Рішення

від 18.01.2021 по справі 922/3554/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3554/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", місто Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Табако Корпорейшн", місто Харків,

про стягнення 1 967,28 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Табако Корпорейшн", про стягнення 1 967,28 грн., з яких 200,68 грн. заборгованість за щомісячне користування місцем за договором № 2281 від 08 листопада 2018 року, 1 766,60 грн. неустойка за прострочення повернення місця за договором № 2281 від 08 листопада 2018 року (за період з 05 листопада 2019 року по 03 листопада 2020 року) та про зобов`язання відповідача повернути позивачу на підставі акту прийому-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності за адресою: місто Харків, вулиця Сумська, будинок 24 (щит на фасаді 0,80х0,1х1), привівши це місце в належний стан відповідно до пункту 5.3. договору № 2281 від 08 листопада 2018 року.

20 листопада 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/3554/20, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, строк в 15 днів, з дня вручення цієї ухвали, для подання відзиву на позов.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверти, у якому на адресу відповідача направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження, повернулась з поштовою відміткою про невручення, у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

До пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

Отже, з моменту проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, починається обрахунок строку, обумовленого статтею 251, 165 Господарського процесуального кодексу України, для подачі відповідачем відзиву. При цьому відповідач не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися про рух справи відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався. Таким чином, відповідача було повідомлено про розгляд справи та як сторона у справі відповідач повинен було вживати заходів, щоб дізнатися про стан провадження.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30 вересня 2020 року у справі № Б-39/159-10.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 20 листопада 2020 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів учасників справи фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

08 листопада 2018 року між комунальним підприємством Міський інформаційний центр (КП/позивач у справі) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Табако Корпорейшн" (користувач/відповідач у справі) укладено договір № 2281 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі - договір), за умовами якого КП надає користувачу в користування місця, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (надалі - місця), згідно додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору. Під користуванням сторони розуміють тимчасове платне використання розповсюджувачем зовнішньої реклами (користувачем) місць, які перебувають у комунальній власності, та передаються користувачу згідно акту прийому - передачі строком з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року (пункт 1.1.,1.4. договору). Як-то визначено у пункті 2.1. договору договір набирає чинності з 01 січня 2019 року та діє по 31 грудня 2019 року та припиняє свою дію якщо користувач не платить, несвоєчасно або не в повному обсязі вносить платежі за користування місцями (пункт 8.1.2. договору). Відповідно до пункту 4.1. договору розмір плати за користування всіма місцями, які надані в користування за цим договором, згідно додатку № 1, складає 69,12 грн. з ПДВ. Протягом семи календарних днів після припинення дії договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1., 8.3. договору, або з дати виключення місць з Переліку місць, які надаються користувачу для розташування спеціальних конструкцій та розміру плати за їх користування (Додаток №1), користувач зобов`язаний звільнити надані в користування місця і передати їх КП. Повернення місць, наданих в користування, здійснюється користувачем на підставі Актів прийому-передачі, які складаються користувачем та підписуються уповноваженими представниками КП і користувача. Місця вважаються фактично повернутими КП з моменту підписання Актів прийому - передачі. Акт прийому-передачі місця підписується КП після надання користувачем фото місця демонтованої спеціальної конструкції, а у разі неможливості визначення стану місця по наданим фотознімкам, після виїзду представника КП на місце розташування спеціальної конструкції. У випадку неналежного стану місця розташування спеціальної конструкції (засмічення території, пошкодження місць, наявності фундаменту конструкції тощо) Акт прийому-передачі місця з боку КП не підписується, а складається Акт огляду місця з зазначенням виявлених порушень. Місця, надані в користування користувачу за цим договором, повинні бути повернуті КП у належному стані демонтована спеціальна конструкція та її частини (фундаменти, елементи кріплень, тощо), відновлена тротуарна плитка, асфальтне або трав`яне покриття, вивезене сміття та інше) (розділ 5 договору). У відповідності до пункту 6.2. договору у разі прострочення повернення місць, наданих в користування за договором, користувач сплачує КП неустойку яка складає 7% від розміру плати за користування неповернутим місцем, встановленої Додатком №1 до цього Договору (з ПДВ), за кожний день затримки повернення вказаного місця. У випадках передбачених пунктами 6.1.- 6.5. договору, нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, не припиняється.

Додатком № 1 контрагенти узгодили перелік місць, які надаються користувачу для розташування спеціальних конструкцій та розмір плати за їх користування в місяць.

За актом прийому-передачі від 01 січня 2019 року КП передав, а користувач прийняв згідно з договором № 2281 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій від 08 листопада 2018 року, місця згідно додатку № 1 у кількості 1.

03 січня 2019 року складено акт встановлення спеціальної конструкції для розміщення зовнішньої реклами за змістом якого встановлено, що користувач 01 січня 2019 року встановив спеціальну конструкцію на місці, яке перебуває у комунальній власності, за адресою вулиця Сумська, будинок 24 "Щит на фасаді" (0,80 х 0, 80 х 1) (код 83893) .

02 вересня 2019 року позивач сформував та направив на адресу відповідача повідомлення № 15246 (№ 2367/0/2-19) за яким повідомляв користувача, що станом на 30 серпня 2019 року у нього наявна заборгованість, яку необхідно сплатити протягом п`яти днів, в протилежному випадку спеціальні конструкції будуть демонтовані.

17 жовтня 2019 року відповідачу було скеровано лист-повідомлення № 2965/0/2-19 в якому встановлено вимогу про сплату протягом трьох днів з моменту отримання, наявної заборгованості, у разі невиконання - договір вражається таким, що припинив свою дію через десять днів з дати відправлення листа-повідомлення. Даний лист-повідомлення сформований по даті 17 жовтня 2019 року.

Як вказує позивач, з 28 жовтня 2019 року (тобто, після спливу десятиденного строку, встановленого у листі-повідомлені від 17 жовтня 2019 року) договір вважається таким, що припинив свою дію.

Враховуючи, що відповідач свої зобов`язання щодо розрахунків за користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкції не виконав, а також не повернув за актом приймання-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності, за адресою: місто Харків, вулиця Сумська, будинок 24 (щит на фасаді 0,80х0,1х1), привівши це місце в належний стан, позивачем було сформовано та представлено до суду даний позов з метою захисту порушених прав і законних інтересів позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

За змістом статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статті 15 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб`єктивного права/охоронюваного законом інтересу, - порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача - та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.

Сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до примусового виконання порушених (несплачених та прострочених у виконанні) грошових зобов`язань з оплати прийнятих в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкції, а також примусового повернення на підставі акту прийому-передачі місця, що знаходиться у комунальній власності, за адресою: місто Харків, вулиця Сумська, будинок 24 (щит на фасаді 0,80х0,1х1), привівши його в належний стан, відповідно до пункту 5.3. договору № 2281 від 08 листопада 2018 року.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України, далі по тексту - ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, за яким позивач здійснював передачу відповідачу місць, які перебувають у комунальній власності, а відповідач прийняв їх у платне користування. Так, згідно з частиною 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 ГК України). Відповідно до статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В матеріалах справи фігурують документи, які обумовлюють проведення між позивачем і відповідачем визначеної умовами договору господарської операції, а саме, акт прийому-передачі місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій від 01 січня 2019 року та акт встановлення спеціальної конструкції для розміщення зовнішньої реклами від 03 січня 2019 року.

Втім, матеріали справи не містять актів виконаних робіт (послуг) за договором, як-то визначено у пункті 3.4.4.договору.

Одночасно, суд наголошує, що 17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів". Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідачем не виконано покладеного на нього приписами статей 13, 74 ГПК України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами підстав заперечення позову.

За аналізом встановлених фактів, з огляду на стандарт доказування "вірогідності доказів", суду достеменно стає відомо про здійснення контрагентами всіх необхідних дій покликаних на встановленні між ними правовідносин з приводу надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій. Іншого, як-то контраргументів на спростування вище наведено, відповідачем не надано, а суд, який виконує роль арбітра, відправляє правосуддя виключно на базі тих доказів, які представлені учасниками справи, що відповідає принципу диспозитивності.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Суд звертає увагу на те, що згідно пунктом 4.1. договору розмір плати за користування всіма місцями, які надані в користування за цим договором, згідно додатку № 1, складає 69,12 грн. з ПДВ.

Враховуючи, що позивач з свого боку в повному обсязі виконав умови договору, він мав законне очікування на належне виконання відповідачем своїх обов`язків по оплаті прийнятих у строкове платне користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій за серпень, вересень і жовтень 2019 року.

Натомість, відповідач не перерахував позивачу плату за користування всіма місцями, які надані в користування, а отже допустив порушення взятих на себе зобов`язання по оплаті орендних платежів. На дату постановлення рішення за відповідачем наявна заборгованість за період з серпня по жовтень 2019 року у сумі 200,68 грн., протилежного (доказів здійснення повної сплати заборгованості) відповідачем не надано.

За приписами статей 3, 629 ЦК України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов`язковість виконання договірних зобов`язань. Відповідно до положень статей 610, 611 зазначеного Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, беручи до уваги, що відповідачем до матеріалів справи не представлено належних і допустимих доказів на підтвердження повної сплати заборгованості за договором, суд вбачає в діях відповідача порушення, у розумінні статті 610 ЦК України, та підстави для кваліфікації останнього як такого, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини 1 статті 612 цього Кодексу.

Наразі, спонукання до виконання простроченого зобов`язання у судовому порядку в даному випадку цілком узгоджується із вимогами статті 14 ЦК України.

Оскільки доказів повної сплати вартості оренди відповідач суду не надав, доводів позивача не спростував, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 200,68 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про повернення на підставі акту прийому-передачі місця, що знаходиться у комунальній власності, за адресою: місто Харків, вулиця Сумська, будинок 24 (щит на фасаді 0,80х0,1х1), привівши це місце в належний стан відповідно до пункту 5.3. договору № 2281 від 08 листопада 2018 року та стягнення за період з 05 листопада 2019 року по 03 листопада 2020 року неустойки в сумі 1 766,60 грн. суд зазначає наступне.

Так, як встановлено з матеріалів справи, позивач 17 жовтня 2019 року скерував відповідачу лист-повідомлення № 2965/0/2-19 в якому встановив три дні, з дня отримання цього повідомлення, для погашення заборгованості, у разі невиконання - договір вражається таким, що припинив свою дію через десять днів з дати відправлення листа-повідомлення. Даний лист-повідомлення направлений користувачу (відповідачу по даній справі) 17 жовтня 2019 року.

Жодних активних дій з боку відповідача на покриття існуючої заборгованості не вчинилось. Протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем не спростовано.

Враховуючи викладене та наявні обставини справи, з 28 жовтня 2019 року договірні правовідносини між позивачем та відповідачем є припиненими, чим зумовлюється механізм по поверненню відповідачем місць, наданих у користування.

Відповідно до розділу 5 договору, протягом семи календарних днів після припинення дії договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1., 8.3. договору, або з дати виключення місць з Переліку місць, які надаються користувачу для розташування спеціальних конструкцій та розміру плати за їх користування (Додаток №1), користувач зобов`язаний звільнити надані в користування місця і передати їх КП. Повернення місць, наданих в користування, здійснюється користувачем на підставі Актів прийому-передачі, які складаються користувачем та підписуються уповноваженими представниками КП і користувача. Місця вважаються фактично повернутими КП з моменту підписання Актів прийому - передачі. Акт прийому-передачі місця підписується КП після надання користувачем фото місця демонтованої спеціальної конструкції, а у разі неможливості визначення стану місця по наданим фотознімкам, після виїзду представника КП на місце розташування спеціальної конструкції. У випадку неналежного стану місця розташування спеціальної конструкції (засмічення території, пошкодження місць, наявності фундаменту конструкції тощо) Акт прийому-передачі місця з боку КП не підписується, а складається Акт огляду місця з зазначенням виявлених порушень. Місця, надані в користування користувачу за цим договором, повинні бути повернуті КП у належному стані демонтована спеціальна конструкція та її частини (фундаменти, елементи кріплень, тощо), відновлена тротуарна плитка, асфальтне або трав`яне покриття, вивезене сміття та інше) (розділ 5 договору).

Таким чином, по 04 листопада 2019 року за відповідачем рахувався обов`язок по приведенню місця, наданого в користування, в належний стан та його повернення позивачу за актом приймання-передачі. Проте, на день постановлення рішення у даній справі, відповідачем не було виконано жодних умов розділу 5 договору, з огляду на що суд приходить до обґрунтованого висновку, що вимога позивача щодо зобов`язання відповідача повернути на підставі акту прийому-передачі місця, що знаходиться у комунальній власності, за адресою: місто Харків, вулиця Сумська, будинок 24 (щит на фасаді 0,80х0,1х1), привівши це місце в належний стан відповідно до пункту 5.3. договору № 2281 від 08 листопада 2018 року, є обґрунтованою, правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 ЦК України).

За умовами пункту 6.2. договору, у разі прострочення повернення місць, наданих в користування за договором, користувач сплачує КП неустойку яка складає 7% від розміру плати за користування неповернутим місцем, встановленої Додатком № 1 до цього договору (з ПДВ), за кожний день затримки повернення вказаного місця.

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення не грошового зобов`язання, визначено частиною 2 статтею 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

З огляду на те, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по поверненню місця, що знаходиться у комунальній власності, не виконав, допустивши прострочення виконання немайнового зобов`язання, такі дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 ЦК України) і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 ЦК України), а відтак наявні підстави для застосування відповідальності, відповідно до умов пункту 6.2 договору.

При цьому, частиною 6 статті 232 ГК України внормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, приписами частини 6 статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

В даному разі сторонами обумовлено, що у випадках, передбачених пунктами 6.1.- 6.5. договору (а в нашому випадку нарахування пені здійснюється на підставі пункту 6.2. договору), нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, не припиняється.

Позивачем нараховано до стягнення пеню за період з 05 листопада 2019 року по 03 листопада 2020 року у сумі 1 766,60 грн.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем штрафної санкції та виходячи з умов пункту 6.2 договору, приписів статті 231 та 232 ГК України, з огляду на визначений у договорі розмір санкції і строк її нарахування за прострочення виконання не майнового зобов`язання, суд встановив, що дане нарахування в сумі 1 766,60 грн. не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору та є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов`язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов`язання та умовами обороту.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті відповідачем з метою належного виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем. Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної оплати за щомісячне користування місцем за Договором № 2281 від 08 листопада 2018 року та повернення, на підставі акту прийому - передачі місця, що знаходиться у комунальній власності, за адресою: місто Харків, вулиця Сумська, будинок 24 (щит на фасаді 0,80х0,1х1), привівши його в належний стан відповідно до пункту 5.3. договору, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підтверджені достовірними доказами.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки по виконанню договірних правовідносин, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з урахуванням наведеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232-236, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Табако Корпорейшн" (61057, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 24, ідентифікаційний код юридичної особи 40781156) на користь Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (61166, місто Харків, проспект Науки, будинок 38, ідентифікаційний код юридичної особи 32135675) заборгованість за щомісячне користування місцем у сумі 200,68 грн. та неустойку за прострочення повернення місця у сумі 1 766,60 грн.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Табако Корпорейшн" (61057, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 24, ідентифікаційний код юридичної особи 40781156) повернути Комунальному підприємству "Міський інформаційний центр" (61166, місто Харків, проспект Науки, будинок 38, ідентифікаційний код юридичної особи 32135675) на підставі акту прийому-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності, за адресою: місто Харків, вулиця Сумська, будинок 24 (щит на фасаді 0,80х0,1х1), привівши це місце в належний стан відповідно до пункту 5.3. договору № 2281 від 08 листопада 2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Табако Корпорейшн" (61057, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 24, ідентифікаційний код юридичної особи 40781156) на користь Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (61166, місто Харків, проспект Науки, будинок 38, ідентифікаційний код юридичної особи 32135675) судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 4 204,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "18" січня 2021 року.

Суддя Н.В. Калініченко

cправа № 922/3554/20