Постанова

від 18.01.2021 по справі 640/12506/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12506/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернум Контракт" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернум Контракт" до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: Державної фіскальної служби України, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправною та нечинною Постанови в частині, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вернум Контракт" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: Державної фіскальної служби України, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправною та нечинною Постанови в частині переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1147 "Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації" такими позиціями: код згідно з УКТ ЗЕД 7010 90 41 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю 1 л або більше, але не менше як 2,5 л"; код згідно УКТ ЗЕД 7010 90 43 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю більш як 0,33 л, але не менше як 1 л"; код згідно з УКТ ЗЕД 7010 90 45 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю 0,15 л або більше, але не більше як 0,33 л, але не менше як 1 л"; код згідно з УКТ ЗЕД 7010 90 51 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю 1 л або більше, але не менше як 2,5 л"; код згідно з УКТ ЗЕД 7010 90 53 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю більш як 0,33 л, але не менше як 1 л"; код згідно УКТ ЗЕД 7010 90 55 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю 0,15 л або більше, але не більше як 0,33 л".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Решта сторін до судового засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 квітня 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №306 "Про внесення змін до переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації".

Вказаною постановою КМУ доповнено перелік товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації, зокрема, такими позиціями: код згідно з УКТ ЗЕД 7010 90 41 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю 1 л або більше, але не менше як 2,5 л"; код згідно УКТ ЗЕД 7010 90 43 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю більш як 0,33 л, але не менше як 1 л"; код згідно з УКТ ЗЕД 7010 90 45 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю 0,15 л або більше, але не більше як 0,33 л, але не менше як 1 л"; код згідно з УКТ ЗЕД 7010 90 51 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю 1 л або більше, але не менше як 2,5 л"; код згідно з УКТ ЗЕД 7010 90 53 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю більш як 0,33 л, але не менше як 1 л"; код згідно УКТ ЗЕД 7010 90 55 00 "Пляшки для харчових продуктів і напоїв з безбарвного скла номінальною місткістю 0,15 л або більше, але не більше як 0,33 л".

12 квітня 2019 року спірна постанова оприлюднена в офіційному сайті Кабінету Міністрів України та у виданні "Урядовий кур`єр".

Постанова набирає чинності через 10 днів з дня опублікування.

Прийняттю вказаної постанови слугувала постанова Уряду Російської Федерації від 29 грудня 2018 року №1716-83 "Про заходи щодо реалізації Указу Президента Російської Федерації від 22 жовтня 2018 року №592 "Про застосування спеціальних економічних заходів з недружніми діями України по відношенню до громадян і юридичних осіб Російської Федерації", якою заборонено до ввезення в Російську Федерацію товарів за визначеним переліком, країною походження або країною відправлення яких є Україна або які переміщуються через територію України.

Відповідно до звернення Асоціації підприємств скляної промисловості "Скло України" від 27 лютого 2019 року №9, остання зазначила, що проведено аналіз статистичних даних щодо ввезення на митну територію України окремих видів скляної тари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, що є найбільш чутливими для українських виробників склотари (7010905300, 7010905500, 7010905100, 7010904100, 7010903190, 7010906100, 7010906700, 7010904500, 7010904300, 7010901010, 7010901090, 7010903110) за період 2016-2018 років та встановлено, що обсяг імпорту таких товарів походженням з Російської Федерації має загрозливу тенденцію як для вітчизняних виробників аналогічної продукції, так і економіки України в цілому в зв`язку з його постійним та суттєвим зростанням такого імпорту як у кількісних, так і у вартісних показниках.

Згідно зазначеного звернення, на думку українських підприємств - членів Асоціації значене зростання обсягів ввезення на митну територію України в митному режимі окремих видів скляної тари походженням з Російської Федерації, що визнана державною-агресором у відповідності до постанови Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VІІІ, має суттєвий негативний вплив на діяльність вітчизняних виробників готової продукції, що потребує вжиття з боку України невідкладних заходів обмежувального (заборонного) характеру.

Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Належність позивача і його cфери діяльності до осіб, які підпадають під дію оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2019 року №306 визнається судом і не заперечується учасниками справи.

Частинами першою та другою статті 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Відповідно до змісту статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Згідно частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

За змістом статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Частиною другою статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частина друга вказаної статті Закону передбачає, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Частиною другою статті 50 цього Закону встановлено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Відповідно до пункту 1 § 32 "Загальні вимоги" Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2011 року № 1156), проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, останньою внесені зміни до переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1147 "Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації".

Як вбачається з пояснювальної записки, копія якої міститься в матеріалах справи, дана постанова розроблена у зв`язку зі зверненням асоціацій, об`єднань, підприємств різних галузей економіки, зокрема Асоціації підприємств скляної промисловості "Скло України" щодо необхідності збереження вітчизняного виробництва окремих видів скляної тари та недопущення залежності держави від імпорту цієї продукції з Російської Федерації.

Згідно з пунктом 5 § 33 "Головний розробник, розробник та заінтересовані органи" Регламенту Кабінету Міністрів України проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання такого положення, проект оскаржуваної постанови погоджено без зауважень Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством фінансів України, Міністерством закордонних справи України, Антимонопольним комітетом України.

За висновками Міністерства юстиції України проект оскаржуваної постанови погоджено без зауважень.

За змістом пункту 1 § 46 "Висновок Мін`юсту" Регламенту Кабінету Міністрів України за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємними частинами якого є висновки за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.

Відповідно до частини одинадцятої статті 29 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" у разі якщо дискримінаційні та/або недружні дії щодо України застосовуються державною, визначною Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, заходи у відповідь, визначені частиною третьою цієї статті, можуть застосовуватися за рішенням Кабінету Міністру України.

Пленумом Вищого адміністративного суду України у постанові №2 від 06 березня 2008 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ", підставами для визначення будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, приймаючи оскаржувану постанову, відповідач реалізовував надані йому чинним законодавством повноваження шляхом прийняття відповідного акта.

При цьому, доводи позивача відносно того, що спірна постанова є регуляторним актом є безпідставними.

Так, відповідно до абзаців третього-п`ятого частини першої статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики сфері господарської діяльності" регуляторним актом є:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Разом з тим, згідно приписів частин першої - третьої статті 29 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" у випадку обмеження іншими державами реалізації законним прав та інтересів суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, можливим є застосування заходів, якими є: застосування повної заборони (часткового ембарго) на торгівлю; застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму; запровадження спеціального мита; запровадження режиму ліцензування зовнішньоекономічних операцій; встановлення квот; інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України.

Таким чином, положеннями частин четвертої-дев`ятої статті 29 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлюються правила і процедури врегулювання спірної ситуації, пов`язаної із застосуванням заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угрупувань. Відтак, відповідачем обґрунтовано зазначено про те, що спірна постанова не є регуляторним актом, оскільки спрямована не на правове регулювання господарських відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, а на врегулювання спірної ситуації, пов`язаної із застосуванням заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії Російської Федерації, як держави-агресора та держави-окупанта.

Крім того, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1147 "Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації" (зі змінами від 05 липня 2019 року №605), у яку спірною постановою вносилися зміни, визначено можливість ввезення товарів за переліком згідно з додатком та їх митне оформлення на суму здійсненої суб`єктами господарської діяльності України передоплати за поставку таких товарів, якщо зазначена передоплата була здійснена до введення в дію застосованої цією постановою заборони та за умови попереднього отримання документального підтвердження здійснення такої передоплати Державною фіскальною службою від банківської установи за зверненням суб`єкта господарської діяльності України.

Отже, доводи позивача про неотримані доходи (упущену вигоду) у розмірі 818 800,00 грн. у зв`язку з неможливістю виконання договору постачання від 21 березня 2019 року суперечать наведеному вище пункту 1 постанови №1147.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1147 "Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації" прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернум Контракт" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Г.В.Земляна

суддя В.В.Файдюк