код: 39370201)

про стягнення 48 060,25 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТС Плюс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баррік" (далі - відповідач) про стягнення 48 060,25 грн, з яких 45 173,61 грн заборгованості, 2 037,80 грн пені, 395,13 грн інфляційних втрат та 453,71 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № Б/11/09/15 від 11.09.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

13.10.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову, вказує, що ним було здійснено оплату вартості поставленого позивачем товару в сумі 16 701,52 грн та повернуто товар вартістю 1 967,20 грн, а також позивачем не було здійснено коригування податкових накладних на суму 4 605,07 грн, у зв`язку з чим відповідач визнає суму заборгованості у розмірі 21 889,82 грн (45 173,61 - 16 701,52 - 1 967,20 - 4 605,07). Крім того, відповідач зазначає, що позивачем було неналежним чином оформлено пакет супровідної документації на товар, не було зареєстровано коригування до податкових накладних, чим порушено умови укладеного сторонами договору, відтак, на думку відповідача, у нього не виникло зобов`язання щодо оплати вартості поставленого позивачем товару. Відповідач також посилається на невиконання позивачем зобов`язання з оплати вартості наданих відповідачем послуг за договором про надання послуг.

22.10.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що оплата відповідачем вартості поставленого товару в сумі 16 701,52 грн була здійснена після подання позовної заяви до суду, у зв`язку з чим позивач у відповіді на відзив виклав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просить стягнути з відповідача 28 472,09 грн заборгованості, 2 037,80 грн пені, 395,13 грн інфляційних втрат та 453,71 грн 3 % річних. Позивач вказує на те, що повернення відповідачем товару вартістю 1 967,20 грн вже було враховано позивачем при розрахунку ціни позову, вказані обставини також підтверджуються підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків. Стосовно повідомлених відповідачем обставин нездійснення коригування податкових накладних на суму 4 605,07 грн позивач вказує на те, що надані до відзиву накладні на повернення товару не є первинними документами в розумінні чинного законодавства, відтак вказані заперечення відповідача, на думку позивача, є безпідставними. Позивач також заперечує проти доводів відповідача щодо непередачі відповідачу в момент поставки товару супровідної документації на товар. Крім того, позивач заперечує проти доводів відповідача щодо наявності у позивача перед відповідачем заборгованості за договором про надання послуг, оскільки вказані обставини не мають жодного відношення до цієї справи.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищенаведене, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, яка викладена у відповіді на відзив.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

11.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТС Плюс" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баррік" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір № Б/11/09/15 (далі - Договір, у редакції протоколу розбіжностей від 11.09.2015), відповідно до п. 1.1 якого постачальник поставляє, а покупець приймає і зобов`язується оплатити на умовах, визначених цим Договором, товар в асортименті, кількості і за цінами, вказаними в Специфікації.

Згідно з п. 1.2 Договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка фіксує момент передачі товару.

За змістом пункту 2.7 Договору постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання з постачання, якщо він здійснив поставку товарів: в узгоджений з покупцем день і час; в асортименті і кількості, згідно із замовленням; за цінами, затвердженими сторонами у Специфікації; з повним пакетом супровідної документації, відповідно до п. 3.3 Договору; в повній відповідності до чинного законодавства та умов цього Договору.

У пункті 3.3 Договору сторони погодили, що постачальник передає покупцю одночасно з передачею товару товарні та податкові накладні, а також документи, що засвідчують якість, комплектність і відповідність товару вимогам чинного законодавства України. У випадку ненадання постачальником зазначених документів покупець має право прийняти товар, а постачальник зобов`язується самостійно надати йому всі документи протягом 3 (трьох) робочих днів. При цьому, датою виконання постачальником обов`язку з поставки відповідної партії товару, а також датою поставки є дата підписання сторонами видаткової накладної на поставку товару.

Відповідно до п. 4.1 Договору загальна ціна Договору складається з суми відвантажених товарів, зазначених у накладних.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору, ним в період з 26.09.2019 по 24.02.2020 було поставлено відповідачу товар вартістю 51 448,67 грн, що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи.

Товар було прийнято відповідачем, про що свідчать підписи представників відповідача та відтиски штампу (печатки) відповідача у вказаних видаткових накладних.

За умовами пункту 3.8 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 11.03.2016 покупець має право повернути, а постачальник зобов`язаний прийняти товар у визначених цим пунктом Договору випадках.

За твердженнями позивача, відповідачем було повернуто позивачу товар вартістю 6 275,06 грн, про що свідчать накладні на повернення товару №2333015 від 19.06.2020, №2376175 від 28.07.2020, №2377582 від 28.07.2020.

Згідно з пунктом 2 Додатку № 1 від 06.06.2018 до Договору покупець здійснює розрахунки за товар протягом 180 (сто вісімдесяти) календарних днів з моменту отримання товару, що оформлюється сторонами шляхом підписання накладних на поставку товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 року. Якщо жодна зі сторін не заявить іншій стороні про припинення дії Договору не менше як за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати припинення його дії, Договір вважається переукладеним на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (пункти 8.1, 8.3 Договору).

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за отриманий товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути (з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог) з відповідача на свою користь 28 472,09 грн заборгованості, 2 037,80 грн пені, 395,13 грн інфляційних втрат та 453,71 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором вартістю 51 448,67 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, виписаними за період з 26.09.2019 по 24.02.2020, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи представників відповідача та відтиски штампу (печатки) відповідача у вказаних видаткових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було повернуто, а позивачем прийнято товар вартістю 6 275,06 грн, про що свідчать накладні на повернення товару №2333015 від 19.06.2020, №2376175 від 28.07.2020, №2377582 від 28.07.2020.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує факту поставки товару вартістю 45 173,61 грн, втім вказує, що оскільки позивачем було неналежним чином оформлено пакет супровідної документації на товар, у відповідача не виникло зобов`язання щодо оплати його вартості.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (поставки товару), так і Договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 у справі № 910/6986/17.

Суд дослідив надані позивачем видаткові накладні, виписані в період з 26.09.2019 по 24.02.2020, та встановив їх відповідність вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також відсутність у них будь-яких істотних недоліків.

Згідно з пунктом 3.5 Договору якщо виявлено невідповідність якості, кількості, повноти маркування, упаковки товарів, відсутності усіх або якщо виявлено відсутність усіх та або будь-яких супровідних документів, передбачених п. 3.3 Договору, покупець має право відмовитись від приймання товару або прийняти товар із Актом розбіжностей, який він зобов`язується скласти у присутності представника постачальника. В акті розбіжностей має бути зазначена кількість перевірених товарів і характер виявлених недоліків.

За умовами пункту 3.3 Договору датою виконання позивачем обов`язку з поставки товару є дата підписання сторонами видаткової накладної.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що відповідач прийняв товар без жодних зауважень, актів розбіжностей суду також не надано, відтак заперечення відповідача, викладені у відзиві, щодо невиконання позивачем обов`язку з передачі супровідної документації на товар відхиляються судом як необґрунтовані.

Крім того, за твердженнями відповідача, позивач не здійснив реєстрацію коригувань до податкових накладних на повернутий товар на суму 4 605,07 грн.

У пункті 9.5 Договору сторони погодили, що у випадку не реєстрації або не надання покупцю податкової накладної/розрахунку коригування до податкової накладної постачальник зобов`язується відшкодувати покупцю вартість ПДВ, зазначеного у відповідній податковій накладній.

Отже, виходячи з умов Договору, у випадку нездійснення позивачем реєстрації коригувань до податкових накладних на повернутий товар на суму 4 605,07 грн позивач зобов`язаний відшкодувати відповідачу вартість ПДВ, зазначений у відповідній податковій накладній, відтак вказані обставини не є підставою для невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань з оплати поставленого товару за Договором.

З огляду на вищенаведене, посилання відповідача на відсутність у нього обов`язку оплатити поставлений товар за Договором є безпідставними.

Суд також відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо зменшення суми заборгованості за Договором на 1 967,20 грн (вартість повернутого відповідачем товару за накладними на повернення товару № 2376175 від 28.07.2020, № 2377582 від 28.07.2020), оскільки, як вірно зазначає позивач, вказана сума була врахована позивачем при розрахунку ціни позову.

Посилання відповідача на невиконання позивачем зобов`язання з оплати вартості наданих відповідачем послуг за договором про надання послуг також є безпідставними, оскільки вказані обставини не входять до предмету доказування в цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 2 Додатку № 1 від 06.06.2018 до Договору, зобов`язання з оплати товару мало бути виконане відповідачем протягом 180 (сто вісімдесяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару за Договором у сумі 16 701,52 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача за 24.09.2020.

Наявність заборгованості у відповідача за Договором в розмірі 47 213,11 грн також підтверджується підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатками Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 24.06.2020, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до вимог чинного законодавства України акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

З огляду на вищенаведене, оскільки інформація, відображена в Акті звірки взаєморозрахунків, підтверджена первинними документами і вказаний Акт містить підписи уповноважених осіб, а також відтиски печаток сторін, суд приймає вказаний Акт звірки взаєморозрахунків як належний доказ на підтвердження визнання відповідачем заборгованості за Договором в розмірі 47 213,11 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що може визнати суму заборгованості за Договором у розмірі 21 899,82 грн, з урахуванням здійсненої ним часткової оплати товару та повернення товару.

Виходячи із наявних у справі доказів, суд вважає обґрунтованою належними доказами та неспростованою відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку заборгованість останнього за Договором у розмірі 28 472,09 грн (51 448,67 грн (вартість поставленого позивачем товару) - 6 275,06 грн (вартість повернутого відповідачем товару) - 16 701,52 грн (часткова оплата вартості товару відповідачем).

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 28 472,09 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 037,80 грн пені, 395,13 грн інфляційних втрат та 453,71 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.6 Договору за прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунок пені за заявлений позивачем період її нарахування та встановлено, що вказаний розрахунок є арифметично вірним.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом також перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлені позивачем періоди їх нарахування та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично вірними.

Згідно з частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 28 472,09 грн заборгованості, 2 037,80 грн пені, 395,13 грн інфляційних втрат та 453,71 грн 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 2 102,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Баррік" (Україна, 01135, м. Київ, вул. В`ячеслава Чорновола, буд. 27; ідентифікаційний код: 39370201) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Плюс" (Україна, 03115, м. Київ, вул. М.Краснова, буд. 27; ідентифікаційний код: 36264680) 28 472 (двадцять вісім тисяч чотириста сімдесят дві) грн 09 коп. заборгованості, 2 037 (дві тисячі тридцять сім) грн 80 коп. пені, 395 (триста дев`яносто п`ять) грн 13 коп. інфляційних втрат, 453 (чотириста п`ятдесят три) грн 71 коп. 3 % річних та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15.01.2021

Суддя О.В. Нечай