Рішення

від 15.01.2021 по справі 120/7191/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 р. Справа № 120/7191/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниця в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

25.11.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій позивачка просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 22.09.2020 № 025650003655 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача зарахувати позивачці до загального трудового стажу період роботи з 08.05.2002 по 05.07.2002 у СТОВ "Промінь" та призначити їй пенсію за віком з 25.06.2020.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у зв`язку з досягненням необхідного віку, 25.06.2020 позивачка звернулася до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивачка додала ряд необхідних документів, в тому числі трудову книжку та довідку СТОВ "Промінь" № 126 від 25.08.2020 про підтвердження факту праці на цьому підприємстві з 08.05.2002 по 05.07.2002. Однак рішенням від 22.09.2020 № 025650003655 відповідач відмовив у призначенні позивачці пенсії за віком, посилаючись на відсутність необхідного страхового стажу для призначення даного виду пенсії. У своєму рішенні пенсійний орган зазначив, що загальний стаж роботи позивачки складає 26 років 10 місяців 27 днів. При цьому відповідач не зарахував період роботи позивачки з 30.04.2002 по 04.07.2002, оскільки в трудовій книжці відсутні послідовні записи про прийняття на роботу та про звільнення, із зазначенням відповідних розпорядчих документів, що були підставою для їх внесення. Крім того, відповідач зазначив про відсутність підстав для врахування уточнюючої довідки СТОВ "Промінь" № 126 від 25.08.2020 з огляду на невідповідність зазначених в ній періоду роботи, номеру та дати видачі відповідного наказу записами у трудовій книжці позивачки. Також у своїй відмові пенсійний орган запропонував надати позивачці уточнюючу довідку, оформлену належним чином та видану на підставі первинних документів про заробітну плату за період роботи в СТОВ "Промінь" в помісячному відображенні.

Позивачка з рішенням відповідача не погоджується, вказує на його незаконність, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернулася до суду.

Ухвалою суду від 30.11.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

11.12.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Як зазначає відповідач, з урахуванням індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивачки складає 26 років 10 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Водночас до загального стажу позивачки не зараховано період її роботи в СТОВ "Промінь" в період з 30.04.2002 по 04.07.2002 згідно запису у трудовій книжці за № 10.

Свою відмову відповідач мотивує внесенням запису з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993, а саме відсутністю послідовних записів про прийняття на роботу та звільнення із зазначення відповідних розпорядчих документів, які слугували підставою для їх внесення.

Крім того, відповідач зауважує, що у пенсійного органу відсутні законні підстави для прийняття до уваги наданої позивачкою уточнюючої довідки СТОВ "Промінь" № 126 від 25.08.2020 з огляду на невідповідність ані фактичного періоду роботи, ані номеру та дати видачі відповідного наказу записам у трудовій книжці.

Окремо відповідач наголошує, що за спірний період роботи позивачки з 30.04.2002 по 04.07.2002 відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Водночас дата постановлення рішення суду у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) у відпустці в період з 21.12.2020 до 14.01.2021 включно.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що 25.06.2020, у зв`язку з досягненням пенсійного віку, позивачка звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком згідно із ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

До заяви позивачка додала необхідні документи, в тому числі трудову книжку серії НОМЕР_1 та довідку СТОВ "Промінь" № 126 від 25.08.2020, якою підтверджується, що позивачка дійсно працювала на товаристві в період з 08.05.2002 по 05.07.2002 згідно з наказом № 45-к від 08.05.2002.

Рішенням від 22.09.2020 № 025650003655 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовило у призначенні позивачці пенсії за віком через недостатність підтвердженого страхового стажу роботи (26 років 10 місяців 27 днів замість необхідних 27 років). При цьому відповідач не зарахував до страхового стажу період роботи позивачки з 30.04.2002 по 04.07.2002 у СТОВ "Промінь" згідно запису у трудовій книжці № 10. У рішенні зазнаено, що відповідний запис внесений з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993, а саме відсутні послідовні записи про прийняття на роботу та про звільнення, із зазначенням відповідних розпорядчих документів, що були підставою для їх внесення.

Також відповідач вказав на відсутність підстав для врахування уточнюючої довідки СТОВ "Промінь" № 126 від 25.08.2020, якою підтверджується, що позивачка дійсно працювала на зазначеному підприємстві в період з 08.05.2002 по 05.07.2002. Свою відмову у прийнятті до розгляду цієї довідки пенсійний орган мотивував невідповідністю зазначених в ній періоду роботи, номеру та дати видачі відповідного наказу записами у трудовій книжці позивачки.

Крім того, у рішенні звернуто увагу на відсутність в пенсійного органу відомостей про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку у період роботи позивачки з 30.04.2002 по 04.07.2002 згідно запису у трудовій книжці.

Позивачка вважаєвищезазначене рішення відповідача протиправним, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі - Порядок № 22-1).

Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.

За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Судом встановлено, що 25.06.2020, досягнувши пенсійного віку, позивачка ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивачка додала необхідні документи, в тому числі трудову книжку та довідку СТОВ "Промінь" № 126 від 25.08.2020.

За результатами розгляду вказаної заяви відповідач прийняв рішення від 22.09.2020 № 025650003655 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком.

Підставою для прийняття такого рішення став висновок пенсійного органу про відсутність у позивачки необхідного страхового стажу, а саме 27 років. Як зазначив відповідач, підтверджений стаж роботи позивачки становить 26 років 10 місяців 27 днів. Водночас до загального трудового стажу позивачки не може бути зарахований період її роботи визначений у трудовій книжці серії НОМЕР_2 з 30.04.2002 по 04.07.2002 згідно запису № б/н, що розміщений між записами № 10 та № 11 з огляду на відсутність послідовних записів про прийняття на роботу та про звільнення, із зазначенням відповідних розпорядчих документів, що були підставою для їх внесення, що свідчить про порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Крім того, відповідач зазначив про відсутність підстав для врахування уточнюючої довідки СТОВ "Промінь" № 126 від 25.08.2020 з огляду на невідповідність зазначених в ній періоду роботи, номеру та дати видачі відповідного наказу записами у трудовій книжці. Також відповідач зазначає, що за спірний період роботи позивачки з 30.04.2002 по 04.07.2002 відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.

Перевіряючи вказані доводи відповідача, суд враховує, що згідно із ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Інструкції № 58 при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Суд звертає увагу на те, що порядок заповнення трудових книжок визначається розділом 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Так, пунктом 2.4 Інструкції передбачено, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з пунктом 2.9 Інструкції виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Пунктом 4.1 Інструкції визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Як видно з трудової книжки позивачки, в період з 30.04.2002 по 04.07.2002 позивачка працювала тимчасово робітницею на обробітку цукрових буряків. Зазначений запис внесено на підставі наказу № 42 від 30.04.2002.

Втім, такий запис частково є помилковим, оскільки насправді позивачка працювала на вказаному товаристві з 08.05.2002 по 05.07.2002 у відповідності до наказу № 45-к від 08.05.2002, що підтверджується довідкою СТОВ "Промінь" № 126 від 25.08.2020.

Разом з тим суд враховує, що в силу приписів чинного законодавства заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.

Також суд зауважує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Крім того, спосіб внесення записів до трудової книжки позивачки та їх порядковість не дають підстав вважати, що мали місце дописування чи інші неправомірні дії з метою штучного (безпідставного) формування стажу позивачки. Водночас на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Наведене додатково підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

А оскільки встановлення факту роботи позивачки у СТОВ "Промінь" з 08.05.2002 по 05.07.2002 мало визначальне значення для вирішеня питання про призначення пенсії за віком, пенсійний орган був зобов`язаний вжити усіх заходів для його належної перевірки як з урахуванням наданих заявником підтверджуючих документів, так і, в разі необхідності, витребування та отримання додаткових документів з власної ініціативи.

Як заначено в пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Так, судом встановлено, що з метою підтвердження спірного періоду своєї трудової діяльності позивачка надала відповідачу довідку СТОВ "Промінь" № 126 від 25.08.2020, якою підтверджується, що позивачка дійсно працювала на даному господарстві з 08.05.2002 по 05.07.2002 на підставі наказу № 45-к від 08.05.2002.

Водночас разом з вказаною довідкою позивачка також надала копію наказу № 45-к від 08.05.2002 про її прийняття на роботу у СТОВ "Промінь".

З наведеного суд робить висновок, що робота позивачки в СТОВ "Промінь" підтверджується як записами у трудовій книжці, так і додатково поданими документами, а саме довідкою № 126 від 25.08.2020 та наказом за № 45-к від 08.05.2002.

Відтак наявні у трудовій книжці неточності про період роботи позивачки у СТОВ "Промінь" хоч і дійсно мають місце, але у зв`язку з наданням додаткових документів давали відповідачу змогу зарахувати до трудового стажу позивачки період її роботи на вказаному підприємстві з 08.05.2002 по 05.07.2002. Водночас врахування цього періоду є достатнім для призначення позивачці пенсії за віком, оскільки остання вимога закону для цього, а саме наявність страхового стажу роботи не менше 27 років, буде виконана.

При цьому суд зауважує, що незважаючи на подання заявником додаткових документів у відповідності до пунктів, 1, 3 Порядку № 637, пенсійний орган не вчинив жодних дій для перевірки відомостей з трудової книжки позивачки, хоча наділений такими повноваженнями. Це при тому, що СТОВ "Промінь" (код ЄДРПОУ 03732436) на сьогодні є діючим товариством, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Отже, витребування додаткових документів з цього підприємства та, в разі необхідності, проведення звірки є можливим, чого відповідачем, одначе, не зроблено.

Право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись. Тому суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що в трудовій книжці позивачки відсутні послідовні записи про прийняття на роботу та про звільнення, із зазначенням відповідних розпорядчих документів, що були підставою для їх внесення, а в уточнюючій довідці СТОВ "Промінь" № 126 від 25.08.2020 відсутні послідовні записи про прийняття на роботу та звільнення із зазначення відповідних розпорядчих документів, які слугували підставою для їх внесення. Адже тим самим відповідач неправомірно покладає на позивачку відповідальність за збереження певних документів.

Підсумовуючи, суд доходить висновку, що наявні в матеріалах справи документи, що також надавалися і відповідачу, підтверджують період роботи позивачки з 08.05.2002 по 05.07.2002 в СТОВ "Промінь" та дають підстави для зарахування цього періоду до страхового стажу, що у свою чергу надає позивачці право на призначення пенсії за віком.

Щодо тверджень відповідача про відсутність відомостей в даних індивідуальної відомості про застраховану особу у спірний період, суд зазначає таке.

Збирання, оброблення, систематизація та зберігання передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням визначено Положенням про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі - Положення № 794).

Згідно з п. 5 Положення № 794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Відповідно до п. 6 Положення № 794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України "Про інформацію" має право:

- своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення;

- проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості;

- у встановленому порядку притягати до відповідальності осіб, винних у порушенні строків подання відомостей, а також подання неправдивих відомостей про фізичних осіб;

- видавати у межах своєї компетенції нормативні акти та здійснювати роз`яснення з питань організації персоніфікованого обліку, а також інші права, що випливають із завдань персоніфікованого обліку.

Пунктом 7 Положення № 794 визначено, що уповноважений орган:

- створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб;

- забезпечує автоматизоване використання відомостей про фізичних осіб для визначення права на виплати за пенсійним страхуванням та розміру цих виплат;

- надає фізичним особам відомості про них, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а у разі їх зміни, несвоєчасного надходження страхового збору (внесків), перегляду розміру виплачуваної пенсії, її індексації, зміни умов надання соціальних послуг чи перегляду питання про можливості їх надання - інформує письмово у встановлені строки застраховану особу;

- надає роботодавцям допомогу в організації підготовки відомостей про фізичних осіб.

Згідно з п. 10 Положення № 794 роботодавці зобов`язані:

- в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них;

- надавати на вимогу фізичної особи копії документів з відомостями про неї стосовно персоніфікованого обліку.

Відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 липня 2014 за № 785/25562 (далі - Положення № 10-1) реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб

Згідно з Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) ст. 14-1 визначено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов`язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.

Відповідно до ст. 18 Закон № 2464-VI джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; платників єдиного внеску; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад; органів доходів і зборів та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску; інших джерел, передбачених законодавством.

Отже, як видно зі змісту наведених норм, саме органи Пенсійного фонду України (у період здійснення ними цих повноважень) повинні забезпечити належне формування та ведення Реєстру застрахованих осіб, оскільки вони є володільцями цих даних, зокрема і про сплату внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Роботодавці повинні сприяти у цьому шляхом подання відомостей про застраховану особу до Пенсійного фонду.

Тому твердження відповідача про відсутність відомостей щодо позивачки про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку не можуть бути підставою для обмеження права позивачки на оформлення пенсії за віком, за умови підтвердження її страхового стажу записами у трудовій книжці та іншими документами.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При вирішенні справи "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що документів, наданих позивачкою разом із заявою про призначення пенсії за віком, дають достатні підстави для зарахування до її страхового стажу періоду роботу в СТОВ "Промінь" з 08.05.2002 по 05.07.2002.

Таким чином, позивачка відповідає усім вимогам для призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 22.09.2020 № 025650003655 визнається протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини" ).

В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" , п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі" , п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" , п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Відтак, беручи до уваги, що оскаржуване рішення зачіпає права, гарантовані статтею 1 Протоколу Першого до Конвенції, з метою забезпечення ефективного поновлення порушеного права позивачки на соціальних захист суд доходить висновку про підставність позовних вимог щодо зобов`язання пенсійного органу зарахувати позивачці до загального трудового стажу період роботи в СТОВ "Промінь" з 08.05.2002 по 05.07.2002 та призначити позивачці пенсію за віком.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивачка досягла необхідного пенсійного віку 25.06.2020 та своєчасно звернулась до відповідача за призначенням пенсії за віком, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком починаючи з 26.06.2020, а не з 25.06.2020 як помилково вважає позивачка. Відтак в цій частині позовні вимоги належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Частинами першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 840,80 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Водночас суд зауважує, що на користь позивачки підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивачки внаслідок неправомірних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено в користь позивачки, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується виключно зі способом захисту порушених прав позивачки.

Крім того, у даному випадку розмір компенсації судових витрат необхідно визначати виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Аналогічна правова позиція викладені у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 620/1116/20.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025650003655 від 22 вересня 2020 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи з 8 травня 2002 року по 5 липня 2002 року у сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Промінь" та призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 26 червня 2020 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Повне судове рішення складено 15.01.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович