Рішення

від 11.01.2021 по справі 915/1255/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року Справа № 915/1255/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Астахової С.І.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України (03143, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 154, ідентифікаційний код 05417087)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БіоНік» (54001, м.Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, буд. 9/2, ідентифікаційний код 39605845)

про стягнення грошових коштів у загальній сумі 59767,50 грн.

В С Т А Н О В И В:

12.10.2020 Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К.Заболотного Національної академії наук України (далі - Інститут) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 105-594/35 від 07.10.2020 (вх. № 12783/20) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БіоНік» (далі - ТОВ «Компанія «БіоНік» ) грошових коштів у загальній сумі 59767,50 грн., з посиланням на неналежне невиконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати винагороди за укладеним між ними ліцензійним договором від 18.02.2015 № 52, внаслідок чого утворилась заборгованість (роялті).

Інститут також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2020 залишено даний позов без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання цієї ухвали.

02.11.2020 до суду від Інституту надійшла заява № 105-647/22 від 29.10.2020 (вх. №13793/20) про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано виправлену позовну заяву №105-648/22 від 29.10.2020 (вх. № 13794/20) та додані до неї документи, у тому числі докази надсилання вказаної позовної заяви відповідачу.

Ухвалою суду від 03.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 03.12.2020; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 03.12.2020, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 11.01.2021 о 13:30, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 04.12.2020.

Супровідним листом № 01-14/9856/20 від 12.10.2020 господарський суд надіслав на адресу відповідача помилково надіслану позивачем на адресу суду позовну заяву № 105-594/35 від 07.10.2020 з доданими до неї документами.

Вказане поштове відправлення повернене до суду 18.11.2020 з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» (штрихкодовий ідентифікатор 5400141549835).

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався.

Так, ухвалою суду від 03.11.2020 (про відкриття провадження у справі) відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву. Копію вказаної ухвали відповідач отримав 14.11.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400141954659.

Таким чином, встановлений судом строк на подання відповідачем відзиву, з урахуванням вихідних днів, мав тривати до 30.11.2020 включно.

Разом із тим, протягом встановленого процесуального строку відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Від сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, представники в засідання не з`явилися, клопотанням № 105-741/22 від 15.12.2020 (вх. № 16283/20 від 21.12.2020) позивач просив суд розгляд даної справи здійснювати за відсутності його представника.

Копія ухвали суду від 04.12.2020 у справі № 915/1255/20, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, була повернена 15.12.2020 відділенням поштового зв`язку за зворотною адресою з відміткою про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400142133306).

Проте суд вважає, що відповідача належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, так як ухвалу суду від 04.12.2020 направлено на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, з урахуванням приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення відповідачу копії ухвали суду від 04.12.2020 у справі № 915/1255/20 є 15.12.2020.

Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та доходить висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності представників сторін.

При цьому, враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ст. 165 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 та ч. 7 ст. 240 ГПК України, 11.01.2021 за результатами розгляду даної справи, судом складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

18.02.2015 між Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України (далі - ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «БіоНік» (далі - ліцензіат) укладено Ліцензійний договір № 52 про надання невиключної ліцензії на використання винаходу «Інсектофунгіцидний біопрепарат для боротьби із шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур» (далі - договір), відповідно до п.п. 1,7, 1.8, 3.1 якого, ліцензіар надає ліцензіату на строк дії даного договору та за винагороду, яку сплачує ліцензіат, невиключну ліцензію на використання винаходу «Інсектофунгіцидний біопрепарат для боротьби із шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур» , захищеного патентом України № 73682 на території А (територія України). Ліцензія на використання згаданого винаходу може бути поширена на території В (територія інших держав) після додаткової угоди (а.с. 85-90).

Відповідно до п. 3.4 договору, ліцензіар передає ліцензіату штами бактерій Pseudomonas aureofaciens ІMB В-7096 та Pseudomonas aureofaciens ІMB В-7097 та паспорти на штами у відповідності до Додатку.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що зразки штамів та технічна документація, необхідна для виготовлення продукції за ліцензією передається ліцензіаром уповноваженому представнику ліцензіата в Києві протягом 20 календарних днів після отримання на рахунок ліцензіара суми, передбаченою платежами.

Відповідно до п. 7.1 договору, за надання прав використання штамів мікроорганізмів та технічної документації, зазначених у даному договорі, ліцензіат сплачує ліцензіару винагороду в наступному порядку:

7.1.1. Одноразово, протягом 60 календарних днів з моменту підписання сторонами даного договору, в сумі 25000 грн., в т.ч. ПДВ 20 %.

7.1.2. За надання прав, передбачених даним договором, ліцензіат сплачує ліцензіару винагороду у вигляді поточних відрахувань (роялті) в розмірі 5 % від вартості реалізованої продукції в установлених вільних цінах, починаючи з моменту здійснення ліцензіатом серійного виробництва продукції за ліцензією. Початком серійного виробництва є початок надходження готової продукції по ліцензії на склад готової продукції ліцензіата.

Відповідно до пункту 7.2 договору, поточні відрахування (роялті) здійснюються ліцензіатом протягом 20 календарних днів наступних за звітним періодом на розрахунковий рахунок ліцензіара. Кожний платіж роялті ліцензіат супроводжує повідомленням з зазначенням об`єму випущеної продукції протягом звітного періоду, вартості випуску і розрахунку роялті.

Дійсний договір укладено на 5 років та набирає сили з дати підписання його обома сторонами (п. 11.1 договору).

Позивач зазначає, що на виконання п. 7.1.1 договору, відповідач сплатив одноразово позивачу 25000,00 грн., в тому числі 20 % ПДВ за надання прав використання штамів мікроорганізмів і технічної документації.

Позивач також зазначає, що за період дії договору відповідачем було сплачено роялті не в повному розмірі за 2015-2017 роки.

Позивач надсилав на адресу відповідача листи № 105-286/22 від 26.04.2017, № 105-130/22 від 18.02.2019 та претензію № 105-722/22 від 04.11.2019 (а.с. 91-93, 100, 101), якими вимагав надати для ознайомлення документацію щодо обсягів виготовленої і реалізованої продукції згідно договору, надати звіт про розмір несплаченого роялті від реалізованої продукції та сплатити роялті в розмірі 5 % вартості реалізованої продукції у встановлених вільних цінах згідно договору.

Відповіді на листи та претензію отримано не було, а тому 10.06.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію-вимогу № 105-353/22, якою вимагав зупинити незаконне використання штамів бактерій Pseudomonas aureofaciens ІMB В-7096 та Pseudomonas aweofaciens ІMB B-7097 в господарській діяльності та сплатити заборгованість по роялті за спірним договором (а.с. 94, 95).

На претензію-вимогу № 105-353/22 від 10.06.2020 відповідач листом № 2 від 23.06.2020 надіслав звіти за 2015-2019 роки за ліцензійним договором № 52 від 18.02.2015, відповідно до яких заборгованість відповідача по роялті за 2017 рік становить 7628,00 грн., за період 2018-2019 роки становить 52139,50 грн. всього борг складає 59767,50 грн. (а.с. 96-98).

Крім того, вказаним листом відповідач просив надати дійсні реквізити позивача для можливості сплатити борг за договором.

Позивач листом № 105-426/22 від 07.07.2020 надіслав відповідачу номер розрахункового рахунку для сплати заборгованості по роялті за спірним договором (а.с. 99, 102).

За твердженням Інституту, заборгованість у сумі 59767,50 грн. відповідачем не оплачено й досі.

Викладені обставини є підставою звернення Інституту до суду з позовом у даній справі.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 418 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

Відповідно до ч. 1 ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до ст. 426 ЦК України способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.

Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів, зокрема, ліцензійний договір.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1108 ЦК України особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності).

Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ч.ч. 3-4, 6 ст. 1109 ЦК України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Права на використання об`єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Відповідно до ч. 1 ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

На підставі ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, суду не подано доказів оплати визнаної відповідачем роялті за використання винаходу за спірним договором у розмірі 59767,50 грн., строк оплати якої настав в силу умов договору, як і не спростовано позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БіоНік» (54001, м.Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, буд. 9/2, ідентифікаційний код 39605845) на користь Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України (03143, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 154, ідентифікаційний код 05417087) заборгованість в сумі 59767,50 грн., а також судовий збір в сумі 2102,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 16.01.2021.

Суддя В.С. Адаховська