Рішення

від 15.01.2021 по справі 910/16826/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

15.01.2021Справа № 910/16826/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д ., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження

справу № 910/16826/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ЄВРО-БУД (код 37848642; 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Вітянська, буд.2, секція 2, прим.248)

до Товариства з обмеженою відповідальністю РУБІЖАНСЬКИЙ ПАРКЕТ (код 32621923; 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд.4)

про стягнення 112 883,16 грн.

без виклику учасників справи .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ЄВРО-БУД (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю РУБІЖАНСЬКИЙ ПАРКЕТ (далі - відповідач) про стягнення 123 361,75 грн., з яких: 113 152,96 грн.- основної заборгованості; 7 567,80 грн.- пені; 897,07 - інфляційні збитки; 1 743,92 грн. 3% річних за користування грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

07.12.2020 Позивачем через відділ діловодства суду подано Письмові пояснення по справі. Згідно даних пояснень, Позивач зазначає, що умови договору поставки дійсно узгоджувались сторонами, шляхом обміну листами в електронній формі. У зв`язку з наведеним, надає редакцію проекту договору поставки №18/12-1 від 18.12.2019р. При цьому підтверджує, що надати засвідчену копію двостороннього підписаного Договору об`єктивної можливості не має, оскільки, останній обома сторонами не підписувався.

Також, у зв`язку з частковою сплатою відповідачем суми основної заборгованості та нового перерахунку сум 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, Позивач зменшив позовні вимоги та просить суд стягнути з Відповідача грошові кошти в розмірі 112 883,16 грн. з яких:

- 103 152, 96грн. сума основної заборгованості;

- 7 102,33 грн пені;

- 928,38 грн. інфляційних нарахувань;

- 1 699,49 грн. 3% річних.

Ухвалу суду від 09.11.2020 надіслано на адреси сторін, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відміткою канцелярії суду на звороті такої ухвали.

Що ж до належного повідомлення відповідача, то слід вказати таке.

До матеріалів справи долучено Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0105476002628 , з якого вбачається що 12.11.2020р. представнику Відповідача вручено поштове відправлення суду із Ухвалою від 09.11.2020 про відкриття провадження у справі № 910/16826/20.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ЄВРО-БУД та Товариством з обмеженою відповідальністю РУБІЖАНСЬКИЙ ПАРКЕТ була досягнута усна домовленість, за якою Відповідач, як Постачальник зобов`язався поставити Позивачу, як Замовнику 195 кв.м. односмугової, тришарової паркетної дошки з дуба за ціною 1179,20 грн./кв.м., а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар.

На виконання зазначеної домовленості Постачальником було виставлено Покупцю Рахунок №1905 від 18.12.2019 на суму 275932,80грн.

За умовами домовленості, як стверджує Позивач та не спростовано Відповідачем Покупець зобов`язався протягом 3 банківських днів здійснити передоплату в розмірі 70% ціни позову.

Покупцем, було здійснено передоплату за вказаний товар, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення №472 від 20.12.2019 на суму 193152,96 грн.

Проте, як зазначає позивач, відповідач в порушення досягнутої домовленості зобов`язання з поставки товару не виконав, оплачений позивачем товар не поставив.

Позивачем до матеріалів справи додано банківську виписку АТ КБ Приватбанк за період з 01.11.2019 по 30.11.2020 з якої вбачається, що починаючи з 15.05.2020 р. Відповідачем здійснюється часткове повернення грошових коштів на користь Позивача, загалом в сумі 90000,00 грн.

З огляду на те, що зобов`язання з поставки оплаченого позивачем товару відповідачем не виконано, суму попередньої оплати вартості товару у повному обсязі відповідачем не повернуто, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд стягнути з відповідача на свою користь залишок основної заборгованості в розмірі 103152,96 грн., 7 102,33 грн пені, 928,38 грн. інфляційних нарахувань та 1 699,49 грн. 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6 , 627 Цивільного кодексу України , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України , є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України ).

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо виставлення рахунку на оплату товару та його безпосередня оплата засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення міститься в ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України .

Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу .

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Суд встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача попередньої оплати вартості товару в сумі 193152,96 грн., що підтверджується платіжним дорученням №472 від 20.12.2019.

Як вказує позивач, що не спростовано відповідачем, останнім у добровільному порядку взяті на себе зобов`язання з поставки обумовленого сторонами товару не виконано, доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки товару матеріали справи не містять.

Згідно з частинами 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу . У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу .

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 8 лютого 2019 у справі № 909/524/18.

При цьому, як свідчать матеріали справи, Відповідачем у добровільному порядку здійснюється часткове повернення суми попередньої оплати вартості товару.

Так, перший платіж на користь Позивача здійснено 15.05.2020р. у сумі 20000,00грн.

З наведеного суд приходить до висновку, що Відповідач визнав наявність у нього грошового зобов`язання перед Позивачем з повернення суми попередньої оплати вартості товару.

Таким чином, наявність простроченого грошового зобов`язання Відповідача перед Позивачем з повернення попередньої оплати слід обчислювати саме з 16.05.2020р.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525 , 526 Цивільного кодексу України .

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем щодо поставки обумовленого сторонами товару підтверджується матеріалами справи, доказів повернення позивачу попередньої оплати вартості товару у повному обсязі відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 103 152,96 грн основного боргу визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7 102,33 грн пені, 928,38 грн. інфляційних нарахувань та 1 699,49 грн. 3% річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України ).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України ).

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1 , 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З огляду на вищенаведене, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Позивачем не надано суду доказів того, що між сторонами укладено письмову угоду, якою передбачено відповідальність постачальника у вигляді пені та її розміру у випадку порушення строку повернення ним попередньої оплати вартості товару.

Наданий позивачем проект договору поставки №18/12-01 від 18.12.2019 не може вважатись письмовою угодою сторін в розумінні чинного Цивільного кодексу України, оскільки, не погоджений сторонами, що свідчить про відсутність на останньому підписів уповноважених представників.

З огляду на викладене, оскільки сторонами не визначено розміру пені за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання, а положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та статтею 231 Господарського кодексу України не встановлено конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлено порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України, та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна неустойка за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі, укладеного сторонами у спрощений спосіб, та законі, у зв`язку з чим вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 7102,33 грн є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що розраховані позивачем розміри інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення 928,38 грн. інфляційних нарахувань та 1 699,49 грн. 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог в частині оплати лізингових платежів.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов підлягає частковому задоволенню.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ЄВРО-БУД до Товариства з обмеженою відповідальністю РУБІЖАНСЬКИЙ ПАРКЕТ про стягнення 112 883,16 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РУБІЖАНСЬКИЙ ПАРКЕТ (код 32621923; 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд.4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ЄВРО-БУД (код 37848642; 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Вітянська, буд.2, секція 2, прим.248) 103 152,96 (сто три тисячі сто п`ятдесят дві) грн. основного боргу; 1699,49 (одну тисячу шістсот дев`яносто дев`ять) грн. 3% річних; 928,38 (дев`ятсот двадцять вісім) грн. втрат від інфляції та 1 969,75 (одну тисячу дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15.01.2021.

Суддя І.Д. Курдельчук