Рішення

від 20.01.2021 по справі 520/16180/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 р. № 520/16180/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Мар`єнко Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, 8-9 пов.,м. Харків,61145) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затвердити проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Введенської селищної ради Чугуївського району, Харківської області, площею 2,0000 га, з кадастровим номером 6325455300:12:000:0096, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , вказана відмова порушує права позивача, що і стало наслідком для його звернення до суду з даним позовом.

Від представника відповідача - Гаврюк О., через канцелярію суду, надійшов письмовий відзив в якому представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав вказаних в ньому, зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилкових висновках позивача.

Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 двічі звертався до Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області (далі за текстом - Відповідач), як до уповноваженої особи, про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Введенської селищної ради Чугуївського району, Харківської області, площею 2,0000 га, з кадастровим номером 6325455300:12:000:0096, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї ділянки у власність.

Так, Наказом від 04.09.2020 року за № 986-УБД Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відмовило позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої за межами населеного пункту на території Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області з причин, що зазначена документація із землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а саме зміст та склад проекту землеустрою не відповідає вимогам ст. 50 Закону України Про землеустрій , зокрема, в проекті наявні копії документів, не завірені відповідним чином; на кадастровому плані відсутній кадастровий номер земельної ділянки, що суперечить статті 34 Закону України Про Державний земельний кадастр ; матеріали геодезичних вишукувань представлені не в повному обсязі та не відповідають вимогам пунктів 4.4.16, 7.4.13,12.8,12.9 Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000.1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМУ від 09.04.98 №56, що зареєстрований в Мінюсті 22.06.1998 за № 392/2833.

Враховуючи викладене, Головне управління відмовило та повернуло позивачу зазначений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та матеріали до нього на доопрацювання.

Наказом від 06.10.2020 року за №1440-УБД Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно відмовило позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6325455300:12:000:0096, розташованої за межами населеного пункту на території Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області та повідомило, що зазначена документація із землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а саме всупереч вимогам ст. 198 Земельного кодексу України межі земельної ділянки не погодженні з власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок; матеріали геодезичних вишукувань представлені не в повному обсязі та не відповідають вимогам пунктів 4.4.16, 7.4.13,12.8.12.9 Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМУ від 09.04.98 №56, що зареєстрований в Мінюсті 22.06.1998 за № 392/2833.

Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, що порушує його права звернувся до суду з даним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Суд зазначає, що набуття права на землю громадянами врегульовано главою 19 Земельного кодексу України, яка, зокрема, визначає підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності (стаття 116), порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами (стаття 118), норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам (стаття 121 Земельного кодексу України), повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування (стаття 122 Земельного кодексу України).

Як передбачено положеннями ч.1 ст. 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.8 ст. 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч.4 ст. 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Як передбачено положеннями ч.5 ст. 186-1 Земельного кодексу України, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Відповідно до ч.6 ст. 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно із ч.7 ст.186-1 Земельного кодексу України органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що розроблений проект землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

При цьому, відповідно до положень абз.1 ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 2, 3 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Як встановлено з матеріалів справи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , складений ФОП ОСОБА_2 та винесено висновок про розгляд документації із землеустрою експертом державної експертизи ОСОБА_3 . ГУ Держгеокадастр у Львівській області від 03.07.2020 року №9226/82-20 (а.с.9), згідно п. 9 якого - зауваження та пропозиції до проекту землеустрою відсутні.

Відповідно до п. 10 вказаного висновку - підсумкової оцінки проекту землеустрою проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства на території Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області (за межами населеного пункту), погоджується, та строк дії висновку є необмежений.

Крім того, суд зауважує, що судовим розглядом не встановлено та відповідачем не надано до суду будь-яких доказів на підтвердження того, що на момент розгляду спірної заяви позивача, вказаний висновок про погодження проекту землеустрою був скасований.

При цьому доцільно зауважити, що в силу положень частини сьомої статті 186-1 Земельного кодексу України питання відповідності проекту землеустрою вимогам статті 50 Закону України Про землеустрій підлягають з`ясуванню компетентним органом саме на стадії погодження відповідного проекту землеустрою та за наявності позитивного рішення про погодження такого проекту не може заперечуватись іншим органом Держгеокадастру.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що доводи відповідача про невідповідність проекту землеустрою вимогам статті Закону України Про землеустрій є необґрунтованими з огляду на наявність у справі позитивного висновку про погодження відповідного проекту землеустрою.

Також, суд зазначає, що відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

При цьому, відповідно до ч.10 ст. 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що законодавцем визначено певний порядок дій задля здійснення безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян.

В той же час, а саме з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Суд зазначає, що інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, положеннями статті 118 Земельного кодексу України не передбачено.

Суд наголошує, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.10.2018 року по справі №820/4852/17.

Проте, як встановлено судом під час розгляду справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з заявою про затвердження проекту, на що отримував додаткові недоліки проекту землеустрою, ніж ті, на які наголошувало управління у попередньому наказі.

За викладених обставин, судом критично оцінюються посилання відповідача у наказах від 06.10.2020 року №1440-УБД, від 04.09.2020 року №986-УБД на недоліки у оформленні землевпорядної документації.

При цьому, слід зазначити, що в якості підстав для винесення спірних у даній справі наказів відповідачем, зокрема, вказано, що відомості, зазначені на кадастровому плані земельної ділянки, не відповідають вимогами ст. 50, ст.198 Закону України Про Державній земельний кадастр ; матеріали геодезичних вишукувань представлені не в повному обсязі та не відповідають вимогам пунктів 4.4.16, 7.4.13, 12.8, 12.9 Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.64-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України від 09.09.1998 № 56, що зареєстрований в Мін`юсті 22.06.1998 за № 392/2833, що суперечить вимогам п. 110 Порядку ведення державного земельного кадастру, відсутні відповідні обґрунтування в пояснювальній записці.

Суд зазначає, що положеннями ч. 3 ст. 50 Закону України Про землеустрій визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що вищенаведеною нормою не передбачено надання для затвердження проекту землеустрою матеріалів геодезичних вишукувань саме відповідно до вимог Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500, затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМУ № 56 від 09.04.1998 року.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до преамбули вказаної Інструкції остання є обов`язковою для всіх суб`єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, які виконують топографічні знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500.

Водночас, стаття 50 Закону України Про землеустрій не містить посилання на Інструкцію №56 та не встановлює вимог щодо представлення матеріалів геодезичних вишукувань у проекті землеустрою саме у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500.

Згідно із положеннями п.107 Порядку ведення Державного земельного кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книга на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що зауваження відповідача викладені у наказах від 06.10.2020 року №1440-УБД, від 04.09.2020 року №986-УБД Про відмову в затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність стосовно того, що матеріали геодезичних вишукувань представлені не в повному обсязі та не відповідають вимогам пунктів 4.4.16, 7.4.13,12.8,12.9 Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України від 09.09.1998 № 56, що зареєстрований в Мін`юсті 22.06.1998 за № 392/2833, є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою.

Відтак, з огляду на протиправність відмови відповідача, суд вважає, що накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.10.2020 року №1440-УБД, від 04.09.2020 року №986-УБД "Про відмову в затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність" є таким, що підлягають скасуванню.

Частиною 2 статті КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) виклав окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" №33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" №48939/99, "Moskal v. Poland" №10373/05).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважає й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зобов`язання судом відповідача затвердити проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Введенської селищної ради Чугуївського району, Харківської області, площею 2,0000 га, з кадастровим номером 6325455300:12:000:0096, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, при цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до порушенням закону.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Введенської селищної ради Чугуївського району, Харківської області, площею 2,0000 га, з кадастровим номером 6325455300:12:000:0096, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області затвердити проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Введенської селищної ради Чугуївського району, Харківської області, площею 2,0000 га, з кадастровим номером 6325455300:12:000:0096, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства - належить відмовити.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, 8-9 пов.,м. Харків,61145) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.10.2020 року №1440-УБД, від 04.09.2020 року №986-УБД "Про відмову в затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Введенської селищної ради Чугуївського району, Харківської області, площею 2,0000 га, з кадастровим номером 6325455300:12:000:0096, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мар`єнко Л.М.