Рішення від 16.01.2021 по справі 600/1821/20-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1821/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним наказ № 24-2717/14-20-СГ від 24.09.2020 р. Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про відмову у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, кадастровий номер 7323586000:01:001:0032, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області затвердити проект із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, кадастровий номер 7323586000:01:001:0032, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач вказував на відсутність у відповідача повноважень (правових підстав) відмовляти йому у затвердженні погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для наступного передавання у власність за умови виконання останнім вимог законодавства.

Вважає, що оскаржуваний наказ винесений неправомірно, оскільки підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України немає. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.11.2020 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив, в якому вказувало, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Позивачем подано до Головного управління заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розмір земельної ділянки 1,0000 га, для сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту Сарата Селятинської сільської ради Путильського району.

Відповідач вказував, що у встановленому законом порядку та строк розглянуто зазначену заяву із доданим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та видано відповідний наказ.

Зокрема, наказом Головного управління № 24-2717/14-20-СГ від 24.09.2020 р. позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, кадастровий номер 7323586000:01:001:0032, для ведення особистого селянського господарства.

Водночас, у вказаному наказі чітко вказано підставу прийняття Головним управлінням рішення, зокрема, в наказі № 24-2717/14-20-СГ від 24.09.2020 р. вказано на невідповідність положень ст. 198 Земельного кодексу України.

З огляду на наведене, на думку відповідача, їх позиція є вмотивованою та такою, що відповідає вимогам законодавства, оскільки, підстава відмови у затвердженні поданого проекту землеустрою є законодавчо обґрунтованою.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 14.08.2019 р. № 24-919/14-19-СГ надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами с. Сарата, Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області,орієнтований розмір земельної ділянки 1,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03.) (а.с. 7).

Як зазначено у позові, на підставі даного наказу позивачу було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

25.09.2020 р. експертом державної експертизи Плахотіною Н.І. складено Висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 15972/82-19, яким погоджено розроблений ФОП ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність (а.с. 8).

У Висновку експерт зазначив, що проект землеустрою щодо відведення у земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення з подальшою передачею її у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, для ведення особистого селянського господарства відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

У п. 9 Висновку зазначено, що зауваження та пропозиції до проекту землеустрою відсутні.

Судом встановлено, що проект землеустрою щодо відведення у власність позивачу був погоджений без жодних зауважень.

Як зазначено у позові та не заперечувалося відповідачем у відзиві, позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, кадастровий номер 7323586000:01:001:0032, для ведення особистого селянського господарства.

24.09.2020 р. відповідач наказом № 24-2717/14-20-СГ позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, кадастровий номер 7323586000:01:001:0032, для ведення особистого селянського господарства з підстав невідповідність положень ст. 198 Земельного кодексу України (а.с. 9).

Вважаючи вказаний наказ протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

У частинах 1 та 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1 ст. 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України.

Так, згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 9 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 р. № 858-ІV (далі - Закон № 858-ІV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.

Згідно із ч. 1 ст. 50 Закону № 858-ІV проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

З аналізу вказаних норм видно, що процес отримання земельної ділянки у власність передбачає декілька етапів, а саме:

1) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

2) розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

3) затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 6 ст. 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною 5 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно з ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Частиною 8 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Частиною 17 ст. 186 ЗК України встановлено, що підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову в його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, у свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому, з наведених норм Земельного кодексу України випливає, що єдиною підставою для відмови в затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1 ЗК України, норми ст. 118 ЗК України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

З матеріалів справи видно, що позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, кадастровий номер 7323586000:01:001:0032, для ведення особистого селянського господарства.

За результатами розгляду заяви, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області винесло наказ від 24.09.2020 р. № 24-2717/14-20-СГ.

Дослідженням наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 24.09.2020 р. № 24-2717/14-20-СГ встановлено, що позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, кадастровий номер 7323586000:01:001:0032, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї ділянки у власність з таких підстав: невідповідність положень ст. 198 Земельного кодексу України (а.с. 9).

Суд зауважує, що у ст. 198 ЗК України визначено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає:

а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки;

б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;

в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості;

г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;

ґ) виготовлення кадастрового плану.

Отже, позивачу, не зазначено правову підставу для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

При цьому, за приписами ст. 118 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Суд зауважує, що відповідачем не надано конкретизованих доводів щодо наявності певних недоліків землевпорядної документації позивача та не вмотивовано в чому полягає невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Дослідженням оскаржуваного наказу також встановлено, що відповідач у висновку не конкретизував, які саме недоліки необхідно було позивачу усунути для погодження проекту землеустрою та не вказав розумний строк для усунення таких недоліків.

Відтак, під час судового розгляду цієї справи відповідачем не надано жодних доказів та аргументів щодо підстав посилання на невідповідність положень ст. 198 ЗК України, а також мотивів такої відмови у затвердження погодженого проекту землеустрою.

Окрім того, під час судового розгляду цієї справи відповідачем не надано конкретизованих доводів щодо наявності певних недоліків землевпорядної документації позивача.

Суд приходить до переконання, що відповідач приймаючи спірні рішення не навів жодних мотивів та підстав відмови у задоволенні заяв позивача.

З метою офіційного з`ясування всіх обставин справи, ухвалою від 03.11.2020 р. витребувано з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області письмові докази по справі, в т.ч.: наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-2717/14-20-СГ від 24.09.2020 р.; наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області № 24-919/14-19-СГ від 14.08.2019 р. всі документи та матеріали, які враховувались під час прийняття оскаржуваного наказу № 24-2717/14-20-СГ від 24.09.2020 р.

Частинами 7 та 9 ст. 80 КАС України встановлено, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно з ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані, в т.ч.: подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Суд звертає увагу, що відповідач не виконав вимоги ухвали суду в цій частині та не надав до суду жодних документів та матеріалі, які стали підставою та враховувались ним під час прийняття оскаржуваного наказу № 24-2717/14-20-СГ від 24.09.2020 р.

В супереч вимог ч. 7 ст. 80 КАС України, відповідач не повідомив суд про причини неможливості подання вказаних доказів.

Крім того, суд зазначає, що заперечуючи проти позову, відповідач, всупереч вимог ч. 4 ст. 162 КАС України не додав до відзиву документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Оскільки відповідач не надав до суду витребувані докази, для з`ясування яких вони витребовувалися, суд з урахуванням положень ч. 9 ст. 80 КАС України визнає відсутність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин наявності підстав для відмови позивачу у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та наданні її у власність.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу щодо відмови в затвердженні проекту із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки позивачу.

Необхідно зазначити, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Враховуючи наведене, на думку суду, відповідач протиправно відмовив у погодженні проекту землеустрою, тому наявні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідачем не було надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, приймаючи оскаржуваний наказ відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваного наказу та відповідності його критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Беручи до уваги вищенаведене, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до наведених вище норм права щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Розглядаючи вказаний спір, суд з огляду на те, що відповідач жодним чином не мотивував спірні рішення, відтак, повноваження відповідача в даних правовідносинах обумовлене певним обов`язком у перевірці та оцінюванні поданих заяв з урахуванням наведених вище критеріїв, і прийняття одного з варіантів рішень: мотивована відмова або ж задоволення клопотання.

Наділивши орган державної влади певними повноваженнями, законодавець надав йому певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення. При цьому таке рішення має бути мотивованим і відповідати вимогам нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Частиною 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб.

З метою захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу правової визначеності у спірних правовідносинах, керуючись положеннями ст. 245 КАС України, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, виходячи із наведених вище висновків, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у власність, що розташована на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, кадастровий номер 7323586000:01:001:0032, прийняти мотивоване рішення за результатами розгляду вказаних заяв у відповідності до норм ЗК України.

При цьому, суд звертає увагу відповідача, що під час повторного розгляду заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у власність, що розташована на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, кадастровий номер 7323586000:01:001:0032, він зобов`язаний розглянути вказану заяву враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 1681,60 грн (а.с. 16).

Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1681,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» № 24-2717/14-20-СГ від 24.09.2020 р.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що розташована на території Селятинської сільської ради, Путильського району, Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,0000 га, кадастровий номер 7323586000:01:001:0032, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 1661,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39909396).

Суддя В.К. Левицький