Рішення

від 18.01.2021 по справі 915/1379/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Справа № 915/1379/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, буд. 18; ідентифікаційний код 30083966)

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу Супутник (54018, м. Миколаїв, вул. Чайковського, буд. 22; ідентифікаційний код 23038034)

про: стягнення 26041,78 грн,

Суть спору:

16.11.2020 Приватне акціонерне товариство Миколаївська теплоелектроцентраль звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 09-01/1678 від 10.11.2020 (з додатками), в якій просить суд:

- прийняти позовну заяву до розгляду;

- розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження;

- стягнути з Житлово-будівельного кооперативу Супутник основний борг за теплову енергію в сумі 20024,85 грн на користь ПрАТ Миколаївська ТЕЦ на р/р НОМЕР_1 в АТ Державний ощадний банк України , МФО 326461;

- стягнути з Житлово-будівельного кооперативу Супутник 1859,07 грн інфляційних втрат, 1703,93 грн 3% річних, 2453,93 грн пені, 2102,00 грн судового збору на користь ПрАТ Миколаївська ТЕЦ на р/р НОМЕР_2 в ПАТ АБ Укргазбанк , МФО 320478.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору № 2049 від 01.07.2000 про постачання теплової енергії в гарячій воді з додатками до нього; наряду № 2049.1 від 21.10.2019; рахунків (6 шт.); актів прийому-передачі теплової енергії у гарячій воді (6 шт.); відомостей обліку споживання теплової енергії (5 шт.); платіжних доручень (15 шт.); претензії № 129-Ю від 17.06.2020 з доказами її направлення відповідачу; рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1161 від 30.10.2019, № 314 від 08.04.2020; постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1723 від 10.12.2018, № 84 від 14.01.2020, № 642 від 17.03.2020; застосування норм статей 24, 25 Закону України Про теплопостачання , статей 2, 11, 15, 16, 509, 510, 525, 526, 549, 598, 625 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що в опалювальний період 2019-2020 позивачем постачалась відповідачу теплова енергія в гарячій воді з метою теплозабезпечення приміщень, які знаходяться в м. Миколаєві за адресою: вул. Чайковського, 22. За період з листопада 2019 року по квітень 2020 року включно відповідачу поставлено теплової енергії на суму 266777,20 грн, за яку відповідач сплатив 246750,35 грн. Таким чином, основний борг відповідача за теплову енергію споживу в період з листопада 2019 року по квітень 2020 року включно складає 20024,85 грн.

Ухвалою суду від 19.11.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1379/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи, на їх адреси місцезнаходження, визначені у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 ГПК України.

Так, позивач отримав копію ухвали 26.11.2020, що підтверджується відповідною відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400142129414.

Копія ухвали надіслана на адресу відповідача була 24.12.2020 повернута поштовим відділенням до суду з відміткою: за закінченням терміну зберігання (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400142129341).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Згідно зі ст. 11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою Вручити особисто , рекомендовані листи з позначкою Судова повістка приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Отже, з урахуванням приписів ст. 11, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення Житлово-будівельному кооперативу Супутник копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2020 у справі № 915/1379/20 є 24.12.2020.

Станом на час розгляду справи будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, про причини ненадання відзиву суд не повідомив.

Так, як уже було наведено вище, ухвалою суду від 19.11.2020 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву.

З вищевикладеного, датою отримання відповідачем копії відповідної ухвали слід вважати 24.12.2020.

За такого, встановлений судом строк на подання відзиву, для відповідача, з урахуванням вихідних та святкових днів, тривав до 11.01.2021 включно.

Разом із тим, протягом встановленого процесуального строку відповідач ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких заяв чи клопотань з означеного питання суду не надав.

За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ст. 252 ГПК України).

При цьому, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

01 липня 2000 року між Житлово-будівельним кооперативом Супутник (надалі - Споживач) та ДП Миколаївська ТЕЦ (надалі - Енергопостачальна організація) був укладений Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 2049 (далі - Договір), відповідно до предмету якого Енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати Споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.

Відповідно до п. 1.2 Статуту Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль , Приватне акціонерне товариство Миколаївська теплоелектроцентраль є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль , яке було новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль , відповідно до вимог Закону України Про акціонерні товариства , створеного відповідно до наказу Міністерства палива і енергетики України від 28.11.2001 № 599 шляхом перетворення Державного підприємства Миколаївська теплоелектроцентраль у відкрите акціонерне товариство, у порядку передбаченому Указом Президента України від 15.06.1993 № 210 Про корпоратизацію підприємств (зі змінами).

За умовами наведеного договору:

- теплова енергія постачається Споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року; технологічні потреби; кондиціювання повітря (п. 2.1);

- Споживач теплової енергії зобов`язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені Договором (п. 3.2.2);

- до обов`язків Енергопостачальної організації належить забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з договором (п. 4.2.1);

- розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться по тарифах, встановлених ДП Миколаївська ТЕЦ в грошовій формі, або по узгодженню сторін іншими, не забороненими діючим законодавством, засобами (п. 6.1);

- розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2);

- споживач відповідно до п. 12.5.1 та 12.5.2 Правил користування тепловою енергією проводить розрахунки за спожиту теплову енергію платіжними дорученнями в порядку планових платежів: - проміжний розрахунок за споживання теплової енергії в першій половині місяця в розмірі 50 % планового обсягу теплоспоживання відповідно Додатку 1 до цього договору - до 15 числа кожного місяця; - остаточний розрахунок до 10 числа місяця, наступного за звітним за винятком суми проміжних платежів згідно рахунка Енергопостачальної організації (п. 6.3);

- споживачу щомісяця направляється акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді (за формою додатка № 4) за попередній місяць. Споживач зобов`язаний протягом п`яти календарних днів підписати зазначений акт і один екземпляр направити на адресу Енергопостачальної організації. У випадку відсутності протягом п`яти днів мотивованого відмовлення від підписання або неповернення підписаного екземпляра Енергопостачальній організації, акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді вважається прийнятим Споживачем і кількість спожитої теплової енергії визнаною по розрахунках Енергопостачальної організації (п. 6.6);

- споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 0,5 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період, за який нараховується пеня відповідно до Закону України від 22.11.1999 № 543/96-ВР (п. 7.2.3);

- цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 1 липня 2001 року (п. 10.1);

- припинення дії договору не звільняє Споживача від обов`язку повної сплати спожитої теплової енергії (п. 10.3);

- Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.4);

- при виникненні обставин не обумовлених цим Договором, сторони зобов`язані керуватися Законом України Про електроенергетику , Правилами користування тепловою енергією, Тимчасовими правилами обліку відпуску та споживання теплової енергії, Правилами технічної експлуатації тепловикористуючого обладнання і теплових мереж та іншими нормативними документами, що регулюють відносини сторін з приводу теплопостачання (п. 11.3).

Наведений Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Судом встановлено, що станом на час розгляду справи в суді, укладений між сторонами договір № 2049 від 01.07.2000 про постачання теплової енергії в гарячій воді є діючим, доказів іншого учасниками не надано.

Предметом даного позову виступає майнова вимога енергопостачальної організації до споживача про стягнення основного боргу, а також інфляційних втрат, відсотків річних та пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за спожиту теплову енергію.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення обставин порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Позивач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- Договір № 2049 від 01.07.2000 про постачання теплової енергії в гарячій воді з додатками до нього;

- наряд № 2049.1 від 21.10.2019;

- рахунки (6 шт.);

- акти прийому-передачі теплової енергії у гарячій воді (6 шт.);

- відомості обліку споживання теплової енергії (5 шт.);

- платіжні доручення (15 шт.);

- претензія № 129-Ю від 17.06.2020 з доказами її направлення відповідачу;

- рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1161 від 30.10.2019, № 314 від 08.04.2020;

- постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1723 від 10.12.2018, № 84 від 14.01.2020, № 642 від 17.03.2020.

Відповідач, як було зазначено вище, відзив на позовну заяву та будь-яких доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надав.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про договірне теплопостачання.

Так, Закон України Про теплопостачання визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України Про теплопостачання споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 25 Закону України Про теплопостачання у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

За змістом п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать про таке:

Початок і закінчення опалювального періоду 2019-2020 років у житловому фонді та на інших об`єктах м. Миколаєва визначалися рішеннями виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1161 від 30.10.2019, № 314 від 08.04.2020, згідно із якими відповідний опалювальний період тривав з 31.10.2019 по 08.04.2020.

При цьому, постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1722 від 10.12.2018, № 84 від 14.01.2020, № 642 від 17.03.2020 встановлювалися тарифи на теплову енергію Приватному акціонерному товариству Миколаївська теплоелектроцентраль .

На виконання умов Договору № 2049 від 01.07.2000 про постачання теплової енергії в гарячій воді позивач поставив відповідачу, а останній прийняв в період з 01.11.2019 по 30.04.2020 теплову енергію в гарячій воді на загальну суму 266777,20 грн, що підтверджується:

1) нарядом на підключення мереж опалення № 2049.1 від 21.10.2019.

2) відомостями обліку споживання теплової енергії .

3) актами передачі теплової енергії у гарячій воді :

- № 2049 від 30.11.2019 (за листопад 2019 року) на суму 17752,35 грн;

- № 2049 від 31.12.2019 (за грудень 2019 року) на суму 72252,39 грн;

- № 2049 від 31.01.2020 (за січень 2020 року) на суму 62104,42 грн;

- № 2049 від 29.02.2020 (за лютий 2020 року) на суму 64490,52 грн;

- № 2049 від 31.03.2020 (за березень 2020 року) на суму 34816,15 грн;

- № 2049 від 30.04.2020 (за квітень 2020 року) на суму 15361,37 грн.

4) рахунками на оплату :

- № 2049 за теплову енергію, спожиту за період з 01.11.2019 по 30.11.2019 на суму 17752,35 грн;

- № 2049 за теплову енергію, спожиту за період з 01.12.2019 по 31.12.2019 на суму 72252,39 грн;

- № 2049 за теплову енергію, спожиту за період з 01.01.2020 по 30.01.2020 на суму 62104,42 грн;

- № 2049 за теплову енергію, спожиту за період з 01.02.2020 по 29.02.2020 на суму 64490,52 грн;

- № 2049 за теплову енергію, спожиту за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 на суму 34816,15 грн;

- № 2049 за теплову енергію, спожиту за період з 01.04.2020 по 30.04.2020 на суму 15361,37 грн.

Вищенаведені акти та рахунки за спірний період, як і обумовлено умовами договору, позивач скеровував відповідачу, про що свідчать реєстри про вручення споживачу зазначених документів.

Разом із тим, споживач, всупереч умовам п. 6.6 Договору, направлені позивачем акти приймання-передачі теплової енергії не підписав та не повернув Енергопостачальній організації.

За даними позивача, які не спростовані відповідачем, останній зобов`язання щодо здійснення розрахунків за спірний період за спожиту теплову енергію у гарячій воді виконав частково у сумі 246750,35 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень:

- № 170 від 26.12.2019 на суму 17750,35 грн;

- № 9 від 16.01.2020 на суму 5000,00 грн;

- № 14 від 30.01.2020 на суму 50000,00 грн;

- № 23 від 18.02.2020 на суму 20000,00 грн;

- № 26 від 26.02.2020 на суму 15000,00 грн;

- № 36 від 31.03.2020 на суму 25000,00 грн;

- № 44 від 28.04.2020 на суму 30000,00 грн;

- № 64 від 26.05.2020 на суму 20000,00 грн;

- № 80 від 30.06.2020 на суму 6000,00 грн;

- № 94 від 28.07.2020 на суму 6000,00 грн;

- № 104 від 18.08.2020 на суму 6000,00 грн;

- № 108 від 28.08.2020 на суму 6000,00 грн;

- № 114 від 18.09.2020 на суму 10000,00 грн;

- № 134 від 27.10.2020 на суму 10000,00 грн;

- № 137 від 05.11.2020 на суму 20000,00 грн.

Крім того, з наданого до позовної заяви розрахунку позовних вимог вбачається наявність у відповідача переплати за попередній період у спірних правовідносинах у розмірі 2,00 грн.

Таким чином, у зв`язку з наведеними обставинами і фактами, станом на час звернення позивача до господарського суду у відповідача дійсно існує заборгованість за теплову енергію за спірний період.

Крім того, матеріали справи свідчать, що з метою досудового врегулювання спору, позивач 17.06.2020 скеровував на адресу відповідача претензію № 129-Ю від 17.06.2020 з вимогою погасити наявну заборгованість.

За даними позивача, які не спростовані відповідачем, останній вказану претензію залишив без відповіді та без задоволення.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту повного та своєчасного виконання зобов`язань за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді закон покладає на споживача.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов`язаннями.

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушено умови Договору № 2049 від 01.07.2000 про постачання теплової енергії в гарячій воді та не здійснено належним чином своїх зобов`язань по повній та своєчасній оплаті теплової енергії, що і спонукало позивача звернутися до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок заборгованості за Договором № 2049 від 01.07.2000 про постачання теплової енергії в гарячій воді та встановлено, що позивачем суму основної заборгованості в розмірі 20024,85 грн (266777,20 грн - 246750,35 грн, з урахуванням переплати за попередній період у розмірі 2,00 грн) визначено правильно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Крім того, внаслідок неналежного виконання грошового зобов`язання позивачем було нараховано відповідачу (згідно наданих до позовної заяви розрахунків):

1. Інфляційні втрати за сукупний період з грудня 2019 по листопад 2020 року з урахуванням динаміки формування боргу на загальну суму 1859,07 грн.

2. 3 % річних за сукупний період з 10.12.2019 по 26.10.2020 з урахуванням динаміки формування боргу на загальну суму 1703,93 грн.

3. Пеню за сукупний період з 10.12.2019 по 11.03.2020 з урахуванням динаміки формування боргу на загальну суму 2453,93 грн.

Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних втрат в розмірі 1859,07 грн та 3 % річних в розмірі 1703,93 грн суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Інфляційні нарахування на суму боргу не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, за допомогою програми Законодавство та встановлено, що нарахування позивача проведені правильно.

Водночас, перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат в розмірі, який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача здійснені з допущенням помилок. Так, при здійсненні відповідного розрахунку позивачем не були враховані приписи абз. 3 п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , відповідно до яких розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, позивачем нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції здійснювалося виходячи з суми боргу, що існувала на початок періоду прострочення та за місяць, в якому черговий платіж мав бути здійснений, без урахування зменшення суми боргу протягом відповідного місяця у зв`язку з частковими оплатами.

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат за допомогою програми Законодавство за період заявлений позивачем та виходячи з наведених вище зауважень та встановлено, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат за вищевказаний період до стягнення з відповідача є 1387,55 грн.

З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача інфляційних втрат в сумі 471,52 грн.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені в розмірі 2453,93 грн, суд зазначає таке.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Так, як уже було наведено вище, пунктом 7.2.3 сторони погодили, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 0,5 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період, за який нараховується пеня відповідно до Закону України від 22.11.1999 № 543/96-ВР.

Таким чином, на підставі вищевказаних правових норм та умов договору позивач цілком законно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

За перевіркою суду, позивачем нарахування пені проведено правильно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

З урахуванням наведеного вище, у даній господарській справі суд установив, що Приватним акціонерним товариством Миколаївська теплоелектроцентраль належними, допустимими і достовірними доказами доведено, а Житлово-будівельним кооперативом Супутник не спростовано порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача як постачальника теплової енергії.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 2063,95 грн ((25570,26 / 26041,78) * 100 %= 98,19 %; 98,19 % * 2102,00 = 2063,95) судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу Супутник (54018, м. Миколаїв, вул. Чайковського, буд. 22; ідентифікаційний код 23038034) на користь Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, буд. 18; ідентифікаційний код 30083966) основний борг за теплову енергію в сумі 20024,85 грн, 1387,55 грн інфляційних втрат, 1703,93 грн 3 % річних, 2453,93 грн пені, а також 2063,95 грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 471,52 грн відмовити позивачу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Приватне акціонерне товариство Миколаївська теплоелектроцентраль (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, буд. 18; ідентифікаційний код 30083966);

Відповідач: Житлово-будівельний кооператив Супутник (54018, м. Миколаїв, вул. Чайковського, буд. 22; ідентифікаційний код 23038034).

Повне рішення складено та підписано судом 18.01.2021.

Суддя О.Г. Смородінова