Рішення

від 12.01.2021 по справі 910/16377/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2021Справа № 910/16377/20 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" (01013, м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 9-А, код ЄДРПОУ 40443988)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБІ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 47-А, код ЄДРПОУ 41785607)

про стягнення 37 459,83 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБІ ДЕВЕЛОПМЕНТ" про стягнення заборгованості за договором поставки товару № ПС-04/09 від 04.09.2019 у розмірі 37 459,83 грн, з яких 33 616,03 грн основного боргу, 482,20 грн трьох відсотків річних та 3 361,60 грн штрафу.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.11.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

10.11.2020 до суду від позивача через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої останній надав пояснення щодо ухвали суду від 02.11.2020 та просив відкрити спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.11.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 28.12.2020 року до 11.01.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 12.01.2021 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" (постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБІ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (покупець) укладено договір поставки № ПС-04/09, за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти (передавати) у власність відповідача, а відповідач - приймати та оплачувати будівельні матеріали, що визначені у цьому договорі (пункт 1.1. договору).

Відповідно до п.2.1. ціна за одиницю товару кожного найменування за згодою сторін визначається специфікацією, що міститься в додатку до цього договору та є його невід`ємною чатиною, додатково погоджується сторонами при поставці кожної конкретної партії товару, з урахуванням умов поставки, додаткових знижок та інших обставин, що впливають на ціну товару, та остаточно вказується в рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або товарно-транспортних накладних на товар.

Згідно з п.4.1. договору розрахунки за кожну партію здійснюється окремими партіями.

Відповідно до п.5.1. договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача на умовах попередньої оплати в розмірі 100% від ціни замовленого товару у строк, вказаний позивачем у рахунку-фактурі на оплату поставленого товару.

Згідно з п. 6.4. за порушення строків розрахунків, встановлених цим договором, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом простроченого періоду від суми простроченого платежу за кожен день прострочення; згідно з ст.625 Цивільного кодексу України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми; за поручення строків розрахунків, встановлених цим договором, понад 10 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від ціни неоплаченої партії товару.

Відповідно до п.9.1. цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками.

Строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.9.1. цього договору та закінчується 31.12.2019 (п.9.2. договору).

На виконання вищезазначених умов договору поставки постачальником за період з 05.02.2019 по 29.04.2020 було поставлено товару на загальну суму 622 415,97 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Крім того позивачем відповідачу було надано послуги із супроводження товару на загальну суму 14 470,00 грн, що підтверджується відповідним актом наданих послуг, а також здійснено повернення товару на суму 328,63 грн.

У свою чергу, відповідач здійсним розрахунок за поставлений товар та його супровід не в повному обсязі, а саме в розмірі 603 598,57 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що станом на час складання позовної заяви у відповідача перед позивачем існує заборгованість за поставлений товар та його супровід за договором у розмірі 33 616,03 грн.

25.08.2020 позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 20/08-1 від 20.08.2020

щодо сплати останнім заборгованості в сумі 33 616,03 грн. Докази надіслання даної претензії відповідачу в матеріалах справи відсутні.

Відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв`язку з чим має сплатити 482,20 грн трьох відсотків річних та штраф у розмірі 3 361,60 грн, нарахованих за період прострочення боржника.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що постачальником було поставлено покупцю за договором поставки № ПС-04/09 від 04.09.2019 товар, що підтверджується копіями видаткових накладних, зокрема, №3971 від 05.09.2019, №3955 від 06.09.2019, №3989 від 10.09.2019, № 3994 від 10.09.2019, №4051 від 11.09.2019, №4065 від 12.09.2019, №4130 від 14.09.2019ё №4137 від 16.09.2019, № 4156 від 17.09.2019, №4267 від 19.09.2019, №4300 від 23.09.2019, №4374 від 25.09.2019, №4531 від 02.10.2019, №4532 від 02.10.2019, №4559 від 02.10.2019, №4582 від 03.10.2019, №4686 від 09.10.2019, №4762 від 15.10.2019, №4805 від 16.10.2019, №4889 від 18.10.2019, №4893 від 21.10.2019, №4916 від 21.10.2019, №4944 від 23.10.2019, №4965 від 23.10.2019, №4972 від 23.10.2019, №4973 від 23.10.2019, №5021 від 24.10.2019, № 5022 від 24.10.2019, №5044 від 25.10.2019, №5168 від 30.10.2019, №5164 від 31.10.2019, №5198 від 01.11.2019, №5199 від 01.11.2019, №5229 від 04.11.2019, №5331 від 07.11.2019, №5420 від 13.11.2019, №5628 від 25.11.2019, №5967 від 12.12.2019, №5968 від 12.12.2019, №1269 від 10.04.2020, №1405 від 22.04.2020, №1474 від 27.04.2020, №1515 від 29.04.2020, №1516 від 29.04.2020 на загальну суму 622415,97 грн.

Поставка товару також підтверджується копіями товарно-транспортних накладних: №4373 від 14.09.2019, №4619 від 02.10.2019, №5074 від 09.10.2019, №4797 від 15.10.2019, №4806 від 16.10.2019, №5002 від 21.10.2019, №5075 від 23.10.2019, №5079 від 23.10.2019, №5076 від 25.10.2019, №5140 від 30.10.2019, №5194 від 31.10.2019, №5231 від 01.11.2019, №5232 від 04.11.2019, № 5637 від 25.11.2019, №1270 від 10.04.2020.

Таким чином позивач виконав свої договірні зобов`язання за даним договором у повному обсязі, поставив обумовлений у вказаному договорі товар.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач порушив строки своєчасної оплати за поставлений позивачем товар за вищевказаними видатковими накладними та оплату товару, поставленого за вищевказаними накладними, відповідачем здійснено не в повному обсязі.

Судом встановлено, що вказана у видаткових накладних продукція була отримана уповноваженими особами відповідача, факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі Отримав у вищевказаних в товарно-транспортних накладних та скріплено відбитком печатки відповідача.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 33 616,03 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 33 616,03 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також 3% річних в сумі 482,00 грн та штраф у розмірі 3 361,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 6.4. за порушення строків розрахунків, встановлених цим договором, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом простроченого періоду від суми простроченого платежу за кожен день прострочення; згідно з ст.625 Цивільного кодексу України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми; за поручення строків розрахунків, встановлених цим договором, понад 10 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від ціни неоплаченої партії товару.

Перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування штрафу у розмірі 3 361,60 грн, суд визнає його арифметично вірним, а отже, позовні вимоги щодо стягнення суми боргу з урахуванням штрафу підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок 3% річних та визнано його арифметично вірним.

За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 482,00 грн, нарахованих за період з 30.04.2020 по 21.10.2020.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 33 616,03 грн основного боргу, штрафу в розмірі 3 361,60 грн та 3% річних в розмірі 482,00 грн.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з матеріалами справи, 01.05.2020 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Нечаев і партнери" (адвокатське об`єднання) був укладений договір про надання правової допомоги № 3/20, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає доручення клієнта про надання правової допомоги на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до акту про надані юридичні послуги від 20.10.2020 до договору про надання правової допомоги № 3/20 від 01.05.2020 правова допомога щодо підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальності ЛОБІ ДЕВЕЛОПМЕНТ за договором поставки товару №АС-04/09 від 04.09.2019 становить 8 000,00 грн. У зазначеному акті наданих юридичних послуг наведено детальний опис наданих послуг.

Позивачем здійснено оплату послуг адвокатського об`єднання у розмірі 8000,00 грн, що підтверджується рахунком №103 від 20.10.2020 та випискою з банку за 20.10.2020.

Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/16377/20 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову (37 459,83 грн), є співмірною.

У відповідності до ч.5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Ураховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки відповідачем не підтверджено належними доказами свої заперечення щодо співмірності витрат позивача на правничу допомогу, оскільки позовні вимоги задоволені повністю, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 8 000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБІ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 47-А, код ЄДРПОУ 41785607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" (01013, м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 9-А, код ЄДРПОУ 40443988) заборгованість у розмірі 33 616 (тридцять три тисячі шістсот шістнадцять) грн 03 коп., 3% річних у розмірі 482 (чотириста вісімдесят дві) грн 00 коп., штраф у розмірі 3 361 (три тисячі триста шістдесят одна) грн 60 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 15 . 01.2021

Суддя І.О. Андреїшина