Постанова

від 12.01.2021 по справі 19/200

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2021 р. Справа № 19/200

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді:Зубченко І.В. (доповідач), Радіонова О.О. , Чернота Л.Ф. при секретарі судового засідання: Мартинчук М.В. за участю представників: від позивача (стягувача):не з`явився від відповідача (боржника): не з`явився від ДВС:не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ (вх.№3413 Д/3 від 10.12.2020р.) на ухвалу господарського суду Донецької області постановлену 17.11.2020р. (повний текст складено та підписано 23.11.2020р. у м.Харкові) за скаргоюПублічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» , м.Київ на бездіяльністьКерівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ у справі№19/200 (суддя Зекунов Е.В.) за позовомПублічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» , м.Київ, в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Димитрів Донецької області» , м.Мирноград Донецької області до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» , м.Мирноград Донецької області

простягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.11.2009р. задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі філії Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Димитрів Донецької області до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» . Стягнуто з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» Київ в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Димитрів Донецької області» 11.999.752,69грн. - заборгованості за кредитом згідно кредитного договору №204-08 від 08.07.2008р., 1.904.255,59грн. - заборгованості по відсотках за користування кредитом, 148.507,89грн. - пені , 25.500,00грн. витрат по сплаті державного мита, 315,00грн. витрат по сплаті за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

На примусове виконання вказаного рішення 16.11.2009р. видано відповідний наказ.

04.11.2020р. до господарського суду Донецької області від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» надійшла скарга на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, згідно резолютивної частини якої стягувач просить:

- визнати незаконною бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565856, щодо не подачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області по справі №19/200 від 16.11.2009р.;

- зобов`язати керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документи та відомості, необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області по справі №19/200 від 16.11.2009р.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17.11.2020р. (повний текст складено та підписано 23.11.2020р.) у справі №19/200 задоволено скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на бездіяльність органу, що здійснює виконання судового рішення за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Димитрів Донецької області» до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» про стягнення по кредитному договору №204-08 від 08.07.2008р., з наступними змінами, заборгованості в сумі 14.052.516,17грн., яка складається з 11.999.752,69грн. - суми кредиту, 1.904.255,59грн. - відсотків за користування кредитними коштами, 148.507,89грн. - нарахованої пені.

Не погодившись із названою ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно резолютивної частини якої просить ухвалу господарського суду Донецької області від 17.11.2020р. у справі №19/200 скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк у повному обсязі. При цьому апелянтом зазначено, що оскаржувана ухвала постановлена за наслідками неправильного застосування норм матеріального права, а саме приписів Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств та Закону України Про виконавче провадження , а також з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначена сукупність наступних обставин:

- визначений частиною 3 статті 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень обов`язок керівника відповідного органу ДВС подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виникає у разі наявності підстав, передбачених пунктами 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження . Натомість, судом першої інстанції не враховано, що на даний час відсутні підстав для повернення виконавчого документа стягувачу та в матеріалах виконавчого провадження не міститься інформації про вчинення виконавчих дій на безпосереднє виконання наказу господарського суду Донецької області по справі №19/200 від 16.11.2009р., зокрема встановлення наявності активів боржника тощо;

- з огляду на чинність спеціальних норм законодавства щодо боржника (ст.1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств ), які зобов`язують орган ДВС зупинити щодо нього виконавче провадження, у даному випадку відсутні підстави для застосування положень статті 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та, як наслідок, зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії. На підтвердження такої позиції апелянт посилається на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі №913/1147/16, від 03.04.2018р. у справі №913/2218/13 та від 18.09.2018р. у справі №905/526/13-г та окрему думку судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняка В.Я. від 05.02.2019р. у справі №905/3773/14-908/5138/14;

- хибним є висновок місцевого господарського суду про порушення прав стягувача бути обізнаним про хід виконавчого провадження, оскільки постанови державного виконавця були своєчасно направлені на адреси сторін виконавчого провадження, а стягувач, разом з іншим, мав право знайомитись із матеріалами виконавчого провадження, внесеними до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;

- скарга №09-6/1546 від 03.11.2020р. подана до господарського суду Донецької області з пропуском встановленого ст.74 Закону України Про виконавче провадження та ст.341 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) строку, клопотань або заяв про поновлення процесуального строку на звернення до суду із скаргою стягувачем подано не було, як і не було порушене питання щодо визнання поважності причин пропуску такого строку.

Для розгляду справи згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Зубченко І.В., судді Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2020р. відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою та зобов`язано сторін у строк до 30.12.2020р. включно надати до суду відзиви на апеляційну скаргу. Названою ухвалою, разом з іншим, призначено розгляд справи №19/200 на 12.01.2021р.

05.01.2021р. (згідно штампу канцелярії, наявного на першому аркуші документа) через канцелярію суду від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу (з пропуском встановлено судом строку). Згідно мотивувальної частини відзиву стягувач просить подовжити строк на подання відзиву, враховуючи обмеженість терміну на подання відзиву з огляду на отримання ухвали суду лише 28.12.2020р.

Відповідно до ч.1 ст.263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Своєю чергою, ч.1 ст.119 ГПК України передбачає можливість суду за заявою учасника справи поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши клопотання Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу в контексті наведених в ньому причин, враховуючи підтвердження матеріалами справи отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду позивачем лише 28.12.2020р., колегія суддів дійшла висновку про поважність останніх та задоволення відповідного клопотання стягувача.

За коротким змістом відзиву стягувач наголошує, що доводи апеляційної скарги є незаконними та необґрунтованими, а місцевий господарський суд при розгляді скарги дослідив у повному обсязі та надав цілком законне обґрунтування наявності у ДВС зобов`язання з передачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області по справі №19/200 від 16.11.2009р. У зв`язку наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Боржник своїм правом, наданим ст.263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

У судове засідання 12.01.2021р. представники учасників справи не з`явились, при причини неявки у судове засідання суд завчасно не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання у справі повідомлені належним чином, про що свідчать матеріали справи.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточних, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004р. та інші).

Відповідно до ч.2 ст.273 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст.120, ст.202, ст.270, ч.2 ст.273 ГПК України, визнала за можливе розглянути справу за відсутністю представників Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Димитрів Донецької області» , Державного підприємства «Красноармійськвугілля» та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 ГПК України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст.ст.222, 223 ГПК України та п.17.7 Перехідних положень ГПК України запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації не здійснювався, складено протокол.

У судовому засіданні 12.01.2021р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

23.03.2016р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденком В.В. за заявою стягувача - Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк відкрито виконавче провадження №50565856 з виконання наказу господарського суду Донецької області від 16.11.2009р. у справі №19/200, боржником за яким є Державне підприємство Красноармійськвугілля .

23.09.2016р. винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №50565856 на підставі п.17 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (прийняття рішення про приватизацію вугледобувних підприємств).

12.11.2020р. постановою державного виконавця вчинення виконавчих дій поновлено.

У свою чергу, 12.11.2020р. винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №50565856 на підставі п.14 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» (прийняття рішення про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств).

Предметом оскарження є бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565856, щодо не подачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області по справі №19/200 від 16.11.2009р. Питання щодо законності дій виконавчої служби щодо зупинення виконавчого провадження в межах даної справи не ставиться.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.1 ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України", "Горнсбі проти Греції").

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України").

Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення від 13.12.2012р. у справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (рішення від 25.04.2012р. у справі №11-рп/2012).

Згідно зі ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (Закон набрав чинності 01.01.2013р.), за приписами частини 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Разом з тим, частиною 3 ст.4 вказаного Закону передбачено, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті (тобто до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Водночас, 06.05.2012р. набрав чинності Закон України Про особливості приватизації вугледобувних підприємств , за змістом статті 13 якого з метою недопущення банкрутства вугледобувних підприємств і збереження сировинної бази металургійного та енергетичного комплексів з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств. На строк до трьох років з моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації.

Разом з тим, 24.05.2017р. набрав чинності Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", положеннями статті 1 якого (з урахуванням змін, внесених Законом України від 18.12.2018р. №2658-VIII) передбачається, що тимчасово, до 1 січня 2022 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п.14 ч.1 ст.34 Закону України Про виконавче провадження виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств .

Частиною 8 статті 35 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 14 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій на період дії обставин, визначених статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".

Відповідач є державним вугледобувним підприємством, у зв`язку з чим державний виконавець зупинив вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням.

Станом на момент винесення оскаржуваної ухвали ВП №50565856 зупинене.

Зазначене свідчить, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливості домогтися виконання рішення у порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження". У цьому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

До того ж, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до п.9 ч.1 ст.34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення державою лише захищає саме боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов`язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які (обов`язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.

У розглядуваній ситуації слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 та у постанові Верховного Суду від 12.08.2019р. у справі №9052986/16.

Встановивши, що стягувач, з огляду на обмеження, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" не має можливості домогтися виконання судового рішення і наказ від 16.11.2009р. не виконується більше ніж шість місяців з моменту відкриття виконавчого провадження, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що виконання рішення господарського суду Донецької області від 03.11.2009р. у справі №19/200 слід здійснювати у порядку, який встановлений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до пунктів 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (п.2); стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення (п.3); стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа (п.4); законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (п.9).

Частина 2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Жодних інших умов для застосування, у тому числі визначених частиною 3 статті 4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана частина 2 статті 4 Закону не вимагає та не передбачає. Тобто, ч.2 ст.4 Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, ч.3 ст.4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Підстави, передбачені пунктами 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", свідчать про неможливість виконання судового рішення, у зв`язку з чим положення ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" вимагають не чекати спливу вищевказаного шестимісячного строку, оскільки це не має сенсу, рішення все одно не буде виконане, а протягом десяти днів з дня встановлення факту наявності однієї з таких підстав одразу передавати виконавчий документ на виконання до органів державної виконавчої служби, тобто, дана норма направлена на прискорення зміни процедури виконання та отримання реального результату стягувачем, а не на їх сповільнення.

Зазначене свідчить, що підстави, передбачені ч.ч.2, 3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме:

- ч.2 ст.4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку;

- ч.3 ст.4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018р. у справі № 908/2671/13.

При цьому Верховний Суд у постанові від 19.03.2019р. у справі №13/156-10 дійшов висновку, що покладення можливості стягувача домогтися виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства в залежність від обов`язковості наявності підстав для повернення виконавчого документа згідно з пунктами 2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" суперечить ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка не обмежується приписами ч.3 ст.4 цього Закону, а забезпечується процедурною регламентацією здійснення, не сприяє своєчасному виконанню судового рішення, а навпаки, відтерміновує таке виконання на невизначений час, що очевидно не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті відповідного національного законодавства.

Таке "узалежнення" суперечило б положенню статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відносно можливості втручання держави в право "мирного володіння" виключно на підставі закону, який, своєю чергою, згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеною в п.45 рішення "Жовнер проти України", повинен відповідати вимогам точності, ясності та передбачуваності, яке й забезпечується гарантією виконання рішення за рахунок бюджетних коштів після спливу шести місяців неефективного виконання (незалежно від причин) шляхом застосування (незастосування) примусових заходів безпосередньо до боржника.

Враховуючи дату відкриття виконавчого провадження, господарський суд Донецької області дійшов вірного висновку, що державний виконавець повинен був здійснити заходи, спрямовані на виконання рішення за рахунок коштів бюджету, що, у свою чергу, свідчить про бездіяльність державного виконавця.

Отже, враховуючи, що факт невиконання рішення суду з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця.

Як зазначалося вище за текстом постанови, за твердженнями скаржника, які спростовані судом апеляційної інстанції, з огляду на чинність спеціальних норм законодавства щодо боржника (ст.1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств ), які зобов`язують орган ДВС зупинити щодо нього виконавче провадження, у даному випадку відсутні підстави для застосування положень статті 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та, як наслідок, зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії. При цьому судова колегія вважає безпідставними посилання апелянта на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі №913/1147/16, від 03.04.2018р. у справі №913/2218/13 та від 18.09.2018р. у справі №905/526/13-г. Так, фактичні обставини справи у названих справах та у розглядуваній справі є відмінними. Зокрема, у справах №913/2218/13 та №913/1147/16 станом на момент подання розглядуваних скарг шестимісячний строк з моменту порушення виконавчого провадження не сплив. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі №913/1147/16 не досліджувалося питання наявності обставин для виконання рішення суду на підставі ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Щодо посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2018р. у справі №913/2218/13, від 18.09.2018р. у справі №905/526/13-г, щодо відсутності підстав для виконання рішення суду на підставі норм ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з огляду на наявність підстав для зупинення виконавчого провадження на підставі норм Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", то вони колегією суддів не приймаються з огляду на наявність правових висновків щодо того, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції, викладених у постановах Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі №905/3773/14-908/5138/14, від 19.03.2019р. у справі №13/156-10, які прийняті хронологічно пізніше ніж постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на які посилається скаржник.

До того ж, така позиція скаржника суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду, яка згідно з п.1 ч.2 ст.45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Так, у постанові від 29.05.2019р. у справі №908/85/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обов`язок керівника органу ДВС подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, навіть з огляду на наявність мораторію на примусову реалізацію майна державного підприємства.

Посилання апелянта на окрему думку судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняка В.Я. у справі №905/3773/14-908/5138/14 відхиляються судовою колегією, оскільки відповідно до норм процесуального закону окрема думка не є обов`язковою для застосування.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, разом з іншим зазначено, що хибним є висновок місцевого господарського суду про порушення прав стягувача бути обізнаним про хід виконавчого провадження, оскільки постанови державного виконавця були своєчасно направлені на адреси сторін виконавчого провадження, а стягувач мав право знайомитись із матеріалами виконавчого провадження, внесеними до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень. За таких обставин, на переконання апелянта, скарга №09-6/1546 від 03.11.2020р. подана до господарського суду Донецької області з пропуском встановленого ст.74 Закону України Про виконавче провадження та ст.341 ГПК України строку, клопотань або заяв про поновлення процесуального строку на звернення до суду із скаргою стягувачем подано не було, як і не було порушене питання щодо визнання поважності причин пропуску такого строку.

У свою чергу, такі доводи ДВС були предметом розгляду місцевого господарського суду та були правомірно відхилені останнім з огляду на наступне.

Відповідно до ч.5 ст.74 Закону України Про виконавче провадження рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.341 ГПК України скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

За змістом скарги стягувач своєчасність звернення зі скаргою обґрунтовує тим, що встановлений законом строк для звернення до суду зі скаргою на триваюче в часі порушення прав банку, як стягувача, спливає не раніше 13.11.2020р., оскільки останній дізнався про бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України лише 03.11.2020р. з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Посилання апелянта на своєчасне направлення сторонам виконавчого провадження копій постанов державного виконавця судовою колегією не приймаються, оскільки додані до письмових пояснень Державної виконавчої служби супровідні листи про направлення на адресу, зокрема, стягувача постанов державного виконавця, за відсутності документу, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) та опису вкладень в поштовий конверт, не є доказами надсилання поштової кореспонденції. Як вірно зазначено місцевим господарським судом, відсутність таких доказів свідчить про порушення прав стягувача бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.

Твердження ДВС про те, що стягувач мав право знайомитись із матеріалами виконавчого провадження, внесеними до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, не спростовують зазначених вище висновків судів.

Крім того, Східний апеляційний господарський суд наголошує, що предметом даної скарги є бездіяльність керівника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565856 щодо неподання до Державної казначейської служби України документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області по справі №19/200 від 16.11.2009р. За своїм характером вказане правопорушення є триваючим, яке характеризується тим, що почавшись з протиправної дії чи бездіяльності, здійснюється безперервно шляхом невиконання обов`язку. Таке правопорушення припиняється або у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення, або виконанням обов`язку відповідним суб`єктом. У даному випадку керівник органу Державної виконавчої служби тривалий час вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків щодо подання до органу казначейської служби відповідних документів та відомостей. Таким чином, право на звернення зі скаргою на бездіяльність державного виконавця виникає у стягувача з моменту порушення зобов`язання до моменту його усунення, а тому підлягає захисту.

Враховуючи вищевикладене, Східний апеляційний господарський суд наголошує, що звертаючись із апеляційною скаргою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не спростував висновків господарського суду Донецької області про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №19/200 та не довів порушення місцевим господарським судом норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.

У зв`язку із зазначеним оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга - без задоволення.

За змістом ст.129 ГПК України такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ, на ухвалу господарського суду Донецької області від 17.11.2020р. (повний текст складено та підписано 23.11.2020р.) у справі №19/200 - залишити без задоволення .

Ухвалу господарського суду Донецької області від 17.11.2020р. (повний текст складено та підписано 23.11.2020р.) у справі №19/200 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

У судовому засіданні 12.01.2021р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 18.01.2021р.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Суддя О.О. Радіонова

Суддя Л.Ф. Чернота