Постанова

від 18.01.2021 по справі 120/2452/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2452/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

18 січня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України" (123) на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України" (123) про стягнення податкового боргу та накладення арешту на кошти та інші цінності,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2020 року Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулось з позовом до суду в якому просило:

- стягнути з рахунків у банках, що обслуговують ДП "Підприємство ДКВС України"(123) податковий борг на суму 268 377,46 грн. у дохід державного бюджету;

- накласти арешт на кошти та інші цінності платника податків ДП "Підприємство ДКВС України" (123), що знаходяться в установах банків на суму податкового боргу.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з рахунків у банках, що обслуговують ДП "Підприємство ДКВС України"(123) податковий борг на суму 256 597,46 грн. у дохід державного бюджету. Накладено арешт на кошти та інші цінності платника податків ДП "Підприємство ДКВС України" (123), що знаходяться в установах банків на суму 256 597,46 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду в частині накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення у вказаній частині та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог податкового органу в частині накладення арешту на кошти та інші цінності позивача.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач відзначив, що наявність у платника податкового боргу не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку, який не є виключним та єдиним способом його погашення.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено, що ДП "Підприємство ДКВС України" (123) перебуває на обліку у ГУ ДПС у Вінницькій області.

Станом на час звернення з адміністративним позовом за ДП "Підприємство ДКВС України" (123) обліковується податковий борг з податку на додану вартість, по надходженням від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та по екологічному податку в розмірі 268 377,46 грн.

Вказаний податковий борг виник в результаті несплати відповідачем сум узгоджених грошових зобов`язань у встановлений нормами ПК України строк, а також пені нарахованої на суму такого зобов`язання.

Наявна сума заборгованості підтверджується обліковими картками платника податку з податку на прибуток приватних підприємств, обліковими картками платника податку на додану вартість, податковими повідомленнями - рішеннями № 00440515804 від 26.11.2019 року, 0018595805 від 02.07.2019 року, 0011835805 від 06.05.2019 року, 0004715301 від 07.02.2018 року.

Окрім того, у зв`язку з несплатою позивачем до бюджету сум податкового боргу, податковим органом було сформовано та направлено на адресу відповідача податкові вимоги № 1/48 від 06.11.2001 року та №2/160 від 13.12.2001 року.

Як встановлено в ході розгляду справи, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16.03. 2020 р. за ДП "Підприємство ДКВС України"(123) не зареєстровано право власності на нерухоме майно.

Окрім того, ДП "Підприємство ДКВС України"(123) листом №14 від 17.03.2020 р. повідомило податковий орган про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а також про відсутність коштів на поточних рахунках в банку для погашення заборгованості зі сплати податкових платежів.

Враховуючи відсутність у відповідача майна для погашення податкового боргу, контролюючий орган звернувся до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться на рахунках ДП "Підприємство ДКВС України"(123), відкритих у банках.

Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для накладення арешту на кошти та інші цінності платника податку в межах суми боргу та стягнення коштів в рахунок погашення боргу з врахуванням суми погашеного боргу.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції з наступних підстав.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Відтак, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України .

Згідно із пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

При цьому, необхідно враховувати, що сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.02.2019р. у справі №813/4345/16, від 24.01.2019р. у справі №809/161/13-а, від 19.09.2019р. у справі №804/17275/14, від 17.09.2019р. у справі №804/4273/13-а, і відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що враховуючи встановлений факт наявності у Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України" (123) податкового боргу, що не заперечується відповідачем, поряд із відсутністю майна для його погашення, суд першої інстанції під час розгляду справи зробив правильний висновок щодо обґрунтованості заявлених позивачем у справі позовних вимог та постановив у цій справі рішення, яким задовольнив позовні вимоги в частині накладення арешту на кошти та інші цінності боржника.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.04.2020 року у справі № №802/2067/15-а.

Судова колегія зауважує, що податковим органом було вжито всі можливі заходи для з`ясування наявності у відповідача майна, вартість якого є достатньою для погашення існуючого податкового боргу. Дана обставина була з`ясована судом першої інстанції під час розгляду справи та не спростована апелянтом.

До того ж, в матеріалах справи наявний лист ДП "Підприємство ДКВС України"(123) №14 від 17.03.2020 року, яким відповідач повідомив податковий орган про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а також про відсутність коштів на поточних рахунках в банку для погашення заборгованості зі сплати податкових платежів.

Щодо доводів апелянта про протиправне стягнення заборгованості, яка утворилась за 2017 рік з екологічного податку, як такої, що набула статусу безнадійного податкового боргу, то в даному випадку судова колегія оцінку останнім не надає, оскільки вказані обставини не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про часткове задоволення заявлених позивачем вимог.

Зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, судова колегія вважає необхідним рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. Доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки апелянтом доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду першої інстанції з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права. Міркування та припущення відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм чинного матеріального та процесуального права не можна визнати спроможними і достатніми підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України" (123) залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.