Рішення

від 12.01.2021 по справі 201/7776/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/7776/20

Провадження № 2/201/672/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

12 січня 2021 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Мілової Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

13.08.2020р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (а.с. 2 - 6).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 18.08.2020р. відкрито провадження по справі та відповідно до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Витребувано від КП Дніпропетровське МБТІ Дніпропетровської обласної ради копію інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Витребувано від приватного нотаріуса Дніпровського МНО Рохман Л.А. копію нотаріальної справи щодо державної реєстрації Декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія ДП № 182152820063, виданої Департаментом ДАБІ в Дніпропетровській області від 09.10.2015р., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31343466 від 12.09.2016р., на ім`я ОСОБА_2 на 66/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Витребувано від Головного територіального управління держгеокадастру у Дніпропетровській області дані щодо видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 067301, виданого управлінням Держкомзему в м. Дніпропетровську 28.03.2011р. на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18-19).

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що сторони перебували в шлюбі з 21.07.2007р. по 06.12.2019р. 30.06.2019р. шлюбні відносини припинені, позивачка мешкала окремо. Шлюб розірвано на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2019р.

Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На сьогодні позивачка зареєструвала шлюб з іншим чоловіком.

До шлюбу відповідач набув у власність на підставі договору дарування від 06.03.2004р. 18/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

За період шлюбу сторони добудовали та здійснили реконструкцію їх частини домоволодіння. Були внесені зміни до конфігурацій нежитлових кімнат будинку, здійснено перепланування кімнат, перенесені і добудовані стіни всередині будинку тощо, змінилась житлова та нежитлова площа, збільшилася їх частка домоволодіння з 18/100 до 66/100 часток.

На підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія ДП № 182152820063, виданої Департаментом ДАБІ в Дніпропетровській області, 09.10.2015р. відповідач зареєстрував за собою право власності на 66/100 частин домоволодіння.

Позивачка вважає, що домоволодіння є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу на підставі ч. 1 ст. 62 СК України, адже майно відповідача за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 приватизував земельну ділянку під домоволодінням АДРЕСА_1 , 28.03.2011р. отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Проте відповідач не визнає право спільної сумісної власності позивачки на нерухоме майно (66/100 часток будинку і земельну ділянку) і в нотаріальному порядку оформити право власності на 1/2 частин спірного майна.

На підставі викладеного позивачка просила:

визнати 66/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за ОСОБА_2 спільним сумісним майном подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частин домоволодіння (з урахуванням заяви позивачки про те, що у прохальній частині допущена описка, а саме, замість Ѕ вказано помилково 66/200 - а.с. 66);

визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав . Представник позивача - адвокат Васильченко А.А. (діє на підставі ордеру від 25.11.2020р. і договору від 25.11.2020р. - а.с. 44 - 48) надав заперечення на позовну заяву (а.с. 52 - 54), у яких вказав, що відповідач не погоджується із тим, що будинок і земельна ділянка є спільною власністю подружжя, оскільки домоволодіння реконструйоване його батьками. Зазначив, що дійсно, на підстав договору дарування від 06.03.2004р. він отримав у дар від бабусі ОСОБА_4 18/100 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . У домоволодінні були зареєстровані і постійно проживали бабуся ОСОБА_4 і батьки відповідача - ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . У 2010 році батьки за власні кошти здійснили реконструкцію 18/100 часток домоволодіння, а у 2015 році об`єкт прийнято в експлуатацію.

Після реконструкції змінилися частки співвласників. Частка відповідача склала 66/100 частин домоволодіння, яку він зареєстрував за собою 05.09.2016р.

Оскільки 18/100 частин домоволодіння набуто на підставі договору дарування, ці частки є особистою приватною власністю відповідача. Збільшення часток власності до 66/100 відбулося внаслідок реконструкції, яка здійснена батьками відповідача. Тому 66/100 часток домоволодіння належить відповідачеві на праві особистої приватної власності. Вважав доводи позивачки про те, що реконструкція часток домоволодіння здійснена за рахунок не доведеними належними доказами.

Крім того, вважав, що позивачка пропустила трирічний строк позовної даності, оскільки дізналася про порушене право 05.09.2016р. (у дату реєстрації за відповідачем 66/100 частин домоволодіння), а звернулася до суду 13.05.2020р.

Враховуючи викладене, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивачка 12.01.2020р. в судове засідання надала заяву про розгляд справи без її участі, без фіксації технічними засобами, позовні вимоги підтримала повністю. У заяві також просила суд звернути увагу на те, що доводи відповідача про те, що у реконструкції домоволодіння приймали участь його батьки не відповідють дійсності, оскільки батько відповідача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а мати - ОСОБА_6 померла у 1994 році.

11.01.2021р. представник відповідача - адвокат Васильченко А.А. надав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням в іншому судовому засіданні (а.с. 65).

Розглядаючи указане клопотання, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні огляду на таке.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленою про судове засідання, призначене на 12.01.2021р. (а.с. 58) надав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням в іншому судовому засіданні, однак жодних доказів цього не надав.

При цьому, справа розгадається з 18.09.2020р., розгляд справи неодноразово відкладався судом, у т.ч. у зв`язку із неявкою сторони відповідача і за його заявами, у яких він просив ознайомитися з матеріалами справи та надати час для підготовки відзиву на позов (а.с. 36-37, 43). Заперечення представник відповідача надав лише 01.12.2020р.

Згідно із ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно із ч. 3 цієї статті якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

З огляду на викладене, суд вважає, що з боку сторони відповідача вбачається затягування розгляду справи, та зважаючи на обізнаність сторони відповідача про віднесення на розгляд суду даного спору, наявність заперечень відповідача, суд вважає за можливе розглянути справу та винести рішення на загальних підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, вивчивши в судовому засіданні позиції сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши позиції сторін та докази у справі, встановив такі обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.07.2007р. Шлюб розірваний на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2019р. по цивільній справі № 204/5903/19 (а.с. 7).

На підставі договору дарування від 06.03.2004р., посвідченого першою Дніпропетровською ДНК за реєстровим номером 2-732, відповідач ОСОБА_2 набув у власність 18/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Право власності на 18/100 частин домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_2 12.04.2004р. (а.с. 11).

Отже, 18/100 частин домоволодіння були набуті відповідачем до шлюбу (12.04.2004р.) і на підставі договору дарування, а тому в силу п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 .

Як вказує позивачка у період шлюбу сторони добудовали та здійснили реконструкцію домоволодіння. Були внесені зміни до конфігурацій нежитлових кімнат будинку, здійснено перепланування кімнат, перенесені і добудовані стіни всередині будинку тощо, змінилась житлова та нежитлова площа, збільшилася їх частка домоволодіння з 18/100 до 66/100 часток від домоволодіння АДРЕСА_1 .

Як видно із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації серії ДП № 182152820063, виданої Департаментом ДАБІ в Дніпропетровській області, 09.10.2015р. відповідач зареєстрував за собою право власності на 66/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 461/12153/15-ц, зазначено, що суд повинен установити той факт, що джерелом набуття майна були особисті кошти, і у такому разі презумпція спростовується не знайшли свого підтвердження, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, оскільки відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідач стверджує, що домоволодіння реконструйоване за кошти батьків відповідача, однак відповідних доказів суду не надано.

Суд наголошує, що процесуальним обов`язком відповідача є спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, а не доведення перед судом того, що позивачка не здійснювала власного вкладу у набуття майна у власність за період шлюбу.

Тому суд не приймає доводи відповідача про те, що домоволодіння було реконструйоване і збільшене за кошти батьків, адже доказів цього не надано, і виходить з презумпції рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено, що 18/100 спірного домоволодіння набуте відповідачем до шлюбу, а потім домоволодіння збільшилося до 66/100 за рахунок добудови і реконструкції.

Позивачка вважає, що спірне домоволодіння підлягає поділу на підстав ч. 1 ст. 62 СК України, відповідно до якої - якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд зазначає, що для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Разом із тим, з наданих до матеріалів справи доказів видно, що збільшилися частки домоволодіння з 18 до 66, а не вартість всього об`єкта до та після поліпшення, тобто, внаслідок реконструкції збільшилася частка домоволодіння, яке було подароване відповідачеві - з 18/100 до 66/100 часток. Доказів істотного збільшення саме вартості 18/100 часток відповідача після реконструкції - сторонами суду не представлено.

Отже, до правовідносин не може бути застовпована норма ч. 1 ст. 62 СК України.

Разом із тим, майно подружжя підлягає поділу на загальних підставах і в даному випадку застосовуються правила ч. 1 ст. 70 СК України щодо рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, спільною сумісної власності подружжя є не 66/100 часток, а 48/100 часток (66/100 - 18/100), право власності на які зареєстроване за відповідачем у період шлюбу.

Відтак, суд вважає, що спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає поділу є 48/100 часток домоволодіння, і за позивачкою слід визнати право власності на 24/100 (половину від 48/100) часток домоволодіння.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 приватизував земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресю: АДРЕСА_1 , отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 067301, виданий управлінням Держкомзему в м. Дніпропетровську 28.03.2011р., що підтверджено витягом про державну реєстрацію прав на нерухоме майно станом на 07.08.2020р., а також підтверджено відповіддю ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 17.12.2020р., отриманою на вимогу суду (а.с. 10, 61).

Відповідно до ч. 5 ст. 61 СК України в редакції Закону України від 11.01.2011р. № 2913-VI Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя , який набрав чинності 8 лютого 2011 року, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації.

Законом України від 17.05.2012р. № 4766-VI Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини/ чоловіка , який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, змінено.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини/ чоловіка. Частину 5 ст. 61 СК України виключено.

Отже, у період часу з 8 лютого 2011 по 12 червня 2012 р. включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалася спільною сумісною власністю подружжя.

До 8 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11 січня 2011 року зроблений у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18), від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18), від 24 квітня 2020 року в справі № 622/999/16-ц (провадження № 61-1260св19) та від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004св18).

Отже, оскільки земельна ділянка приватизована позивачем у період часу з 8 лютого 2011 року по 12 червня 2012 р року , а саме 28 березня 2011 року, то вона є спільною сумісною власністю подружжя.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що позивачка пропустила строки позовної давності.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У ч. 2 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач для обґрунтування заяви про сплив строку позовної давності повинен довести суду, що перешкоджання розпочалося з цього моменту, а не пізніше.

Суд не погоджується із думкою відповідача, що відлік позовної давності слід відраховувати від дати реєстрації права власності за ним на домоволодіння - 05.09.2016р., оскільки це лише дата реєстрації права власності, і жодних доказів того, що саме цієї дати право позивачки було порушене відповідачем, останній суду не надав, зокрема, те, що відповідач створив перешкоди у користуванні майном.

Окрім того, як видо з матеріалів справи, шлюб між сторонами розірваний рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2019р., яке набрало законної сили 06.12.2019р. Судом у цій справі установлено, що фактично шлюбно-сімейні відносини припинилися 01.07.2019р. Позивачка вказувала у позові, що шлюбні відносини фактично були припинені 30.06.2019р., чого відповідачем у запереченнях не спростовано.

Таким чином, у матеріалах справа відсутні докази, які б підтверджували, що позивачка знала про перешкоджання відповідачем реалізації її права власності на спільне сумісне майно з дати реєстрації права власності на все домоволодіння за відповідачем, оскільки на той момент сторони проживали разом, шлюбно-сімейні відносини між ними не припинилися і доказів того, що позивачка зверталася до відповідача із вимогами про поділ майна одразу після реєстрації майна за останнім - не надано.

Схожа позиція викладена постанові Верховного Суду від 06.11.2019р. по справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені частково, із відповідача слід стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн. за позовні вимоги майнового характеру, що є мінімальною ставкою судового збору, менше якої не сплачується.

Решта суми помилково сплаченого судового збору в сумі 572,60 грн. (152,20 грн. за подання позову і 420,40 грн. - за подання заяви про витребування доказів, по якій судовий збір не повинен сплачуватися) може бути повернута позивачці за її заявою.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати 48/100 часток домоволодіння за адресю: АДРЕСА_1 , загальною площею 97,8 м.кв (житловою площею - 49,4 м.кв), а також земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресю: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0839 га (кадастровий номер 1210100000:03:122:0036) спільною сумісною власністю подружжя, нажитою під час шлюбу.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної спільної часткової власності на 24/100 часток домоволодіння за адресю: АДРЕСА_1 , загальною площею 97,8 м.кв (житловою площею - 49,4 м.кв).

Визнати за ОСОБА_1 право приватної спільної часткової власності на Ѕ частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресю: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0839 га (кадастровий номер 1210100000:03:122:0036).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 16 січня 2021 року

Суддя Наумова О.С.