Постанова

від 19.01.2021 по справі 200/3108/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року справа №200/3108/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

Сіваченка І.В.

за участю секретаря судового засідання Кобець О.А.,

за участю сторін по справі:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного (суддя - Голуб В.А.) від 06 жовтня 2020 року (повний текст рішення складено 16 жовтня 2020 року) у справі №200/3108/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Електросталь-Курахове до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000405108 від 18.11.2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000405108 від 18.11.2019 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.11.2019 року № 0000405108 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за звітні періоди листопад, грудень 2018 року, липень 2019 року на 248 096,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 124 048, 00 грн..

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач зазначив, що ним правомірно було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки при здійсненні перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.п.14.1.71 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.194, п.200.1, абз б п.200.4 ст.200, п.201.1, п.201.3, п.201.10, п.201.14, п.201.15 ст.201 Податкового кодексу України, пп.1, пп.2 п.3, пп.1 пп.5 п.4, пп.4, пп.5 п.5 розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2016 року № 21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 року за № 159/28289. Відповідач вважає, що позивачем не доведено реальність господарських операцій з ТОВ Азовмехсервіс , в результаті яких і було нараховано позивачем податковий кредит за листопад, грудень 2018 року, липень 2019 року.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Відповідач у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності декларування від`ємного значення податку на додану вартість по декларації за липень 2019 року, яке становить більше 100 тис. гривень, за результатами якої складено акт № 7/28-10-51-08/41491822 від 18.10.2019 року, у висновках якого було зазначено, що позивачем порушено п.п.14.1.71 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.194, п.200.1, абз б п.200.4 ст.200, п.201.1, п.201.3, п.201.10, п.201.14, п.201.15 ст.201 Податкового кодексу України, пп.1, пп.2 п.3, пп.1 пп.5 п.4, пп.4, пп.5 п.5 розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2016 року № 21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 року за № 159/28289, в результаті чого:

-завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту на суму ПДВ 248096, 00 грн, в тому числі по періодах: листопад 2018 року - 125 158, 00 грн.; грудень 2018 року - 56 339, 00 грн.; липень 2019 року- 66 599, 00 грн.;

-завищено суму від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на загальну суму ПДВ 248 096, 00 грн, в тому числі по періодах: листопад 2018 року - 125 158, 00 грн.; грудень 2018 року - 56 339, 00 грн.; липень 2019 року - 66 599, 00 грн. (т. 1 а.с.15-54).

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем надіслало до відповідача заперечення №292/02 від 31.10.2019 року до акту № 7/28-10-51-08/41491822 від 18.10.2019 року (т.1 а.с.56-66), які листом відповідача № 8362/10/28-10-51-08 від 13.11.2019 р. були відхилені (т.1 а.с.67-70).

На підставі акту перевірки відповідачем 18.11.2019 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000405108, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку, за деклараціями за листопад 2018 року (125 158, 00 грн), грудень 2018 року (56 339, 00 грн.), липень 2019 року (66 599, 00 грн) у загальному розмірі 248 096, 00 грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 124 048, 00 грн. (т.1 а.с.13).

Вищевказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене в адміністративному порядку до Державної податкової служби України (скарга № 339/02 від 05.12.2019 року) (т.1 а.с.71-78).

Рішенням Державної податкової служби України № 36/6/99-00-08-05-02 від 02.01.2020 року строк розгляду скарги був продовжений до 08.02.2020 року включно (т.1 а.с.79).

Рішенням від 10.02.2020 року № 5023/6/99-00-08-05-02-06 Державна податкова служба України залишила скаргу без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін (т.1 а.с.80-83).

Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним питанням у даній справі є реальність здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ Азовмехсервіс , в результаті яких і було нараховано позивачем податковий кредит за листопад, грудень 2018 року, липень 2019 року.

Відповідно до п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкого кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198ПК).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Абзацом 1 пункту 201.1статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У відповідності до абзаців 1, 2 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-XIV неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з фактично вчиненою господарською операцією учасників правовідносин.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачем- Замовник з ТОВ Азовмехсервіс Підрядник було укладено договір № 01/01 від 01.01.2018 року на виконання робіт капітального та поточного ремонту обладнання, будівель та споруд, далі Об`єкти , які знаходяться на території Замовника м. Курахове. (т.1 а.с.140-144).

Зі змісту вказаного договору вбачається, що підставою для початку виконання робіт Підрядником є письмова заявка Замовника, в якій наведено обсяг робіт , початок та строк виконання робіт.

Підрядник виконує роботи капітального та поточного ремонту обладнання, будівель та споруд, металоконструкцій та трубопроводів, які передбачені затвердженим щомісячним графіком планово передбачуваних ремонтів обладнання цехів Замовника.

Підрядник виконує роботи з матеріалів Підрядника.

Роботи виконуються з використанням машин та механізмів Замовника та Підрядника.

Підрядник зобов`язується при виконанні робіт на території Замовника неухильно виконувати діючий пропускний режим.

Після закінчення робіт сторони підписують акт виконаних робіт, які свідчать про об`єми та вартість виконаних Підрядником робіт.

Підрядник зобов`язаний щоденно до 10:00 надати Замовнику список представників Підрядника, які будуть працювати в даний день на об`єктах Замовника. Вказаний список повинен буди підписаний уповноваженою особою Підрядника.

Загальна сума договору складає 15 500 000, 00 грн. у т.ч. ПДВ 3 100 000, 00 грн. Оплата робіт здійснюється за фактично виконані роботи протягом 20-ти календарних днів з моменту підписання Замовником акта здачі приймання виконаних робіт .

Спірним питанням у межах цієї справи є нарахування позивачем податкового кредиту у листопаді-грудні 2018 року та липні 2019 року.

Згідно з довідкою щодо вартості виконаних підрядних робіт за листопад 2018 року загальна вартість склала 750, 94920 грн. (в т.ч. ПДВ 125, 15820 грн) (т.1 а.с.146).

Факт виконання відповідних робіт за даним договором у листопаді 2018 року підтверджено актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) від 30.11.2018 року, розрахунками загальновиробничих затрат, а також відомостями ресурсів до актів (т.1 а.с.147-212).

Згідно з довідкою щодо вартості виконаних підрядних робіт за грудень 2018 року загальна вартість склала 338, 03520 грн (в т.ч. ПДВ 56, 33920) (т.1 а.с.213).

Факт виконання відповідних робіт за договором № 01/01 від 01.01.2018 року у грудні 2018 року підтверджено актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) від 20.12.2018 року, розрахунками загальновиробничих затрат, а також відомостями ресурсів до актів (т.1 а.с.214-248).

Згідно з довідкою щодо вартості виконаних підрядних робіт за липень 2019 року загальна вартість склала 399, 59280 грн (в т.ч. ПДВ 66, 59880) (т.1 а.с.249).

Факт виконання відповідних робіт за договором № 01/01 від 01.01.2018 року у липні 2019 року підтверджено актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) від 31.07.2019 року, розрахунками загальновиробничих затрат, а також відомостями ресурсів до актів (т.2 а.с.1-32).

Оплата за договором № 01/01 від 01.01.2018 року підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (т.2 а.с.38-40).

На дату підписання актів приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) ТОВ Азовмехсервіс склало податкові накладні, які у подальшому зареєструвало у Єдиному реєстрі податкових накладних (т.2 а.с.31-37).

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані.

Твердження податкового органу про відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів судом правомірно не прийнято до уваги, оскільки вказане не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №814/937/15 та від 08.05.2018 року у справі № 815/3526/17.

Суд апеляційної інстанції вважає, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС Податковий блок та податкової інформації щодо контрагента позивача є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Стосовно певних недоліків в оформленні актів виконаних робіт колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає наведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Вказане узгоджується з правовими позиціями Верховного суду, що викладені у постановах від 12.06.2018 року у справі № 826/11879/13-а та від 30.03.2018 року у справі № 821/2106/13-а.

Окрім того, відповідно до п. 6.4.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 Правила визначення вартості будівництва при визначені вартості виконаних обсягів робіт і проведені взаєморозрахунків за виконані роботи по об`єктах будівництва, зведення яких здійснюється за рахунок державних коштів, застосовуються примірні форми первинних облікових документів Акт приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в) і Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма № КБ-3), які наведено у додатку Т та у додатку У.

Водночас, згідно п. 1.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 цей стандарт носить обов`язковий характер при визначенні вартості будівництва об`єктів, що споруджуються за рахунок бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії.

У відповідності до п. 1.1 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 цей стандарт установлює основні правила з визначення нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту та технічного переоснащення будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, їх комплексів, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, а також реставрації пам`яток архітектури та містобудування.

Таким чином, форма № КБ-2в, КБ-3 є обов`язковою лише для оформлення робіт, що виконуються за державні кошти.

В той же час, якщо будівельні роботи виконують не за державні кошти, то може складатися інший документ, форма якого зазначається у договорі підряду та який містить інформацію про дату, види, обсяги та вартість виконаних робіт, обчислення прибутку, з обґрунтуванням вартості та підтвердженням витрат матеріальних ресурсів. Крім того, сторони договору можуть визначити у самому договорі про застосування ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 Правила визначення вартості будівництва .

Водночас, навіть контролюючим органом в під час перевірки встановлено, що згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних, автоматизованої системи Перегляд результатів співставлення АІС Податковий блок та даних Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість) встановлено, що ТОВ Азовмехсервіс (код ЄДРПОУ 41329660) формувало податковий кредит за рахунок придбання ремонтних робіт у інших підприємств.

Вказане жодним чином не суперечить ані умовам договору з позивачем, ані приписам чинного законодавства.

Крім зазначеного, податковим органом не надано доказів щодо фіктивності контрагента позивача, який знаходиться на контрольованій території України, що надає можливість його фактичної перевірки.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення чинного законодавства.

Колегія суддів вважає, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження фіктивності спірних господарських операцій.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідачем порушення позивачем вимог податкового законодавства, а тому правомірно скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного платника податків, у випадку за неправомірні дії іншого платника податків підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в п. 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Європейський суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Крім того, позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв`язку з невиконанням своїх обов`язків його контрагентом, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується реальність здійснення позивачем спірних господарських операцій. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження свого твердження щодо фіктивності спірних господарських операцій, а тому доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийнято до уваги.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного від 06 жовтня 2020 року у справі №200/3108/20-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного від 06 жовтня 2020 року у справі №200/3108/20-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 19 січня 2021 року.

Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 20 січня 2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 19 січня 2021 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді А.А. Блохін

І.В. Сіваченко