Постанова

від 21.01.2021 по справі 520/2614/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 р. Справа № 520/2614/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 12.05.20 року по справі № 520/2614/2020

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання дій протиправними та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому уточнивши позовні вимоги, просив суд скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14138-56 від 05 грудня 2019 року, якою нараховано ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 15819,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та таким, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги - задоволено.

Скасувано вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14138-56 від 05 грудня 2019 року, якою нараховано ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 15819 (п`ятнадцять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн. 54 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що з 01.01.2017 базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, вказані у п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону, як і ті які не отримують дохід (прибуток) від провадження підприємницької діяльності.

З 01 січня 2018 року Законом України від 03.10.2017 року № 2148-УІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій у п. 2 частини 1 ст. 7 Закону №2464 для бази нарахування єдиного внеску змінено період (рік на квартал).

Відповідач зазначає, що згідно даних інформаційної системи Податковий блок ОСОБА_1 перебував на обліку як Фізична особа-підігоисмень на загальній системі оподаткування обліку та звітності (КВЕД - 62.01 - Комп`ютерне програмування).

20.03.2019 року припинено піяттриємнипьку діяльність ФО-П ОСОБА_1 .

Проте, відповідач звертає увагу, що дані щодо зняття з обліку платника податків в інформаційній системі Податковий блок відсутні. Таким чином, станом на поточну дату, платник податків ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Центральному управлінні Головного управління ДПС у Харківській області, як фізична особа, яка отримувала дохід від підприємницької діяльності.

Згідно з розд. XI Порядку № 1588 підставою для зняття ФОП як платника податків з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП за її рішенням. Дата зняття з обліку ФОП відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Дані про зняття з обліку ФОП передаються контролюючим органом за основним місцем обліку такого платника податків до ЄДР із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків знято з обліку.

Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності Фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як Фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Абз. 2 п. 2 вказаного розділу передбачено, шо у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

На думку відповідача, фізичні особи-підприємні, які одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та зобов`язані визначати базу нарахування єдиного соціального внеску у розмірі мінімального до моменту припинення підприємницької діяльності.

Позивачем надано до Другого апеляційного адміністативного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що є директором ТОВ "ДІСТІПРОМ" (код ЄДРПОУ 38878565). Основний вид економічної діяльності підприємства 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля , що підтверджується даними з Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вдруге як ФОП (ІПН НОМЕР_1 ) позивач зареєструвався 10.12.2019р., основний вид діяльності - 62.01 - Комп`ютерне програмування , що підтверджується даними з Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Дата зняття з обліку - 28.01.2020р.

Тому, інформація вказана на 3 арк. апеляційної скарги відповідача з посиланням на дані інформаційної системи Податковий блок про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та звітності з КВЕД - 62.01 - Комп`ютерне програмування, не стосуються періоду 2017- 2018р.рр, за який відповідач нарахував суму ЄСВ.

Необхідними умовами для сплати особою ЄСВ на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Позивач зазначає, що саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Тобто, особи, які зареєстровані як ФОП, що фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність, та не отримують доходи - законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Тому, особа, яка зареєстрована як ФОП, проте не веде господарську діяльність та не отримує доходи, зобов 'язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Разом з тим, якщо особа, крім реєстрації як ФОП, ще є найманим працівником, така особа є застрахованою, а тому ЄСВ за неї сплачується роботодавцем.

На думку позивача, особи зареєстровані як ФОП та одночасно, які перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну сплату ЄСВ, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 , зареєстрований з 04.07.2005 як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в ГУ ДФС У Харківській області, ЦУ Холодногірська ДПІ (Новобоварський район м. Харкова) з 07.07.2005.

ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку як фізична особа-підприємець, у зв`язку з відсутністю фінансово-господарської діяльності не нарахував та не сплачував у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску: за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.); за 2018 рік у розмірі 9828,72 грн. (819, 06 грн. х 12 міс.); за 2019 рік у розмірі 2754,18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.).

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи- підприємця за її рішенням здійснена 20.03.2019.

05 грудня 2019 року у зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску в розмірі 15819 грн. 54 коп. та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДПС у Харківській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14138-56 на суму 15819 грн. 54 коп.

З 8 січня 2014 року ОСОБА_1 є директором ТОВ ДІСТІПРОМ (ЄДРПОУ 38878565). Нарахування та виплата ЄСВ здійснюється своєчасно як за застраховану особу, в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимога ГУ ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14138-56 на суму 15819 грн. 54 коп. є не правомірною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464- VІ (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі ст.2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

З огляду на вказане, спірні правовідносини також врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно із п.п.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пп.3, 10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Положеннями п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Колегія суддів звертає увагу, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі №160/3114/19, від 4 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, від 05.12.2019 по справі №260/358/19, від 23 січня 2020 року по справі №480/4656/18 та від 18 березня 2020 року по справі №1.380.2019.003164 (адміністративне провадження №К/9901/1729/20).

З матеріалів справи вбачається, що з 8 січня 2014 року ОСОБА_1 є директором ТОВ ДІСТІПРОМ (ЄДРПОУ 38878565). Нарахування та виплата ЄСВ здійснюється своєчасно як за застраховану особу, в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідач не надав суду доказів на спростування факту сплати ТОВ ДІСТІПРОМ єдиного внеску за ОСОБА_1 .

Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує ТОВ ДІСТІПРОМ , що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.

Інше тлумачення норм Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці, однак господарську діяльність не здійснюють і не отримують доходи, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14138-56 на суму 15819 грн. 54 коп. ГУ ДПС у Харківській області діяло всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення, чим порушено законні інтереси позивача.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року по справі № 520/2614/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 по справі № 520/2614/2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко