Рішення

від 20.01.2021 по справі 923/1042/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року Справа № 923/1042/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. , розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОСС", м. Херсон

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СБА-ГРУПА", м. Херсон

про стягнення заборгованості в сумі 14726,99 грн.

представники сторін не викликались

19.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю КОЛОСС (код ЄДРПОУ - 37125766, юридична адреса: 73485 м. Херсон, с. Антонівка, вул. Набережна, буд. 11) звернулось до господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю СБА-ГРУПА (код ЄДРПОУ 40919139, юридична адреса: 73009, м. Херсон, вул. Робоча, буд. 82, поштова адреса за договором: 73000, м. Херсон, вул. Червонофлотська, буд. 17) про стягнення відповідно до договору підряду на виконання монтажних робіт № 21 від 11.10.2017 року суми передоплати у розмірі 11 485,00 грн., 3% річних у розмірі 1 034,81 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 206,88 грн., які в сумі складають 14 726,69 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2020 р. даний позов передано на розгляд судді Ярошенко В. П.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2020 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю КОЛОСС - залишено без руху.

Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строк відповідачу для подання до суду заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.

11.11.2020 до суду повернулася копія ухвали про відкриття провадження у справі від 02.11.2020, яка направлялась на адресу відповідача, разом із довідкою Укрпошти про причини повернення з вказівкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Частиною 10 статті 242 ГПК України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про вебадресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України виклик і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Частиною 4 ст. 89 ЦК України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

У п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №755-IV від 15.05.2003 якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до відомостей, які містяться у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який виконано судом (а.с. 26), юридична адреса відповідача відповідає зазначеній у позовній заяві.

Крім того суд наголошує на тому, що копія ухвали суду про відкриття провадження була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 та ГПК України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

З огляду на наведене, Відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі.

Відповідачем відзиву на позовну заву не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

23.12.2020 за вх. № 9826/20 до суду від позивача надійшла заява в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України, за якої просить суд змінити предмет позову у даній справі.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, крім прав та обов`язків, визначених статтею 42 цього Кодексу, позивач вправі, зокрема, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити підстави або предмет позову у визначеному порядку та строки.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Таким чином, зважаючи на положення ст. 42, ст. 46, ч.ч. 2 і 3 ст. 252 ГПК України, у позивача було право змінити предмет або підстави позову в строк до 03.12.2020 року (тридцятиденний строк з дня відкриття провадження у справі).

Позивач звернувся із заявою в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України після зазначеного строку, а саме 23.12.2020 року.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач звернувся з заявою в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України (про зміну предмету позову у даній справі) з пропуском встановленого законом строку та без клопотання про його поновлення, дана заява підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Щодо строків розгляду даної справи, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи принцип незмінності складу суду та перебування судді Ярошенко В. П. на лікарняному з 24.12.2020 по 12.01.2021 включно, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з метою дотримання розумного строку, суд вважає за необхідне продовжити строк розгляду даної справи поза межами встановленого ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

11 жовтня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КОЛОСС (далі за текстом рішення - Позивач, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю СБА- ГРУПА (далі за текстом рішення - Відповідач, Підрядник) укладено договір №21 підряду на виконання монтажних робіт (далі за текстом рішення - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору, підрядник зобов`язався виконати монтаж водоприймальних жолобів на об`єкті замовника, розташованому за адресою: Миколаївська обл., Снігурівський р-н, с. Новотимофіївка, вул. 8 Березня, буд. 23, а замовник зобов`язався прийняти монтажні роботи та оплатити їх.

Згідно з п. 2 Договору, вартість виконання монтажних робіт складає 16 485,00 грн.

У відповідності до п. 3 Договору, замовник вносить передоплату в розмірі 11 485,00 грн., а залишок суми в розмірі 5 000,00 грн. замовник сплачує підряднику після приймання робіт і підписання акта виконаних робіт.

Відповідно до п. 6 договору, строк виконання монтажних робіт складає 45 календарних днів з моменту отримання передоплати підрядником.

На виконання умов договору, 24 жовтня 2017 року ТОВ КОЛОСС сплачено на рахунок ТОВ СБА-ГРУПА передоплату у розмірі 11 485,00 грн., на підтвердження чого позивач надав суду платіжне дорученням №293 від 24.10.2017 року.

Як зазначає позивач, відповідач так і не виконав монтажні роботи за Договором та не повернув позивачу передоплату у розмірі 11 485,00 грн.

Відповідно до п. 9.3. Договору, замовник має право, повідомивши підрядника, відмовитись від прийняття монтажних робіт, виконання яких прострочено на 60 календарних днів.

ТОВ Колосс звернувся до ТОВ СБА-ГРУПА з вимогою від 25.09.2020 (керівник, уповноважена особа, отримав 26.09.2020 року) в якій зазначається про відмову від договору підряду на виконання монтажних робіт № 21 від 11.10.2017 року, а також міститься вимога про повернення коштів у розмірі 11 485,00 грн., перерахованих в якості передоплати за Договором.

Як зазначає позивач, на дату звернення до суду із позовом ТОВ СБА-ГРУПА не повернуло грошові кошти у розмірі 11 485,00 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача загальну суму заборгованості у розмірі 14 726,69 грн. (сума передоплати у розмірі 11 485,00 грн., 3% річних у розмірі 1 034,81 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 206,88 грн.).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного Договору підряду на виконання монтажних робіт № 21 від 11.10.2017 року.

Згідно ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 2 ст. 854 Цивільного кодексу України підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Так, сторонами Договору погоджено вартість виконання робіт та порядок розрахунків. Згідно з п. 2 Договору, вартість виконання монтажних робіт складає 16 485,00 грн.

У відповідності до п. 3 Договору, замовник вносить передоплату в розмірі 11 485,00 грн., а залишок суми в розмірі 5000,00 грн. замовник сплачує підряднику після приймання робіт і підписання акта виконаних робіт.

24 жовтня 2017 року ТОВ КОЛОСС сплачено на рахунок ТОВ СБА-ГРУПА передоплату у розмірі 11 485,00 грн. (платіжне дорученням №293 від 24.10.2017 року).

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).

Відповідно до п. 6 договору, строк виконання монтажних робіт складає 45 календарних днів з моменту отримання передоплати підрядником.

Так, зважаючи на встановлений Договором строк виконання монтажних робіт, останнім днем виконання робіт було 07.12.2017.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Відповідач не приступив до виконання робіт та не надав акту приймання-здачі виконаних монтажних робіт, тому позивач звернувся до відповідача з повідомленням-вимогою від 25.09.2020 про відмову від договору та повернення передоплати.

Згідно ч.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (постанова Верховного Суду України від 11.10.2017 № 6-1449цс17).

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження оскільки самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Частиною 2 ст. 849 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Таким чином, у разі порушення підрядником строку виконання робіт законом надано право замовнику відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і встановлене цією нормою право не може бути обмежене.

Доказів виконання робіт у строки, встановлені договором, відповідачем не надано, а, отже, відповідачем порушено строки виконання робіт за договором, у зв`язку з чим, позивач правомірно відмовився від договору на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Таким чином, оскільки позивач на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України відмовився від договору, особисто вручивши відповідачу повідомлення-вимогу про відмову від договору, і така одностороння відмова від договору не потребує узгодження з підрядником, то договір є розірваним.

У випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення ч. 2 статті 849 ЦК України у сукупності з приписами статті 1212 ЦК України. (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2020 у справі №910/2051/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) вказала, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Згідно з правовою позицією, викладеною у Постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Так, згідно ч.1 та ч.2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведеної у постанові від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Суд відзначає, що у разі припинення зобов`язань сторін за договором, позивач має право розраховувати на стягнення з відповідача сплаченого йому авансу на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки її положення застосовуються також при поверненні виконаного однією із сторін у зобов`язанні у разі, коли підстава, на якій воно було набуте, відпала, тобто у разі, коли договір є припиненим.

Отже, з врахуванням вищенаведеного та з огляду на припинення договору внаслідок односторонньої відмови, а також враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували повернення передоплати, вимога про стягнення грошових коштів у розмірі 11 485,00 грн., сплачених у якості передоплати, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц дійшла висновку, що за змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 висловила позицію, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №908/1993/19, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та розрахунок 3% річних, суд зазначає про їх неправильність у зв`язку з неправильним визначенням початкової дати періоду розрахунків.

Так, зважаючи на те, що останнім днем виконання робіт було 07.12.2017, початковою датою розрахунку інфляційних втрат та 3% річних є день, наступний за кінцевим днем виконання монтажних робіт - 08.12.2017.

Судом здійснено розрахунок інфляційних втрат за період 08.12.2017-09.10.2020 на грошові кошти у розмірі 11 485,00 грн. за наступною формулою:

[Збитки від інфляції] = [Сума боргу] [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]

[Індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період.

[Індекс інфляції] / 100% = (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) = 1.17334670

[Збитки від інфляції] = 11 485,00 x 1.17334670 - 11 485,00 = 1 990,89 грн.

Враховуючи зазначене, здійснивши власний розрахунок, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню - в частині стягнення 1 990,89 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 215,99 грн. слід відмовити.

Судом здійснено розрахунок 3 % річних за період 08.12.2017-09.10.2020 на грошові кошти у розмірі 11 485,00 грн. за наступною формулою:

[Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів]

Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуВідсоткова ставкаВідсотки 08.12.2017 09.10.2020 1037 11485.00 3 978.17 Всього: 1037 978.17 Сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 08.12.2017 року по 09.10.2020 року складає 978, 17 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню - в частині стягнення 978, 17 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 56, 64 грн. слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розподіляються пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СБА-ГРУПА (73009, м. Херсон, вул. Робоча, буд. 82, код ЄДРПОУ 40919139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КОЛОСС (73485 м. Херсон, с. Антонівка, вул. Набережна, буд. 11, код ЄДРПОУ 37125766) передоплату у розмірі 11 485,00 грн., 3% річних у розмірі 978, 17 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 990,89 грн., компенсацію по сплаті судового збору у розмірі 2 063, 00 грн.

3. В іншій частині позову у задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).

Дата складання повного тексту рішення - 20.01.2021

Суддя В.П.Ярошенко