Постанова

від 20.01.2021 по справі 360/2940/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року справа №360/2940/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АСН Транскомпані на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 р. у справі № 360/2940/20 (головуючий І інстанції О.В. Захарова) за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю АСН Транскомпані про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, ЛОВФСЗІ) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АСН Транскомпані (далі - відповідач, ТОВ АСН Транскомпані ), в якому просило: стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році 25895,84 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, яка нарахована за період з 16 квітня 2020 року по 29 липня 2020 року у розмірі 543,90 грн, загальна сума боргу 26439,74 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено, а саме суд: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю АСН Транскомпані на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію за 2019 рік у сумі 25895 гривень 84 копійки та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16 квітня 2020 року по 29 липня 2020 року у розмірі 543 гривні 90 копійок, а всього 26439 гривень 74 копійки.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовано скаргу тим, що відповідно до ч. 4 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні , адміністративно- господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями у т.ч. підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 статті 19 цього закону. Тобто, саме з 16 квітня 2020 року у позивача виникло право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум у судовому порядку. А закінчилося дане право 16.07.2020, в той час як позивач звернувся до суду 05.08.2020. Позивач звернувся до суду 05.08.2020 без пояснення причин пропуску строку звернення до суду, оскільки не вважав його пропущеним, з клопотанням про поновлення строку не звертався. Не зважаючи на те, що відповідач наводив аргументи щодо пропуску позивачем строку звернення до суду в клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду від 18.08.2020, у задоволені якого було відмовлено ухвалою суду від 23.09.2020, зазначеним обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав, внаслідок чого не застосував до спірних правовідносин ст. 122, 123 КАС України, а отже порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення про задоволення позовних вимог. Суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає у зв`язку з тим, що закінчення тримісячного строку на звернення до суду з позовом припадає на час карантину, проте, 17.07.2020 набув чинності Закон № 731 від 18 червня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУЮ-19)", яким передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені у зв`язку зі встановленням карантину (відповідно Закону №540-ІХ від 30 березня 2020 року) закінчуються через 20 днів. Також цим Законом вносяться зміни до процесуальних кодексів (зокрема, до КАС України) та встановлюється, що під час дії карантину суд за заявою учасників справи поновлює процесуальні строки, встановлені нормами процесуальних кодексів, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв 'язку з карантином. Апелянт звертає увагу, що особа має право на поновлення строку звернення до суду, у разі подання відповідної заяви та у разі надання доказів неможливості вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк через впровадження карантину. У позовній заяві позивач не наводить обставин того, які карантинні обмеження заважали йому у встановлений строк звернутися до суду з позовною заявою. Позивач звернувся до суду з пропуском строку звернення до суду. Не зважаючи на те, що відповідач про це заявляв у клопотанні про залишення позову без розгляду, позивач не звернувся з заявою про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. Зазначена обставина доводилась до відома суду першої інстанції, але не отримала належної оцінки з боку останнього. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи повинен був продовжити відповідачу добровільну сплату адміністративно господарської санкції, обґрунтовуючи тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУЮ-19, спричиненої коронавірусом 8АК.8-СоУ-2" від 11.03.2020 №211(в редакції від 13.10.2020) з 12 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року на усій території України установлено карантин. У зв`язку з чим пені взагалі не належать нарахуванню та сплаті.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ТОВ АСН Транскомпані , зареєстровано у ЛОВФСЗІ з 06 липня 2020 року за № 44/129/998, зареєстровано за адресою: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, пр-т Хіміків, буд. 37, кв. 15 (арк. спр. 25, 72-74).

03 липня 2020 року АСН Транскомпані на виконання вимог Порядку № 70 ТОВ подано до ЛОВФСЗІ звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статі 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (осіб) - 0; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) 621,5; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн) 51788,70 грн; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн) 25894,35 грн (арк. спр. 63).

09 липня 2020 року позивачем за вих. № 889/05-14 на адресу Головного управління ДПС у Луганській області направлено запит про надання інформації про середньооблікову кількість працівників, у тому числі осіб з інвалідністю, у розрізі по місяцях за 2017, 2018, 2019 роки, а також суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ТОВ АСН Транскомпані (арк. спр. 28).

Згідно листа Головного управління ДПС у Луганській області від 20 липня 2020 року № 4644/9/12-32-52-06, за період 2017 - 2019 року у відповідності до поданої звітності ТОВ АСН Транскомпані штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність не було (арк. спр. 29).

09 липня 2020 року позивачем за вих. № 890/05-14 на адресу Сєвєродонецького міського центру зайнятості направлено запит, чи надавалися ТОВ АСН Транскомпані до центру зайнятості відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися центром зайнятості, протягом 2017, 2018, 2019 років; чи здійснювалося ТОВ АСН Транскомпані замовлення до центру зайнятості на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю, яка кількість вакансій, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зазначалась у Звітності за формою № 3-ПН, що подавалась ТОВ АСН Транскомпані протягом 2017, 2018, 2019 років щомісячно (арк. спр. 30).

Сєвєродонецький міський центр зайнятості листом від 15 липня 2020 року № 13/04-1595 повідомив, що протягом 20170-2019 років від ТОВ АСН Транскомпані не надходила інформація про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . Замовлень на професійне навчання або підготовку осіб з інвалідністю від ТОВ АСН Транскомпані не було (арк. спр. 31).

За несвоєчасну сплату ТОВ АСН Транскомпані адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік ЛОВФСЗІ нараховано підприємству пеню в сумі 543,90 грн, про що зазначено у розрахунку суми позову, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у сумі 26439,74 грн (арк. спр. 64).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем обов`язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд апеляційної інстанції із зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XІI, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Статтею 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, стаття 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 18-1 Закону №875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067, роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 18 серпня 2020 року у справі №580/2188/19, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17 та від 15 квітня 2019 року у справі № 825/699/17, від 31 липня 2019 року у справах №825/1083/17 та №812/1164/18.

Суд зазначає, що відповідно до п. 5 Порядку № 316, форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.05.2019 р. по справі №820/1889/17.

Отже, Порядком № 316, який визначає механізм подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу , передбачено обов`язок роботодавця подати звітність не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Будь-яких виключень з цього правила Порядок не містить.

Передбачена частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Матеріали справи свідчать, що відповідач згідно з Порядком подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року № 1476) та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, не подавав протягом 2019 року до центру зайнятості звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування осіб з інвалідністю (арк. спр. 31, 51).

Отже, обов`язок підприємства щодо створення нормативу робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості двох робочих місць відповідачем не виконано, оскільки не подавалися звіти за формою №3-ПН за 2019 рік з моменту наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) (не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому до нього мають бути застосовані адміністративно-господарські санкції, є обгрунтованим.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На час розгляду справи відповідач адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 25895,84 грн. в добровільному порядку не сплатив. Відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 р. за № 552/13819, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу нараховано пеню за період з 16 квітня 2020 року по 29 липня 2020 року у сумі 543,90 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги позивача у цій справі є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо посилання апелянта на порушення позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, суд зазначає наступне.

Згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX від 30.03.2020 Розділ VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту:

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. .

В силу приписів частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17 липня 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) № 731-IX від 18 червня 2020 року (далі-Закон № 731-IX), яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 731-IX встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, законодавцем передбачено обмеження строку встановленого відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 02 квітня 2020 року до 16 липня 2020 року), зокрема для звернення до суду з адміністративним позовом, який закінчуються через 20 днів після набрання чинності Закону № 731-IX.

Таким чином, продовжені процесуальні строки спливають протягом періоду з 18.07.2020 по 07.08.2020. Тобто, процесуальний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом обмежується періодом з 01.04.2020 (дати коли позивач дізналася про порушення власних прав) до 07.08.2020.

Уповноваженим представником позивача підписаний та поданий адміністративний позов 05.08.2020, тобто в межах строку, встановленого процесуальним законом з урахуванням особливостей його обчислення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "СОVID-19" від 11.03.2020 №211.

Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при розгляді справи повинен був продовжити відповідачу добровільну сплату адміністративно господарської санкції, суд зазначає, що вказане питання не було предметом судового розгляду. Також суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з питання продовження строку добровільної сплати адміністративно господарської санкції.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АСН Транскомпані на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 р. у справі № 360/2940/20 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 р. у справі № 360/2940/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 20 січня 2021 року.

Суддя-доповідач Е.Г.Казначеєв

Судді І.В. Геращенко

Г.М. Міронова