Рішення

від 12.01.2021 по справі 910/15397/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2021Справа № 910/15397/20 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49) в особі відокремленого підрозділу Трипільської ТЕС (08720, Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1, код ЄДРПОУ 22927045)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіграфмедіа" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 104-А, код ЄДРПОУ 31236266)

про стягнення 76 741,20 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської ТЕС звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіграфмедіа" про стягнення заборгованості за договором № 10(21/75) від 21.10.2010 про надання послуг з постачання теплової енергії в гарячій воді у розмірі 76 741,20 грн, з яких, 70 416,46 грн основного боргу, 1 126,87 грн інфляційних втрат, 766,00 грн 3 відсотків річних та 4 431,87 грн неустойки.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.10.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

30.10.2020 до суду від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.11.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

12.01.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву, в якій він зазначає, що відповідачем 31.12.2020 сплачено 70 416,46 грн боргу.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 28.12.2020 року до 11.01.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 12.01.2021 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.10.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю Укрполіграфмедіа (далі - споживач, відповідач) та Відкритим акціонерним товариством Державна енергогенеруюча компанія Центренерго , яке в подальшому було реорганізоване у Публічне акціонерне товариство Центренерго (далі - виконавець, позивач) було укладено договір №10 (21/75) про надання послуг з постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - договір) на промислову площадку, що розташована у м. Українка.

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець зобов`язується надавати вчасно та відповідної якості послуги з постачання теплової енергії, а споживач брав на себе зобов`язання своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 2.2. договору розмір оплати може змінюватися відповідно до діючих норм, тарифів, правил та умов договору. Споживач сповіщається про затвердження нового тарифу протягом 10 днів персонально або через місцеві засоби масової інформації.

Відповідно до п.3.1. договору розрахунковим періодом є календарний місяць, а платежі вносяться не пізніше 10 числа місяця, що наступає за розрахунковим.

Згідно з п.3.2. договору послуги оплачуються у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі підписаних актів наданих послуг та виставленого рахунку виконавця.

Згідно з п.3.4. договору сторони досягли згоди про оформлення акта надання послуг за звітний місяць не пізніше 5 -го числа поточного місяця .

Відповідно до п.3.6. договору, яка кореспондується з п./п. 6 п.4.2 та п./п.2 п.5.1 договору, за несвоєчасне внесення плати споживач сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення за кожен день прострочення від суми прострочення.

Термін дії договору встановлено п.9.1 договору на 1(один) рік, та вважається щороку продовженим у випадку відсутності повідомлення будь-якої із сторін про його розірвання або необхідність перегляду за місяць до закінчення його строку.

Позивач у позовній заяві зазначає, що на момент укладання договору тариф на теплову енергію становив 126,23 грн/ІГкал без ПДВ, що з ПДВ становило 151,48 грн/ІГкал.

Листом № 04-2/4796 від 13.12.2017 позивачем було повідомлено про введення в дію нових тарифів на теплову енергію, зокрема, з 01.01.2018 для розрахунків за споживання теплової енергії для промислових споживачів встановлено тариф 621,73 грн/Гкал без ПДВ та 746,08 грн/Гкал з ПДВ.

Передбачена умовами договору оплата споживачем у 2020 не проводилася. Заборгованість за відпущене тепло у грудні 2019, січні, лютому, березні та квітні 2020 становить 70416,46 грн, що підтверджується копіями наявних в матеріалах справи актів наданих послуг.

Позивач у позовній заяві зазначає, що станом на час складання позовної заяви оплати за поставлену темпову енергію, згідно доданих до позовної заяви актів наданих послуг порушено, вартість теплової енергії в сумі 70416,46 грн залишена відповідачем не сплаченою.

З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладений договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На виконання умов договору №10 (21/75) позивачем було надано послуги відповідачу з відпущення теплової енергії на загальну суму в розмірі 70 416,46 грн, що підтверджується актами надання послуг, а саме:

- Акт надання послуг за грудень 2019 згідно договору на відпуск тепла №10 (21/75) від 21.10.2010 року;

- Акт надання послуг за січень 2020 згідно договору на відпуск тепла №10 (21/75) від 21.10.2010 року;

- Акт надання послуг за лютий 2020 згідно договору на відпуск тепла №10 (21/75) від 21.10.2010 року;

- Акт надання послуг за березень 2020 згідно договору на відпуск тепла №10 (21/75) від 21.10.2010 року;

- Акт надання послуг за квітень 2020 згідно договору на відпуск тепла №10 (21/75) від 21.10.2010 року.

Відповідач, всупереч умов договору №10 (21/75), не проводив розрахунки за спожиту теплову енергію, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 70 416,46 грн.

Таким чином, станом на дату складання позовної заяви відповідач має заборгованість перед позивачем за поставлений товар в розмірі 70 416,46 грн.

Однак, як вказує позивач вже після відкриття провадження у справі, відповідачем здійснено оплату суми основної заборгованості у сумі 70 416,46 грн.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача суму основної заборгованості.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Отже надані докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 70 416,46 грн основного боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку в розмірі 4431,87 грн, 3 % річних в розмірі 766,00 грн та 1126,87 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.п.2 п.5.1. договору споживач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за послуги - шляхом сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення за кожен день прострочення від суми прострочення.

Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок неустойки та визнано його арифметично вірним.

За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 4431,87 грн нарахованої за період з 11.01.2020 по 15.03.2020, з 16.03.2020 по 25.03.2020, з 25.03.2020 по 10.07.2020, з 11.02.2020 по 10.07.2020, з 11.03.2020 по 10.07.2020, з 11.04.2020 по 10.07.2020, з 11.05.2020 по 10.07.2020.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що нарахування здійснено вірно.

Враховуючи наведене, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача 766,00 грн - 3 % річних та 1126,87 грн - інфляційних втрат, нарахованих за період з 11.01.2020 по 15.03.2020, з 16.03.2020 по 25.03.2020, з 25.03.2020 по 10.07.2020, з 11.02.2020 по 10.07.2020, з 11.03.2020 по 10.07.2020, з 11.04.2020 по 10.07.2020, з 11.05.2020 по 10.07.2020.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Згідно ч.2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Водночас, відповідно до ч.9 ст.129, ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач сплатив суму основного боргу в повному обсязі після звернення позивача з відповідним позовом до суду, та після відкриття судом провадження у справі. Відтак, суд дійшов висновку, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, внаслідок чого судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/15397/20 в частині позовних Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської ТЕС до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіграфмедіа" про стягнення основного боргу в сумі 70 416,46 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіграфмедіа" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 104-А, код ЄДРПОУ 31236266) на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49) в особі відокремленого підрозділу Трипільської ТЕС (08720, Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1, код ЄДРПОУ 22927045) неустойку в сумі 4431 (чотири тисячі чотириста тридцять одна) грн 87 коп., 3% річних в розмірі 766 (сімсот шістдесят шість) грн 00 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 1126 (одна тисяча сто двадцять шість) грн 87 коп. та витрати на сплату судового збору в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 15.01.2021

Суддя І.О. Андреїшина