Постанова

від 12.01.2021 по справі 733/2119/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 січня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/2119/17

Головуючий у першій інстанції - Карапиш Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/38/21

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/37/21

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді - Бобрової І.О.,

суддів - Мамонової О.Є., Скрипки А.А.,

за участю секретарів - Шкарупи Ю.В., Зіньковець О.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Приватне акціонерне товариство Нива-плюс ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства Нива-плюс на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2018 року та ОСОБА_1 на ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Нива-плюс про визнання договору купівлі-продажу майнового паю недійсним,

місце ухвалення судом першої інстанції рішення та ухвали - м. Ічня,

дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення -27.11.2018, дата складання судом першої інстанції повного тексту ухвали -09.01.2019,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПрАТ Нива-Плюс , в якому просив визнати причини пропуску ним строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк, визнати недійсним договір купівлі-продажу майнового паю від 18.10.2007, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ Нива-плюс , застосувати правові наслідки недійсності правочину та повернути йому майновий пай, що був отриманий покупцем на виконання недійсного правочину.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував, що 18.10.2007 між ним та ЗАТ Нива-плюс був укладений договір купівлі-продажу майнового паю, згідно з яким ОСОБА_1 продав ЗАТ Нива-плюс майновий пай загальною вартістю 3795 грн за 1 грн. Не маючи юридичної освіти, позивач вважав укладення цього договору єдиним шляхом для отримання можливості приватизувати житловий будинок, в якому проживає разом з сім`єю та оформити правовстановлюючі документи на нього.

Питання про визнання договору недійсним позивач раніше не піднімав, оскільки про порушення своїх прав дізнався лише 08 вересня 2017 року на зборах громади с. Іваниця Ічнянського району Чернігівської області, де було піднято питання про недійсність договорів купівлі-продажу майнових часток (паїв), зокрема й через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеру. Крім цього, позивач зазначав, що на момент укладання спірного договору, він не мав правовстановлюючих документів на майновий пай, свідоцтва про право власності на нього він не отримував.

Укладений правочин не відповідає основним критеріям чинності правочину, передбаченим ст. 203 ЦПК України. Зміст правочину не може суперечити ЦПК України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пай є об`єктом спільної часткової власності. При укладенні вказаного договору були порушені положення статті 362 ЦК України, відповідно до якої, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності, співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Покупець не був зацікавлений в укладенні договору в межах чинного законодавства, так як розумів, що знайдуться бажаючі серед співвласників придбати право на майновий пай вартістю 3795 грн лише за одну гривню.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнового паю від 18 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ Нива плюс , стягнуто з відповідача на користь позивача 640 грн судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 26.11.2018, ПрАТ Нива-плюс звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відповідач стверджує, що судом допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Позивач звернувся до суду про визнання договору купівлі-продажу майнового паю недійсним 22.12.2017, не навівши обставин, які перешкоджали це йому зробити упродовж 10 років, не надав доказів поважності причин пропущення строку позовної давності більше ніж на 7 років. В той же час позивач звертався із скаргами до Ічнянської районної державної адміністрації у 2007 році і тоді ж мав можливість звернутися до суду за захистом порушеного права. Представник відповідача просив застосувати позовну давність, однак суд необґрунтовано встановив поважність причин пропущення строку. Судом не встановлено, чому позивач не міг довідатися про порушення свого права у визначений законом строк, не наведено обставин, що виникли незалежно від волі позивача та об`єктивно унеможливили звернення його до суду у період дії строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Суд дійшов правильного висновку поновивши строк на звернення до суду з позовом. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надані докази поважності причин пропущення позовної давності, спростовуються письмовими доказами, технічним записом судового засідання, письмовими поясненнями представника позивача та свідків. В судовому засіданні було встановлено, що позивач уклав договір під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах, що виразились в загрозі втратити роботу та житло.

Саме ці обставини стали причиною звернення позивача до суду лише після зміни керівника ПрАТ Нива-плюс , яка відбулась у 2017 році. Керівник Нива-плюс маніпулював житловим фондом. Дату, коли він був переданий на баланс Іваницької сільської ради, встановити неможливо. Також незрозуміло, яким чином майновий сертифікат на пай ОСОБА_1 опинився у відповідача.

12 грудня 2018 року представник позивача ОСОБА_2 звернулась із заявою про ухвалення додаткового рішення по справі про стягнення з ПрАТ Нива-плюс на користь позивача компенсацію судових витрат у сумі 1395 грн.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09.01.2019 у задоволенні вищевказаної заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09.01.2019 про відмову у винесенні додаткового рішення скасувати та направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Позивач стверджує, що на підтвердження понесених витрат на придбання бензину він подавав до суду клопотання та відповідні документи в установленому законом порядку. У судових дебатах представником позивача було зроблено заяву про стягнення з відповідача документально підтверджених витрат, пов`язаних з розглядом справи. Суд дослідив всі матеріали справи та докази, однак неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки доказам та постановив ухвалу з порушенням вимог процесуального та матеріального закону.

Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача ПрАТ Нива-плюс не скористалось.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу від 18.10.2007, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ Нива-плюс був укладений на вкрай невигідних умовах для позивача, так як ціна майнового паю ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу становить 1 гривня, хоча реальна вартість даного паю складає 3795 гривень. Однією з підстав укладення такого договору є тяжкі обставини, в яких перебував позивач в момент укладення договору, а саме, створення умов, за яких останній та його члени сім`ї могли бути позбавлені житла і роботи, та їх реалізація.

Судом було встановлено, що сім`ї ОСОБА_1 надано колгоспом у користування колгоспний будинок. Коли позивач неодноразово звертався до голови правління Щербини Б.Г. за дозволом на приватизацію вказаного будинку, йому було відмовлено. ОСОБА_1 почав звертатися зі скаргами на голову правління, вважаючи його дії незаконними. У зв`язку з цим, до позивача були застосовані санкції, які виразились у його переведенні на нижчу посаду та погрозі виселення із колгоспного будинку. Дану погрозу виселення позивач сприймав реально, оскільки декілька осіб, які користувались житлом, наданим відповідачем, були виселені.

Лише за умови продажу ОСОБА_1 належного йому майнового паю за 1 гривню ЗАТ Нива-плюс , голова правління Щербина Б.Г. надав дозвіл на приватизацію вищевказаного будинку. Крім цього, судом в якості свідків допитані й інші особи, які підтвердили, що також продали відповідачу свої майнові паї за 1 гривню за умови надання їм дозволу на приватизацію житла.

Ціна відчужуваного за спірним договором майнового паю надзвичайно занижена порівняно з реальною його вартістю, що є підставою для визнання правочину таким, що укладений на вкрай невигідних умовах.

Вказане у сукупності, відповідно до ст. 233 ЦК України є підставою визнання судом такого договору недійсним.

Одночасно, суд першої інстанції дійшов до висновку, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з поважних причин, адже дізнався про порушення свого права лише 25 вересня 2017 року. Саме тоді, з відповіді голови правління ПрАТ Нива-плюс позивачу стало відомо, що житловий фонд ЗАТ Нива-плюс перед укладенням спірного договору був безоплатно переданий відповідачем у комунальну власність Іваницької сільської ради Ічнянського району, тому дозвіл на приватизацію житла надавався саме сільською радою, а не відповідачем, як вважав ОСОБА_1 .

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16.04.2019 рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26.11.2018 скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з останнього на користь ПрАТ Нива-плюс 960 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Зважаючи на те, що рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26.11.2018 підлягає скасуванню, апеляційний суд залишив ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09.01.2019 про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення - без змін.

Постановою Верховного Суду від 07.10.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Чернігівського апеляційного суду від 16.04.2019 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вказане рішення суду мотивоване тим, що апеляційний суд визнав спірний договір нікчемним з тих підстав, що позивач на момент його укладення не був власником майнового паю, так як свідоцтва про право власності на нього не отримував. При цьому, представником відповідача було долучено до апеляційної скарги завірену належним чином копію свідоцтва про право власності на майновий пай (частку) члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданого ОСОБА_1 26 січня 2007 року Іваницькою сільською радою. Суд апеляційної інстанції, прийнявши вказаний доказ, до уваги його не взяв, оцінки йому не надав, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про нікчемність вказаного правочину та відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26.11.2018 не відповідає, а ухвала Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09.01.2019 відповідає частково.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до запису в трудовій книжці колгоспника № 474 від 15.12.1973 ОСОБА_1 вступив в 1973 році в члени колгоспу ім. Калініна Іваницької сільської ради Ічнянського району Чернігівської області (а.с. 212 т.1, а.с. 43-44 т. 2). Згодом колгосп ім. Калініна був реорганізований в КПСП Колос (протокол № 1 зборів уповноважених від 19.02.1993)(а.с. 80 т.1).

Згідно з архівною довідкою від 23.03.2018 КПСП Колос було ліквідовано (протокол № 1 зборів уповноважених від 20.02.2000) (а.с. 80 т. 1). Після цього було створено ЗАТФ Нива , яке згідно з витягом з протоколу № 1 загальних зборів від 31.03.2006 змінило назву на ЗАТ Нива-плюс , правонаступником якого є ПрАТ Нива-плюс (а.с. 46,48 т.2).

Питання виділення майна членам КСП було врегульовано Законом України від 14.02.1992 № 2114-XII Про колективне сільськогосподарське підприємство . Право на майновий пай у КСП встановлено Законами України Про власність та Про колективне сільськогосподарське підприємство , згідно з якими таке право мають всі особи, які були членами КСП на 01 березня 1992 року. Як член колгоспу ОСОБА_1 отримав право на майновий пай в КПСП Колос , а також проживав разом з сім`єю в колгоспному будинку.

Вказане право позивача на майновий пай учасники справи не оспорювали.

26.01.2007 Іваницькою сільською радою на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП (майнового сертифіката) серії ЧН-ІЧІВ № 272 . Відповідно до даного свідоцтва, позивач має право на частку пайового фонду майна КПСП Колос с. Іваниця, вартість якої визначена в розмірі 3795 грн (а.с. 253 т. 1).

Згідно з довідкою ПрАТ Нива-плюс , ринкова вартість майнового паю ОСОБА_1 на дату продажу складала 30 % від номінальної вартості - 1138,50 грн (а.с.254 т.1).

Влітку 2007 року позивач звертався до ЗАТ Нива-плюс з пропозицією придбати в нього майновий пай члена КСП. Листом №341 від 20.08.2007 дана пропозиція відповідачем була відхилена (а.с.82 том 1).

18 жовтня 2007 року між ЗАТ Нива-плюс та ОСОБА_1 був укладений оскаржуваний договір, яким ОСОБА_1 продав, а ЗАТ Нива-плюс купило належний позивачу майновий пай, виділений йому рішенням загальних зборів КПСП Колос с. Іваниця від 08 лютого 2000 року, який складається із будівлі - 47 %, споруди -4 %, автомашини - 6,7 % трактори - 6,2 %, комбайни - 2,7 %, машини і обладнання - 14,1 %, худоба осн. стада - 5 %, худоба молодняк - 2,6 %, буд матеріали і обладнання зап. частини - 11,7 % загальною вартістю 3795 гривень 00 копійок (а.с. 86 т.1).

Відповідно до п. 3 договору продаж майнового паю вчинено за 1 грн, які ОСОБА_1 отримав повністю до підписання цього договору. Пунктом 4 договору передбачено, що ОСОБА_1 в подальшому не матиме ніяких майнових чи грошових претензій до ЗАТ Нива-плюс в питаннях майнового паю.

Договір купівлі-продажу майнового паю, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ Нива-плюс до 22.12.2017 сторонами не оспорювався.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин 1 та 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В поданій 22.12.2017 позовній заяві позивач визначився з предметом та підставами позову. Так підставами недійсності правочину позивач вказав ст. 203, 215, 362 ЦК України, зокрема, 1). Зміст правочину не повинен суперечити вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства; 2). На момент укладення договору не існувало свідоцтва про право власності на майновий пай (майновий сертифікат) на ім`я позивача; 3). Співвласники у праві спільної часткової власності мали переважне право на купівлю паю.

Позовна заява не містить посилань на конкретні норми цивільного законодавства, які були порушені при укладенні договору. Позивач лише зазначив, що він вважав укладення цього договору на умовах покупця єдиним шляхом для отримання можливості приватизувати житловий будинок в якому проживав разом із сім`єю , правовстановлюючого документу на пай він не мав, а також, що покупець не був зацікавлений в укладенні договору купівлі-продажу в межах чинного законодавства, так як розумів, що знайдуться бажаючі серед співвласників придбати право на майновий пай вартістю 3795 грн лише за одну гривню .

За змістом частини третьої, п`ятої статті 49 ЦПК України ( редакції, що діяла на час звернення позивача з позовом) до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі подання вказаної заяви, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

Всупереч вимогам наведеної норми процесуального права суд першої інстанції при ухваленні рішення взяв до уваги підстави позовних вимог, що не зазначалась ОСОБА_1 у позовній заяві та були вперше заявлені представником позивача в судовому засіданні 07.08.2018 під час розгляду справи по суті, тобто після закриття 25.04.2018 підготовчого провадження у справі. Вказане підтверджується письмовими поясненнями представника позивача ОСОБА_2 від 07.08.2018, долученими до матеріалів справи в судовому засіданні (т. 1 а.с.167), в яких ОСОБА_2 вказала підставами визнання оспорюваного договору недійсним, зокрема те, що співвласники не надавали згоди на відчуження майнового паю; вказаний договір нотаріально не посвідчений, не зареєстрований; договір укладений на вкрай невигідних умовах для позивача під впливом тяжких для нього обставин; зобов`язання відповідача повернути майно на підставі ст.1212,1213 ЦК України. При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що позивач або його представник в установленому порядку подавали письмову заяву про зміну підстав позову. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, виходячи з принципу диспозитивності, суд повинен був розглянути справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін. Вказане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 751/9830/16-ц.

Враховуючи порушення судом норм процесуального закону, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. При розгляді спору колегія суддів не бере до уваги визначені позивачем в судовому засіданні в суді першої інстанції нові підстави позовних вимог.

Проаналізувавши наявні у справі докази, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до ст.81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не довів суду яким саме вимогам ЦК або іншим актам цивільного законодавства суперечить укладений 18.10.2007 договір купівлі-продажу майнового паю.

Як вказав в своїй постанові №9 від 06.11.2009 N 9 Пленум Верховного Суду України, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Ст. 203 та 215 ЦК визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві.

За змістом частини третьої статті 9 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 дійшов до висновку, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) .

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2018 року по справі № 380/98/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню .

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач вказував, що продав свій майновий пай за 1 грн, оскільки вважав це єдиним шляхом приватизувати своє житло.

Вказане не відповідає дійсності і тому не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, з огляду на те, що до укладення 18.10.2007 оспорюваного договору купівлі-продажу, а саме 10.10.2007 Іваницькою сільською радою було видано розпорядження №22 про видачу ОСОБА_1 та членам його сім`ї свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9 том 1). З огляду на положення Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , подаючи до органу місцевого самоврядування заяву про приватизацію житла, позивач не міг не знати рішенням якого саме органу займане ним житло буде передано йому та членам його сім`ї у власність.

Крім того, з листа-відповіді ЗАТ Нива-плюс № 69 від 19.02.2007 за підписом директора Б.Г. Щербини вбачається, що ОСОБА_1 дійсно звертався за дозволом на приватизацію колгоспного житла. Відповідачем йому було роз`яснено, що приватизації підлягає державний житловий фонд. ЗАТ Нива-плюс не є державним підприємством, тому житлові будинки, які перебувають на його балансі, не можуть бути приватизовані відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду (а.с. 81 т. 1).

Доводи ОСОБА_1 про те, що спірний договір є недійсним, оскільки на момент його укладання правовстановлюючих документів, які б підтверджували його право на майновий пай, не існувало, спростовуються встановленими судом обставинами та наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про право власності на майновий пай ОСОБА_1 , у зв`язку з чим зазначені доводи не заслуговують на увагу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 також вказував на те, що договір купівлі-продажу його майнового паю був укладений з порушенням прав інших співвласників майна колишнього КСП. Однак, колегія суддів вважає вказані доводи безґрунтовними враховуючи наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 2-448/2008 вказувала, що власники майнових паїв є співвласниками пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства і володіють, користуються та розпоряджаються цим майном на праві спільної часткової власності.

Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Частинами першою, другою статті 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

З аналізу вказаних норм вбачається, що саме на ОСОБА_1 як на продавця покладався обов`язок повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, чого останнім виконано не було.

Співвласники у праві спільної часткової власності з позовом про визнання договору від 18.10.2007 не зверталися. Позивач не обґрунтував на захист кого та якого права він звернувся з позовом з посиланням на ст.362 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Пунктом 2 частини 1 статті 208 передбачено, що правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною 1 статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

У постанові від 29.01.2020 Верховний Суд звертав увагу на деякі особливості щодо укладення договорів купівлі продажу майнових паїв. Верховним судом вказано, що у листі Міністерства аграрної політики України від 20 квітня 2005 № 37-17-2/5492, який стосується питань викупу майнових паїв, вказано, що договір купівлі-продажу майнового паю не потребує обов`язкового нотаріального посвідчення, проте його можна посвідчити нотаріально за бажанням сторін відповідно до положень статті 54 Закону України Про нотаріат . Отже вимоги щодо обов`язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майнового паю не встановлено .

Згідно з вимогами цивільного процесуального законодавства оспорюваний договір купівлі-продажу майнового паю був укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ Нива-Плюс у письмовій формі, нотаріально не посвідчувався. Дійшовши домовленості щодо умов договору, ОСОБА_1 його підписав, його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі, що була спрямована на досягнення певної мети.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) викладена наступна правова позиція: Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З листування, яке передувало укладенню 18.10.2007 договору купівлі-продажу, вбачається, що ініціатором його укладення був саме позивач. Після укладення договору, останній десять років не мав претензій щодо його форми, та змісту. Посилання ОСОБА_1 на те, що він не мав змоги оскаржити договір через побоювання бути звільненим відповідачем не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту Трудової книжки колгоспника №474 (а.с.43 том 2) вбачається, що позивач був звільнений відповідачем за угодою сторін 31.07.2012..

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належних та допустимих доказів, що вказують на підстави визнання договору купівлі-продажу майнового паю недійсним, ОСОБА_1 не надано.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваний договір укладений сторонами відповідно до основних критеріїв чинності правочину, підстав для визнання його недійсним апеляційним судом не встановлено.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови ВП ВС від 07.08.2019 по справі № 2004/1979/12, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16).

Отже, встановивши, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні, доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності колегія суддів не бере до уваги.

З огляду на викладене вище, апеляційна скарга ПрАТ Нива-плюс підлягає частковому задоволенню, а рішення суду від 26.11.2018 скасуванню на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України .

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

Заявою від 12.12.2018 (т. 1 а.с. 231) представник позивача просила ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з ПрАТ Нива-плюс на користь позивача компенсацію судових витрат у сумі 1395 грн.

У зв`язку з ухваленням колегією суддів апеляційного суду нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 січня 2019 року зміні в частині мотивів відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь ПрАТ Нива-плюс 960 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 376 ч.1 п.4, ст.381-384, 389, 390 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Нива-плюс - задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2018 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Нива-плюс про визнання договору купівлі-продажу майнового паю недійсним - відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 січня 2019 року змінити в частині мотивів відмови в ухваленні додаткового рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства Нива-плюс (вул. Петра Жовторіпенка, 39, с. Іваниця, Ічнянський район, Чернігівська область, ЄДРПОУ 14223494) 960 (дев`ятсот шістдесят) грн 00 коп. судових витрат, понесених відповідачем в апеляційній інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Судді Чернігівського апеляційного суду

І.О.Боброва

О.Є. Мамонова

А.А. Скрипка

Повний текст постанови складений 16.01.2021.