Постанова

від 14.01.2021 по справі 160/7074/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 січня 2021 року м. Дніпросправа № 160/7074/20

головуючий суддя І інстанції - Букіна Л.Є.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,

суддів: Чепурнова Д.В., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного закладу "Центр професійної освіти і навчання" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року в адміністративній справі №160/7074/20 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного закладу "Центр професійної освіти і навчання" про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Приватного закладу "Центр професійної освіти і навчання" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 79795,65 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року адміністративний позов Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року було задоволено.

Стягнуто з Приватного закладу "Центр професійної освіти і навчання" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 79795.65 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Приватний заклад "Центр професійної освіти і навчання", звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що останнім забезпечено та виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у кількості 2 осіб, у зв`язку з чим обов`язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій відсутній.

Відзив від позивача на адресу суду не надходив.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 11.02.2020 р. відповідачем подано до позивача Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПІ (Річна Поштова), затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10.02.2007 року. Згідно звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає - 23 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0. Відповідно нормативу, на підприємстві повинна бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю, але відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

У зв`язку з невиконанням, на думку позивача, відповідачем нормативу щодо кількості штатних працівників з інвалідністю, позивачем було здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2019 рік, за яким до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції в розмірі 79795,65 грн.

Відповідачем в добровільному порядку не було здійснено сплату адміністративно-господарських санкцій, у зв`язку з чим, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не вжито передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання приписів вказаної статті, Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316, затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", який набрав чинності 12.07.2013 року, відповідно до якого форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочих дні з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. У розділі I форми відображаються основні дані про вакансії.

Частиною 3 статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції мав перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, тому як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Отже, обов`язком роботодавця є створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 22.10.2020 року по справі № 1.380.2019.003187, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як свідчать встановлені обставини справи, 20.02.2020 року підприємством було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, в якому останнім було самостійно визначено, що на підприємстві у 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 23 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 0 осіб, а загальна кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях складає 1 особа.

Між тим, як вбачається з пояснень відповідача відображених в апеляційній скарзі, останнім помилково зазначено в наведеному звіті, що середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 0 осіб, оскільки їх фактична кількість становить 2 особи.

Так, відповідно до поданої відповідачем копії наказу від 08.01.2019 року № 01-ка, на роботу з 09.01.2019 року був прийнятий ОСОБА_1 , на посаду викладача.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 09.04.2014 року серії АБ № 0005387, ОСОБА_1 з 09.04.2014 року встановлена третя група інвалідності.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду також враховує, що ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді викладача у період з 19.09.2017 року по 08.01.2019 року, що підтверджується копіями наказів від 15.09.2017 року № 19-КА та від 08.01.2019 року№ 26-КА.

Поряд з вказаним, згідно наказу від 06.08.2019 року № 036-ка, з 07.08.2019 року на посаду робітника з комплексного обслуговування і ремонту будинків був прийнятий ОСОБА_2 .

Відповідно до посвідчення ОСОБА_2 № 644879, останньому встановлена ІІ група інвалідності.

Таким чином, аналізуючи встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку відносно виконання відповідачем покладених на нього обовязків з працевлаштування осіб з інвалідністю, що свідчить про безпідставність застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

При цьому, колегія суддів апеляційного суду також зазначає, що подання відповідачем помилкової звітності за формою 10-ПІ не нівелює виконання відповідачем приписів ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необхідності задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного закладу "Центр професійної освіти і навчання" - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року в адміністративній справі №160/7074/20 - скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України - не підлягає.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.Є. Чередниченко