Рішення

від 12.01.2021 по справі 910/16140/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2021Справа № 910/16140/20 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, 1-В, код ЄДРПОУ 35571472)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТОПУС ЕНЕРДЖІ" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 29-В, оф. 5, код ЄДРПОУ 40378476)

про стягнення 354 776,69 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ОКТОПУС ЕНЕРДЖІ про стягнення заборгованості за договором № 00016706 від 05.09.2018 про фінансовий лізинг в розмірі 354 776,69 грн, з яких: 70 540,75 грн основного боргу, 1 792,48 грн трьох відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів, 1 112,94 грн інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів, 26 807,85 грн плати за фактичне користування об`єктом лізингу, 533,96 грн трьох відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання по оплаті за фактичне користування об`єктом лізингу, 484,11 грн інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання по оплаті за фактичне користування об`єктом лізингу, 81 236,81 грн компенсації понесених витрат та 172 267,80 грн упущеної вигоди.

Об`єктом лізингу за даним договором є транспортний засіб - автомобіль марки VW LNF CRAFTER 35 KASTEN LR HD UH EXPRESS, 2018 року виробництва, Шасі № НОМЕР_1 , Двигун № НОМЕР_2.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.10.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

05.11.2020 до суду від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

07.12.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКТОПУС ЕНЕРДЖІ" повідомляло своєму менеджеру в компанії позивача під час телефонної розмови, починаючи з листопада 2019 року фінансове становище останнього різко погіршилось, у зв`язку із тим, що з ним не розрахувався один із найбільших контрагентів. Як наслідок, відповідач не міг здійснювати своєчасно лізингові платежі. Відповідач зазначає, що останній від позивача отримував листи, в яких містились рахунки-фактури, включаючи оплату штрафу, пені та відповідач оплатив вказані рахунки. Також відповідач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКТОПУС ЕНЕРДЖІ" не мало наміру ухилятись від виконання своїх обов`язків за договором лізингу, в тому числі і щодо повернення об`єкту лізингу, але з об`єктивних причин тимчасово не могло сплачувати лізингові платежі в повному обсязі. У відзиві відповідач зазначає, що як тільки останні дізнався від приватного виконавця про відмову позивача від договору лізингу та існуюче виконавче провадження, відповідач відразу ж повернув об`єкт лізингу позивачеві, а саме - 18.02.2020.Також відповідач зазначив, що не отримував від позивача рахунки, зокрема, від 07.02.2020 на суму 7500,00 грн, від 18.02.2020 на суму 73 336,80 грн, від 16.03.2020 на суму 400,00 грн та від 15.06.2020 на суму 172 267, 80 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 28.12.2020 року до 11.01.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 12.01.2021 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКТОПУС ЕНЕРДЖІ" укладено договір про фінансовий лізинг №00016706.

Відповідно до розділу 1 загальних умов загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу, а також графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), як додаток до договору, що є невід`ємною його частиною, та інші додатки, що є невід`ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ Порше Лізинг Україна , а також передачі об`єкту лізингу лізингоодержувачу згідно з положеннями Закону України Про фінансовий лізинг № 723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, а також іншими чинними положеннями українського законодавства.

Згідно з п.3.1. загальних умов об`єктом (предметом) лізингу є транспортний засіб, зазначений у контракті. Детальна характеристика (індивідуалізація) об`єкту лізингу визначена сторонами в договорі лізингу, відповідно до якої ним є транспортний засіб - автомобіль марки VW LNF CRAFTER 35 KASTEN LR HD UH EXPRESS, 2018 року виробництва, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 .

Відповідно до п.п.3.2. та 3.1. загальних умов лізингодавець прийняв на себе зобов`язання придбати у власність об`єкт лізингу, який був обраний відповідно до специфікації лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача. лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір дилера-продавця, у якого ТОВ Порше Лізинг Україна придбало об`єкт лізингу.

В розділі Умови лізингу договору лізингу зазначено:

• Вартість об`єкту лізингу: 1 057 408,00 грн;

• Авансовий платіж: 211 481,60 грн;

• Обсяг фінансування: 845 926,40 грн;

• Кількість лізингових платежів: 60;

• Строк лізингу (місяців): 60;

• Лізинговий платіж: 26 246,35 грн.

Відповідно до п. 5.1. загальних умов сторони погодили, що об`єкт лізингу буде доставлений та переданий ТОВ Порше Лізинг Україна або належним чином уповноваженою особою (дилером-продавцем) безпосередньо лізингоодержувачу відповідно до умов договору.

Лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об`єкта лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та лізингодавцем акту прийому-передачі. Будь-які дефекти об`єкта лізингу фіксуються в акті прийому-передачі. Якщо з боку лізингоодержувача немає заперечень в акті прийому-передачі, об`єкт лізингу вважається таким, що був прийнятий лізингоодержувачем в ідеальному стані та у відповідності до вимог останнього (п.5.4. загальних умов).

Згідно з актом прийому-передачі від 11.09.2018 року позивач передав, а відповідач отримав у користування під виплату лізингових платежів об`єкт лізингу, яким є транспортний засіб - автомобіль марки VW LNF CRAFTER 35 KASTEN LR HD UH EXPRESS, 2018 року виробництва, Шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2, д.р.з. НОМЕР_3 (копія відповідного акту прийому-передачі об`єкта лізингу міститься в матеріалах справи).

Позивач у позовній заяві зазначає, що графік платежів неодноразово змінювався сторонами та відповідно до останнього графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), перший лізинговий платіж підлягав сплаті 05.09.2018, а останній - 15.08.2023, та розмір лізингового платежу з квітня 2019 становив 26 807,85 грн. Чергові лізингові платежі сплачуються щомісячно на відповідну дату поточного місяця, що погоджено сторонами у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

За розрахунком позивача, невиконання відповідачем зобов`язань з оплати лізингових платежів у період з листопада 2019 року по січень 2020 року призвело до виникнення заборгованості в розмірі 70 540,75 грн та стало підставою для відмови позивача від договору.

Згідно частини першої статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У відповідності до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 6.5. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу щомісячні лізингові платежі перераховуються відповідачем на рахунок, зазначений у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Згідно графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів строк оплати лізингових платежів за період листопад 2019 - січень 2020 є таким, що настав.

Позивач стверджує, що відповідач за період листопад 2019 - січень 2020 оплатив лізингові платежі тільки частково, у результаті чого існує прострочена заборгованість у розмірі 70 540,75 грн.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно пункту 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір/відмовитися від договору, та також право на повернення об`єкту лізингу, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов`язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Позивач 20.01.2020 надіслав відповідачу повідомлення про відмову від договору про фінансовий лізинг № 00016706 від 05.09.2018 з вимогою про сплату заборгованості та повернення об`єкту лізингу.

Згідно з п. 6.18. договору сторони погодили, що у випадку розірвання договору/відмови від договору за ініціативою позивача, відповідно до п. 12. договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об`єктом лізингу.

Відповідно до пункту 13.6. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу якщо позивач не зможе здійснити свої права повернення об`єкту лізингу, позивач має право на вилучення об`єкта лізингу у відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не виконав вимоги позивача про повернення об`єкта лізингу, позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кірюхової Н.С. про вчинення виконавчого напису.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н.С. 05.02.2020 вчинено виконавчий напис про повернення об`єкту лізингу за договором про фінансовий лізинг № 00016706 від 05.09.2018.

На підставі зазначеного виконавчого напису 10.02.2020 постановою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д.П. відкрито виконавче провадження № 61218321.

В результаті примусового виконання виконавчого напису, приватним виконавцем Мойсеєнко Д.П. 18.02.2020 повернуто позивачу транспортний засіб, який є об`єктом лізингу за договором про фінансовий лізинг № 00016706 від 05.09.2018, що підтверджується актом про повернення майна від 18.02.2020.

Спір у даному спорі виник у зв`язку із наявністю заборгованості зі сплати лізингових платежів та плати за фактичне користування об`єктом лізингу.

Доказів оплати відповідачем вказаної позивачем суми заборгованості суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів за період з листопада 2019 року по січень 2020 року розмірі 70540,75 грн та 26 807, 86 грн плати за фактичне користування об`єктом лізингу у лютому 2020 є обґрунтованою, а отже такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 792,48 грн - 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів, 533,96 грн - 3% за час прострочення грошового зобов`язання по оплаті за фактичне користування об`єктом лізингу, 1112,94 грн - інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів та 484,11 грн інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання по оплаті за фактичне користування об`єктом лізингу.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що нарахування здійснено вірно.

Враховуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів в розмірі 1 792,48 грн, 3% за час прострочення грошового зобов`язання по оплаті за фактичне користування об`єктом лізингу в розмірі 533,96 грн, інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів в розмірі 1112,94 грн та 484,11 грн інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання по оплаті за фактичне користування об`єктом лізингу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 81 236, 80 грн понесених витрат, пов`язаних з відшкодуванням сум неоплачених лізингових платежів.

Пунктом 8.2.3. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу визначено, що у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються такі санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем у відповідності до контракту.

Позивач зазначає, що поніс витрати у розмірі 81 236, 80 грн на юридичне супроводження вилучення об`єкту лізингу та його зберігання.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що зазначені витрати не мають обов`язкового характеру та необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором лізингу.

Згідно частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Згідно з приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на як

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов`язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, факт порушення відповідачем його обов`язку та причинний зв`язок між цим порушенням і збитками.

Суд зазначає, що виходячи із змісту статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України , витрати на оплату юридичних та інших послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов`язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про фінансовий лізинг.

Отримання позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, супроводження повернення об`єкту лізингу, послуг по доставці об`єкта лізингу, його відповідальному зберіганню, юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів, представництва інтересів позивача в суді, тощо не є обов`язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть вчиняти вказані дії та представляти її інтереси, є її правом. Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що зазначені позивачем витрати на юридичне супроводження вилучення об`єкту лізингу та його зберігання не мають обов`язкового характеру та необхідних ознак збитків

Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 81 236,80 грн понесених витрат, пов`язаних з відшкодуванням сум неоплачених лізингових платежів.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 172 267,80 грн упущеної вигоди, у зв`язку з продажем об`єкта лізингу за ціною нижчою від залишкової вартості.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України Про фінансовий лізинг Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно пункту 12.6.1. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір/відмовитися від договору, та також право на повернення об`єкту лізингу, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов`язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Позивач 20.01.2020 надіслав відповідачу повідомлення про відмову від договору про фінансовий лізинг № 00016706 від 05.09.2018 з вимогою повернути об`єкт лізингу.

Відповідно до пункту 13.6. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу якщо позивач не зможе здійснити свої права повернення об`єкту лізингу, позивач має право на вилучення об`єкта лізингу у відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не виконав вимоги позивача про повернення об`єкта лізингу, позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кірюхової Н.С. про вчинення виконавчого напису.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н.С. 10.02.2020 вчинено виконавчий напис № 223 про повернення об`єкту лізингу за договором про фінансовий лізинг № 00016706 від 05.09.2018.

На підставі зазначеного виконавчого напису 10.02.2020 постановою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д.П. відкрито виконавче провадження № 61218321.

В результаті примусового виконання виконавчого напису, приватним виконавцем Мойсеєнко Д.П. 18.02.2020 повернено позивачу транспортний засіб, який є об`єктом лізингу за договором про фінансовий лізинг № 00016706 від 05.09.2018, що підтверджується актом про повернення майна від 18.02.2020.

10.06.2020 позивач та АВТОМИР, ТОВ уклали договір купівлі-продажу № 16706, за яким позивач зобов`язався передати АВТОМИР, ТОВ транспортний засіб VW LNF CRAFTER 35 KASTEN LR HD UH EXPRESS, 2018 року виробництва, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 (що є об`єктом лізингу за договором про фінансовий лізинг № 00016706 від 05.09.2018), а АВТОМИР, ТОВ - прийняти та оплатити його вартість.

Згідно пункту 3.1 договору № 13078 від 09.06.2020 ціна автомобіля на дату укладення цього договору становить 545 710,02 грн.

Враховуючи, що станом на 01.11.2019 залишок неоплачених лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00016706 від 05.09.2018 становив 717 977,82 грн, а продаж відбувся за ціною 545 710,02 грн, позивач просить суд стягнути упущену вигоду у розмірі 172 267,80 грн (717 977,82 грн. - 545 710,02 грн).

Згідно з пунктом 12.9. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до пункту 12 контракту, відмови відповідача придбати об`єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо позивач вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, відповідач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк відповідач сплачує позивачу будь-яку різницю між вартістю об`єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що була фактична отримана позивачем в результаті продажу об`єкту лізингу) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими відповідачем відповідно до договору. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою позивача та має бути відшкодована відповідачем відповідно до умов договору та чинного законодавства. Зобов`язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання відповідачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту. При цьому, ринкова вартість об`єкта лізингу визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства.

Проте, позивач не надав жодних доказів професійної оцінки майна, а також фактичного отримання грошових коштів за транспортний засіб.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 172 267,20 грн упущеної вигоди.

Позивач також просить стягнути з відповідача 13 800, 00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Згідно частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В той же час, позивачем не надано жодних доказів понесення витрат на правову допомогу, зокрема, позивачем не надано ні актів надання послуг, ні рахунків, ні платіжних доручень про здійснення оплати наданих послуг, тобто належних та допустимих доказів надання правничої допомоги та понесення витрат на правову допомогу матеріали справи не містять.

Таким чином, позивачем у встановлений законом строк не подано до суду доказів щодо обсягу наданих йому правничих послуг та обґрунтування їх вартості.

Враховуючи наведене, суд залишає без розгляду заявлену вимогу про відшкодування з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 800, 00 грн.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 65 820,90 грн основного боргу, пені в розмірі 841,63 грн та 3% річних в розмірі 210,41 грн.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов підлягає частковому задоволенню.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТОПУС ЕНЕРДЖІ" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 29-В, оф. 5, код ЄДРПОУ 40378476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, 1-В, код ЄДРПОУ 35571472) заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 70 540 (сімдесят тисяч п`ятсот сорок) грн 75 коп., 26 807 (двадцять шість тисяч вісімсот сім) грн 85 коп. плати за фактичне користування об`єктом лізингу, 1 792 (одна тисяча сімсот дев`яносто дві) грн 48 коп. 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів, 533 (п`ятсот тридцять три) грн 96 коп. 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання по оплаті за фактичне користування об`єктом лізингу, 1 112 (одна тисяча сто дванадцять) грн 94 коп. інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів, 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 11 коп. інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання по оплаті за фактичне користування об`єктом лізингу та 1 519 (одна тисяча п`ятсот дев`ятнадцять) грн 08 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.01.2021

Суддя І.О. Андреїшина